МИСЛЕННЯ І МОВА
Операції мислення
Найпростішою операцією мислення є порівняння, внаслідок якого встановлюється подібність чи розбіжність об’єктів думки, які зіставляються, шо дає можливість знайти загальне і різному і різне в подібному.
Аналіз – це подрібнення, розчленування якого-небудь об’єкта на його частини, виділення у ньому елементарних складових окремих якостей, зв’язків, відношень. Синтез – є уявним сполученням частин, ознак або якостей у єдине ціле.
Об’єднання подібних предметів за загальними для них ознаками є операцією узагальнення. Узагальнення може проводитися на основі загальних подібних ознак об’єктів, однак воно може мати поверхневий характер, якщо стосується приватних, зовнішніх, необов’язкових для цих об’єктів ознак. Разом з тим кожен об’єкт має стійкі, обов’язкові ознаки, без яких він втрачає свою визначеність. Ці ознаки називаються істотними. Узагальнення за суттєвими ознаками може бути зроблене в результаті глибокого і всебічного аналізу, а також із використанням операції абстрагування. Абстрагування – відвернення уваги від несуттєвого в предметах, явищах чи групах предметів при виділенні в них суттєвого.
Використовуючи операції порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, людина формує поняття, що являє собою узагальнення відображення групи об’єктів, об’єднаних за однорідністю іх істотних ознак. Поняття має свою якісну х-ку – зміст і кільк-ну – обсяг. Зміст поняття визначається сукупністю суттєвих ознак властивих усім об’єктам, об’єднаним у понятті, а обсяг визначається к-стю об’єктів, що розрізняються, об’єднаних поняттям. Їхня к-ть залежить від суттєвих ознак, що послужили для об’єднання, тобто для рівня абстракції. Поняття використовується у ході мислення для більш глибокого пізнання з використанням двох складніших операцій: судження та умовиводу. Судження – це відображення зв’язку між предметами чи явищами. Судження, як правило, виражає наявні знання суб’єкта про явище, предмети та їхні властивості.
Послідовність взаємозв’язків між предметами може відображатися в міркуванні, що є розумовою операцією, яка включає ланцюг взаємозалежних суджень. На основі суджень і міркувань можлива побудова умовиводу, що є переходом від одного чи декількох відомих до нового, невідомого судження. Вихідні судження в цьму випадку називаються посилками, результат умовиводу – висновком. Умовивід може будуватися на основі загальних суджень і приводити до часткових – такі умовиводи наз. дедуктивними. У випадку, якщо посилки носять приватний х-р і умовивід привів до більш загальних висновків, говорять про індуктивний умовивід.
При теоретичному мисленні має місце виявлення і відображення в абстрактних категоріях істотних властивостей зв’язків, об’єктів, закономірностей у явищах матеріального й духовного світу. Практичне мислення, навпаки, пов’язане з вирішенням конкретних завдань, з постановкою і виробленням окремих цілей і планів діяльності, що не призводять до великих узагальнень.
Начно-дійове мислення є філогенетично і онтогенетично найбільш раннім видом мислення.
Наочно-образне мислення є складнішою формою розумової діяльності, коли розумові операції здійснюються без безпосередньої дії з предметами.
Видом мислення, що притаманний тільки людині і досягнув у неї найбільшого розвитку, є абстрактно-логічне мислення. Воно здійснюється за допомогою знакових систем, мови, саме йому притаманні такі операції як судження, міркування, формування понять, умовиводів.