56.Причини тридцятилітної війни. Основні вузли протистояння в роки тв

Тридцятилітня війна в 1618-1648 pp. стала надзвичайно важливою загальноєвропейською подією, яка відбила тогочасні політичні та релігійні протиріччя. Характерним явищем європейської історії середини XVII століття стала “католицька реакція”, яка була спрямована проти протестантської Реформації, що у свою чергу призводило до зіткнення інтересів великих європейських країн та їх монархів.

До причин і передумов Тридцятилітньої війни також потрібно віднести зростаючу зацікавленість Франції європейською політикою. Основна боротьба розгорілася між Францією та імперією Габсбургів. Для останніх Тридцятилітня війна стала останньою спробою об’єднання Німеччини під своєю владою. До антигабсбурзької коаліції увійшли німецькі протестантські князі, Франція, Швеція, Данія, які підтримувалися Англією, Голландією та Росією. А до габсбурзького блоку належали іспанські та австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини, папство і Річ Посполита.

Початком Тридцятилітньої війни стала “Паризька дефенестрація” 23 травня 1618 р.

Перший період війни отримав назву чесько-пфальцського у зв’язку з поразкою чеських військ Габсбургами та загарбанням іспанцями Пфальцу.

Другий етап Тридцятилітньої війни – датський, який охоплює 1625-1629 pp. Цей період завершився укладанням договору про мир між Данією та Німеччиною.

Третій період пов’язаний з участю Швеції у Тридцятилітній війні і охоплює 1630-1635 pp. Цей період характеризувався активними військовими діями Швеції, що в кінцевому рахунку призвело до її поразки восени 1634 р.

58. Вестфальській конгрес

25 грудня 1641 відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, що представляв також Іспанію, а, з другого боку, Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати у вестфальських містах Мюнстері і Оснабрюці конгрес для укладення загального миру. У Мюнстері велися переговори між Францією і імператором. В Оснабрюці — між імператором і Швецією.

Гостра боротьба розгорнулася вже навколо питання про той, хто має право брати участь в роботі конгресу. Франції і Швеції вдалося подолати опір імператора і добитися запрошення князів імперії.

У результаті конгрес вийшов найбільш представницькою нарадою в історії Європи: на ньому були присутні делегації 140 суб'єктів імперії і 38 інших учасників. Імператор Фердинанд III Габсбург був готовий піти на великі територіальні поступки (більші, ніж довелося віддати у результаті), але Франція зажадала таких поступок, про які він спочатку навіть не думав.

Імператор повинен був відмовитися від підтримки Іспанії і не втручатися в справи Бургундії, яка формально була частиною імперії. Національні інтереси узяли гору над династичними. Імператор підписав всі умови фактично сепаратно, без іспанського кузена.

Укладений 24 жовтня 1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці мирний договір увійшов до історії під найменуванням Вестфальського.

Окремий договір, підписаний дещо раніше, припиняв війну між Іспанією і Нідерландами. Вони, а також Швейцарія, визнавалися незалежними державами. Неврегульованою залишилася тільки війна між Іспанією і Францією, яка продовжувалася до 1659.

За умовами миру, Франція отримала Південний Ельзас і лотарінгське єпископство Мец, Туль і Верден, Швеція — острів Рюген, Західну Померанію і герцогство Бремен, плюс контрибуцію в 5 млн талерів. Саксонія — Лузацію, Бранденбург — Східну Померанію, архієпископство Магдебург і єпископство Мінден. Баварія — Верхній Пфальц, баварський герцог став курфюрстом.