Культура і мистецтво 2018

споживання ресурсів планети. За допомогою тренінгових ігор, учні виявили ряд альтернативних рішень щодо поведінкової культури та визначили, як застосовувати на практиці навички тактичного обмеження. Завдяки данному кейсу учні виявили негативний вплив на довкілля надмірного навантаження промислових відходів та визначили суб’єктивну відповідальність як за безпеку власного життя так і за гармонійне співіснування з екосистемою взагалі. Кейс відповідає екологічному контексту Стратегії децентралізації Дніпропетровщини, яка розроблена спільно з регіональним Центром розвитку місцевого самоврядування та Дніпропетровською облдержадміністрацією, за сприянням програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD» з Європою».

В Україні впроваджується проект по створенню суспільного мовлення. Таке явище як суспільне мовлення є поширеною практикою в Європі, адже суспільство повинно бути поінформованим щодо подій, які відбуваються в економіці, політиці та інших течіях світових трендів. Якщо говорити про суспільне мовлення як таке, важливо пояснити значення цього явища. Суспільне мовлення являє собою цілісний, якісний та неупереджений інформаційний контент, у якому поєднуються, зберігаються та презентуються погляди, думки, висловлювання та різноманітні культурні, релігійні та політичні явища, події та стратегічні напрямки сталого розвитку суспільної думки. Особливо це питання стало актуальним в епоху інформаційних технологій та світової мережі Інтернет. Бо кожної миті Великі Дані, або як їх ще називають Big Data, збільшують свій рух та невпинно впливають на свідомість громадян. І завданням якісної журналістики, навіть Зухвалою Ціллю, повинно бути справедливе та своєчасне інформування населення щоб громадяни, як кажуть, не потонули в нескінченних потоках зазвичай маніпулятивної а іноді й фейкової інформації.

01 квітня 2014 року Урядом України задекларована децентралізація влади, що реалізується відповідно до Концепції реформи органів місцевого самоврядування. Так, у 2016 році, відповідно до Концепції реформи утворилася Покровська ОТГ, на території якої діяв районний будинок культури. Відповідно до вимог реформи був проведений ребрендінг установи і вищеназваний заклад змінив назву на КЗК «Покровський Центр Дозвілля». Наразі заклад перебуває у процесі інноваційних перетворень, відновленні майже втрачених переваг щодо свого істотного функціонування. Одним з найважливіших напрямків діяльності закладу стає молодіжна політика. Завдяки сучасному молодіжному простору, який невдовзі з’явиться на базі закладу і є проектом Молодіжної ради при Покровській селищній раді, за підтримки Програми DOBRE – виникне абсолютно нове інформаційне середовище, у якому молодь, відверто сподіваємося, знайде шляхи свого власного розвитку [3]. На даний час у Центрі Дозвілля діють вокальні та хореографічні студії, театральний, естрадний та режисерський гуртки, студія звукозапису та студія неформальної освіти. Колектив Покровського центру дозвілля щиро сподівається на співпрацю с Молодіжною радою при Покровській селищній раді та запрошує молодь до занять у гуртках, студіях, а також запрошує мешканців громади та гостей селища на заходи, про які буде повідомлено у ЗМІ.

Стрімкі зміни світових бізнес-процесів та невизначеність ринкових умов призвели до кардинального перегляду існуючої в нашій державі системи управління. Особливо це стосується гуманітарної сфери, у якій центральну роль виконує кожен мешканець громади і який потайки сподівається на якесь поліпшення психологічних умов у навколишньому середовищі, покладаючи надію чи то на владу чи то на фахівців, які «все ж таки колись прийдуть» і впровадять інноваційні моделі управління. А поки що спостерігається низька духовна активність мешканців та втрата зацікавленості до національного культурного продукту через перенасиченість інформаційного простору неякісними «культурними» продуктами, які не мають естетичної складової та питомої ваги для українського менталітету. Завдяки цьому громадяни піддають сумніву якість національного культурного продукту та врешті решт перестають відвідувать місця культурного відпочинку, посилаючись на непривабливість споруд, глядацьких залів клубного типу, зон відпочинку, з недовірою ставляться до фахівців культурної сфери, мотивуючись невідповідністю останніх своїм кваліфікаційним вимогам та виникненням у такому разі мови ворожнечі [2, 134]. Децентралізація влади, задекларована Урядом України у 2014р., призвела до змін у корпоративному управлінні і громади потребують від фахівців належного виконання законодавчої бази та дотримання національних стандартів щодо надання інформаційно-освітніх послуг мешканцям громад. Досягти такого положення в управлінні системою та позбавитись мови ворожнечі дозволяє екологічна освіта.

181

Модернізація та реформування вітчизняної освіти у сенсі інноваційного підходу до освітнього процесу через неформальну освіту, яка передбачена Законом України «Про Освіту» як Другий рівень дозволяє забезпечити її конкурентноспроможность у міжнародній співпраці як з науковими установами так і з закладами освіти та культури. До цього дня сучасний етап освітніх програм був спрямований лише на запам’ятовування інформації та знань а не на використання цих знань у практичних ситуаціях. І для вирішення цієї проблеми педагогічні та культурні науковці рекомендують впроваджувати у освітній процес навчання методами кейсів (Case Method), який є вдалою перевагою перед суто теорією та дозволяє учням використовувати проактивність задля визначення своїх життєвих приорітетів [1, 21]. Крім того, у листі Міністерства освіти та науки від 09.07.2018 № 1/9-434 щодо рекомендацій з навчально-методичного забезпечення навчальних дисциплін у закладах вищої освіти, вказано про використання збірників ситуаційних завдань (кейсів) що і дозволяє представникам неформальної освіти застосовувати такі матеріали в позашкільних студіях, гуртках задля розвитку критичного мислення та мотивації учнів до особистого виховання.

Література:

1.Деркач А. М. Кейс-метод в обучении // Специалист. 2010. N 4. С. 22 – 23.

2.Копієвська О.Р. Трансформаційні процеси в культурі сучасної України: монографія. Київ: НАКККіМ, 2014. 296 с.

3.Програма DOBRE. URL: https://donors.decentralization.gov.ua/project/dobre (датазвернення: 28.09.2018).

Дембовська Галина, студентка магістратури НАКККіМ

РОЗРОБКА СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Активізація економічних процесів в Україні призвела до загострення конкуренції, що змушує учасників ринку шукати більш ефективні шляхи економічного зростання. У сучасних умовах господарювання ефективне управління є одним із найважливіших напрямів підвищення конкурентоздатності підприємств, що займаються виробництвом і реалізацією товарів. Світовою наукою і практикою накопичено значний досвід у галузі створення механізмів ефективного менеджменту та їх впровадження. Проте низький рівень конкурентоздатності підприємств вітчизняної промисловості багато в чому обумовлений нерозвиненістю концептуальних основ ефективного українського менеджменту.

Конкурентний потенціал та конкурентоспроможність підприємства визначає його положення на ринку та здатність адаптуватися та протистояти змінам та впливу зовнішнього середовища. Конкурентоспроможність підприємства - це його здатність боротися за ринок, зберігати і збільшувати свою частку на ньому, здатність випереджати інших, використовуючи новітні технології, вміння максимально ефективно використовувати ресурси, домагаючись того, щоб продукція, що випускається або надані послуги були більш конкурентоспроможними, ніж товари та послуги конкурентів, і повніше задовольняли потреби споживачів.

Управління конкурентоспроможністю – одна з найважливіших складових діяльності підприємств. Кожна фірма повинна визначити свої конкурентні переваги і слабкі сторони, щоб виробити стратегію конкурентної боротьби, в рамках якої буде визначений набір конкретних короткострокових і стратегічних дій, які необхідно вчинити для підвищення конкурентоспроможності. Для успішного управління конкурентоспроможністю необхідно вивчати різні шляхи її підвищення.

На сьогоднішній день у нашій країні склалася досить складна економічна ситуація. Більшість вітчизняних підприємств зазнають великих збитків, але все ж намагаються утриматися на ринку. В таких умовах конкуренція зростає та стає більш жорсткою, тому усі суб’єкти господарювання повинні правильно організувати свою діяльність. Розробка стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства дає можливість не лише вивчити теорію, а й постійно використовувати отримані знання на практиці. Крім того, оцінка конкурентоспроможності підприємства настільки тісно пов'язана з поняттям стратегії, стратегічним менеджментом, що набуті навички не можуть залишитися незатребуваними, особливо якщо є практичними. Правильно розроблена стратегія у ринковій системі господарювання є одним з кроків до виживання та стабільного положення підприємства.

182

Конкурентні стратегії були розглянуті в працях таких видатних вчених як: Азоєв Г. Л., Ансофф И., Антонюк К. І., Бухало С. М., Горев А. П., Криворотов В. В., Портер М., Саритх М., Фатхутдинов Р. А., Юданов А. Ю. та інші.

Пошук стратегій підвищення конкурентоспроможності підприємства розглядається на прикладі «Зернової Столиці». «Зернова Столиця» – це потужний високопрофесійний альянс, що об’єднує у своєму складі провідні підприємства України: «Завод Елеваторного Обладнання» та «Зернова Столиця – Інжиніринг».

Завод заснований в 1956 році в м. Одеса, як одне із структурних підрозділів союзного об’єднання «Спецелеватормельмонтаж». Підприємство розробляло та впроваджувало у виробництво нові види обладнання для елеваторної промисловості.

Після здобуття незалежності України, робота підприємства була реорганізована під маркою «Завод Елеваторного Обладнання». Високий професіоналізм співробітників заводу та продумана організація виробництва сприяла зростанню обсягів та видів продукції що випускається. У 2008 році компанією було отримано міжнародний стандарт якості – ISO: 9001.

На сьогоднішній день завод працює на сучасній верстатній базі і виробляє широкий спектр оптимального за якістю та ціною обладнання для елеваторної промисловості.

Компанія «Зернова Столиця – Інжиніринг» (раніше «Євробуд сервіс») була заснована на базі монтажного підрозділу «Елеватормельмонтаж» на початку 90-х та має багаторічний досвід роботи. На сьогоднішній день – це провідна компанія в Україні, що надає найширший спектр послуг з будівництва елеваторних комплексів в Україні і тільки ТОВ «Зернова Столиця – Інжиніринг» в повному обсязі гарантує будівництво елеваторних комплексів «під ключ».

Управління проектування, автоматизації, будівельно-монтажне управління, управління екологічної безпеки, сервісна служба, виробництво і комерційний департамент працюють як один злагоджений механізм. Запорукою до успіху є швидка і якісна реалізація обраної стратегії, тому що лише розробка стратегії не гарантує подальшої ефективності діяльності підприємства. Одним з дієвих засобів успішної діяльності являється реалізація стратегії для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Література:

1.Воронкова А. Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация : монография / Восточноукраин. нац. ун-т. Луганск : ВНУ, 2000. 315 с.

2.Прахалад К. К. Майбутнє конкуренції. Творення унікальної цінності спільно з клієнтами / пер. з англ. М. Ставицького. К. : Олексія Капусти, 2005. 258 с.

3.Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства : монографія / Харківський національний економічний університет; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Ю.Б.Іванова, д-ра екон. наук, проф. О.М Тищенка. Харків :

ВД "ІНЖЕК", 2006. 384 с.

4.Система якості відповідно до норм міжнародних стандартів ІSО 9000. URL: http://toplutsk.com/ articlesarticle_379.html (дата звернення: 23.09.2018).

5.Гольцев Д. Г. Розрахунок результативності системи управління якістю на підприємстві. URL: http://gisap.eu/ru/rozrakhunok-rezultativnostі-sistemi-upravlіnnya-yakіstyu-na pіdpriєmstvі (дата звернення: 23.09.2018).

Дернова Ольга, студентка магістратури НАКККіМ

СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ПАРТНЕРСТВО: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

Глобалізаційні процеси, які відбуваються в світі, актуалізували питання щодо встановлення соціокультурного партнерства між людьми. Як найважливіший елемент буття людини, соціокультурне партнерство покликане задовольняти різноманітні культурні, духовні, рекреаційні, релігійні потреби людини, включати людину в реальну комунікацію. Соціокультурне партнерство не є активно обговорюваною категорією серед науковців. Увага останніх прикута більш до поняття «соціальне партнерство». Так, у науковій літературі і на практиці соціальне партнерство характеризується неоднозначно, одні розуміють його як конкретний тип соціально-трудових відносин між органами державної влади, роботодавцем і трудовим колективом, інші – в ширшому сенсі: як специфічний вид суспільних відносин між професійними, соціальними групами, верствами, класами,

183

їх громадськими об'єднаннями, органами влади та бізнесом; як світоглядну основу узгодження і захисту інтересів різних соціальних груп, верств, класів, їх громадських об'єднань, бізнесу та органів влади [3].

В класичному розумінні до основних принципів соціального партнерства відносять: рівноправність сторін; повагу і врахування інтересів сторін; зацікавленість сторін в участі в договірних відносинах; сприяння держави у зміцненні і розвитку соціального партнерства на демократичній основі; дотримання сторонами та їх представниками законодавства та інших нормативних правових актів, свобода вибору при обговоренні питань; добровільність прийняття сторонами на себе зобов'язань без примусу і погроз; реальність зобов'язань, прийнятих на себе сторонами; обов'язковість виконання договорів, угод; контроль за виконанням прийнятих договорів, угод; відповідальність сторін, їх представників за невиконання з їх вини договорів, угод [4].

Соціальне партнерство в його сучасному соціокультурному розумінні розглядається як певна комунікативна система між всіма зацікавленими стейкхолдерами культурних змін до яких науковці відносять: людину, громадянина; відповідальних осіб, представників різних гілок влади; представників інститутів громадянського суспільства (громадські організації, творчі спілки, національно-культурні товариства, благодійні організації, асоціації, фонди); професійних творчих працівників, працівників культури, які ведуть свою професійну діяльність через мережу закладів, організацій, підприємств культури (державної та приватної форм власності); представників засобів масової інформації [1, 17].

Особливої актуальності соціокультурне партнерство набуває в контексті функціонування закладів культури. Науковці наголошують, що «ефективність такого феномену полягає в умінні знаходити оптимальні шляхи співробітництва з державними, громадськими організаціями, органічно включаючись в муніципальні програми, а також з установами культури, освіти, засобами масової інформації, фондами тощо, як вітчизняними, так і зарубіжними. Соціальна значимість такого партнерства в тому, що, розширюючи рамки впливу, воно ефективніше сприяє розвитку особистості. Це особливо важливо в умовах сьогоднішнього суспільства, в якому ціннісні орієнтири повсюдно тяжіють до комерційних, масово-культурних, технотронних пріоритетів і стандартів, нівелюючи духовний світ особистості» [2, 3].

Розглядаючи соціокультурне партнерство як певний механізм для функціонування культурного простору ми наголошуємо на його здатності трансформувати суспільство в його функціональних складових. Соціокультурне партнерство дозволяє подолати ряд негативних тенденцій, які породжені в українському суспільстві за останні роки. Для України, соціокультурне партнерство є певним інструментом подолання системної кризи, ефективний (відкритий) шлях досягнення розумного компромісу.

Розглядаючи соціокультурне партнерство як особливу систему цивілізованих суспільних відносин які спрямовані на узгодження і захист культурних потреб і інтересів представників різних соціальних верст населення ми наголошуємо на важливості її організаційно правового визначення і відповідно – регулювання.

Соціокультурне партнерство не може розвиватися стихійно, воно потребує певної правової культури яка дозволить забезпечити відповідальне ставлення в процесах досягнення консенсусу. Так, дотримання правових норм дозволить сформувати правову культуру між всіма учасниками соціокультурного партнерства. Соціокультурне партнерство це механізм узгодження дій на певній правовій платформі, що відбиває сутність такого партнерства, його зміст і інструментарій ефективної взаємодії.

Література:

1.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : автореф. дис. …д-ра культурології : спец. 26.00.06. Київ, 2018. 35 с.

2.Позиціонування і партнерство в сучасній системі соціокультурних комунікацій бібліотеки для дітей / Нац. б-ка України для дітей ; автор-уклад. О. В. Безручко. К., 2013. 32 с.

3.Социальное партнерство в сфере культуры. URL: http://culture29.ru/experts/digest/273/ (дата обращения:

12.05.2017).

4.Социальное партнерство. URL: http://www.grandars.ru/college/sociologiya/so (дата обращения: 12.05.2017).

184

Долеско Дарина, студентка магістратури НАКККіМ

КІНОІНДУСТРІЯ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ

Кіно є найбільш популярним видом мистецтва. Він виник в результаті розвитку технічних засобів, кіно вже на самій ранній стадії ознаменувало початок нової епохи в культурі - епохи масового мистецтва. Передбачаючи його роль в житті майбутніх поколінь, Лев Толстой називав кінематограф «великим німим». Здатність кіно впливати на величезні маси людей обумовлене технічною можливістю тиражування фільми в необмеженій кількості копій і можливістю демонстрації однієї копії фільму одночасно для великої кількості глядачів. Мова кіно – це, перш за все, мова візуальних зображень. Для його сприйняття необов'язково вміти читати. Це дає кінематографу інформативні та пропагандистські можливості, залишаючи далеко позаду можливості преси. Ігровий кінематограф взяв на озброєння мистецтво актора. При цьому він набагато перевершив можливості актора і театру в цілому в масштабі аудиторії, на яку направлено його вплив.

Секрет зрозумілості та привабливості мови кіно – в його реалістичності, адже кінематограф народився з фотографії і, як і фотографія, відображає реальність такою, як вона є. Людина бачить ту ж реальність, що і в житті, тому вона довіряє їй, тому вона сприймає його майже так само, як реальні події життя.

Німецький філософ і теоретик мистецтва Вальтер Беньямін вказав на цю властивість кіно як на причину його «масовості»: «Орієнтація реальності на маси і мас на реальність – процес, вплив якого і на мислення, і на сприйняття безмежно».

Але кіно не було б мистецтвом, якби воно тільки відображало реальність. Сила впливу кіно – в його здатності створювати художній образ. А в образі реальність подається вже не в нейтральному «фотографічному» вигляді, а під певним кутом зору, що породжує певні смисли, що дає оцінку цій реальності. Період німого кіно, коли ще не було можливості відтворювати мову персонажів фільму, сприяв удосконаленню виразних засобів акторської гри та режисури, візуальний ряд фільму став відточеним універсальною мовою, зрозумілою людям будь-якої національності. Цей етап кінематографа подарував людству великого Чарлі Чапліна і його неперевершені шедеври. Образи, створені Ч. Чапліном, однаково близькі і зрозумілі на будь-якому кінці земної кулі, вони народжують сміх і сльози і в самому високоосвіченій, і в самій малограмотній людині. Його фільми

– доказ того, що масове мистецтво може бути високим мистецтвом.

Відомий радянський кінорежисер Сергій Ейзенштейн звертав увагу на властивість кінематографа «зверстати в узагальнений образ людини і те, що він бачить; людина і те, що її оточує; людина і те, що вона збирає навколо себе”. Це властивість тісно пов'язана з таким важливим художнім інструментом кінорежисера, як монтаж. Сенс монтажу Ейзенштейн висловив у формулі

«1 + 1 = 3».

Цю ж, по суті, ідею висловив і інший відомий радянський кінорежисер Лев Кулешов, який багато експериментував у сфері виявлення художніх засобів кіно. Він прийшов до висновку, що «з'єднанням кадрів можна надавати в принципі нейтральним за змістом предметами або персонажами той чи інший людський сенс (горе, радість, моральні імплікації та ін.). Будь-який об'єкт може бути локалізована в географічному, історичному, соціальному, психологічному плані, може бути викритий або виправданий в очах глядацької публіки, яка чекає деяких послань. Монтаж

– як найдоступніший на будь-якій технологічній ступені засіб кіно, дає можливість додати будьякому предмету, персонажу, будь-якій ситуації сенс, який використовується в даній цивілізації».

Один з експериментів Л. Кулешова полягав у тому, що він «брав один і той же великий план обличчя актора Мозжухіна і склеював (монтував) із зображеннями труни, миші, тарілки супу. Глядачам здавалося, що обличчя актора висловлює горе, переляк, голод. Цей парадоксальний "ефект" яскраво і просто виявляє дійсну можливість за допомогою монтажу створювати різні, необхідні художнику, настрою, стану, дії і навіть події». Даний ефект отримав назву «ефект Кулешова».

Всі названі якості кінематографа – ні з чим незрівнянна масовість, доступність і зрозумілість художнього мови, його реалістичність, можливість необмеженої смислової інтерпретації нейтральних реалістичних зображень – є властивими кіно «від природи», можна сказати, його родовими характеристиками. Вони створюють в сукупності нову якість кінематографа, який можна

185

назвати потенційно ідеологічною ємністю. Ця якість ставить кінематограф в розряд питань державної ваги.

Становлення кіномистецтва збіглося історично з епохою революційних змін, і його колосальні можливості дуже до речі припали для пропаганди революційних ідей. Широко відомі слова Леніна про кіно як найважливіше з мистецтв. З перших тижнів свого існування радянська влада взяла кінематограф під контроль і поставила перед ним завдання формування нової суспільної свідомості.

Відомо, що більшовицька ідеологія несла в собі і яскраво виражений позитивний вплив, і не менш сильний негативний вплив на масову свідомість.

Ідеї соціальної справедливості, культурного просвітництва, загальної грамотності, створення міцної промисловості, власної науки і культури, безкоштовної освіти і безкоштовної медицини, дружби і рівності численних народів, що населяли країну, – всі ці ідеї стали опорою побудови радянської держави як системного Антикапіталізму. І всі ці ідеї були блискуче втілені в життя.

Все, що не вписувалося в більшовицьку ідеологію – релігія, приватна власність, все, у чому можна було запідозрити співчуття до самодержавства, до дворянського і поміщицького стану, схильність до буржуазного образу думок, – безжально критикував і витравляв.

Держава, яка поставила за мету створення соціалістичної культури і мистецтва, послідовно її здійснювала. Уже в 1917 р засновуються кінокомітет, завданням якого була цензура і відбір серед наявних фільмів. У 1919 р була заснована державна кіношкола, згодом виросла в перший в світі кінематографічний вуз – ВДІК.

Молоде радянське кіно дуже швидко заявило про себе іменами талановитих кінорежисерів. Картини Сергія Ейзенштейна, Всеволода Пудовкіна, Олександра Довженка, Григорія Александрова, Івана Пир'єва, Фрідріха Ермлера, Михайла Ромма і багатьох інших увійшли в світовий фонд кінематографа не тільки завдяки силі їх емоційно-ідеологічного впливу, а й з огляду на багато відкриттів, новизни «кіномови».

Знаменитий фільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець"Потьомкін"», що вийшов в 1925 р, викликав справжній вибух в світовому кінематографі. Його ідейна і художня сила була настільки велика, що за кордоном його просто боялися показувати. Ось що писав у своїй «Історії кіномистецтва» французький кінокритик Жорж Садуль: «За межами СРСР цензура всюди заборонила"Броненосець"; глядачі збиралися потайки, щоб дивитися його. Репресії лише подесятерили вибухову силу шедевра; фільмотеки різних країн ретельно зберігали його. Фільм одразу став найзнаменитішим з усіх, за винятком хіба тільки фільмів Чапліна. Геббельс кілька років по тому віддав йому мимоволі вищу похвалу, коли наказав німецькому кіно дати йому нового "Потьомкіна"».

Стратегічна лінія радянської держави, яка надавала кінематографу достатню для його повноцінного розвитку підтримку, мала довгострокові цілі і різноманітні і цінні результати. Так, одним з епітетів СРСР був вираз «найбільш читаюча країна». У цьому, безсумнівно, була і заслуга кінематографа. Відомо, що після вдалих фільмів, знятих за сюжетами літературних творів, в бібліотеках спостерігався підвищений попит на ці твори. Деякі книги (наприклад, «Щит і меч» Вадима Кожевникова, «Сімнадцять миттєвостей весни» Юліана Семенова) передавали з рук в руки, зачитували буквально до дірок.

Все пролонговані і багатоаспектні результати хорошого фільму важко перелічити. У загальному і цілому можна сказати, що внесок держави в розвиток кінематографа – це абсолютно очевидний внесок в його головний капітал – людський.

Ті негативні зміни, які відбулися в кінематографі після падіння Радянського Союзу, можуть служити «доказом від противного» тези про потенційну ідеологічну ємність кіно. Як тільки держава відмовилася від формулювання своєї ідеології і від підтримки кінематографа - тут же цю нішу зайняли підприємливі ділки, єдиною ідеологією яких є швидка нажива, велика окупність з найменшими витратами. В результаті кіноринок наповнився безліччю «картин», художня цінність яких в кращому випадку дорівнює нулю, а набагато частіше – з явним знаком мінус. А оскільки кіно зберігає свої родові характеристики – масовість, доступність, реалістичність, то знак мінус загрожує великими наслідками для стану людського капіталу країни.

В даний час ситуація поступово вирівнюється. Держава, дозволивши часткову приватизацію в сфері кіновиробництва, створило можливість для регуляції цієї сфери за допомогою ринкових відносин. У той же час держава бере на себе фінансування частини витрат кіноіндустрії, пов'язаної з виконанням держзамовлення. Це дозволяє контролювати розвиток кінематографа і здійснювати завдання державної культурної політики.

186

Література:

1.Эйзенштейн С. Вибрані твори: в 6 т. Т. 5. М., 1964. С. 89.

2.Кириллова И. Б. Медиакультура : учеб. пособ. для вузов. М., 2008. С. 84 .

3.Росс Э. Как устроено кино. Теория и история кинематографа. М., 2016. С. 67.

4.Сибрук Дж. Культура маркетинга. Л., 2012. С. 180.

5.Бадьйор Д. Як писати про культуру?: збірник есеїв і лекцій. К. : CSM; Адеф-Україна, 2015. С. 74.

Єрмілова А., студентка магістратури кафедри журналістики та міжнародних відносин Київського університету культури

ЕФЕКТИВНЕ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ РЕКЛАМИ: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

Актуальність теми полягає у тому, що нині реклама є затребуваною технологією розвитку сучасного бізнесу. Крім того, ця комунікаційна технологія, за шляхами своєї реалізації використовується у різні способи та по-різному впливає на суспільство і цільову аудиторію зокрема. Серед різних найбільш ефективних типів впливу на індивіда, на нашу думку, більш дієвою є зовнішня реклама, яка потребує додаткового наукового вивчення.

Мета – вивчення технологій впровадження зовнішньої реклами та ставлення цільової аудиторії до неї.

На думку Шморгуна Л. Г., «зовнішня реклама вважається найдавнішим видом реклами, проте до цих пір не втратила своєї актуальності» [5, 21]. Сьогодні існує величезна кількість визначень зовнішньої реклами, але, на наш погляд найдоцільнішим є визначення, яке дала українська учена А. Досенко «Зовнішня реклама – це один із найефективніших рекламних типів, адже є найвидовищнішою та найуживанішою. Це не лише реклама розміщена на вулиці чи на транспорті, це форма організації рекламування продукту у найбільш ненав’язливій формі, адже оточуючи людину з усіх сторін, вона систематично нагадує про себе, не дає забути…» [1, 7].

Але, разом з тим, практично не можливо перерахувати усі формати зовнішньої реклами. Це пояснюється тим, що ринок динамічний і на ньому постійно з'являються нові типі й нові носії.

Під час дослідження українського ринку, нами була виявлена проблема: в окремо категорію не виокремлено indoorрекламу, що сьогодні розглядається як потужна технологія, що своєю платформою обрала транспорт. Але, разом з тим цей вид реклами й не ототожнюється з рекламою на транспорті, й не відноситься до неї навіть з законодавчої точки зору.

Окремої уваги потребують механізми розміщення зовнішньої реклами, адже вони займають чільне місце у рекламній структурі. Тут варто звертати увагу на низку особливостей, які сприяють потужному психологічному впливу на цільову аудиторію. «Сучасні носії зовнішньої реклами створювались протягом кількох століть, змінювалися технології, дизайн зовнішньої реклами, але залишалися незмінними методи впливу на аудиторію» [3, 114].

Станом на сьогодні рекламу не варто розглядати лише як технологію створення іміджу продукту чи шлях його продажу, це ще й сегмент ринку «який динамічно розвивається і є джерелом інформації про різні послуги та до певної міри системою навігації у великому місті» [3, 117].

Актуальною сьогодні стає необхідність проведення паралелей та виведення більш чіткої класифікації зовнішньої реклами саме на візуальних об’єктах. Це пояснюється тим, що зараз, з посиленням інформаційних технологій збільшується потужність зовнішньої реклами, з’являються нові форми та шляхи її реалізації. Типологія зовнішньої реклами здатна вирішувати велику кількість завдань, не зважаючи на розміри конструкції самого рекламоносія, а разом з тим й шляхів розміщення рекламного звернення на ньому.

Одним із важливих критеріїв для подальшого вивчення питання є те, що цей вид реклами не охоплює чітко окреслену категорію цільової аудиторії, адже впливає на людей в цілому. Особливістю зовнішньої реклами є ще й те, що саме вона здатна за дуже короткий час проанонсувати подію чи охарактеризувати товар, діючи лише у певній місцевості й апелюючи до конкретної категорії населення. Разом з тим ефективність її не втрачається, а навіть навпаки – зростає.

187

Це підтверджено багатьма дослідженнями, але, ми вирішили провести своє он-лайн опитування й поцікавилися як ставиться до зовнішньої реклами молода аудиторія, люди віком від 17-22 років.

Ми обрали анкету на 5 запитань та попросили відповісти на неї 120 особам. Результати внесли у таблицю.

Таблиця 1

ПОКАЗНИК РЕАКЦІЇ АУДИТОРІЇ, ЩОДО СУЧАСНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ РЕКЛАМИ

Як бачимо з проведеного опитування, сучасна українська аудиторія молоді позитивно реагує на зовнішню рекламу та її носії, сприймаючи її як потужний виразник інформації, як носій на який реагують, а відтак впізнають бренди, товари, організації тощо. Українська цільова аудиторія сьогодні готова до нових обріїв, типів та видів рекламної комунікації.

Висновки. Сьогодні зовнішня реклама в Україні перетворилась на серйозну комунікаційну технологію та цілий сегмент ринку. Існує велика кількість визначень та наукових поглядів на цей тип реклами, але разом з тим існує і низка проблем, адже не має уніфікованих класифікацій, є розбіжності з реальними та законодавчими факторами. Сьогодні варто працювати над вирізненням інших типологічних одиниць та рядів пов’язаних із зовнішньою рекламою.

Література:

1.Досенко А. К. Реклама: базові аспекти для початківця. Київ : КНУКіМ. 2017. 220 с.

2.Музыкант В. Л. Реклама в действии. Стратегии продвижения. Москва : Эксмо, 2007. 307 с.

3.Ромат Е. В. Реклама. СПб. : Питер, 2012. 504 с.

4.Пілецький В. Т., Мананнікова О. Ю. Маркетинг: теорія, практика, самостійна робота, контроль. Алчевськ : ДДТУ, 2007. 388 с.

5.Шморгун Л. Г. Посібник з рекламного менеджменту. Київ: Абрис, 2005. 343 с.

Іванова Марина, студентка магістратури НАКККіМ

ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

Реформування соціокультурної сфери, зокрема освіти, яке сьогодні увійшло в свою найактивнішу фазу, безпосередньо впливає на майбутнє мистецької освіти в Україні, яку без перебільшення можна назвати нашим національним надбанням. Особливо гостро постає питання впровадження інноваційних методів управління закладами позашкільної мистецької освіти – дитячих музичних шкіл, зокрема, до змісту освітніх програм, кадрового забезпечення та до соціальної функції, яку мають виконувати дитячі музичні (мистецькі) школи, передусім, для свого самозахисту і збереження в умовах реформи децентралізації.

Система музичних (мистецьких) шкіл потребує нових підходів до управління та організації їх роботи. Тому гостро постає питання реформування мистецької освіти, необхідністю структурних змін та законодавчого забезпечення діяльності музичних (мистецьких) шкіл, створення для них нових законодавчих інструментів. Одночасно з необхідністю структурних змін у середині системи

188

культурно-мистецької освіти потребує реформування і нормативно – правове забезпечення у сфері освітньої діяльності в соціокультурній сфері.

28 вересня 2017 року набув чинності Закон України «Про освіту», якими визначаються інструменти для реалізації масштабної освітньої реформи позашкільної освіти. Частина друга статті 21 Закону визначає мистецьку освіту як спеціалізований вид освіти, що передбачає формування у здобувача спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності, набуття ними комплексу професійних, у тому числі виконавських, компетентностей та спрямована на професійну художньо-творчу самореалізацію особистості і отримання кваліфікацій у різних видах мистецтва [2].

Таким чином, ці норми реалізують сутність підготовки митця і зберігають традицію безперервності та наступності мистецької освіти. Розроблення стандартів спеціалізованої мистецької освіти, освітніх програм, атестації та сертифікації педагогічних працівників, які забезпечують її надання. Передбачена також можливість створення наскрізних освітніх програм, які охоплюють різні освітні рівні мистецької освіти, що особливо важливо для інтегрованої підготовки майбутніх митців.

Цей Закон відкриває нові можливості та перспективи для якісних змін у цій сфері. Усі ці факти дають привід для певного оптимізму щодо подальшої долі культурно-мистецької освіти в Україні. Головне – не втратити цей унікальний шанс для змін, оскільки те, чого ми досягнемо сьогодні, визначатиме, якою буде культурно-мистецька освіта та наскільки професійним буде кадрове забезпечення сфери культури і мистецтва в найближчі десятиліття.

Отже, удосконалення існуючих і впровадження нових методів управління та регулювання визначають здатність держави здійснювати реалізацію освітньо-мистецької політики в новому інституційному середовищі країни. Недостатній розвиток сучасних управлінських інструментів, методів, механізмів і моделей, таких як, наприклад, система проектного моніторингу; технологія соціально-культурного партнерства; контролінг перешкоджають впровадженню інноваційних методів у практику прийняття ефективних управлінських рішень. Таким чином, виявлення відсутніх складників, їх вивчення й включення в практику діяльності забезпечить формування системи управлінських інновацій у сфері позашкільної освіти та мистецтва [1, 110].

Існуючі механізми управління, такі як нормування, планування й програмування розвитку соціокультурної сфери, незважаючи на своє повсюдне поширення, не забезпечують стійких результатів її розвитку в контексті децентралізації влади, реформ бюджетної системи й впровадження програмно-цільового фінансування культурно-мистецьких закладів. Застосування комплексного підходу до формування інноваційних механізмів управління підвищить ефективність менеджменту й забезпечить розвиток інноваційних процесів як в окремих суб’єктах, так і у сфері мистецької освіти і культури в цілому [3].

Затверджений у 2017 році Кабінетом Міністрів України середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року та плану пріоритетних дій Уряду на 2017-2018 роки, одним з пріоритетів якого є модернізація змісту та умов надання мистецької освіти, зокрема у позашкільній мистецькій освіті:

модернізація матеріально-технічної бази;

державна фінансова підтримка обдарованих учнів;

мотивація педагогічних працівників мистецьких закладів державою;

розроблення уніфікованих державних стандартів мистецької освіти;

запровадження системи моніторингу позашкільної мистецької освіти з метою підвищення її

якості; З огляду на це, необхідно внести зміни до «Закон про культуру», якими по – новому окреслити

культурну політику нашої держави у сфері позашкільної мистецької освіти, не зважаючи на форми власності (державну, комунальну чи приватну). Передбачивши бюджетне утримання базових мистецьких освітньо-мистецьких закладів та широкого спектру механізмів і форм підтримки, зокрема, податкові пільги, надання конкурсних грантів, держзамовлення та заохочення недержавних інвестицій у мистецьку освіту.

На нашу думку, за сучасних економічних умов для забезпечення нормального функціонування мистецької освіти необхідно прийняти Закон України «Про захист позашкільної мистецької освіти в Україні» і отримати державні гарантії щодо її збереження.

189

Література:

1.Бородін О.Д. Основні складові механізму державного управління соціально-культурною сферою // Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 7. С. 109-113.

2.Закон України «Про освіту» від 19.02.2016р. Верховна Рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua / laws/show/1060-12.

3.Пігуль Н.Г. Теоретичні аспекти формування соціальної сфери в сучасних економічних умовах // Ефективна економіка. 2013. № 11. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ efek_2013_11_61.

Івахнюк Ганна, студентка магістратури НАКККіМ

УДОСКОНАЛЕННЯ МАРКЕТИНГУ ТА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Останнім часом маркетинг упевнено завойовує ринкові позиції як джерело, що дає змогу створювати й підтримувати певні стандарти людського життя. Докорінна трансформація світової економіки внаслідок упровадження таких нових засобів зв'язку й сполучення, як глобальні телефонні та комп'ютерні мережі, супутникове телебачення, факсимільні апарати, уможливлює значне скорочення географічних відстаней. Завдяки новим комп'ютерним і телекомунікаційним технологіям істотно змінилися методи виробництва і маркетингу. Нині не обов'язково витрачати особистий час на пошук необхідних товарів. Достатньо скористатись одним із каналів повідомлень, щоб зробити замовлення, і менеджери з маркетингу за допомогою комп'ютера вивчать потреби, що виникли, розроблять і доставлять товар, проведуть у разі необхідності відеоконференцію в реальному часі тощо. Управління пepсоналом впливає на упpавління pозвитком підпpиємства настільки, наскільки успішно пpацівники викоpистовують свої можливості для peалізації поставлeних цілeй. Тому для peзультативності систeми упpавління пepсоналом, кожному підпpиємству потpібно викоpистовувати власний досвід pоботи із своїм пepсоналом, коpeгувати та удосконалювати кожну із підсистeм, вивчати та застосовувати досвід заpубіжних підпpиємств. Упpавління пepсоналом ґpунтується на комплeксі peгламeнтів, що визначають місцe та pоль кожного стpуктуpного підpозділу та кожного пpацівника в систeмі упpавління, поpядок, ноpми взаємодії між ними та фоpми впливу на об’єкт упpавління. Упpавління пepсоналом є peзультатом упpавлінської діяльності та нeвід’ємною частиною упpавління [1].

Сepeд науковців, які займалися досліджeнням стpуктуpи систeми упpавління пepсоналом є такі вчeні, як Д.О. Коpсакова, Л.Б. Пошeлюжна, О.В. Саpдак. Систему управління підприємством розглядали у свої працях такі вітчизняні та зарубіжні науковці як О. Бондар, В. Бабінова, О. Болтак, С. Бронікова , Л. Гогіна, А. Дєгтяр, С. Загороднюк, М. Колот, Ю. Машкаров, Н. Нижник. Шляхи вдосконалення системи управління підприємством є предметом наукових розвідок В.Волинець, І. Волинець, Н. Гура , М. Грещак, В. Аверьянова, О. Копієвська, Л. Корнеев, В. Сідун, Е. Щепанський та інших.

На сучасному eтапі pинкові відносини і жоpстка конкуpeнтна боpотьба фоpмують умови, пpи яких підпpиємства оціночної індустpії повинні пpиділяти увагу pозвитку пepсоналу, їх особистої eфeктивності, вкладу кожного мeнeджepа в pоботу оpганізації. Мeнeджepам підпpиємств нeобхідно опepативно відстeжувати зміни, контpолювати виконання pоботи і бути в куpсі подій, йти на випepeджeння. Для максимізації пpибутку пpи мінімальних витpатах підпpиємству нeобхідно активізувати вeсь свій потeнціал і з найбільшою вигодою викоpистовувати виникаючі можливості, щодо упpавління пpодуктивністю пpаці на підпpиємствах. Системний підхід припускає, що кожний з елементів, що складають систему має певні власні цілі. Система – це певна цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у розвиток цілого [5].

Проте, суть системного підходу полягає в тому, що забезпечити підвищення ефективності роботи організації в цілому. Основними елементами систем можна назвати: цілі, структуру, завдання, технології, техніка та люди. SWОТ-аналіз – це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони (Strength), слабкі сторони (Weаkness) внутрішнього середовища, а також можливості (Оppоrtunities) і загрози (Threаts) зовнішнього

190