Культура і мистецтво 2018

Оборська, В. Д. Маркова, О. С. Віханський, О. М. Тридід, В. І. Щелкунов та ін. Але треба зазначити, що прискорений розвиток та розробка методів і засобів ефективних систем управління сьогодні зумовлений причиною нарощування нестабільності середовища, в якому організації в Україні здійснюють свою діяльність.

Термін «стратегічне управління» в менеджменті вперше з’явився в 60-х –70-х рр. ХХ ст. Одну із причин виникнення поняття пов’язують з невизначеністю в прийнятті рішень щодо умов та можливостей організації в успішній діяльності на ринку. Іншою причиною вважають конкуренцію на ринку, яка змушує організацію створювати конкурентні переваги, уміло накопичувати та використовувати ресурси для задоволення потреб споживачів. Можна зробити висновок, що ускладнення умов виробництва і реалізації продукції зумовило еволюційний розвиток теорії управління організацією та призвело до появи стратегічного управління [1, 2].

Стратегія, за визначенням Г. Мінцберга, – це «принцип поведения или следование некой модели поведения» [3, 16]. За твердженням М. Портера, стратегія являє собою створення – завдяки різноманітності дій – унікальної і цінної позції [4, 25]. І. Ансофф зазначив, що «стратегия – один из нескольких наборов правил принятия решения относительно поведения организации» [1, 22]. А.А. Томпсон і Д.Ж. Стрікленд зазначали, що краще всього стратегію розглядати «…як комбінацію із запланованих дій і швидких рішень з адаптації до нових досягнень промисловості та нової диспозиції на чолі конкурентної боротьби» [5, 34].

Загалом, стратегія в сучасному судженні розглядається як довгостроковий план підприємства, модель певних дій і рішень для досягнення конкурентних переваг. Для її розробки підприємство повинно усвідомити такі важливі елементи своєї діяльності, як: наявні ресурси, продукція, виробнича програма, організаційна структура, місія, ринки збуту, конкурентні переваги.

Щодо стратегічного управління, то воно являє собою «…багатоплановий, формальноповедінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією (включаючи її окремі частини) та зовнішнім середовищем, а також досягненню визначених цілей [5, 42].

Стратегічне управління це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші) зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, які постійно розвиваються і змінюються.

В основі стратегічного управління лежить орієнтація організації на зовнішнє середовище – покупців, конкурентів, ринок і ринкове середовище. В стратегічному ринковому управлінні ставиться мета розробити ринкові стратегії, які відображають потреби покупців. Але, не слід забувати, що компанії потрібно не тільки реагувати на зміни в навколишньому середовищі, але й впливати на розвиток подій у ньому. Для цього існує розробка, так званих, попереджувальних стратегій.

Визначення необхідної інформації, раціональних і ефективних способів її збору, а також аналізу, зберігання та обробки даних багато в чому залежить від результативності процесу розробки стратегії. Перед організацією, при цьому, стоїть непроста задача – розробити таку систему збору інформації, аналізу і прийняття стратегічних рішень, які будуть діяти в режимі реального часу. Така система повинна бути достатньо структурованою і достатньо гнучкою для реагування на різноманітні ситуації.

Стратегічне управління організації дозволяє:

–форсувати розгляд стратегічних альтернатив;

–допомогти компанії впоратися із змінами;

–перейняти довгостроковий погляд;

–обґрунтувати розподіл ресурсів;

–допомогти в стратегічному аналізі і прийнятті рішень;

–створити систему стратегічного менеджменту і контролю.

151

Ефективність стратегічного управління буде відображати стійкість процесів перетворення вхідних компонентів в процесі реалізації стратегічної мети, що дозволяє визначати категорію ефективності як функціональний критерій стану системи стратегічного управління.

Недоліком цього підходу можливо назвати наявність так званого «чорного ящика», яким в системі ефективності стратегічного управління є внутрішня структура елементів, яка не завжди може бути структурована й оцінена. Крім цього, взаємодія елементів системи стратегічного управління між собою та із зовнішнім середовищем має настільки широкий діапазон за змістом, силою та спрямованістю, що викликає необхідність виділення тільки домінантних, суттєвих для дослідника елементів поведінки системи в конкретному її дослідженні. Наступним недоліком підходу до позиції стійкості системи підприємства у русі реалізації його мети є підтвердження незмінності цілі розвитку підприємства. Зазвичай аналіз практики підприємств, що застосовують стратегічне управління, показує довготривалий характер стратегічної цілі, але її реалістичність може мати певні коливання.

Література:

1.Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. СПб. : ПитерКом. 1999. 416 с.

2.Василенко В.О., Ткаченко Т. І. Стратегічне управління. К. : ЦУЛ, 2013. 396 с.

3.Минцберг Г., Альстренд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий, стратегическое сафари. СПб. : Питер, 2000. 366 с.

4.Портер М. Конкуренция. М. : Вильямс, 2001. 495 с.

5.Томпсон А., Стрикленд Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации. Москва : Юнити, 1998. 576 с.

Бульба Ірина, студентка магістратури НАКККіМ

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

Розбудова суверенної, демократичної, правової української держави, її становлення і утвердження неможливі без розвитку духовності громадян, виховання їх на засадах патріотизму, поваги до історичної спадщини українського народу, загальнолюдських цінностей, соціального оптимізму. У Конституції України визначено, що держава має сприяти консолідації та розвитку української нації, її сторичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України [1].

В час перехідного періоду суспільного, політичного, економічного устрою відбувається переоцінка цінностей, формування нових моральних підвалин, соціальних стандартів. Не буде помилковим зазначення того факту, що найбільш вразливою щодо здатності до формування, виховання й самовиховання в зазначених умовах є така група населення як діти і підлітки. Це обумовлює необхідність формування у громадян, і насамперед, у підростаючого покоління, високих моральних, морально-психологічних й етичних якостей, серед яких важливе місце посідає патріотизм, відповідальність за долю Батьківщини й готовність до її захисту.

Патріотизм визначається як безкорислива любов та відданість своїй Батьківщині. Бути патріотом значить емоційно переживати за свою приналежність до країни, власного громадянства, рідної мови та традицій [3].

Останнім часом, внаслідок кризових явищ у соціально-економічній, політичній, культурній й іншій сферах громадського життя відбувся різкий спад ефективності виховання підростаючого покоління. Найбільшу тривогу викликає один із ключових напрямків цієї діяльності, пов'язаний зі створенням умов для виховання й розвитку особистості громадянина й патріота України, здатного відстоювати її інтереси. У зв'язку із цим проблема патріотичного виховання підростаючого покоління набуває нових аспектів актуальності і потребує нових підходів до її вирішення як складової частина процесу соціальної адаптації, життєвого самовизначення й становлення особистості.

152

В умовах сьогодення все більшого поширення здобуває погляд на патріотизм як на найважливішу цінність, що інтегрує не тільки соціальний, але й духовно-моральний, ідеологічний, культурно-історичний, військово-історичний й інший компоненти. До ряду визначальних принципів, які одночасно є важливими умовами реалізації мети й завдань патріотичного виховання, ставляться: визнання високої соціальної значимості патріотизму, необхідність створення реальних можливостей і здійснення цілеспрямованих зусиль для розвитку підростаючого покоління.

Варто зауважити, що протягом останнього часу інтерес молоді до вивчення національної історії, традицій, побуту і звичаїв, витоків матеріальної і духовної культури не є досить вираженим та глибоким. Молодь майже не знає і не цінує внесок у становлення та розвиток української держави та державності таких історичних особистостей, як: Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Мазепа, Леся Українка, які своєю діяльністю сприяли утвердженню незалежної української держави, збереженню та формуванню її національної культури, традицій, цінностей, менталітету та свідомості української нації. Саме краєзнавчий матеріал повинен стати основою розуміння дітьми своєрідності інших далеких країв й областей.

Досліджуючи трансформації в культурних практиках, вчена О.Копієвська наголошує на специфіці репрезентації музейних наративів в експозиціях та екскурсіях. На думку дослідниці, саме при розробці музейних практик необхідно уникати упередженості, враховувати їх поліфункціональність – поєднання просвітницької, розважальної й інших функцій, патріотичних зокрема [2, 356].

Підліткам цікаво й корисно побувати в місцевій картинній галереї, н виставці, у музеї. Таке відвідування повинне стати для них подією, святом. У музеї для відвідування вибрати один розділ: «Наш край у стародавності», або «Природа рідного краю», або «Великі й знамениті люди нашого краю». Розмова з дитиною не повинна бути повчальною, це – спільне обговорення, роздум. Підлітку потрібно показати природну зацікавленість дорослого. Така «рівноправність» у вираженні думок і почуттів необхідна для розвитку в дитини самостійності розумової діяльності й особистісного відношення до подій і фактів.

Важливим чинником патріотичного виховання є формування історичної свідомості підростаючого покоління, що в умовах перехідного суспільства є надзвичайно складним завданням.

Література:

1.Конституція України : прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06 1996 // Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. Ст.141.

2.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. Київ, 2018. 487 с.

3.Хто такий патріот? URL : https://dovidka.biz.ua/hto-takiy-patriot/ ( дата звернення : 09.10.2018).

Бурбело Сергій, студент магістратури НАККіМ

УСПІШНА ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗЕЮ В УМОВАХ СУЧАСНОСТІ

Метою роботи є спроба виявлення шляхів ефективного у фінансовому відношенні функціонування музею. Застосовуючи методи аналізу та синтезу, розглядається процес перетворення приватної музейної збірки на потужний арт-центр. На основі дослідження зроблено висновок стосовно можливості впровадження перевірених методів управління у залученні додаткових джерел фінансування, що дає змогу надання привабливішого соціокультурного продукту.

Скорочення дотацій на утримання музеїв у сучасних умовах проблема не лише України, а й музейництва всього світу. Завданням роботи є не лише виявлення та дослідження шляхів її виникнення, а також пропонування варіантів вирішення. Актуальність теми криється у аналізі та дослідженні способів вирішення музейної проблеми в цьому напрямку, що має зацікавити

153

спеціалістів широкого кола професійних дисциплін. Детально описує завдання, які постають перед культурною інституцією на шляху пошуку джерел прибутку для подальшої діяльності. Об’єктом дослідження постає УК «Музей українського живопису» в місті Дніпро.

Предметом дослідження є ефективність арт-менеджменту та різноманітних івентів, що приносять не лише прибуток, а й гарну репутацію закладу культури. Метою та завданням дослідження є пошук універсальних механізмів ведення прибуткової діяльності українських музеїв в умовах кризи.

Наукова новизна роботи зосереджена у питаннях, що постали перед українськими музеями в умовах сучасності. Увага акцентується безпосередньо на використанні сучасних технологій у класичних формах роботи. Тези по темі «Успішної діяльності музею в умовах сучасності» являє собою самостійну наукову розробку, яка базується на дослідженнях авторських ідей у контексті впровадження ефективних івент-технологій, арт-менеджменту та соціокультурної діяльності.

Отже, Музей українського живопису як культурна інституція розпочинався з одного поверху приміщення площею близько двохсот метрів квадратних де були представлені живописні полотна класиків соцреалістів дніпропетровської школи живопису другої половини 20 століття.

На першу річницю свого існування музей відкрив повністю відремонтований та оснащений під виставкову діяльність другий поверх, де на відміну від першого з його постійною експозицією, планувалося проводити змінні тимчасові виставки сучасних дніпровських митців.

До другої річниці було повністю підготовлено третій поверх, що окрім експозиційних площ мав дві діючі обладнані всім необхідним майстерні друкованої графіки та гарячої художньої емалі. Окрім цього було відреставровано та відкрито «Музейний провулок», що тепер з’єднував музей з головною площею міста Дніпра.

Третя річниця ознаменувалася відкриттям музейного саду зі сценою та скульптурами, що були зроблені на першому скульптурному пленері організованому музеєм, а також майстерень художників та тераси на даху музею [1].

На четверту річницю відкрито другий корпус музею куди переїхала постійна експозиція і де знайшлося місце для музею Японської гравюри [2]. Нині весь перший поверх першого корпусу займає кафе-галерея Ван Гог, що була створена задля фінансової підтримки музею [3].

Перетворившись з невеличкого камерного музею присвяченого виключно творчості дніпровських майстрів живопису на найбільший потужний культурний центр Дніпра, постало питання як надалі ефективного його утримувати, адже збільшилися площі, а відповідно й оренда, штат працівників й витрати на заробітну платню… Вже маючи достатньо гарну репутацію та чудові відгуки в пресі музей почав пропонувати свої площі під різного роду івенти комерційного характеру. Виявилося, що для потужних компаній, що постійно підвищують кваліфікацію своїх співробітників, провести бізнес-тренінг в новому та ще й оздобленому картинами приміщенні набагато приємніше ніж в конференц залі якогось готелю. Підтримуючи українських дизайнерів, музей раз на місяць ставав майданчиком для виставки дійсно якісного сучасного продукту невеликих крафтових підприємств.

Налагодивши співпрацю з художниками почав просувати їх роботи на український та зарубіжний арт-ринок [4]. Побачивши потужну роботу майстерень, пішли перші замовлення від обласної та міської влади, крайнім з яких є оздоблення сакральними символами України архітектурного комплексу найбільшого прапора на найвищій щоглі серед міст нашої держави.

Музей постійно пропонує свої ідеї на розгляд грантових програм міської влади. Створює на своїй базі «Школу сучасного образотворчого мистецтва ім. Вадима Сідура» задля перетворення індустріального центру на більш яскравий, творчий, європейський мегаполіс.

Сучасне музеєзнавство визнано актуалізує питання: практичної діяльності музеїв та охорона пам’яток; музейної мережі; музейної політики та законодавства; системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів; профільні наукові, науково-методичні та навчальні центри; спеціалізованих періодичних видань; спеціальну наукову дисципліну «музеєзнавство» [7, 51].

На базі музею постійно проводяться лекції, кінопокази та майстер-класи з образотворчого мистецтва. Особливе місце займає спеціально розроблений музейний квест, де в ігровій формі дорослі й діти можуть весело провести час, а також ознайомитися ближче з можливостями музею.

154

Окремо також варто згадати концерти на сцені музейного саду та на даху музею, що дуже подобаються містянам і приваблюють молодь. Площі Музею українського живопису часто стають майданчиком для проведення різноманітних фестивалів, які або сам музей організовує з комерційною метою, або віддає в суборенду на кілька днів.

Та все таки головною діяльністю музею залишаються виставки, але не звичайні, якими в сучасному світі важко здивувати відвідувачів, а по-перше це мають бути відомі світові майстри з цікавим оформленням експозиції, інтерактивними екскурсіями, відео-гідами та додатками на гаджети через які, за допомогою спеціальних програм можна змусити персонажів картин оживати рухатися та говорити… [5]. Музеї як подібні «центри калькуляції» не просто слугують місцями акумуляції різних знань, а завдяки своїм науковим та експозиційним практикам створюють нові реальності, розширюють горизонти смислу як творців музейних і виставкових експозицій, так і їх відвідувачів, тих, хто знайомиться з ним [6, 356].

Література:

1.Парк скульптур. Дія перша. Народження. URL : http://museum.net.ua/afisha/park-skulptur-diya-persha- narodzhennya/ (дата звернення 28.09.2018).

2.Борис Філатов завітав на відкриття унікального музею японської гравюри в Дніпрі. URL: https://dniprorada.gov.ua/uk/articles/item/12319/boris-filatov-zavitav-na-vidkrittja-unikalnogo-muzeju-japonskoi- gravjuri-v-dnipri (дата звернення: 30.09.2018).

3.Галерея-кафе «Ван Гог». URL: http://vangogh.dp.ua/ (дата звернення: 28.09.2018).

4.Галерея. Офіційний сайт Музею українського живопису. URL : http://museum.net.ua/kartiny/ (дата звернення : 29.09.2018).

5.Сальвадор власною персоною. URL : http://museum.net.ua/afisha/salvador-vlasnoyu-personoyu/

(дата звернення : 29.09.2018).

6.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. К., 2018. 487 с.

7.Копієвська О. Р. Еволюція музейної справи України у світлі державної культурної політики // Питання культурології : зб. наук. праць / М-во освіти і науки України ; КНУКіМ. К. : КНУКіМ, 2004. Вип. 19.

С. 51–57.

Васильківський Анатолій, студент магістратури НАКККіМ

НАЦІОНАЛЬНИЙ КАМЕРНИЙ АНСАМБЛЬ «КИЇВСЬКІ СОЛІСТИ» ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНОГО КУЛЬТУРНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

В умовах сучасних глобалізаційних процесів більшість розвинених державформують власну культурну політику та гуманітарну взаємодію, спираючись на засади діалогу культур,обопільного духовного збагачення, толерантності та культури спілкування між представниками різних країн. Глобалізація передбачає процеси, у яких національні держави і їх суверенітет вплітаються в транснаціональне. Глобалізація є результатом безлічі діалогів [3, 400].

Міжнародні та європейські гуманітарні інституції (зокрема, Рада Європи, ЮНЕСКО, фахові асоціації тощо) спрямовують свою діяльність на організацію міжнародних науково-практичних, творчих, мистецьких проектів, які представляють багатогранність культур та є ключовою умовою існування сучасного суспільства. Це сприяє активізації крос-культурних комунікацій, процесу обміну інформацією, соціокультурним досвідом, а також актуалізує важливу проблему глобального світу – збереження культурних традицій, національного коріння, ідентичності, національну культуру вилому.

Вітчизняні науковці наголошують, що «в усі часи в багатьох країнах світу національна культура означала передусім світогляд і систему цінностей, тобто той духовний і моральний фундамент, на якому виростає будь-яка особистість, зі своєю унікальною індивідуальністю та, з іншого боку, зі своєю міцною національною ідентичністю. Саме

155

національна культура, у першу чергу, визначає унікальний образ будь-якої країни та її народу в багатоманітній мозаїці вселюдської цивілізації» [2, 70].

Ці важливі питання культурного розвитку та інтеграції вирішуються в процесі творчої діяльності, чільне місце в якій посідає концертно-гастрольна практика. Саме гастролі є найбільш популярною, масовою, видовищною та демократичною формою міжнародних мистецьких зв’язків.

Варто відмітити, що організація концертно-гастрольної діяльності в сучасних умовах можлива не лише під патронатом державних структур, а й на рівні суспільних, комерційних, громадських організацій, приватних осіб. Така варіативність у підходах до даного виду діяльності робить її більш динамічною, а культурне і мистецьке життя більш насиченим та цікавим.

Серед пріоритетних напрямів діяльності Національного камерного ансамблю «Київські солісти» (далі – НКА «Київські солісти»), що визначаються в установчих документах – всебічне сприяння інтеграції України у світовий культурний процес, розширення мистецьких зв’язків із зарубіжними країнами і міжнародними організаціями [4]. Прикметно, що реалізація зазначеної діяльності проводиться з успіхом в продовж всього існування музичного колективу з 1995 р.

До основних мистецьких заходів, що визначають діяльність ансамблю як авторитетного суб’єкта міжкультурного співробітництва, відносяться такі:

участь у міжнародних музичних фестивальних форумах, престижних конкурсах та галаконцертах – оскільки, як зазначають науковці, фестивалі є унікальною репрезентаційною моделлю, що формує нову відповідальність за збереження та створення естетичних і гуманістичних цінностей української культури, в тому числі і на міжнародному рівні [1, 71]. Серед найпрестижніших: Рурський фестиваль класичної музики у Німеччині, 1999 р.; ХХХ Віденському Міжнародному фестивалі-конкурсі, Австрія, 2001 р.; Міжнародний музичний фестиваль сучасної музики у Кракові, 2004 р.; Міжнародний музичний фестиваль ім. ДавідаОйстраха в Естонії, 2007 р.; XII Міжнародного музичного фестивалю ім. Людвіга ван Бетховена у Польщі, 2008 р.;Міжнародний фестиваль симфонічної музики в Алжирі, 2010 р.; VI ГабалінськийМіжнародний музичний фестиваль в Азербайджані, 2014 р.; 34-й Міжнародний музичний фестиваль в Туреччині, 2017 р.,), культурномистецьких проектах (як от «Дні України» в Сінгапурі 2005 р., Румунії 2009 р. та Голандії 2011 р.; відкриття українського культурного центрууВідні, Австрія, 2006 р.), міжнародних та всесвітніх виставках («Експо-2005», Японія) тощо.

•спільні концертні виступи із зарубіжними музикантами-колегами (хоровими колективами, диригентами, солістами-виконавцями);

•проведення гастрольних турне по містах різних країн (Голандія, Польща, Естонія, Японія, Китай);

•концертні виступи на сцені авторитетних міжнародних інституцій та організацій (ЮНЕСКО 2005 р., сенаті Франції, 2005 р.; участь в інавгурації України в ОБСЄ уЛюксембурзькому палаці у Відні, 2013 р.; у Центрі «Конгрес ЛеРеджент» у м. Кранс-Монтана, Швейцарія, 2014 р.) та ін.;

•спільні музичні проекти (світові прем’єри музичних творів/спектаклів) з провідними оперними театрами, філармоніями, консерваторіями (світова прем'єра кантати Філіпа Емануеля Баха «Вдячний гімн дружби» з хором Берлінської співочої капели в залі «Коміше опер», Берлін, 2001 р.; світова прем'єра сценічної версії «Воєнного реквієму» Б. Бріттена, 2004 р.; виступ в концертному залі «Flagey, Бельгія, 2004 р.; концерти у «RadioKulturhaus» у Відні, Австрія, 2006 р.; у Варшавській філармонії, Польща, 2017 р.; концерт на сцені міланської консерваторії ім. Дж. Верді, Італія, 2018 р.);

•запис музичних творів на компакт-диски (Японія, 2001 р., 2003р.);

•забезпечення концертного супроводу та створення різноманітних музичних культурномистецьких програм та виконання їх в під час проведення офіційних заходів вищих посадових осіб держави та представників дипломатичного корпусу. Так, лише у 2018 р. ансамбль 12 разів прийняв участь у традиційних зустрічах Президента України з Главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні.

Даний перелік основних гастрольних виступів НКА «Київські солісти» в період з 1999 по 2018 рр.характеризує його як активного суб’єкта міжкультурного співробітництва, свідчить про високу професійність музикантів, ефективність менеджменту ансамблю. Географія, якісні та кількісні показники зазначених гастрольних заходів переконливо ілюструють досягнення НКА «Київські

156

солісти» не лише в царині концертної виконавської практики, а й успішної презентації національної музичної культури на світовому рівні. Прикметно, що в межах зазначених міжнародних форумів та мистецько-культурних проектів відбувається процес активного налагодження міцних творчих мистецьких контактів, проходять зустрічі, обмін досвідом, тематичні обговорення, майстер-класи, презентації, врешті – спільний творчий процес, що є стимулом для зародження майбутніх культурно-мистецьких та музичних проектів.

Література:

1.Зеленська Л. М. Менеджмент мистецьких фестивальних проектів: інноваційні підходи // Креативні індустрії в сучасному культурному просторі : збірник матеріалів Міжнародної наук.-практ. конференції, Київ, 26 травня 2016 р. К. : НАКККіМ, 2016. С. 68–71.

2.Копієвська О. Р. Культурна функція держави в контексті національного державотворення : монографія. К. : НАКККіМ, 2010. 272 с.

3.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. Київ, 2018. 487 с.

4.Національний ансамбль «Київські солісти». URL: http://www.kyivsoloists.com ( дата звернення:

10.10.2018).

Вачевська Л., студентка магістратури кафедри журналістики та міжнародних відносин Київського університету культури

СУЧАСНИЙ СТАН ВІЙСЬКОВОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ: ВИСВІТЛЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ ІЗ ЗОНИ АТО (ООС).

Військова журналістика і журналістика в зоні конфлікту пов’язана з різноманітними ризиками роботи, які відрізняються від діяльності журналіста у мирний час. В першу чергу, даний вид роботи пов'язаний із безпосередньою загрозою здоров’ю та життю кореспондента та знімальних груп журналістів в зоні проведення конфлікту [5].

Робота в зоні бойових дій – неоціненний досвід для журналіста. Якщо ще пару років тому можна було перерахувати на пальцях рук українських журналістів, які знають, що таке працювати в гарячих точках, то зараз, такий досвід отримали десятки, а то і сотні [2].

В країні, де проводиться антитерористична операція (ООС), суспільству необхідно знати, що відбувається на території проведення бойових дій. Однак, як виявилося на практиці, журналісти не готові висвітлювати події в зоні АТО (ООС). Спеціальні кореспонденти новинних телеканалів зіткнулися із перешкоджанням їх діяльності, а також позбавленням акредитації.

Потрапляючи на передову, перед журналістом постає нелегкий вибір, писати про все, що він знає, чи писати так, щоб не завдати шкоди. Водночас, ситуація, що склалась, вимагає і безкомпромісного ставлення медійників до дій влади.

Зараз різні мас-медіа не конкурують між собою у поданні інформації військового характеру. Кожен пише та висвітлює те, що вважає за потрібне. Такий контент, переважно, якісний і перевірений.

Висвітлення бойових дій – складне й неоднозначне завдання навіть для досвідченого репортера. Причина пересторог керівництва армії зрозуміла – через непрофесіоналізм та незнання журналісти можуть поставити під загрозу життя та безпеку українських солдат, показавши заборонений контент чи відеоряд. З іншого боку, якщо не давати можливості репортерам знімати ті чи інші сюжети, то це призведе до викривлення правдивої картини війни і не дасть змоги цивільним побачити як солдати обороняють територіальну цілісність нашої країни [1].

Ситуація в зоні АТО (ООС) постійно змінюється – від активних зіткнень до тиші. Відповідно до цього, змінюється ситуація і для журналістів, що висвітлюють події на сході країни [4].

157

На сьогоднішній час світова громадськість особливо активно слідкує за подіями, що відбуваються на сході України, а журналісти – це її медіатори. Медійникам доводиться працювати в дуже непростих умов. Викрадення і побиття журналістів трапляються чи не щодня.

В українських медіа практично не має збалансованих і правдивих розповідей про життя людей, які зараз перебувають на окупованих територіях. Життя мешканців прифронтових територій лишається недостатньо висвітленим [4].

Проблема етичності поведінки журналістів, як безпосередньо під час збору матеріалу у гарячих точках, так і під час висвітлення їх у підбірці новин, чи не найгостріше піднімалась у медійному суспільстві. Мова йде як про етичні засади роботи журналіста в умовах військових дій, що вимагає значної делікатності висвітлення, так і звична людська мораль. Надзвичайно рейтинговими стали телепрограми, присвячені пам’яті героям Небесної сотні та загиблим бійцям АТО (ООС). Така тенденція призводить до порушення етичних та моральних норм не зовсім здорова та етична. Адже підіймати рейтинги, спекулюючи на чужому горі, неправильно [3].

Зважаючи на виклики, що кидає сьогодення медійникам, останнім доводиться пристосовуватись до умов роботи під кулями та шквалом російської пропаганди. У такому середовищі найважливіше зберегти стандарти журналістської професії, поєднуючи їх з етичними нормами та повноцінним й різностороннім інформуванням суспільства [6].

Література:

1.Зйомки АТО: де межа забороненого і дозволеного? URL: http://mymedia.org.ua/articles/warjourn

/zyomka_ato_de_mezha_zaboronenogo_dozvolenogo.html (дата звернення : 06.09.2018).

2.Ірина Чулівська. Межа між свободою слова та захистом інформації на війні. URL: http://j- sos.org.ua/mezha-mizh-svobodoyu-slova-ta-zahystom-in/ (дата звернення : 06.09.2018).

3.Куляс І. Стандарти й етика журналістики в умовах неоголошеної війни. URL: http://old.mediasapiens.ua/material/35866 (дата звернення : 16.09.2018).

4.Малими кроками. Як журналісти працюють на Сході України. URL : http : // j-sos.org.ua/malymy- krokamy-yak-pratsyuyut-zhurnalisty-na-chodi-ukrayiny/ (дата звернення : 02.09.2018).

5.Типологія ризиків в журналістиці конфліктів. URL : http://j-sos.org.ua/typologyya-ryskov-v- zhurnalystykekonf/ (дата звернення : 09.09.2018).

6.Україна посіла 129 місце у Всесвітньому індексі свободи слова «Репортерів без кордонів». URL: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/world_journalists/ukraina_posila_129_mistse_u_vsesvitnomu_indeksi_svobo di_slova_reporteriv_bez_kordoniv/ (дата звернення : 02.10.2018).

Воронін Дмитро, студент магістратури НАКККіМ

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ ПІДПРИЄМСТВА

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки. Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм – це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені [5].

Управління портфелем туристичного підприємства потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб туристичного підприємства, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля туристичного підприємства слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо. Інвестуючи кошти, туристичне підприємство

158

розподіляє їх між різними видами цінних паперів, тобто формує свій портфель цінних паперів. Портфель цінних паперів являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність об’єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією туристичного підприємства. Тобто вкладення туристичного підприємства в цінні папери, які управляються ним як єдине ціле, розглядаються як портфель цінних паперів [1].

Дослідження проблем удосконалення портфельної теорії, формування і управління інвестиційним портфелем знайшло своє відображення в наукових працях вітчизняних вчених І.А. Бланка, В.С. Загорського, О.Д. Заруби, Т.С. Клебанової, Т.И. Лепейка, В.В. Міхальського, О.Н. Мозгового, С.В. Науменкової, Л.О. Примостки, Г.Ф. Смалюк, С.Т. Шклярука та ін. Численні теоретичні та практичні праці, присвячені дослідженню специфіки використання на вітчизняних ринках засобів підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств, ефективності виробництва та здійснюваних стратегій, залишають невирішеною ще значну кількість питань. Серед напрямів, що потребують дослідження, доцільно виділити шляхи покращення конкурентоспроможності підприємства, що суттєво впливає на розроблення стратегії і тактики діяльності підприємств на ринку. Ця категорія є об’єктом дослідження іноземних та вітчизняних науковців як у межах загальної стратегії (Т.О.Загорна, Ю.Б.Іванова, О.М.Тищенка, Г.В.Калягин, Д.І.Котельніков та інші), так і з позицій окремих стратегічних напрямів: стратегічного маркетингу (К.І.Антонюк, С.М.Задорожна, Н.В.Куденко), менеджменту (А.В.Войчак, Б.А.Соловйов), тощо. Безпосередньо розробленню шляхів покращення конкурентоспроможності підприємства присвячено роботи К.І.Антонюк, Д.Траута, О.В.Зозульова. У працях науковців досліджено проблеми, пов'язані з теорією та методологією шляхів покращення конкурентоспроможності підприємства: розглянуто види, рівні, чинники, етапи, стратегії, критерії та інші субкатегорії. Разом з тим чимало аспектів залишається не розкритими. Поглибленого аналізу, уточнення, узагальнення та вдосконалення потребують причинно-наслідкові зв’язки, існуюча теоретико-методологічна база, основні чинники, що впливають на досліджуваний процес, специфіка його реалізації на різних ринках. Стратегія управління портфелем цінних паперів – це пошук (вибір) узагальнювальних параметрів та обмежень інвестиційних рішень стосовно всієї інвестиційної політики (пріоритети, базові параметри). Основними складовими інвестиційного процесу за портфельного інвестування є: визначення інвестиційної стратегії, аналіз і вибір фінансових активів, формування й управління портфелем цінних паперів, оцінювання ефективності управління портфелем цінних паперів [2].

Мета створення і модель управління портфелем цінних паперів залежать від типу туристичного підприємства. Дехто прагне високих доходів у формі дивідендів і відсотків, інші – збільшення капіталу, решта – невисоких, але стабільних, гарантованих доходів з мінімальним ризиком. Такі цілі вважаються головними для більшості інвестиційних програм. Метою вкладання туристичним підприємством коштів у цінні папери може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Використовується дві основні стратегії управління інвестиційним портфелем туристичного підприємств: активна та пасивна. Портфельні інвестиції туристичного підприємства – це цілеспрямовано сформована сукупність об’єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету. Управління портфелем туристичного підприємства потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб туристичного підприємства, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність підприємств та юридичних осіб, в тому числі і туристичних підприємств, передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об’єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх [3].

Конкурентоспроможність фірми нерозривно пов'язана з впровадженням змін, тобто з процесом реструктуризації. Але здійснення таких змін також має певні особливості. Одноразові, надзвичайні заходи можуть на короткий час підвищити конкурентоспроможність підприємства, але по-справжньому успішна реструктуризація є тривалим процесом. Прагнучи отримати високі доходи, туристичні підприємства формують мінливий (керований) портфель цінних паперів, яким вони

159

управляють відповідно до своїх інвестиційних намірів. Під управлінням портфелем цінних паперів слід розуміти мистецтво формувати й розпоряджатися набором різних цінних паперів так, щоб вони зберігали свою вартість і приносили відчутний дохід, незалежний від специфічного ризику [4].

Інвестиційна стратегія передбачає визначення головних цілей та обмежень діяльності, встановлення прогнозного горизонту, обмежень за складом і структурою портфеля, прогнозування інвестиційних якостей фінансових активів і перспектив найважливіших сегментів фінансового ринку. Бажаною метою управління портфелем зазвичай є дохідність і приріст капіталу. Це не означає, що туристичне підприємство прагне спрямувати кошти у цінні папери, емітентами яких є компанії, що зростають. Потрібно передбачувати можливість зростання ринкової ціни фінансових активів, залучати недооцінені ринком інструменти. Це слугуватиме передумовою збереження й зростання їхньої купівельної сили і зумовить гнучкість управління портфелем Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціальноекономічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму. Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади [6].

Отже, процес управління спрямований на збереження найважливішої інвестиційної якості портфеля з урахуванням властивостей його складових у такий спосіб, щоб це відповідало інтересам його власника з точки зору раціонального співвідношення дохідності та ризику. Тому потрібне коригування структури портфеля шляхом моніторингу чинників, здатних спричинити небажані зміни у складових портфеля.

Література:

1.Борщ Л. Зовнішні і внутрішні джерела інвестицій у національній економіці //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. 2002. № 3. C. 75–78.

2.Деньги. Кредит. Банки. Ценные бумаги. М. : ЮНИТИ, 2001. 310 с.

3.Димитров С. Экономика и организация туризма / пер. с болг. М.: Прогресс, 2006. 192 с.

4.Дудін Т. Економічна сутність інвестиційної діяльності в умовах розвитку ринкових відносин // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2004. № 4. C. 185–192.

5.Мельник В. А. Ринок цінних папеpів : довідник кеpівника підпpиємства спец. вип. К. : А. Л. Д.: ВІРА-Р, 2008. 551 с.

6.Тьюлз Р. Дж. Фондовый рынок. М. : ИНФРА-М, 2000. 648 с.

Гайдамаченко Анастасія, студентка магістратури НАКККіМ

УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЮ КУЛЬТУРОЮ ОСВІТНЬОЇ УСТАНОВИ

Готовність людини ефективно і якісно виконувати свої обов’язки є ключовим фактором успіху функціонування будь-якої організації, а, отже, в кінцевому результаті, необхідною умовою розвитку та процвітання суспільства. Але працівника не можна «запрограмувати» на бездоганне виконання певних завдань. Тому проблема мотивації особистості завжди була і буде актуальною.

Організаційна культура концентрує політику та ідеологію життєдіяльності організації, систему її пріоритетів, критерії мотивації та розподілу влади, характеристику соціальних цінностей та норм поведінки. Елементи організаційної культури є орієнтиром в ухваленні керівництвом організації управлінських рішень, налагодженні контролю за поведінкою та взаєминами співробітників у процесі оцінювання виробничих, господарських та соціальних ситуацій.

160