38. За яких умов іноземні компанії приймають рішення про здійснення інвестицій за кордоном?

39. Пригадайте визначальні перешкоди на шляху здійснення інвестицій в Україну.

1 тісний зв'язок економіки з політикою, 2негативні наслідки приватизації

40. Роль держави в інвестиційній діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики і визначається планами і програмами розвитку народного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови для інвесторів, які здійснюють інвестиційну діяльність у найважливіших для задоволення суспільних потреб напрямках, і насамперед у напрямку технічного вдосконалення виробництва та впровадження відкриттів і винаходів. Інвестиційна політика держави є складовою економічної політики щодо забезпечення довготермінового розвитку економіки і становить систему заходів, спрямовану на формування централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, у результаті цільового використання яких забезпечується ефективність процесів розширеного відтворення економіки. Отже, державна інвестиційна політика є сукупністю макроекономічних підходів і рішень, що визначають напрямки інвестування, мобілізують засоби підприємств та створюють сприятливий інвестиційний клімат за допомогою податкових, амортизаційних пільг, методів грошово-кредитного регулювання, забезпечують інституційну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій.

41. Напрями державного регулювання інвестиційної діяльності.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається Законом України "Про інвестиційну діяльність". Державне регулювання інвестиційної політики визначається:показниками економічного і соціального розвитку України; регіональними програмами розвитку народного господарства; державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками. Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами державної влади.

42. Проблеми іноземного інвестування в Україні.

В Україні існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме: - залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду; - нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів; - повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам; - невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних ділянок під об’єкти, що приватизуються; - темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США; - низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах; - невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями. Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.

43. Державна політика заохочення іноземних інвестицій.

44. Інвестиційні перспективи світу 2007-2009 World Investment Prospect Survey 2007-2009.

45. Сучасні інвестиційні теорії.

До сучасних інвестиційних теорій відносять: 8 теорій (Теорія технологічного розриву, теорія портфельних інвестицій, теорія захисного інвестування, теорія монопольних переваг, теорія привласнення, модель життєвого циклу, модель наукомісткої спеціалізації, концепція інвестиційних полів.)

46. Теорія міжнародної інвестиційної поведінки фірми.

47. Теорія технологічного розриву М. Познера. Теорія технічного розриву зв'язує міжнародну торгівлю між країнами з розривом у рівні їх технологічного розриву. Майкл Познер запропонував концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту (часу на розвиток попиту на новий продукт) і лага реагування (час на реакцію конкурентів у країні імпортера). Різниця складових імітаційного лага обумовлює міжнародну торгівлю. Технологічний розрив переборюється через копіювання нововведень, однак постійний потік нових розробок забезпечує стійкий технологічний розрив, що обумовлює кумулятивне інвестування перспективних у технологічному відношенні виробництв.

48. Теорія портфельних інвестицій. Основою теорії портфельних інвестицій є макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику, на основі даних якого разом з необхідністю диверсифікованості портфельних інвестицій по країнах приймається інвестиційне рішення. Комбінація трьох описаних вище складових приводить до того, що динаміка портфельних інвестицій виявляється в тісній залежності від економічного і політичного стану країни-реципієнта.

49. Теорія "захисного інвестування" С. Хаймера. Теорія захисного інвестування ПІІ С. Хаймера основана на тому, що для ПІІ дуже важливі переваги фірми в сфері інвестиційної діяльності, що веде до відмови від моделі простої конкуренції і визнання зв'язку між ПІІ і контролем над ринками. Теорія Хаймера пояснює такі явища, як інвестиції в, на перший погляд, малоприбуткові виробництва, створення підприємств без цільової функції надприбутку за умови підвищеного ризику. Така практика одержала назву «захисного інвестування». Хаймер розглядає фактор випадкових переваг фірми як інструмент об'єднання теорій ПІІ і класичних моделей недосконалої конкуренції на галузевих ринках. Іноземний інвестор, на думку Хаймера, - це монополія чи, ще частіше, олігополія на певному ринку. В основі іноземних інвестицій лежить ослаблення конкуренції і забезпечення контролю над ринком. Найчастіше великі компанії, створюючи підприємства для ослаблення конкурентної боротьби, зацікавлені в максимальному контролі над підприємством, не схильні до розподілу власності і скорочують до мінімуму делегування контрольних функцій. Найчастіше такі компанії схильні «підштовхувати» уряд країни-реципієнта до посилення захисту вітчизняного ринку. Хаймер класифікував ці заходи як елементи олігополістичної поведінки, типові для короткострокової «конкуренції серед деяких» у погоні за встановленням контролю ризиками. Коли пряме інвестування призводить до узурпації на певному ринку, уряд, на думку Хаймера, повинен втручатися в цей процес і контролювати інвесторів з погляду відповідності їхньої діяльності національним інтересам.

50. Теорія монополістичних переваг Кіндлебергера. доповнює теорію Хаймера і зводиться до того, що пряме іноземне інвестування зумовлюється:

- недосконалою конкуренцією на товарних ринках, у тому числі диференціацією продукту, особливими маркетинговими заходами, відносним фіксуванням та штучним стримуванням динаміки роздрібних цін; недобросовісною ціновою політикою тощо.

- недосконалою конкуренцією на ринках факторів виробництва, у тому числі на ринках капіталів, технологій, «ноу-хау».

- економією на масштабах виробництва.

- обмежувальною та дискримінаційною політикою урядів.

Усі ці недоліки компенсуються завдяки вільному переливанню капіталів: фірми, що набули досвіду поведінки на якомусь конкретному ринку завжди можуть використати цей досвід на будь-якому іншому ринку, здійснюючи пряме іноземне інвестування і володіючи відносними перевагами.

51. Теорія привласнення. Теорія привласнення виходить з положення про те, що високий рівень сучасного оформлення права власності на всі складові інвестиційного капіталу (у даному випадку технології, здобутки в галузі керування, просування фірми і т.і.), що забезпечують фірмі виняткові переваги на ринку і створюють умови для зацікавленості країни-реципієнта в капіталах такої фірми. Виняткові переваги фірми-інвестора самі по собі не несуть загрози вільній конкуренції на якомусь ринку. Однак, не даючи можливості контролю над цінами, вони створюють умови для одержання економічної ренти. Відповідно до цієї теорії держава повинна проводити політику залучення ПІІ, однак утримуватися від їхнього регулювання, обмежуючи заходами не тільки прямого економічного ефекту (податкові й інші пільги), але і правового забезпечення для привласнення виробничих переваг.

52. Модель життєвого циклу Р. Вернена. Згідно з цією теорією деякі види продукції проходять цикл, що складається з чотирьох етапів (запровадження, зро­стання, зрілість, упадок), а їх виробництво пересувається в міжнародному просторі відповідно до етапу циклу, щоб забезпечити безперервність інвестування виробництва продукту, зважаючи на втрату відносних і необхідність утримання конкурентних переваг.

Небажання фірми втратити конкурентні переваги спонукає її до прямого інвестування виробництва даного продукту за рубежем. Це особливо актуально у зв'язку з тим, що зі зростанням зрілості виробництва знижуються витрати виробництва (ефект масштабу), що може призвести до зниження цін і втрати прибутків. Пряме іноземне інвестування дає змогу зберегти ціни, завдяки перевагам у завоюванні ринків, і протистояти місцевим монополіям, завдяки нижчому рівню витрат.

53. Теорія "втечі капіталу". Теорія «втечі» капіталу поєднує в єдине ціле всі розглянуті теорії і моделі і, ґрунтуючись на них, пояснює, виходячи із загальних неокласичних і інституціональних позицій, причини відтоку капіталу Крім загальної причини «втечі» капіталу у вигляді зниження норми прибутку, факторами відтоку капіталу також можуть виступати несприятлива соціально-економічна ситуація, високий ризик вкладення, різке погіршення кон'юнктури ринку і т.ін.

54. Концепція інвестиційних полів Д. Лук'яненка та В. Білошапки. обґрунтовує можливості інвестування на підставі взаємодії національних «даймондів». Перетин національних інтересів і національних потенціалів утворює поля інвестиційних можливостей, а застосування іноземних капіталів у межах цих полів забезпечує конкурентоспроможність національного виробництва. Згідно з цією концепцією залучення іноземних інвестицій до національної економіки має базуватись на селективному підході: створені сприятливого інвестиційного клімату для інвестування у структуроутворюючі галузі і сфери кумулятивного інвестування.

55. Конкуренті переваги територій у боротьбі за інвестиції.

56. Як реформувати глобальну фінансову систему.

57. Джерела інвестиційних ресурсів або де взяти гроші в Україні?

58. Запишіть визначення інвесторів згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

59. Об'єкти інвестиційної діяльності.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

60. Суб'єкти інвестиційної діяльності.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

61. Права суб'єктів інвестиційної діяльності.

1. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

2. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

3. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом.

4. Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

5. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

6. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.