- •1. Поняття конституційного права зарубіжних країн.
- •2. Предмет к.П.З/к.
- •3. Метод к.П.З/к.
- •4. Система к.П.
- •5. Джерела конституційного права зарубіжних країн.
- •1. Поняття к-ції та її суть.
- •2. Види к-цій.
- •3. Порядок прийняття, зміни і припинення дії к-ції.
- •4. Правовий захист к-цій.
- •1. Поняття сусп.Устрою і політ.С-ми сус-ва.
- •2. Громадські орг-ції як елементи політичної сис-ми.
- •1. Політично-правові ос-ви взаємовідносин між д-вою та особою. Права і свободи громадян: загальна хар-ка.
- •2. Класифікація конст.П-в і свобод громадян.
- •3. Громадянство: порядок набуття і втрати.
- •1. Поняття політичної партії.
- •2. Види політ.Партій.
- •1. Форма держави.
- •2. Форма правління.
- •4. Форма державного устрою.
- •1. Виборче право. Поняття, види і принципи виборів.
- •2. Організація і проведення виборів.
- •3. Виборчі сис-ми: поняття, види.
- •4. Референдум.
- •1. Поняття і юридична природа інституту глави держави у зарубіжних країнах.
- •2. Порядок заміщення глави держави у зарубіжних країнах.
- •4. Повноваження глави держави.
- •5. Віповідальність глави держави у зарубіжних країнах
- •1. Поняття та етапи розвитку парламенту і парламентаризму. Місце і роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах.
- •2. Класифікація парламентів.
- •3. Структура парламентів.
- •4. Формування парламентів.
- •5. Припинення повноважень парламентів.
- •8. Конституційно-правовий статус депутата в зарубіжних країнах.
- •2. Види урядів.
- •3. Порядок формування уряду, його склад і структура.
- •4. Порядок діяльності уряду.
- •5. Повноваження уряду.
- •6. Відповідальність уряду.
- •1. Поняття судової влади і її місце у зарубіжних країнах.
- •2. Судові системи зарубіжних країн.
- •3. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.
- •1. Поняття місцевого самоврядування та управління.
- •2. Системи місцевого самоврядування.
- •3. Компетенція місцевих органів управління
- •4. Відносини місцевих органів із центральними органами держави.
- •1. Конституційні основи
- •2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.
- •3. Партійна система.
- •4. Організація і діяльність органів влади
- •5. Державний устрій та Організація влади на місцях.
- •1. Конституційні основи
- •2. Права і свободи громадян
- •3. Організація та діяльність органів влади.
- •4. Судова система.
- •5. Державний устрій. Місцеве самоврядування.
8. Конституційно-правовий статус депутата в зарубіжних країнах.
Депутати – професійні парламентарі, які з моменту отримання депутатського мандата наділяються спеціальними правами та привілеями, найважливішим з яких є невідповідальність і недоторканість (імунітет) депутата. Невідповідальність означає, що парламентарій не відповідає за дії, висловлювання, безпосередньо зв’язані з його депутатською діяльністю, як в період, так і після спливу строку своїх повноважень (депутатський індемнітет) Імунітет полягає в тому, що депутат без згоди парламенту чи його керівних органів не може бути притягнутий до відповідальності та арештований за здійснення правопорушення, крім випадків, якщо він був затриманий на місці здійснення злочину. В деяких країнах депутати користуються імунітетом тільки під час парламентських сесій (Бельгія, Люксембург, Японія, Франція). Згідно британської конституційної системи депутат не користується імунітетом при порушенні кримінальної справи проти нього. Отримуючи на виборах представницький мандат депутати повинні виражати волю виборців, ті суспільні інтереси, які забезпечують виконання законодавчих та інших функцій парламенту. За виконання професійної депутатської діяльності парламентарій отримує винагороду, яка як правло в декілька разів перевищує зарплату кваліфікованого спеціаліста. В даному аспекті цікавою є 27 поправка до Конституції США, яка вступила в силу 18 травня 1992 року та згідно з якою «Жоден закон, який змінює розмір винагороди сенаторів і членів і членів Палат представників за їх службу, не вступить в силу до наступних виборів в Палату представників». Таким чином член Конгресу США самі собі збільшувати винагороду не можуть. Загальною вимогою до парламентарів у президентських та напівпрезидентських республіках є неможливість поєднувати депутатський мандат з іншими виборними та невиборними посадами. А от при парламентській формі правління депутат може одночасно бути і членом уряду. Забороняється заняття підприємницькою (комерційною) діяльністю. Взаємовідносини між депутатом та виборцями можуть будуватися на принципах «імперативного мандата» та «вільного мандата», відповідно до яких встановлюється відповідний режим відповідальності депутат перед виборцями. Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру. Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу. Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру. На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку. Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення. В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат. Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.
. Поняття уряду. Місце уряду в системі вищих органів державної влади.
Поняття уряду є неоднозначним, так як в різних країнах він виконує неоднакові функції, є різним за способом формування та за місцем в системі органів державної влади. В одних країнах (більшості) уряд є органом, який очолює виконавчу владу, в інших країнах під цим поняттям розуміють весь державний механізм, який включає як виконавчу, так і законодавчу та судову владу. Але, як правило, під урядом розуміють державний колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, таким чином це є орган універсальної компетенції, який здійснює виконавчу і розпорядчу владу в країні (таке визначення підходить для країн парламентської та змішаної форми правління, але не для країн президентської форми правління та дуалістичних і абсолютних монархій, оскільки, наприклад, Кабінет при Президенті США не є колегіальним органом, так як рішення приймаються не більшістю голосів, а главою держави. Органи виконавчої влади – сукупність державних установ, що здійснюють адміністративні і політичні функції держави. Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою. Діяльність урядів у багатьох державах виходить далеко за межі виконавчої влади, наприклад, вони виконують і ряд функцій політичного характеру (особливо в парламентських республіках). Правовий статус урядів в багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші питання, які не завжди можна регламентувати наперед. В сучасних конституціях, як правило перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним органом, тому така регламентація є досить відносною. - Наприклад, в конституції США нічого не сказано про повноваження уряду. Загальна тенденція, яка спостерігається, свідчить про зростання ролі уряду, особливо у парламентських та напівпрезидентських республіках. Уряд часто є ініціатором законодавства з питань державного регулювання економіки. Залежно від політичної практики, історичних умов і національних традицій посилення позиції уряду набуває різноманітних форм, що в кінцевому підсумку зумовлюється існуючими формами правління. - У парламентських країнах піднесенню ролі уряду над парламентом сприяє та обставина, що формування уряду здійснюється тією партією (партіями), які мають більшість у парламенті. - Президентська форма правління характеризується тим, що Президент очолює уряд, який не несе відповідальності перед парламентом. Як правило в президентських республіках засідання уряду проводяться дуже рідко, бо всі питання вирішуються Президентом разом з міністром, що спеціалізується у відповідній галузі. - Змішана (дуалістична) модель уряду існує в Франції, яка полягає в тому, що президент призначає Прем’єр-міністра, який керує діяльністю уряду і голову у Раді міністрів. Уряд активно використовує своє право законодавчої ініціативи, видає власні акти, які сприяють посиленню позицій уряду в системі вищих органів влади. В зарубіжних країнах вищий орган виконавчої влад може мати різні назви: Рада Міністрів, Кабінет, Кабінет Міністрів, Державна Рада, Адміністративна Рада, Федеральна Рада тощо.