23. Суспільна активність мистецтва

Мистецтво пронизує всі сфери життя суспільства. Воно має ряд функцій: 1. Суспільно-перетворююча (мистецтво як діяльність). Всі плани мистецтва як діяльності в сукупності забезпечують суспільно - перетворює вплив мистецтва на діяльність. Мистецтво дію, перетворення творіння у відповідність з ідеалами художника. 2. Пізнавально-евристична функція, (мистецтво як знання та просвіта). Воно є засобом освіти (передача досвіду, фактів), освіти (передача досвіду, навичок мислення, узагальнення, системи поглядів на факти) і людей. Пізнавальна інформація, що міститься в мистецтві величезна. Вона наповнює наші знання про світ. Мистецтво служить і засобом пізнання світу, і способом самопізнання особистості. 3. Функція передбачення ("кассандровское початок", або мистецтво як передбачення). 4. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і узагальнення). Мистецтво - художня комунікація, і його спорідненість з мовою неодноразово підкреслювалося в історії естетики. На комунікативному плані грунтується його сучасне вселіютіческое розгляд як знакової системи, що несе інформацію, як специфічного каналу службовця справі узагальнення індивідуального досвіду відносин та індивідуалізації суспільного досвіду. 5. Виховна функція. (Мистецтво як катарсис; формування цілісної особистості). Якщо виховний вплив інших форм суспільної свідомості носить приватний характер: мораль формує моральні норми, політика політичні погляди, філософія - світогляд, наука готує з людини спеціаліста, то мистецтво впливає комплексно на розум і серце. 6. Внушающая функція (вплив мистецтва на підсвідомість). Навіювання певного ладу думки і почуттів, своєрідне, майже гіпнотичний вплив художнього твору на людську психіку. 7. Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних орієнтацій). Естетична функція нічим не заменимая специфічна здатність мистецтва. Тільки воно може: - Формувати естетичний смаки, здібності і потреби людини і тим самим орієнтувати ціннісно його у світі. - Будити творчий дух, творче начало особистості. 8. Геданестіческая функція (мистецтво як насолода). По-перше, це вільне володіння художником складним і різноманітним життєвим матеріалом. По-друге, це обов'язкова співвіднесеність всіх явищ, що розглядаються художником, з людством - виявлення їх естетичної цінності. По-третє, це гармонія форми і змісту. По-четверте, це впорядкований художній світ, побудована реальність за законами краси. По-п'яте, це радість прилучення до творчості, до великих поривів натхнення. По-шосте, це ігровий аспект художньої творчості.

Факти, явища, події, що відбуваються в природі, суспільстві, житті людини усвідомлюються не тільки за допомогою логічної системи знання, але й через призму ставлення людини до світу, його моральних та естетичних норм. Людина порівнює свою поведінку з нормою, ідеалом, метою, яка виступає в якості зразка, еталона. Поняття "добро" чи "зло", "прекрасне" або "потворне", "праведне" або "неправедне" можуть бути названі цінностями, а пов'язані з ними погляди, переконання людей - ціннісними ідеями, які можуть оцінюватися як прийнятні або неприйнятні, оптимістичні або песимістичні, активно-творчі або пасивно-споглядальні. Всі ці поняття, як цінності, формуються за допомогою мистецтва. Кожна людина надає цінностям різну значущість, тобто вибудовує в певні ієрархічній системі.

2. є й четверта складова літературознавства (вона ж є другою складовою теоретичного літературознавства). Це – м е т о д о л о г і я. Вона, безперечно, є основою, підґрунтям усіх трьох попередніх складових і самої літератури як об’єкта літературознавства, але, на відміну від “загальної” основи (теорії літератури), є вже  “в с е з а г а л ь н о ю” основою, бо захоплює одночасно не лише основи безпосередньо ширшої сфери – мистецтва, а й основи усіх віддалених, ще більш широких сфер. Герменевтика використовує різні методи тлумачення художніх текстів: психоаналітичний, соціологічний, феноменологічний, порівняльно-історичний, екзистенціалістський, семіотичний, структуральний, постструкту-ральний, міфологічний, деконструктивістський, рецептивний, тендерний. Метод літературознавства визначається способом думання вченого, який осмислює конкретний літературний матеріал. За своїм характером цей спосіб може бути ідеологічно заангажованим (як свого часу у вчених-класицистів чи у представників радянського літературознавства), шовіністично забарвленим (як у різний час у російських чи польських учених, котрі відмовляли українській та білоруській літературі в самобутності і вважали їх частиною своєї) чи естетично й морально звуженим (коли свідомо вилучаються з наукових спостережень "невигідні" літературні явища або робляться узагальнення на основі поодиноких, часткових фактів) і через те — ущербним, неповноцінним.

2.Теорія Літератури і методологія літературознавчих дослідже У методології, як відомо, виділяють три основних аспекти: онтологію, гносеологію та методику. Онтологія займається проблемами об’єкта в структурі пізнавальної діяльності, гносеологія — проблемами суб’єкта пізнання, а методика — проблемами методів і прийомів пізнавальної діяльності. Конкретизуючи названі методологічні аспекти стосовно літературознавства і визнаючи в якості об’єкта літературознавчих досліджень літературний твір, стає очевидним, що парадигма методологічних позицій літературознавства твориться в результаті самовизначення ученого стосовно основних методологічних аспектів: онтології, гносеології та методики. Іншими словами, кожен дослідник літератури повинен дати відповідь на питання: який спосіб буття літературного твору, у якому аспекті потрібно досліджувати літературний твір і за допомогою яких методів потрібно це робити?