5. Теорія стигматизації та її практичне значення.

Теорія стигматизації ставить за мету виявити суспільну реакцію на злочин.

Представники: Е. Лемерт, Г. Бекер, К. Еріксон. Засновник - Е.Лемерт стверджує, що саме суспільний контроль породжує девіацію.

Е. Лемерт поділяє девіаційну поведінку на первинну і вторинну. Первинна

девіація означає для нього механізми, які схиляють людину до вчинення

злочину. Причини девіації різні: сусп, культ, псих або фізіолог, які можуть поєднуватись між собою у короткочасні або довготривалі взаємозв’язки. Те, що насправді змінює статус і психічну структуру особи, перетворює "нормальну" людину на девіанта, є не сам факт крадіжки, зловживання алкоголем чи вжив наркотиків, а процес стигматизації, який приводить до того, що особа починає вживатися у "приписану" їй сусп роль.

Вторинна ж девіація, що розпочинається із суспільної реакції на девіаційну поведінку: у випадку злочину вона розпочинається з моменту порушення крим справи, а кульмінаційний момент настає підчас суд процесу. Тоді особу публічно визнають злочинцем, девіантом, "відмінним від інших".

Реакція суспільства на факт девіації зумовлює поведінку окремих осіб

відповідно до "начіплених їм ярликів".Хлопець, який до вчинення злочину не порушував права і помилково закваліфікований як неповнолітній злочинець, у результаті стигматизації починає поводитися як злочинець. Перебіг процесу девіації:

– неповнолітній вчиняє просту девіантну дію (первинна девіація) –

наприклад, кидає камінь у машину сусіда;

– суспільна реакція на таку дію – гнів сусіда;

– неповнолітній продовжує порушувати правила (первинна девіація) –

наприклад, випускає собаку сусіда із загорожі;

– цей вчинок викликає вже більш різку, проте все ще первинну соціальну

реакцію – сусід скаржиться батькам неповнолітнього;

– особа вчиняє серйознішу девіантну дію – її затримують під час крадіжки

в магазині (це все ще первинна девіація);

– наступна суспільна реакція на девіантну поведінку – винесення судом

вироку у справі про крадіжку;

– відтак неповнолітній "затаврований" судом як "злочинець" і як "важкий"

підліток своїми сусідами, ровесниками та іншими;

– неповнолітній починає вважати себе "злочинцем" і спілкуватися із собі

подібними – злочинцями;

– неповнолітній вчиняє іншу, більш тяжку девіантну дію (вторинна

девіація) – грабує супермаркет у складі банди;

– він знову потрапляє до суду за новий злочин, після чого його відштовхує суспільне середовище і він починає вести девіантний спосіб життя.

Особа, стигматизована суспільством як неповнолітній злочинець,

алкоголік, психічно хворий відштовхується суспільством. Властива людям

потреба у спілкуванні призводить до того, що кінцевим етапом процесу

девіації є приєднання девіанта до організованої девіантної групи та

ведення девіантного способу життя.

Постулати теорії стигматизації повинні бути застереженням для органів правосуддя щодо можливих наслідків у разі поспішних неправомірних звинувачень у скоєнні злочину.

6. Економічний детермінізм та його значення для пояснення злочинної поведінки. Критична кримінологія.

Економічний детермінізм – концепція, згідно з якою розвиток сус-ва визначається лише розвитком сусп способу виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин), а надбудовні відносини (передусім політичні, правові, культурні та ін.) позбавлені самостійності, тобто не впливають на суспільно-історичний розвиток. Виник внаслідок певної однобічної спрямованості економічної теорії К Маркса та його прихильники: Е. Бернштейном, П. Лафаргом. Ф. Енгельс: визначальна роль економічного фактора в розвитку сус-ва виявляється лише у кінцевому підсумку і впродовж відносно тривалого часу.

Щоб уникнути економ детермінізму в економ дослідженні, необхідно:

-зафіксувати наявність багатофакторного впливу економічних та надбудовних факторів на розвиток економічної системи загалом.

-провести суто економічний аналіз, тобто абстрагуючись від впливу надбудовних факторів, що досягається за допомогою методу абстракції.

-простежити діалектичну взаємодію економічного фактора з кожним істотним надбудовним фактором (політикою, правом, ідеологією, культурою), тобто їх взаємовплив, взаємопроникнення, взаємозбагачення.

-розглядати державу як елемент базису й надбудоби.

Підхід з позиції класового конфлікту грунтується на працях Карла Маркса і Фрідріха Енгельса і на сучасному етапі призвів до виникнення критичної, або радикальної кримінології. Незважаючи на відсутність уніфікованого підходу, у цих теорій є декілька спільних рис:

1. покладання на економічне обгрунтування поведінки;

2. віра в те, що проблема злочинності не може бути вирішена в межах сучасного капіталізму. Згідно критичній теорії, капіталізм є економічною системою, що утворює класову систему, яка надає перевагу деяким членам суспільства за рахунок інших членів того ж суспільства. Критичні кримінологи обстоюють позицію, що соціальний контроль за злочинцями є упереджений, оскільки кримінальне право зосереджене на поведінці, яка є більш характерною для безвладних, наприклад, публічне п'янство. Класова упередженість у праві також проглядається в тому, що в багатьох випадках шкідлива соціальна поведінка вищих класів розглядається в цивільному чи адміністративному порядку, а не за кримінальним процесом.

Представниками такого напрямку є Річард Куінні, Герман та Юлія Швендінгер, Вільям Чамблісс і Роберт Сейдман та інші.

Недоліком критичної кримінології - вона не є теорією, яку можна перевірити експериментально, але радше є точкою зору, поглядом, орієнтацією. Терміни, щоважливі для теорії, такі як "соціальний клас", не є точно визначеними в термінології, що заважає її практичній перевірці.

Важливість теорії в тому, що вона ставить питання про те, "що є достатні свідчення того, що наші ідеали рівності перед законом поступаються чинникам доходу і раси в індустріальному, значно бюрократизованому суспільному порядку."