- •Південні слов'яни в XIV – XV ст. Початок боротьби з Османською імперією Соціально-економічний розвиток та політичний лад Болгарії у XIV – XV ст. Розпад Болгарської держави і завоювання її турками.
- •Сербія в XIV – XV ст. Економічний та політичний розвиток. Боротьба за гегемонію на Балканах. Битва на Косовому полі. Завоювання Сербії турками у другій половині XV ст.
- •Хорватські землі у XIV – XV ст. Аграрні відносини. Розвиток міст і ремесла. Політична історія Хорватії. Дубровник.
- •Соціально-економічний та політичний розвиток Боснії та Словенії в XIV – XV ст.
- •Культура південнослов'янських народів. Народна творчість. Писемність і література. Архітектура та живопис. Проникнення в культуру південнослов'янських народів ідей гуманізму.
- •Східнослов'янські землі у складі князівства Литовського в XIV-XVI ст. Історична концепція та етапи формування Литовсько-Руської держави.
- •Соціально-економічні чинники руських земель у складі Литви.
- •Східнослов'янські народи в контексті польсько-литовських стосунків та боротьби з німецькою агресією.
- •Особливості державно-політичного статусу руських земель у складі Литви.
- •Чехія та Словаччина в XV – першій половині XVII ст. Економічний та соціально-політичний розвиток Чехії та Словаччини в хv – першій половині XVII ст.
- •Династична ситуація та політична боротьба у Чеській державі після реформаційної доби. Правління Іржі із Подебрад. «Ягелонське інтермецо» – 1471 – 1517 рр.
- •Антигабсбурзька опозиція станів. Повстання 1547 року. Посилення соціального та національного гноблення в Чехії у другій половині XVI ст.
- •Передумови та історичні обставини визвольної боротьби чеського народу на початку XVII ст. Повстання 1608 р. Та 1613 – 1620 pp. Битва біля Білої Гори.
- •Річ Посполита в XVI – на початку XVII ст. Економічний та соціальний розвиток Польщі. Аграрні відносини. Перехід до панщинно-фільваркової системи.
- •Боротьба між шляхтою і магнатами.
- •Релігійна боротьба: перемога контрреформації та наступ на православ'я. Берестейська унія.
- •Зовнішня політика. Провал.
- •Звільнення від золотоординського ярма. Стояння на Угрі 1480 р.
- •Соціально-економічний лад Російської держави.
- •Політичний лад. Утворення загальноросійського державного апарату. Формування станової монархії. Становлення приказної системи. Боярська дума. Початок оформлення кріпосного права. Судебник 1497 р.
- •Зовнішня політика Російської держави. Війни з Литвою.
- •Релігійне життя. Церква і єресь. Нестяжателі і осифляни. Спроба секуляризації монастирських земель. Боротьба православного кліру зі світською владою.
- •Російська держава доби Івана Грозного (1533 - 1584 рр.) Політична боротьба 30 – 40-х років XVI ст. Початок правління Івана IV.
- •Загострення внутрішньополітичного становища на початку 60-х pp. Опричнина та її соціально-політична суть. Деспотизм та самовладдя Івана Грозного.
- •Соціально-економічна та політична криза в Росії Наслідки правління Івана IV. Ускладнення внутрішньополітичного та міжнародного становища наприкінці XVI ст.
- •Правління Бориса Годунова. Боярська опозиція.
- •Соціально-економічна криза на початку XVII ст. Формування системи кріпосного права. Посилення антифеодальної боротьби.
- •Лжедмитрій і та народний рух 1604 – 1606 pp. Селянське повстання під проводом і.Болотникова.
- •Внутрішня та зовнішня політика в.Шуйського. Політична криза. Лжедмитрій II та Тушинський табір.
- •Початок шведської інтервенції. Зрадницька політика феодальної знаті.
- •Польсько-литовська агресія. Оборона Смоленська. Державний переворот. «Семибоярщина». Окупація Москви.
- •Визвольна боротьба російського народу. Перше ополчення. Організація другого ополчення. К.Мінін і д.Пожарський. Звільнення Москви.
- •Відновлення державної влади. Земський собор 1613 року. Початок правління Романових.
Правління Бориса Годунова. Боярська опозиція.
Проти спроби відновлення колишньої могутності князів та бояр повинно було виступити дворянство, яке набуло настільки великого значення за попереднього царювання, на своїх плечах перенісши боротьбу з реакційною боярщиною за зміцнення самодержавства, зазнавши великих втрат в лівонській війні й закономірно не бажало поступитися кому-небудь завойованими економічними й політичними позиціями. Більше того, дворянство всіляко прагнуло до ще більшого зміцнення й розширення свого панування.
Одночасно проти домагань князівсько-боярської групи (Шуйські, Мстиславські й інші) виступили й окремі великі не титуловані боярські роди, що особливо посилились в умовах опричнини (Годунов, Бєльський), хоча й між ними самими йшла боротьба за владу. Два рази, наприклад, піднімав заколот Бєльський, намагаючись звести на престол малолітнього царевича Дмитрія, сина Грозного від його останньої дружини.
Серед всіх цих політичних вождів боярства безумовно виділявся не тільки своїм властолюбством, але й розумом і державними задатками Борис Годунов, брат дружини царя Федора, один з найближчих помічників Грозного в останні роки його життя, який користувався підтримкою прихильників сильної централізованої держави й насамперед дворянства, що фактично управляло державою при слабкому цареві Федорові.
Цілим рядом заходів Годунову вдалося послабити господарську кризу. Частина поміщицької землі була звільнена від сплати податі, землі, відібрані в політичних супротивників, Годунов роздавав дворянству, порожні землі й значна кількість державних земель "безоброчно" перейшли в руки дворян.
Продовжуючи лінію Івана Грозного, Годунов відстороняв знать й усіляко висував «худорідних», охороняючи в цілому інтереси служивих і посадських людей, соціальну опору самодержавства.
Вдала війна зі Швецією, у результаті якої були повернуті російські міста Ям, Копорьє, Івангород і Корела, відсіч, дана кримським татарам, перемир'я з Польщею, пожвавлення торговельних зв'язків із Західною Європою - забезпечили Годунову підтримку з боку московського купецтва.
Все це дало підставу сучасникам одностайно відзначати, що при царі Федорі й правлінні Годунова економічний і взагалі внутрішній стан Російської держави значно покращився. Однак за цим зовнішнім заспокоєнням багато хто не помічав найсильнішого загострення класових протиріч, неминуче вівшого до повстання пригноблених мас проти своїх експлуататорів.
Дворянська політика Бориса Годунова, особливо після обрання його царем, після смерті в 1598 р. Федора Івановича, одержала своє вираження не тільки в розгромі найбільших князівських і боярських родів (Шуйських, Мстиславських, Бєльських, Романових, Черкаських і ін.), у відновленні стосовно них політики терору, роздачі дворянству величезного земельного фонду, у звільненні дворянських маєтків від податків, зміцненні політичного положення служивих людей, але і в тих заходах, які були спрямовані своїм вістрям проти селянства, з метою його остаточного покріпачення.
До кінця XVI ст. оброчні повинності селян виросли майже в три рази, а кращі їхні землі й косовиці експлуатувались поміщиками. Феодальні землевласники захоплювали селянське майно, грабували й мучили селян. Біглих селян насильно повертали назад за допомогою поліцейського апарату.
Указами про заповітні роки, по суті знищувались права селянського виходу, складання писарських книг, що закріплювали тяглих людей за тими власниками, на землях яких вони сиділи, указами 1597 р. про розшук біглих селян і про «добровільних» і кабальних холопів, всіма цими законодавчими заходами державна влада в інтересах дворян-поміщиків сприяла тому покріпаченню селян, основним джерелом якого був позаекономічний примус землевласників і початок якого збігається з розвитком феодальних відносин.
English · Українська · Русский