2. Сутність

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) - це окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, котра не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше п'яти дітей-сиріт чи дітей, позбавлених бать­ківського піклування.

Виховання в ДБСТ дитини, яка позбавлена можливості перебувати у біологічній родині, спрямоване на надання їй можливості в сімейному оточенні засвоїти соціальні правила і норми життя. По суті дитячий будинок сімейного типу - це багатодітна сім'я, в якій поряд із рідними виховуються прийомні діти. Однак, для дитини, яка була позбавлені батьківського піклування і направлена на виховання у ДБСТ, він виконує функції соціального і соціалізуючого інституту. ДБСТ виконує соціальні функції, притаманні кожній сім'ї, в той же час його соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу на дітей, які певний час зазнавали сімейної депривації.

На сьогодні в Україні функціонує 106 ДБСТ, в яких виховується 229 дітей. Більшість ДБСТ розташовані в сільській місцевості, мають власне господарство. Переважно ДБСТ були створені на базі повних сімей. Однак, в 5 випадках діти виховувалися в неповних сім'ях. Батьки, які залишили родину після створення ДБСТ, не змогли пристосуватися до виконання функцій батька-вихователя. Більшість батьків-вихователів мають середню-спеціальну освіту, третина має вищу освіту. Середній вік матерів - 43 роки, батьків - 41 рік. Більшість батьків мають певну релігійну приналежність. Середній вік вихованців становить 10 років, більшість дітей віком від 4 до 14 років. Як правило, при формуванні ДБСТ батьки надають перевагу дітям молодшого віку, вважаючи, що процес їхнього виховання і соціалізації буде більш успішним.

Більше половини дітей, що виховуються в ДБСТ, потрапили туди з інтернатних закладів. Місця перебування дітей до переведення в обстежені дбст (з 229): інтернатні установи (118), лікарня (32), родина (30), притулок (19), вулиця (16), приймальник-розподільник (4), опікун (3), немає даних (7),

Переважна більшість вихованців ДБСТ є соціальними сиротами. Більше половини з них мають живих біологічних батьків. Причинами появи таких дітей є: ухилення батьків від виховання (залишили дітей в пологовому будинку, відмовилися, мотивуючи це скрутним економічним становищем), позбавлення батьківських прав через зловживання алкоголем, аморальний спосіб життя, наркоманію, психічне захворювання, ув'язнення. Половина сімей, які організували ДБСТ на Київщині - багатодітні. На момент створення будинку сімейного типу вони мали більше 3 дітей. Інша половина сімей має дорослих рідних дітей. Рішення цих подружніх пар організувати ДБСТ пояснюється ситуацією "порожнього гнізда".

2. Проблеми функціонування

Труднощі у матеріальному забезпеченні через ріст споживчих цін; припинення виплат на дітей по досягненню ними повноліття; затримки у фінансуванні ДБСТ з боку державних органів влади; проблеми зі здоров'ям дітей (витрати на лікування); недостатні норми витрат на одяг, комунальні послуги, продукти харчування тощо. Рівень життя родин" залежить від наявності власного господарства. Батьки-вихователі надають великого значення наяв­ності автомобіля в родині, оскільки вважають його засобом для розв'я­зання багатьох проблем, зокрема пов'язаних з організацією дозвілля вихованців.

Стан здоров'я бать­ків є досить добрим. Лише третина обстежених дітей була здоровою. Найчастіше батьки-вихователі називали такі захворювання дітей, як енурез (нетримання сечі), затримка психічного розвитку (ЗПР), затримка фізичного розвитку (зокрема, рахіт), анемія, хвороби зору. Більшість захворювань обумовлені способом життя і виховання дітей до переведення на виховання у ДБСТ. Так, на момент переведення до ДБСТ кожна п'ята дитина мала затримку фізичного розвитку, а на момент обстеження такий діагноз залишився лише у двох дітей, показники захво­рюваності щодо енурезу зменшились удвічі, щодо анемії - утричі.

Перевагою є те, що діти навчаються у звичайній школі. На момент переведення дітей до загально­освітньої школи, на думку вчителів, рівень їх розвитку не відповідав віку. Однак, як свідчать показники успішності, за час навчання у загально­освітній школі, рівень розвитку вихованців ДБСТ суттєво підвищився.

До найпоширеніших проблем, з якими стикаються батьки-вихователі ДБСТ, відносяться: низька активність органів місцевої влади щодо вирішення проблем ДБСТ; затримка грошових виплат в середньому на 2-3 місяці; відсутність соціального супроводу, низький рівень знань батьків про вікові особливості дітей; конфліктні ситуації серед прийомних дітей; обмежений доступ до інформаційних ресурсів щодо розвитку та ви­ховання дітей; відсутність повноцінного відпочинку батьків. проблеми в організації дозвілля дітей

Батьки-вихователі потребують підтримки та допомоги при вирішенні багатьох проблем, які непомітні у процесі створення ДБСТ і розвиваються пізніше. Наприклад, це проблеми ставлення вихованців до родини, налагодження стосунків між дітьми, врегулювання конфліктів тощо. За ДБСТ обо­в'язково повинен бути закріплений фахівець, до якого при необхідності могли б звернутися всі мешканці ДБСТ, і який би ніс відповідальність за виховання прийомних дітей у ДБСТ разом з батьками-вихователями. Таким фахівцем, наприклад, міг би бути соціальний працівник відповідної спеціалізованої служби місцевого центру соціальних служб для молоді. До основних обов'язків такого спеціаліста слід віднести: відбір, підготовка та переведення дітей до ДБСТ, участь у відборі та підготовці батьків-вихо­вателів, здійснення соціального супроводу, налагодження відносин з міс­цевою владою, сприяння вирішенню інших проблем. Як свід­чить досвід діяльності спеціалізованої соціальної служби підтримки сім'ї у Київській області, соціальний працівник міг би надавати батькам-вихователям підтримку з питань виховання дітей тощо.

Важливою формою виховного процесу в ДБСТ є залучення дітей до роботи по господарству. Процес трудового виховання та розподілу обов'язків у сім'ї є важливим, але інколи проблематичним для дітей, що потрапляють у ДБСТ. Це зумовлено тим, що діти під час перебування в інституційних закладах ідеалізують сім'ю. Серед них поширене уявлення, що в майбутній сім'ї їх будуть всі любити, у них буде тато, мама, сестри та брати, багато іграшок, великий і світлий будинок. Жодна дитина не думає про певне коло обов'язків щодо інших і про самообслуговування. Відмінність ідеалу від реальної ситуації, в яку потрапляє дитина після переведення до ДБСТ, часто призводить до виникнення агресії, непокори, образ з боку дітей. У деяких випадках, активно залучаючи дітей до роботи, батьки-вихователі обмежують їх у інших необхідних для розвитку діях: "Мати надто завантажена роботою по господарству. Та і діти постійно працюють на городі. У них дуже мало вільного часу, щоб, наприклад, почитати чи позайматися іншими справами. Наприкінці дня діти дуже стомлені, засинають, сидячи перед телевізором" (цитата з поточного звіту).

Про благополуччя виховання в ДБСТ свідчить самооцінка йо­го мешканців, яка ілюструє їхнє самопочуття. Вихованці ДБСТ високо оцінюють себе, своє самопочуття і своє теперішнє становище, вважають себе щасливими і любимими. Висока самооцінка означає, що діти дуже цінують зміни, які сталися в їх житті з часу, коли вони отримали сім'ю, догляд, турботу, любов, а дехто, навіть, дах над головою і можливість забути про голод. Вибір дитиною максимального балу при визначенні самооцінки може також свідчити про її необ'єктивність. Особливо це стосується дітей із затримкою психічного розвитку, для яких властива некритичність. Слід зауважити, що "нормальним" (найбільш поширеним) вважається середній рівень самооцінки. Так звану "нормальну" самооцінку спостерігали, зокрема, у рідних дітей. При цьому для дітей старшого шкільного віку, як рідних так і прийомних, була властива більш поміркована самооцінка, що, в цілому, відповідає відомим закономірностям.

Емоційний стан дітей важко назвати благополучним. Більшість з них мають психологічні проблеми, значна кількість перебуває в стані стресу. Майже у всіх дітей наявні свідчення емоційного неблагополуччя -емоційна напруга (тривога), про що свідчать результати тесту Люшера. Четверта частина дітей мають високий рівень емоційної напруги. Майже половина дітей перебувають у стані стресу, з них лише одна дитина рідна. Половина дітей мають незадоволені потреби в теплих стосунках, любові. Більше третини дітей мають незадоволені потреби у самоствердженні, поваги з боку інших. Близько третини обсте­жених дітей мають блоковану потребу самореалізації, що спричиняє під­вищену дратівливість, невротичні прояви, а також мають знижений фон настрою, дистрес, дезадаптованість, блоковану потребу спонтанності власного "я". Проявами незадоволеності базових психологічних потреб дітей є їхня замкнутість, відстороненість від інших, протестні реакції, негативізм, під­вищена дратівливість, стан перенапруження, втоми, підвищена тризожність тощо.

Емоційний стан батьків-вихователів в цілому досить позитивний. Більшість батьків-вихователів продемонстрували благополучність психоемоційної сфери. Лише дві матері-виховательки перебували в стресовому стані. Сімейною ситуацією задоволені батьки та майже всі біологічні діти. В половині з обстежених ДБСТ більшість дітей сприймає сімейну ситуацію як благополучну. Натомість, в іншій половині ДБСТ більшість дітей незадоволені сімейною ситуацією.

Емоційні зв'язки є досить тісними в половині ДБСТ. В більшості випадків спостерігається тісний зв'язок між батьками і дітьми, особливо молодшими (до 5-6 років). Більшість біологічних дітей та вихованців має однаковий рівень емоційних зв'язків з обома батьками. Тим не менш, досить часто вихованці надають перевагу матері. Емоційно близькими членами сім'ї для більшості дітей частіше є обидва батьки або лише мати, рідше - хтось з біологічних дітей або вихованців. У всіх дітей практично відсутнє почуття покинутості, відчуженості в сім'ї. Часто в обстежених сім'ях виділяється хтось з дітей, з ким більшість дітей має слабкі емоційні зв'язки. В усіх обстежених ДБСТ ця дитина не є біологічною дитиною батьків-вихователів. Сімейною ситуацією більшою мірою задоволені біологічні діти у порівнянні з іншими вихованцями. Негаразди в стосунках чи сприйнятті сімейної ситуації спостерігаються у "пере­населених" ДБСТ, а також там, де дітей виховує одна мати.

Більшість дітей, що проживають у ДБСТ, мають гарні стосунки із членами родини, сусідами і в школі. Проте, іноді трапляються конфліктні ситуації з оточуючими їх людьми. Найбільш конфліктним є спілкування з іншими дітьми у ДБСТ, втім це інколи властиво й для звичайних сімей. Найважче для батьків-вихователів було визначити стосунки дітей із позасімейним оточенням (сусідами, сусідськими дітьми, однокласниками). Це може свідчити про те, що для батьків-вихователів позасімейне спілкування дітей є значною мірою невідомим. Основними причинами, що іноді призво­дять до конфліктів між батьками і взятими на виховання дітьми, є небажання вчитися, крадіжки, небажання допомагати по господарству, конфлікти зі старшими дітьми, паління тощо. Серед причин конфліктів між батьками та вихованцями є недостатня інформованість щодо особли­востей поведінки дітей з різними захворюваннями та ЗПР. Така необізна­ність у деяких випадках призвела до відмови від виховання дитини. Серед причин конфліктних ситуацій між вихованцями ДБСТ батьки назвали такі, як агресивна поведінка однієї дитини щодо іншої (інших), ревнощі до батьків, один до одного, різна ігрова активність дітей, нестача іграшок, небажання поділится книжками, олівцями, іграшками та іншими речами. Останні три причини є характерними для будь-якої сім'ї, де виховуються діти, а перші три - є специфічними саме для сімей, де виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування та потребують допомоги психолога. Психологічної допомоги щодо подолання ревнощів до батьків потребують не тільки вихованці ДБСТ, але й біологічні діти батьків-вихователів. Ці проблеми загострюватимуться, адже за чинним Положенням про дитячий будинок сімейного типу формування ДБСТ має відбуватися впродовж трьох місяців (а не року, як це було раніше), що ускладнить адаптацію до нових умов життя і біологічних дітей, і вихованців, і батьків-вихо­вателів.

Причини конфліктів у сім’ї та шляхи їх розв’язання

Прийомні сім'ї в Україні - явище поки що нове. Ще немає достатнього фактичного матеріалу для вивчення конфліктів в таких сім'ях, але вважаємо, що аналіз шляхів конструктивної взаємодії у звичайних сім'ях може допо­могти прийомним батькам.

Стосунки батьків і дітей з роками складаються за типічними варіантами незалежно від того, усвідомлюються вони чи ні. Батьки здебільшого не бачать розвитку взаємин, їхньої послідовності та логики. Тому конфлікт "батьків і дітей", що виникає, сприймається ними як несподіваний, непояснимий випадок.

Конфлікт - це завжди протистояння, жорстке зіткнення, емоційна агресія, больовий синдром стосунків. При цьому батьки та діти намагаються вирішити проблему однобічно, безкомпромісними шляхами та методами, відчуваючи при цьому гострий психологічний дискомфорт.

Досить часто конфлікти в сім'ях виникають від того, що батьки не помічають, як діти виросли, подорослішали, не розуміють, що їм самим також треба рости, змінюватися, удосконалювати стиль взаємин.

Розглянемо причини конфліктів, що провокуються бать­ками і пов'язані з потребою видозміни стилю спілкування.

Батько і мати звернулися по допомогу до психолога, їхній син - завжди слухняний, "домашній" хлопчик - раптом став огризатися, навіть грубіянити, іноді обманювати. Він по­ступив до технікуму в іншому місті. Батьки переживали, як він буде добиратися до місця навчання, з ким товаришувати­ме, і бажали б це проконтролювати. На всі їхні застережен­ня, запитання про вибір друзів, занять відповідав нахабно. Бать­ки були спантеличені, як могла статися така зміна.

Це один з випадків, коли батьки, намагаючись виховати правильно дитину, успішного учня, так захоплюються цим, що перетворюються в суворих контролерів, вимагаючи покірливо виконувати їх вказівки, диктують кожен крок, будь-яка незго­да з її боку сприймається як свавілля, через впертість часто суворо карають.

При такому стилі поведінки батьків і дітей виникає дов­готривалий та багаторічний конфлікт, де переможців не бу­ває. Батьки зневірюються щодо можливостей дітей ("Вони самі не вміють мислити, тому я скажу все за них..."), часто-густо проявляють нетерпимість, не можуть примиритися з проявами активної самостійності дитини. Це приблизний портрет авторитарних батьків, або батьків "червоного олів­ця": "Я знаю, як і що робити, я більш досвідчений, я мудрі­ше...", і нерідко вони користуються своїми психологічними, економічними або юридичними правами, щоб "поставити на місце" дитину. Такі батькі прагнуть виховати слухняність. Але що отримують натомість? У дитини розвивається подвійна мораль. Одна — для володаря-батька ("Я такий, як ти хо­чеш"). При цьому діти стають на шлях брехні, виверткості. Інша - для себе. У такому разі намагаються все робити сти­ха, щоб ніхто не здогадався і не порушив його внутрішнього світу. Або виростає безініціативна людина, нездатна взяти на себе відповідальність. Такий стиль спілкування, виховання -сприятливе підґрунтя для розвитку неврозів як у дітей, так й у батьків.

Якщо ви зустрічаєте батьків, мова яких насичена безо­собовими реченнями ("Всі знають, що...", "Добре відомо, що...", "Кажуть...", "Панує думка..."), а займенників першої особи не почуєте ("Я вважаю...", "Я відчуваю...", "Я ра­дий...", "Мені здається" і та ін.), то можете бути впевнені, що перед вами батько-компетентність. Виховувати дітей вони прагнуть суто за книжними рецептами. І від себе і від дітей вимагають незаперечливого виконання цих рецептів. Вони завжди знають, як і що повинно бути і вимагають цього від дітей.

Дуже часто батьки силоміць примушують дітей до спілку­вання з ними. Однак навряд чи діти відгукнуться. В усякому разі про щирість не може бути й мови. Це закриті, холодні батьки. При такому підході не виникає емоційної близькості з дитиною. В такій сім'ї дитина майже не відчуває позитив­них емоцій, а це спричинює її замкнутість або вона знаходить своє коло однолітків, когось із старших, хто її розуміє. За такої батьківської позиції у дітей знижується впевненість у собі, а в сім'ї, як правило, назріває внутрішній конфлікт.

Нерідко батьки (здебільшого матері) вибирають собі золь мученика і стосунки з дітьми розвиваються за зраз-<ом: "Я - раб, дитина - владика". Причому від дитини очіку-оть тільки слухняності. Будь-яка конфліктна ситуація для та-сих батьків страшна. Вони готові багато чим поступитися за->ади того, щоб такого не сталося, щоб про конфлікт не дізна-Іися сторонні..

Настя, 20 років. Вона - нерідна дочка, але не знає про ,е. Мати старанно приховує її походження. Конфлікти між Іастею і батьками почалися в підлітковому віці. Дочка вередувала з приводу одягу ("Хочу, як у однолітків... ви не змогли навіть забезпечити мені і собі майбутнє..."). Мати боїться будь-яких конфліктів, намагається у будь-який спосіб їх згладити. Часто поступається дочці, не вимагає виконання домашніх обов'язків ("Краще я сама зроблю, аніж сварки в домі"), крізь пальці дивиться, що дочка пропускає заняття спочатку в школі, потім в інституті та ін. Коли батько робить зауваження Насті, мати стає на її захист, просить батька не втручатися, не учиняти скандал: "Настенька у нас розумни­ця, вона і так не відстане в навчанні".

Настя в даному випадку успішно маніпулює матер'ю, вимагаючи всі необхідні блага життя. Однак внутрішній дов­готривалий сімейний конфлікт за такої позиції батьків зали­шається невирішеним.

Якщо у батька-мученика дуже чутлива дитина, це та­кож для дитини згубно. Дитина бачить, як її вчинки прикро вражають мати (батька), відчуває провину за них і нама­гається їх приховати, починає обманювати.

Наведемо монолог одного батька, який прийшов на кон­сультацію до психолога.

- Я його (сина) ніколи і пальцем не чипав. Не забороняв робити того, чого він хотів (ходити на дискотеку, їздити на рибалку з хлопцями). Звичайно, я поставив умову, щоб все було "тіп-топ". Вимагав лише одного: стався до мене добре, і я буду до тебе добре ставитися. У нас завжди були хороші стосунки... Ніколи не було скандалів. У мене дуже напру­жена робота, я часто буваю у відрядженнях. Запитаю при зустрічі: питання є? - Нема. Ну і все гаразд. Звідки виникли у нього проблеми? І головне, мене серйозно не сприймає.

Подібні приятельски стосунки, зовнішньо спокійні та приємні, насправді холодні та відчужені. Такий батько веде себе як поблажливий товариш,, завжди і все готовий проба­чити, головне - "ти мене не чипай і я тебе не чипатиму". Така позиція батьків призводить до того, що у дитини не буде сформовано відчуття відповідальності, не буде щирих, теп­лих стосунків з іншими людьми.

Надмірно суворе або навіть деспотичне виховання роз­виває у дітей такі риси характеру, як невпевненість, сором'­язливість, лякливість, залежність і рідше - збудливість і агре­сивність. Надмірна опіка та задоволення усіх бажань дитини призводить до розвитку істеричних рис характеру з егоцен­тризмом і неконтрольованістю дій, відсутність виховання (бать-ко-приятель) як такого - до збудженості, нестійкості, асоці­альної поведінки

У будь-якому з наведених типів стосунків батькам і дітям бракує емоційної близькості, прагнення порозумітися, тобто вони неефективні.

Але є й такі сім'ї, де батьки і діти відчувають стійку потребу у взаємному спілкуванні.

Чим же характерні такі стосунки? Насамперед загаль­ною моральною атмосферою сім'ї: порядністю, щирістю, взаємною довірою, поважливою рівністю у взаємостосун­ках. Вмінням батьків розуміти світ дитини, його вікові запити. Дитина будь-якого віку потребує особливого розуміння та особливої допомоги: дошкільник — терплячих відповідей на запитання, молодший школяр — розуміння шкільних устано­вок, підліток — самоствердження, старшокласник — життєво­го самовизначення.

Найбільше діти різного віку цінують відчуття взаєморо­зуміння з батьками. "Мати володіє якимось дивовижним да­ром вселяти впевненість у мої власні сили. Коли виникають труднощі, хочеться поділитися з нею тривогами, побоюван­нями. Мати для нас - перш за все дуже добрий друг, това­риш, якого не хочеться підводити, засмучувати".

"Я впевнена, що мати мене завжди зрозуміє і підтри­має. Я її дуже люблю" (з висловлювань дівчат — учасниць психологічного тренінгу).

Мудрі батьки зазвичай підтримують в дитині впевненість у її необхідності, корисності, "самості", у те, що їх роль в сім'ї - найважливіша. Мудра мати каже своєму сину: "Все, що ти винен мені, віддаси своїм дітям".

Це найкраща батьківська позиція, коли і дитина і батьки на рівних, поважають один одного, щирі у проявах почуттів. Якщо батьки, що займають непартнерську позицію, мо­жуть сказати: "Я правий тому, що мені дано владу...", "Я правий тому, що розумніший...", "Я правий тому, що я кра­щий...", то батьки в партнерській позиції не вживають слів "Я правий", тому, що це обов'язково припускає варіант: "Ти (дитина) неправий).

Батьки-партнери можуть щиро проявляти свої позитивні та негативні емоції, гніватися і радіти, їхня поведінка не роз­бігається із словами. Вони розуміють, що діти змінюються, сприймають їх як невід'ємну частину буття, і намагаються творчо використати їх у своєму житті, змінюючи себе, ха­рактер взаємостосунків в сім'ї.

Як ми поводимо себе в конфліктах!

Деніс, 13 років. У нього порвались кросівки. В родині були деякі матеріальні труднощі, збирали гроші щоб купити нові. Якось ввечері він прийшов у нових дорогих кросівках. На запитання, де взяв, не відповідав. Прийомна мати зрозу­міла, що вкрав. Більш того, сказав матері, що зміг би допо-могати сім'ї матеріально.

У даному випадку легше за все стати на одну з непар-тнерських позицій, виплеснути свій біль, образу, роздрато­ваність. Тоді перша реакція матері могла би бути звинува­чувальною: "Ти завжди поводиш себе так, що мені від цього завжди тільки гірше" або "Я ж знаю, що ти брешеш, негайно скажи правду...".

А якщо спробувати по-іншому?

Наприклад: "Мені дуже важко уявити, що мій син не зрозумів деяких матеріальних труднощів і вкрав кросівки. Я просто у розпачі, не знаю, що сказати сусідам, мені сором­но і боляче. Може, я щось не так роблю?".

Що при цьому сталося? Мати вільно описала своє став­лення до вчинку, свої почуття з приводу того, що зробив син. Вона не звинуватила сина, не принизила, тому й не викликала з його боку агресії. Напруження зменшилося і виникла наго­да вести бесіду більш конструктивно.

Таким чином, схема виходу з конфліктної ситуації може бути такою:

1. Опис ситуації, що викликала напруженість: "коли я бачу, що ти...";

"коли це відбувається..."; "коли я стикаюсь з тим, що...".

2. Точне визначення реакції в цій ситуації:

"я відчуваю (роздратованість, безпорадність, прикрість, біль, вагаюся...)";

"я не знаю, як реагувати..."; "у мене виникла проблема...".

3. Причини такої реакції: "тому, що...";

"у зв'язку з тим, що...";

"бо я...".

Прийомні діти ідуть у нову сім'ю з великою надією та з неменшими побоюваннями: як складеться їх життя з цими людьми, в цьому домі? Практично у всіх з них є серйозний комплекс неповноцінності. Тому дуже важливо будувати

свої стосунки з цими дітьми таким чином, щоб посилити їхню впевненість у власні сили, самоповагу.

Часто батьки, бажаючи виховати дитину без комплексів, вважають, що її треба більше схвалювати, і роблять це регу­лярно, тобто постійно порівнюють результати його діяльності з іншими. "Дивись, ти намалював дім краще, ніж Сашко". "Молодець, ти миєш посуд краще, ніж Сашко".

Здавалося б, ці висловлювання повинні підвищувати са­мооцінку дитини, але чомусь буває навпаки — у дитини вини­кає потреба в постійному схвалюванні власних дій, зовнішніх позитивних оцінках. Отже, виростає людина невпевнена, за­лежна від усіх, хто його вихвалює.

Ще гірше, якщо батьки із добрих почуттів порівнюють успіхи прийомної і рідної дитини. Це згубно для обох дітей. Похвала, оцінка потрібні, але дозованою мірою, вони мають бути звернені не до самої дитини, а до результатів її діяльності.

Костя, 11 років. Протягом чверті отримував двійки з математики, а в щоденнику виправляв їх на трійки. Мати, врешті-решт дізналася про це із записки вчительки. Розгні­вавшись, вона звернулася до Кості з тирадою: "Як ти міг таке зробити, ти поступив нечесно, так роблять тільки боягу­зи. Ти обманув і себе, і нас з батьком, і вчительку". Батько іронічно зауважив: "Наш Костя намалював трійки в щоден­нику, і вважав, що в журналі вони виправляться самі!".

Але Костя тільки більше замкнувся й мовчав, доки лави­на слів не вичерпалася. І бажав тільки одного, щоб весь цей шум скінчився і все вляглося. За такої ситуації навряд чи причина того, що сталося, буде визначена правильно.

Хлопчик перебуває у стані невпевненості — щось не ладиться із математикою. Тому треба допомогти йому, ска­зати про те, що саме зараз відчуває в ці хвилини син. Мати: Костя, тобі соромно, що ти обманював нас?

Костя: Так, я боявся сказати. Мати: Тобі неприємно, важко, що ти нахватав двійок?

Костя: Так, я не знаю, що мені робити, я нічого не розу­мію.

Мати: Можливо, тобі потрібна допомога? Може потрібні додаткові зайняття з вчителькою?

Костя: З вчителькою не хочу. Я її побоююсь, вона кричить…

Мати: Тоді може з Михайлом (старший брат)?

Костя: З Михайлом можна, якщо він захоче мені допомогти.

Мати: Дуже добре, я з ним поговорю. А батько пого­ворить з вчителькою. Ти згоден?

Костя з полегшенням зітхнув, так, згоден. Він тепер не один зі своїми непрємностями. Але все ще стояв приголом­шений.

Мати: Я знаю, що ти швидко впораєшся, адже з інших предметів в тебе двійок нема, та й з математикою в мину­лому році в тебе все було гаразд.

Коли дитина опиняється в складній ситуації, дуже важ­ливо звернутися до її почуттів, намагатися якомога точніше визначити їх. Це буде, як маленьке віконце в її внутришньо-му світі, допоможе їй самій розкритися. Чим точніше нази­ватимете, що саме відчуває дитина в складній ситуації, тим легше їй буде зрозуміти саму себе, тим більше вона буде довіряти дорослим.

Петро, 12 років. Живе в прийомній сім'ї 2 місяці. Одно­го разу прибіг збуджений до матері й каже, що побив Сер­гія (10 років), її рідного сина, через те, що він не дав велоси­педа, розбив йому коліно.

Якби у розпачі мати кинула б все і, нічого не сказавши Петру, побігла б заспокоювати Сергія, можна уявити, щоб відчував Петро.

Но мати зробила інакше.

Мати: Я дуже засмутилася з приводу вашої бійки, але ти молодець, що сам прийшов і сказав мені про це. Швидше бери бинта та зеленку, допоможеш мені, а потім поговори­мо.

Надавши допомогу Сергію, вони разом розібралися в ситуації, що сталася. Мати довела, як можна було б уникну­ти конфлікту. І Петро слухав її, тому що з самої першої фрази вона зачипила конструктивну рису, винайшла, за що можна було схвалити Петра, побачила сильний бік його осо­бистості.

Підтримати можна кожну людину. Для цього треба по­бачити його головні якості.

Найлегше це вдається батькам, що займають партнерські позиції. Вони згодні однозначно сприйняти дитину такою, яка вона є, як і самих себе.

Ї