85. Класицизм та його особливості

Людина — лише хворостинка, найбез-захисніше з творінь природи, але хворостинка, яка мислить... Отже, наша перевага—у спроможності мислити. Лише думка звеличує нас, а не простір і час, в яких ми — ніщо. Намагаймося ж бо мислити гідно: в цьому запорука моральності.                                             Б. Паскаль   Розвиток Образ мислячої хворостинки не лише ввійшов класицизму в історію європейської літератури як одна з найулюбленіших поетичних метафор людини, а й став символічним епіграфом початку нової ери історичного самоусвідомлення людства. Адже усвідомлення того, що людина — це не просто істота, здатна мислити, але що сама її здатність мислити є властивістю, яка і робить людину людиною, стало чи не найбільшим відкриттям філософії XVII ст., з якого зросла квітка другого великого літературного напряму XVII ст. — класицизму. Ш Ідеологічні засади. Класицизм (від лат. сіазвісиз — взірцевий, довершений) — це літературний напрям кінця XVI ст. — початку XIX ст. Ідейні засади класицизму спираються на принципи філософії раціоналізму і протиставляють себе світоглядній ідеології бароко.

Пригадаємо, що головна ідейна теза бароко — принципова незбагненність цього світу, сенс якого відомий лише Творцю, тому людина не може цілком покладатися на власний розум, слабкий та обмежений, і мусить шукати надійнішу опору — у вірі та церкві.

Класицизм докорінно змінив вироблені ідеологією бароко ціннісні орієнтири суспільної поведінки людини. Світ принципово збагненний, а його позірні хаотичність і невпорядкованість — не більше ніж невміння або небажання людини скористатися можливостями свого розуму, цілком спроможного осягнути закони світобудови. Класицисти не протиставляли себе (принаймні, відкрито) авторитету церковної влади, але й не приховували, що покликання людини вони вбачають не у фанатичній вірі, а у твердій громадянській позиції, підпорядкованій передусім інтересам суспільства та держави. Кохання, дружба, родинні стосунки — усе це приносилось віднині в жертву патріотичному обов'язку. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави.

Мистецтво, на думку класицистів, повинно стояти на сторожі суспільних інтересів, формувати уявлення людей про те, яким має бути цей світ, змальовувати гідні наслідування приклади громадянської поведінки та суспільної моралі. Ідея служіння суспільству та державі, у свою чергу, виявилася співзвучною інтересам абсолютистської монархії, тому найшвидше класицизм розвинувся в європейських країнах із сильною королівською владою, як це було, зокрема, у Франції, де він став фактично естетичним виразом державної політики, мав офіційну підтримку з боку короля та його оточення. Однак літературу класицизму не слід зводити лише до ідеї уславлення монархії та стверджуваного нею порядку. У творах письменників-класицистів насамперед відбились інтереси «середніх» прошарків суспільства, процес зростання їх самосвідомості внаслідок національного згуртування держави та зміцнення її позицій на міжнародній арені.   Європейський класицизм. Пріоритетний розвиток теорія та практика класицизму дістали у французькій літературі другої половини XVII ст. Вже в 1635 р. з ініціативи кардинала Рішельє було засновано Французьку академію, яка уклала словник французької мови, активно утверджувала естетику класицизму.

Головними представниками нової естетики були філософія Рене Декарта і драматургія П'єра Корнеля. Особливо яскраво французький класицизм виявив себе в драматургії, хоча загальноєвропейську популярність здобули і прозові жанри французького класицизму, наприклад казки Шарля Пер-ро та байки Жана де Лафонтена.

Під впливом французької літератури класицизм поширився і в інших країнах Західної Європи, проте в них його вияв не був таким яскравим, оскільки позиції абсолютистської монархії були там слабкими. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. виникає класицизм і в українській літературі, де він був представлений іменами Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Павла Білецького-Носенка, Григорія Квітки-Основ'яненка.

Потужно заявив про себе класицизм і в російській літературі XVIII ст. В Росії він, подібно французькому, спирався на міцні позиції монархічної царської влади. Відомі представники російського класицизму — Василій Тредіаковський, Михайло Ломо-носов, Гаврило Державін, Денис Фонвізін.