38 Пол партії генеза типології функціі
Політична партія – добровільне та організаційно оформлене обєднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Зародки політичних партій у вигляді станових угрупувань, склались ще у рабовласницькому і феодальному суспільстві. М. Вебер у розвитку партій розрізняв три стадії: аристократичне угрупування, політичний клуб, і масові партії. Всі стадії пройшли лише дві англійські парті – вігів (суч. ліберали) і торі (суч. консерватори). Політичні партії в сучасному їх розумінні виникли лише у другій половині 19 ст. з формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Перші масові політичні партії виникли в Англії (ліберали і консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1863 р Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.
Функції політичних партій:
Політичне представництво соціальних інтересів
Боротьба за оволодіння державною владою.
Розробка ідеології, політичних доктрин і парадигм.
Формування громадської думки
Політична соціалізація індивіда.
Участь у формуванні і здійсненні політичного курсу держави.
Залучення на свій бік якомога ширших верств населення.
Типологія політичних партій за соціальною основою, тобто за орієнтацією на певну соціальну спільність,інтереси якої виражає партія, або її відсутністю розрізняють : класові, інтеркласові, національні, жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні.
За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються на ідейно-політичні (комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, націоналістичні, християнські, фашистські); прагматичні та харизматично-вождистські.
За цілями і характером діяльності політичні партії поділяються на революційні (прагнуть змінити існуючий суспільний лад), реформістські (орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу, але зі збереженням його основ) та консервативні (прагнуть зберегти існуючий лад).
За типом організаційної структури: кадрові (об’єднують у своїх лавах впливових професійних політиків), масові (орієнтуються на залучення до своїх лав якомога більше членів)
За місцем, яке партії посідають у політичній системі – правлячі і опозиційні.
31 Політична влада концепції ресурси легітимність сутність
Політична влада – реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм. Основні концепції політичної влади – телеологічна (характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей. Одержання намічених результатів. Включає в систему владних відносин і природу), реляціоністська (розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один з них - суб’єкт справляє визначальний вплив на іншого – об’єкт. Є три різновиди реляціоністської концепції влади – спротиву (коли суб’єкт долає спротив об’єкта), обміну ресурсами(коли суб’єкт нав’язує об’єкту свою волю в обмін на надання останньому певних ресурсів) і розподілу сфер впливу (коли об’єкти і суб’єкти владних відносин можуть мінятись місцями) , системна (розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства, тобто влада зєднює всі елементи системи в єдине ціле), біхевіористська (розглядає владу як особливий тип поведінки, коли одні командують, а інші підкоряються, головну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їх поведінки в боротьбі за владу), психологічна (пояснює владні відносини психологічними мотивами).
Ресурси влади за характером поділяються на утилітарні (матеріальні і соціальні блага, пов’язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини), примусові або силові (заходи адміністративного і кримінального впливу) та нормативні (різноманітні соціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини).
Відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства виокремлюються економічні, соціальні і духовно-інформаційні ресурси влади.
Специфічним – демографічним ресурсом політичної влади є сама людина.
Легітимність – переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, визнання існуючої влади. Це обов’язкова ознака цивілізованої влади та означає прийняття її основною частиною суспільства. М. Вебер виділив три типи легітимності політичної влади: традиційний (базується на авторитеті традицій і звичаїв), харизматичний (базується на вірі підвладних у незвичайні якосні, винятковість правителя) і раціонально-легальний (базується на переконанні підвладних у законності й доцільності встановлених порядків та існуючої влади). Виділяють також ідеологічний, структурний і персоналізований тип легітимності політичної влади.