XIX ст. Французькими

поетами П. Верленом,

А. Рембо, С. Малларме та ін. Теоретичним під-

ґрунтям були філософські концепції А. Шопен-

гауера, Є. Гартмана,

Ф. Ніцше та інших філо-

софів. Символісти намагалися проникнути за

допомогою символів у світ «речей у собі», що

перебувають за межами чуттєвого сприйняття.

Символ вони визнавали за художнє знаряддя,

дієвіше від образу. Саме він, на їхню думку, дозволяє

подолати повсякденність і дістатися над-

часової ідеальної Краси. Розглядаючи мистецтво

як інтуїтивне пізнання світу через розкриття

аналогій, символісти вважали, що у змісті твору

має бути таємний підтекст, а в образу — ряд зна-

чень. Виходячи з твердження А. Шопенгауера

про те, що музика є мистецтво трансценденталь-

не, найбільш наближене до світу таємного, вони

надавали великого значення милозвучності по-

езії. Попри ідеалістичну сутність естетичних

позицій, творчість визначних письменників-

символістів утверджувала загальнолюдські

ідеї

добра, краси і свободи, виховувала повагу до од-

вічних культурних і християнських цінностей.

Символізм в Росії мав свою специфіку і пред-

ставлений численною групою талановитих пись-

менників, таких, як О. Блок, В. Брюсов, Ан-

дрій Бєлий, К. Бальмонт, І. Анненський,

В’яч.

Іванов, Д. Мережковський та ін. Представни-

ками символізму в Україні були Г. Чупринка,

О. Неприцький-Грановський, М. Жук, О. Рома-

нова, Олена Журлива та ін.

ІМПРЕСІОНІ5ЗМ (від фр. impression — вра-

ження) — напрям в образотворчому мистецтві,

літературі та музиці кінця ХIХ — початку

ХХ ст. Сформувався у французькому живопи-

сі 70-х рр. ХIХ ст. Назва походить від картини

К. Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873). Пред-

ставники напряму не заперечували об’єктивну

реальність світу, але вважали, що вона може

бути відтворена митцем у багатьох аспектах.

Новим було їх прагнення не тільки зафіксу-

вати миттєве враження від життєвого явища,

а й наголосити на його мінливості, текучості,

швидкоплинності. У літературі імпресіонізм

виявився в посиленому психологізмі, відтво-

ренні миттєвих вражень і зміни настроїв, у під-

кресленій увазі до кольорів та звуків. Поетику

імпресіонізму

використовували Г. Мопассан,

А. Чехов, Б. Пруст, М. Коцюбинський та ін.

ЕКСПРЕСІОНІ5ЗМ (від фр. expression

— ви-

раження) — напрям у європейському мистецтві

та літературі 10–20-х років ХХ ст., одна з течій

авангардизму. Теоретична основа — філософія

інтуїтивізму

А. Бергсона, згідно з якою мета

мистецтва — не відображення дійсності, а «ви-

раження» неповторного авторського бачення її.

Для письменників-експресіоністів є характер-

ним лірико-суб’єктивне осмислення дійсності.

Експресіонізм виник у Німеччині й Австрії, де

мав вплив на образотворче мистецтво, музику,

театр і літературу. У російській

і українській

літературах він не склався в окрему течію, хоча

прояви його відчутні у творчості А. Чехова,

Л. Андрєєва, М. Хвильового, В. Винниченка,

М. Куліша та ін. Сучасне літературознавство до-

лає однозначне негативне ставлення до худож-

ньої практики представників цієї течії.

НЕОРЕАЛІ5ЗМ (від гр. neos — новий і realis —

речовий) — течія в кіномистецтві й літературі,

що виникла в Італії після Другої світової війни. Її

представляли письменники, кінорежисери і сце-

наристи Дж. де Сантіс, Л. Вісконті, К. Лідзані та

ін. Їх своєрідним маніфестом став фільм Р. Россе-

ліні «Рим — відкрите місто» (1945). Характерні

особливості неореалізму — пафос суворої правди,

достовірність зображення, повага до простої

людини, використання простонародної мови, на-

ближення художнього кіно до документального.

В літературі представниками

неореалізму

були__

А. Моравіа, В. Пратоліні, К. Леві, Е. де Філіппо

та ін. Їхнім творам притаманні документалізм,

відчутне ліричне «я» письменника, який є свід-

ком або учасником описуваного, прийоми кіне-

матографічності.

ФУТУРИ5ЗМ (від лат. futurum — майбут-

нє) — одна з течій в літературі початку ХХ ст.

Основоположником був італійський

письменник

Марінетті, який 1909 р. опублікував «Перший

маніфест футуризму», де закликав звільнитися

від літератури минулого і створити «динамічну

літературу майбутнього», що буде оспівувати

замість людини техніку і машини. У своїх піз-

ніших маніфестах

він визначив принципи по-

етики футуризму: руйнування норм морфології

і синтаксису, звуконаслідування, використання

образів-символів тощо. Футуризм культивував

анархізм, зневагу до існуючих норм моралі, его-

центризм. Згодом його послідовники з’явилися

в багатьох країнах Європи. В Росії футуризм був

представлений групою поетів і художників, які

об’єдналися

навколо альманаху «Садок судей»

(1910). До групи входили В. Хлєбников, В. Ка-

менський, брати Бурлюки, пізніше до них при-

єднався В. Маяковський. У маніфесті «Поще-

чина общественному вкусу» (1913) футуристи

закликали «додушити» буржуазну культуру,

«скинути з пароплава сучасності» Пушкіна,

Толстого, Достоєвського,

творити нову мову

й нову літературу. Великого значення вони на-

давали словотвору, що позначилося на мові їх-

ніх творів. Російський футуризм мав кілька

напрямів — кубофутуризм, егофутуризм та ін.

Після Жовтневої революції провідною стала гру-

па Маяковського ЛЕФ (пізніше — РЕФ), яка по-

ступово змінювала свої естетичні позиції і після

смерті поета припинила своє існування.

Футуризм в українській літературі пов’язаний

з діяльністю М. Семенка,

який протягом