V. Підсумок уроку

Учитель. Завдяки вашій праці, дорогі школярі, ми глибше осягнули постать Івана Мазепи, але, звичайно, це далеко не все. Для того, кого зацікавила ця постать я рекомендую прочитати (додається).

Учитель. Читає вірш Л. Федорука

Іван Степанович Мазепа. Хто він?

Як жив, творив? Що був за чоловік?

Вкраїнської землі разючий промінь

На чужині скінчив в неславі вік.

Крізь товщу років його шукаю

В Батурині, в Бендерах, вигнанні.

Як мало про життя Мазепи знаю!

І соромно, і боляче мені.

Про нього пишуть світові поети

І ще писатимуть багато літ.

Один із загадкових на планеті,

Що залишив такий яскравий слід!

Страждання чашу він налив по вінця,

І хоч важка, та випив всю до дна.

Горджуся тим, що був він українцем,

І що у нас вітчизна з ним одна.

А тепер уявіть собі, що до нас приїхав гість із-за кордону, якому ви повинні дати роз’яснення (вчитель проводить методом інтерв’ю)

Vі. Рефлексія

• У чому заслуга Івана Мазепи перед українським народом?

VIІ. Оцінка роботи діяльності груп вчителем

Література

1. Костомаров Н. І. Мазепа. – Москва, 1992.

2. Іванченко Ю. О. Мазепа. – Київ, 1993.

3. Борщак І., Мартель Р. – Київ, 1991.

4. Клуб української інтелігенції ім. Б. Лепкого. Мазепа, гетьман український. – Дрогобич, 2007.

5. Віталій Власов. Історія України. – Київ, 2004.

Додаток 1

1

Моє серденько, мій квіте рожаний!

Сердечно на теє болію, що надалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти; через сеє письмечко кланяюся, всю Тебе* цілую любезно.

2

Моє серденько!

Зажурився я, почувши від дівки (служниці) таке слово, що В(аша М(илость) за зле на мене маєш, що В(ашу М(илість) при собі не задержав, але відослав додому. Уваж сама, що б з того виросло.

Перше: що б твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замісць підложниці.

Друга причина: що державши В-у М. у себе, я би не міг жадною мірою витримати, та і В. М. так же: му сіли би ми із собою жити так. як подруж-жа каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і клятьба, щоби нам із собою не жити. Де ж би я тоді Вас подів? І мені би через теє В. М. жаль, щоб потім на мене не плакала.

12

Моя сердечне кохана Мотронько!

Поклін мій віддаю В. М., моє серденько, а при поклоні посилаю В. М. гостинця — книжечку і обру-чик діямантовий, прошу теє завдячне приняти, а мене в любові своїй невідмінно ховати, заки дасть Бог з ліпшим привітаю. За тим цілую уста коралевії, ручки біленькії і всі приваби* тільця біленького, моя любенько кохана!

Додаток 2

Найперший вірш Мазепи

Гди будеш по сій книзі Благого благати,

Не рач і мене, молю, в ов час забувати

Іван Мазепа, полковий осавул

ДУМА

Всі покою щиро прагнуть,

А не в єден гуж тягнуть:

Той направо, той наліво,

А все браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди;

Од Жовтої взявши Води

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали!

Ей, братища, пора знати,

Що не всім нам панувати,

Не всім дано всеє знати

І речами керувати!

На корабель поглядимо.

Много людей полічимо.

Однак стирник сам керуєт.

Весь корабель управуєт.

Пчілка бідна матку маєт

І оної послухаєт.

Жалься, Боже, України,

Що не вкупі маєт сини!

Єден живет із погани,

Кличет: «Сюди, отамани!

Ідем матки рятувати,

Не даймо їй погибати».

Другий ляхам за грош служить,

По Вкраїні і той тужить:

«Мати моя старенькая!

Чом ти вельми слабенькая!

Розно тебе розшарпали.

Гди аж по Дніпр туркам дали.

Все то фортель, щоб слабіла;

І аж в кінець сил не міла».

Третій Москві аж голдуєт

І їй вірно услугуєт.

Той на матку нарікает

І недолю проклинаєт.

«Ліпше було не родити.

Нежлі в таких бідах жити!»

От всіх сторін ворогують,

Огнем, мечем руїнують,

От всіх не маш зичливості,

Ані слушної учтивости.

Мужиками називають,

Вкупі лихо одбувати.

Я сам бідний не здолаю,

Хіба тілько заволаю:

Ей, панове єнерали,

Чому ж єсте так оспали?

І ви, панство полковники,

Без жадної політики,

Озьмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй більш терпіти!

Нуте врагів, нуте бити!

Самопали набивайте.

Гострих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права!

ЧАЙКА

Ой біда, біда

Чайці-небозі,

Що вивела діток

при битій дорозі...

Киги! киги!

Злетівши вгору,

Пришилось втопитись

В Чорному морю.

Киги!

Жито поспіло,

Діло приспіло,

Прийдуть женці жати,

Діток забирати...

Киги! киги!

Злетівши вгору.

Прийшлось втопитись

В Чорному морю.

Киги!

Ой, чайка в'ється,

Крилами б'ється!

Чого ж їй літати?

Чого ж їй кричати?

Киги! киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному морю.

Киги!..

Як їй не кричати,

Як їй не літати?

Дітки маленькі.

Вона ж їм мати!..

Киги! киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному морю.

Киги!

Ой, діти, діти,

Де вас подіти?

Чи мені втопитись,

Чи з горя убитись?

Киги, киги!

Злегівши вгору.

Прийшлось втопитись

В Чорному морю.

Киги!..

ПСАЛЬМА

Бідна моя головонька,

я на світі сиротонька:

Ні матусі, ні татуся,

до кого ж я прихилюся'?

Прихилюся до Ісуса,

то ж мні отець і матуся,

То ж мні радість і утіха,

тим позбуду всего лиха.

Але лихо, біда всюди,

Ненавидеть злії люди.

Ні радості, ні впокою,

тільки смуток із бідою.

Єдин другого витає,

а на славі забиває,

Єднак сего я не дбаю,

на Ісуса уповаю!

Тот враг моїх всі совіти

вскорі можеть розоріти,

Не дасть мені погибати,

у печалях унивати.

Тепер правда лежить вдолі,

а неправда - в доброй волі;

Тепер любови ність і мало,

бо на світі все зле стало.

Боже, дай нам любов міти,

а ім'я Твоє хвалити,

Донели на суді страшнім

узримо Твій світ преясний.

Там нам, Боже, даруй бити,

лицем к лицу Тебе зріти.