- •Авторитаризм.
- •2.Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській
- •3.Взаємовідносини держави та громадянського суспільства за різних політичних режимів
- •4.Виборча система сучасної України
- •5.Тоталітарний режим
- •6.Генеза та еволюція поняття «геополітика»;
- •7.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику
- •2.2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин
- •10.Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи
- •12. Джерела легітимності влади
- •14 Зміст системного підходу до вивчення політики
- •15.Історичні форми демократії
- •16. Класовий і загально соціальний підходи до визначення сутності держави
- •17. Критерії загального виборчого права : історія і сутність. Голосування: пряме і непряме. Цензи
- •18. Легальність та легітимність політичної влади
- •19. Методи вирішення політичних конфліктів
- •22.Ознаки та основні функції держави
- •23.Основні елементи політичної культури
- •24.Теорії походження держави
- •28. Основні теоріх влади(реляціонистські, системні, біхевіористські)
- •30Основні функції політики
- •33. Політична етика
- •34. Політична ідеологія
- •35. Політична поведінка та фактори що її зумовлюють
- •36.Політична психологія
- •37 Політичний процес та його суб’єкти
- •41.Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти.
- •42.Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів
- •45. Предмет політології
- •48.Причини та умови виникнення тероризму
- •49. Проблеми політично еліти в науці: внески у вивчення еліти Конфуція, Аристотеля, Платона, мАкіавелі
- •50.Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •51.Реформа, революція, переворот, трансформація
- •52. Рівні політичної культури
- •53. Різноманітні форми авторитаризму
- •54. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі
- •55. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- •57.Стилі лідерства
- •58 Структура політичної партії
- •59. Структура політичної влади
- •61.Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
- •62 Субєкти та об’єкти політики
- •63 .Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування
- •64 Сутність виборчої системи і типологія виборів
- •69. Сутність, структура, рівні політичної свідомості
- •72 Теорії демократії( колективістські теорії, ліберальні та елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії)
- •73.Теорії еліт( Моска, пАрето, Михельс).
- •74.Теорії лідерства.
- •75. Тероризм як чинник політики
- •78Типи політичної культури : фрагментарна і інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культури
- •79 Типологія легітимності політичної влади
- •81Типологія політичних конфліктів
- •85. Форми тоталітарних режимів
- •86. Функції політичних партій
- •87. Функції політичного лідера
- •88. Функції політичної влади
- •89. Функції політичної еліти
30Основні функції політики
Функції політики Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.
Інші функції політики підпорядковуються головній. До них, зокрема, належать:
вираження і задоволення соціальних інтересів. Політика покликана створювати членам суспільства можливості для вираження і задоволення їхніх суспільно значущих інтересів і потреб;
інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів. Політика координує соціальні інтереси і потреби, певним чином субординує їх, підпорядковує часткові інтереси загальним. Вона може виражати у першу чергу інтереси лише частини суспільства, підпорядковуючи їй інші інтереси. У цьому разі політика відіграє дестабілізуючу роль і може викликати гострі соціальні конфлікти й навіть руйнування суспільства як політично організованої спільноти;
раціоналізація соціальних суперечностей і конфліктів, їх цивілізоване вирішення через діалог членів суспільства між собою і з державою;
соціалізація особи, тобто становлення індивіда як члена людської спільноти, включення його у складний світ суспільних відносин. З одного боку, політика забезпечує цілеспрямований вплив на соціалізацію особи, а з іншого — виступає засобом, за допомогою якого індивід здатен набути соціальних якостей, формувати себе як суспільно активного суб'єкта. Причому у сфері політики домінуючим мотивом соціальної активності особи є не пристосування до середовища, а потреба у його зміні та вдосконаленні;
забезпечення наступництва та інноваційності суспільного розвитку. Завдяки політиці забезпечується послідовність розвитку суспільства, в управлінні суспільними процесами враховується досвід попередніх поколінь і одночасно впроваджуються зумовлені назрілими потребами й вимогами новації.
Це найбільш загальні напрями впливу політики на суспільство. До числа її функцій належать і ті, які здійснюються окремими суб'єктами політики. Така всеосяжна роль політики зумовлена трьома її найважливішими властивостями: універсальністю, інклюзивністю та атрибутивністю. Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері, здатності впливати практично на будь-які сторони та елементи життєдіяльності суспільства, починаючи з масштабів держави й закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини.
Інклюзивність (від лат. includere — включати) політики — це її здатність необмежено проникати в усі сфери суспільного життя. Атрибутивність політики проявляється у її здатності поєднуватися з неполітичними суспільними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи інші види суспільних відносин і сфери суспільного життя14.
Атрибутивність притаманна й іншим організаційно-регулятивним сферам, але різною мірою і не в такій імперативній формі. Так, право може не охоплювати культуру, ідеологію чи мораль, морально-етична сфера може не впливати на економіку тощо. Водночас політика безперешкодно вступає в найрізноманітніші взаємодії, утворюючи різні види і сфери суспільних відносин — політико-економічні, соціально-політичні, пол іти ко-культурні, політико-правові, морально-політичні тощо і породжуючи відповідні галузі управління та наукового знання про них.
Функції і властивості політики реалізуються за допомогою низки засобів. Такими засобами є право і примус (як найважливіші засоби здійснення влади), а також мораль» мова, символіка тощо. Примус, насильство домінували в політиці протягом усієї історії людства. В сучасних демократичних державах у політиці переважають право і мораль. Це зовсім не означає відмови від примусу. Ефективна політика передбачає оптимальне поєднання примусу, права й моралі. В разі відсутності оптимального співвідношення цих засобів політика втрачає свою здатність виражати інтегрований суспільний інтерес.
Співвідношення в політиці примусу і права значною мірою залежить від морального стану суспільства. Чим вищий рівень моральності суспільства, тим більший обсяг правового регулювання суспільних відносин. 1 навпаки, низький рівень морального стану суспільства потребує використання у збільшеному обсязі примусу.
Завершуючи розгляд сутності і функцій політики, доцільно зупинитися на її основних політологічних концепціях — директивній, функціональній і комунікативній. Директивне, або силове чи авторитарне, розуміння політики має в своїй основі твердження про владу як сутність політики. Функціональне розуміння політики, започатковане ще Платоном, виходить з того, що сутність політики полягає в розподілі обов'язків і повноважень з неодмінним їх узгодженням, а також у забезпеченні ефективності управління й цілісності суспільства як політичної спільноти. Політика при цьому трактується як уміння, здатність домогтися розподілу функцій, зберігаючи їх взаємодію та цілісність суспільної системи. Нарешті, комунікативне розуміння політики, біля витоків якого стояв Арістотель, виходить із всеосяжності політики як людського спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, які розуміють як справи держави
Усі концепції політики тісно взаємозв'язані. Директивний підхід охоплюється функціональним, оскільки керівництво та управління суспільством як найважливіша функція політики грунтуються на використанні влади. Всі функції політики формуються і визначаються у процесі спілкування, а це означає, що комунікативне розуміння політики включає в себе також функціональне, а через нього — й директивне.