1. Предмет, завдання та методи досліджень анатомії, вікової фізіології та шкільної гігієни. Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову. Вікова фізіологія — наука, що вивчає особливості життєдіяльності організму людини в різні вікові періоди. Вона вивчає функції органів, систем органів, організму в цілому в міру його росту і розвитку, особливості цих функцій на кожному віковому етапі. Предметом курсу вікової фізіології є вивчення фізіологічних особливостей дітей і підлітків в процесі їх індивідуального розвитку, а також особливості реакції фізіологічних функцій на педагогічний вплив. Функції органів, їх систем залежать від будови, тому вікова фізіологія використовує знання з інших наук: анатомії, фізіології людини, цитології, гістології тощо. Ефективність навчання і виховання залежать від того, в якій мірі враховуються анатомо-фізіологічні особливості дітей і підлітків, періоди їх розвитку, сприйнятливості до тих чи інших факторів. Знання з вікової фізіології потрібні педагогам (особливо класним керівникам) для визначення ефективних методів навчання, для розробки методів формування рухових навичок дітей та проведення оздоровчої роботи в школі. Вікова фізіологія має важливе значення для розуміння особливостей психології дитини на різних етапах розвитку організму. Вона допомагає встановити етапи розвитку процесів уваги, сприйняття інформації, формування пізнавальних потреб. Шкільна гігієна — наука, що вивчає особливості взаємодії організму дитини із навколишнім середовищем для розробки гігієнічних нормативів, вимог, стандартів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров’я дітей і підлітків. На основі знань із шкільної гігієни розробляються рекомендації щодо харчування, режиму дня і відпочинку учнів, організації навчально-виховного процесу. Основні положення шкільної гігієни використовуються при виробництві шкільних меблів та при плануванні навчальних закладів (особливостей освітлення, водозабезпечення, опалення, каналізації тощо). Завдання курсу “Вікова фізіологія і шкільна гігієна” полягає в наданні студентам, майбутнім вчителям, сучасних знань про вікові особливості дитячого організму для правильної організації і проведення навчальної та виховної роботи з дітьми, для розробки і проведення заходів з особистої і громадської гігієни, збереження здоров'я школярів, підтримання їх високої працездатності.

3. Будова та розмноження клітини. Кліти́на— структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, для якої характерний власний метаболізм та здатність до відтворення. Від середовища, яке її оточує, клітина відмежована плазматичною мембраною .Розрізняють два основні типи клітин: прокаріотичні, що не мають сформованого ядра, характерні для бактерій та архей, та еукаріотичні, в яких наявне ядро, властиві для всіх інших клітинних форм життя, зокрема рослин, грибів та тварин. До неклітинних форм життя належать лише віруси, але вони не мають власного метаболізму і не можуть розмножуватись поза межами клітин-живителів. Усі організми поділяються на одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні. До одноклітинних належать бактерії, археї, деякі водорості і гриби, а також найпростіші. Колоніальні та багатоклітинні організми складаються з великої кількості клітин. Різниця між ними полягає в тому, що колоніальні організми складаються з недиференційованих або слабо диференційованих клітин, які можуть виживати одна без одної. Клітини багатоклітинних організмів більш-менш спеціалізовані на виконанні певних функцій і залежні одна від одної в процесах життєдіяльності. До багатоклітинних організмів належить зокрема і людина, тіло якої складається приблизно з 1013 клітин. БУДОВА КЛІТИНИ На сучасному рівні розвитку науки під клітиною розуміють живу елементарну одиницю, яка є складною біохімічною самовідтворюючою структурною системою. Форма та розміри живих клітин різноманітні і залежать від походження та функції їх. Клітини бувають кулясті, зіркоподібні, багатогранні тощо. 4 Тканини, їх класифікація і характеристика. Тканина - сукупність клітин та міжклітинної речовини, подібних за будовою, функціями, які мають спільне походження. В організмі людини за морфологічними і фізіологічними розрізняють 4типи тканин: епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова. Причина відмінностей між тканинами полягає в тому, що їх клітини структурно спеціалізовані для виконання певних функцій, необхідних організму. Епітеліальна тканина вкриває поверхню тіла, внутрішні органи, вистеляє порожнисті органи травної, дихальної, сечостатевої систем, утворює залози. Входить до складу майже всіх органів, зумовлюючи специфіку їхньої будови і функцій. За функціями поділяють епітеліальні тканини на покривні і залозисті. Особливості будови: - межуюче положення, пошарова будова і розташування пластами. Покривний епітелій утворює суцільні пласти, які складаються з одного або багатьох шарів клітин, щільно прилеглих один до одного. Пласт епітеліальних клітин лежить на базальній мембрані - тоненькому щільному шарі міжклітинної речовини, яку виділяють як епітеліальні клітини, так і тканини, розташовані під нею (сполучні). Базальна мембрана відмежовує епітелій від сполучної тканини, виконує бар’єрну функцію і забезпечує живлення епітелію за рахунок судин пухкої сполучної тканини шляхом дифузії. Епітелій не містить кровоносних судин (за невеликим винятком); - складається майже виключно з клітин, міжклітинна речовина в епітеліальних тканинах розвинена слабко; - клітини епітелію - епітеліоцити - полярні, мають апікальну частину, спрямовану на зовні, і внутрішню -базальну. На зовнішній частині можуть знаходитися джгутики, війки, мікроворсинки тощо. - оскільки клітини епітелію займають межове положення, вони часто пошкоджуються і тому в них добре розвинена здатність до регенерації. Згідно морфофункціональної класифікації епітеліальні тканини поділяються на одношарові і багатошарові. Одношаровий епітелій поділяють на однорядний та багаторядний. За формою клітин епітелій розрізняють плоский, кубічний, призматичний. багатошаровий епітелій поділяють на плоский зроговілий, плоский незроговілий і перехідний. Залозистий епітелій утворює залози, різні за формою, розташуванням і функціями. Епітеліальні клітини залоз синтезують і виділяють речовини - секрети. Залози можуть бути одноклітинні (бокаловидні клітини кишкового епітелію, які виділяють слиз) або багатоклітинні (наприклад, слинні залози). Епітелій розвивається в людини дуже рано, починаючи з 3-4 тижня ембріонального розвитку. Джерелом походження епітелію є всі три зародкові листки: екто-, ендо-, і мезодерма. Особливості сполучних тканин, або тканин внутрішнього середовища полягають в тому, що до їх складу входять: - аполярні клітини; - значна частина міжклітинної речовини. У певних різновидах консистенція цієї речовини різна, від рідкої(як у крові), аж до щільної (як у кістки). У міжклітинній речовині завжди присутня значна кількість сполучнотканинних волокон. За своїми функціями сполучні тканини поділяються на дві групи: - тканини з переважно трофічними і захисними функціями (кров і лімфа, ретикулярна тканина і ендотелій); - тканини переважно з сполучними і опорними функціями (власне сполучна тканина, хрящова і кісткова тканини). Розрізняють власне сполучну тканину, скелетні, кров, лімфа. Основна властивість м’язової тканини - скоротливість. М’язові тканини становлять близько 45% маси тіла дорослої людини. Побудовані з клітин видовженої форми, в яких містяться спеціальні органели - міофібрили, які забезпечують процес скорочення, завдяки чому і відбувається рух( кровообіг, пересування їжі в травному тракті, робота серця, переміщення організму або його частин у просторі). Розрізняють поперечно-посмуговану (забезпечує рух кісток у суглобах), гладеньку (здійснює рух внутрішніх органів - кишечнику, шлунка), серцеву м’язову тканину (виконує важливу функцію скорочення серця). Нервова тканина володіє такими високоспеціалізованими властивостями, як подразливість і провідність. Вона виконує функції сприймання, переробки, збереження і передачі інформації, що поступає від зовнішнього середовища і від внутрішніх органів, забезпечує регуляцію і узгодження діяльності всіх систем організму. Складається нервова тканина з нервових клітин – нейронів. У нейроні виділяють тіло і відростки. Розміри тіла нейрона коливаються від 4 до 130мкм. Форма клітин різна - округла, багатокутна, овальна. Нервова клітина оточена плазматичною мембраною, яка здатна сприймати зовнішні подразнення, проводити збудження, забезпечувати обмін речовин між клітиною і оточуючим середовищем. Цитоплазма нейрона містить одне ядро з одним або кількома ядерцями, загальні органели, включення і спеціальні органели

5 Організм як складна біологічна система. Нейрогуморальна регуляція функцій організму Нейрогуморальна регуляція, нейрогуморальна регуляція, спільний регулюючий, координуючий і інтегруючий вплив нервової системи і гуморальних чинників (що містяться в крові, лімфі і тканинній рідині біологічно активних речовин на фізіологічні процеси в організмі тварин і людини. Н. р. має важливе значення для підтримки відносної постійності складу і властивостей внутрішнього середовища організму ( гомеостазу ) і його пристосування до змінних умов існування. В нижчих організмів зв'язок між окремими клітками і органами реалізується хімічними речовинами, що виділяються в процесі їх життєдіяльності. В ході еволюції, з ускладненням і диференціацією органів і тканин ці хімічні речовини набувають специфічної фізіологічної активності і функцій медіаторів, нейрогормонів і гормонів

6. Закономірності росту і розвитку дітей і підлітків. Кожна людина під час індивідуального розвитку проходить 3 етапи: - дозрівання - зрілий вік - старіння Дозрівання дитячого організму упроводжується процесами росту та розвитку. Ріст – це процес кількісних змін , які проявляються у збільшенні маси та розмірів тіла , або його частин , внаслідок збільшення кількості клітин або їх лінійного розтягування та диференціювання . Розвиток – це процес якісних змін , що відбуваються в організації організму які приводять до підвищення рівня складності організації організму і взаємодії увіх його систем. Формоутворення – це процес зміни пропорцій тіла , що відбувається внаслідок процесів росту та розвитку . Пероцеси росту та розвитку характеризуються такими властивостями як: - необоротність - безперервністю - гетерохронністю - нерівномірністю (хвилеподібності ) а також носять індивідуальний характер . Існує 2 періоди інтенсивного росту - 1 період ( перших 3 роки ) - 2 період (підлітковий вік , стрибок )

7.періодизація онтогенезу, її критерії. характеристика періоду раннього дитинства. Вік людини починає свій відлік з моменту народження і триває до смерті , його умовно поділяють на певні періоди між якими не має чітких меж . Постембріональний період розвитку можна розділити на 3 періоди : - ювенільний – період статевого дозрівання . - зрілий період - третій період старості – смерть Поділ онтогенезу на вікові періоди у дітей відбиває етапи дозрівання ряду систем органів : кісткової , нервової , статевої .ю В основу періодизації онтогенезу покладені біологічні ознаки та соціальний принцип .

9. Характеристика періоду другого дитинства Друге дитинство молодший шкільний вік , цей період характеризується уповільненням темпів росту до 4-5 см на рік . В 7 річному віці закріплюються і стають стійкими шийний і грудний вигини хребта . У дитини сильнішають мязи особливо дрібні . У дітей вдосконалюється збільшується життєва емність легень, розвивається , здатні диференціювати кольори. Розвивається здатність правильно сприймати форму . Підвищується здатність тони і висоту звуку . у дитину молодшого шкільного віку інтенсивно відбувається розвиток здібностей .

Билет №7

Періодизація онтогенезу її критерії Закономірність росту і розвитку дітей та підлітків

Кожна людина пыд час ІНДИВІДУАЛЬНОГО розвитку проходить 3 етапи ( дозрівання, зрілий вік, старіння )Дозрівання дитячого організму супроводжуэться процесами росту розвитку та формотворення .

РІСТ – це процес кількісних змін які проявляються у збільшенні маси та розмірів тіла або його частини в наслідок збільшенні кількості клітин або їх лінійного розтягнення та диференціювання.

РОЗВИТОК- процес якісних змін що відбуваються в організмі які призводять до підвищення складності рівня організації організму і взаємодію усіх його частин .

ФОРМОТВОРЕННЯ – процес зміни пропорції тіла що відбувається в процесі росту і розвитку .

У дорослої людини такі пропорції голва до тіла відноситься як ⅛ а ноги як ½. У новонародженої дитини такі пропорції голова до тіла ¼, а ноги ⅓Процеси росту і розвитку характерні такі властивостями як

• Необоротність

• Безперервність

• Гетерохроність

Нерівномірність або хвилеподібність, а також носить індивідуальний характер.

Існує 2 періоди інтенсивоного росту

1. період- 1 рік життя ( перші 3 роки життя )

2. період – підлітковий вік (підлітковий стрибок)

Вікова періодизація її критерії

Вік людини починає свій відлік з моменту народження і триває до смерті його умовно прийнято поділяти на періоди між якими не має чітких меж .

Постембріональний період розвитку можна поділити на 3 періоди

1. ювенільний- пріод статевого дозрівння

2. зрілий період

3. період старості яктй закінчується смертю

Поділ онтогенезу на вікові періоди

В основу періодизації онтогенезу покладені біологічні ознаки та соціальний принцип Вікова періодизація

за біололгічними ознаками

Назва періоду	Тривалість
Новонароджений	О- 10 днів 10 днів – 1 рік 1 – 3 роки 3- 6 років
Грудний(вік немовляти)
Раннє дитинство
Перше дитинство
Друге дитинство	7 -11(для дівчат)	7 – 12( для хлопців).
підлітковий	12-15	13-16
юнацький	16-20	17- 22
1 зрілий вік	21-35	23-35
2 зрілий вік	36-55	36-60
Похилий вік	56-74	61-74
страечий	75-90
довгожителі	Понад 91 рік

Вікова періодизація за соціальними прмнципами або періодами навчання

Назва	Тривалість
Передошкільний ясельний вік	До 3 років
молодший	1-2
старший	2-3
дошкільний	3-6
молодший	3-4
середній	4-5
страший	5-6
Шкільний вік	6(7)- 17(18)
молодший	6-10
середній	11-14
Старший	15-17

Характеристика періоду ранього дитинства

Ранє дитинство від 1-3 років .Уцьому періоді темпи росту і розвитку дещо сповільнюються надбавка росту складає 8-10см, 4-6 кг. Вага.змінюються пророрції тіла з ¼ новонародженого до 1/5наявність зубів до кінця року їх має бути 8 збільшення кількості травних соків і підвищення їх концентрації служать підставою для прекладу дитини з грудного вигодовування на загальний стіл . У дітей 2 року життя відбувається інтенсивний ріст і формування органів рухового апарату .Нервова система і органи чуття швидко розвиваються , координація рухів покращується , діти починають ходити , бігати Дитина опановує мову(200-300 слів).

Питання №8

Характеристика періоду першого дитинства

Перше дитинство від 3-6 рокків. У цьому віці темпи росту і розвитку дитини дещо сповільнюються надбавка росту складає 5-8 см, 2 кг вага .Змінюються пропорції тіла голова складає 1/6 тіла

Питання №9

Характеристика другого дитинства

Друге дитинство від 7-11 років у дівчат і від 7- 12 років у хлопчиків .У цьому віці темпи росту дещо сповільнюються. Надбавка росту складає 3-4 см. У цьому віці усі органи і системи органів продовжують розвиватися. Молочні зуби змінюються постійними, йде подальше окостеніння скелета, відбувається посилений ріст мускулатури.Завдяки посиленому в цей період інтелектуальному розвитку дитина стає самостійнішою.

Питання № 10

Значення та будова нервової системи

Нервова система забезпечує взаємозвязок між органами системами органів та функціювання організму як єдиного цілого

Нервова система здійснює сприйняття та аналіз різноманітних подразнень із зовнішнього середовища та внутрішніх органів . а також відповідні реакції на ці подразнення .

Нервову систему прийнято умовоно поділити на центральну і переферичну .

Нервова система
Цетральна нервова система( головни і спмнний мозок )	Переферичнанервова система (пнс)
	Вегетвтивна (автономна)		Соматична (анімальна )
	Симпатична	Парасимпатична

Автономна нервова система має центральну та переферичну частини.

Переферична нервова система (ПНС) включає в себе всі нейрони організму які не входять до ЦНС( центральної нервової системи) Анатомічно- це продовження ЦНС у тому, що центри їх управління знаходяться у ЦНС .

ПНС можна розділити на соматичну і вегетативну (автономну).

Соматична нервова система – передає сенсорні і моторні сигнали доЦНС і від неї .

Вегетативна нервовоа система у савців частина нервової системи, основною функцією є підтримка гомеостазу – сталості внутрішнього організму .Вона не підпорядковується свідмості хоча й підпорядкована спиному і головному мозку .Вегетативна нервова система поділяється на 2 підрозділи симпатичне і парасимпатичну системи.

Симпатична частина іниенсифікує діяльність організму в умовах , що потребують мобілізації фізичних тіл .симпатична нервова система прискорює роботу серця, розширює судини серця, звужує судини шкіри, розширює зіниці, гальмує секрецію шлункових залоз, перестальтику кишечника, збільшує силу посмуговваних м’язів і відновлює її при стомленні м’языв тощо.

Парасимпатична забезпечує відновлення ресурсів, витрачених під час напруженої роботи.Затримує ритм роботи серця , звужує зіниці, збуджує секрецію шлункових залоз, прискорює перистальтике тощо.

Центральна частина симпатичного відділу міститься в бокових рогах спинного мозку – остантого шийного , всіх грудних та кількох верхніх поперекових сегментів.

Переферична частина симпатичного відділу складається з нервових волокон і симпатичних нервових вузлів(гангліїв) .

Центральна ччастина парасимпатичного відділу розміщенна в ядрах середнього і довгастого мозку та в 2-4 крижових сегментах спинного мозку. Переферична частина частина цього віддвлу складається з частин і волокон, які входять до складу кількох черепно- мозкових нервів(окорухового. Лицьового , язикоглоткового і блукаючого). Та з крижових нервів останні формурують тазові нерви .

Питання № 11 Будова і функції нервових клітин, їх розвиток .

Структурно – функціональною одиницею нервової системи є нейрон –нервова клітина основними функціями якої є сприймання інформації з організму та довкілля. Її аналіз зберігання та передавання .

В будові нейрона виділяють тіло та відростки 2 типів : короткі – дендрити, та довгі аксони. За структурою нейрони поділяють на

• Уніполярні (один відросток аксон )

• Біполярні (2 відростки 1 аксон, 1 дендрит)

• Мультиполярні (3 і більше відростків один з яких аксон , а решта дендрити)

Основну масу нейронів центральної нервової системи становлять мультиполярні нейрони.

Фунціонально нейрони поділяються на :

1. Аферентні

2. Еферентні

3. вставні

Аферентні(чутливі) приймають подразнення та проводять нервові імпульси до ЦНС еферентні(рухові) або відцентровані проводять нервові імпульси відЦНС до виконавчих органів.

Вставні або проміжні нейрони скорочують шлях нервових імпульсів.

У нейроні виділяють тіло і відростки .У тілі нейрона крім основних органел . містяться нейрофібрили –особливі нитки й канальця які дають змогу нервовій клітині набувати відповідної форми і прередавати збудження .У центрі тіла нейрона є ядро .

Аксон - довгий відросток нейрона (довжина 1 -1,5 м) передає нервові імпульси від тіла одного нейрона до інших нейронів або робочого органу.

Дендрити короткі відростки нейрона ( довжина 0,01 -0.5 мм), які сприймають які сприймають подразення і приводять імпульс доо тіла нейрона. Дендрити мают бокові вирости (шипики)які збільшують їх поверхню і є місцями контактів з іншими нейронами.

Імпульси в дендритах і аксоеах поширюються лише в одному напрямку.

Питання №6 Зокономіроності росту і розвитку дітей та підлітків

Після народження дитини розпочинається постнатальний період розвитку людини. У своєму розвитку організм людини проходить три етапи: - еволюційний - характеризується перевагою розмноження клітин над їх руйнуванням. Триває від моменту народження дитини до 21 років. Показники фізичного розвитку (зріст, маса, розміри окремих частин тіла) у різні періоди еволюційного етапу змінюються по-різному. У віці 1-3 роки, 5-7 років, 12-15 років спостерігається посилений ріст дитини, а між цими періодами - розвиток тканин, органів і в цілому організму; - стабільний - характеризується зрівноваженістю процесів утворення і руйнування клітин, збереженням маси й розмірів тіла й окремих його частин; - інволюційний етап - характеризується перевагою руйнівних процесів над утворювальними, а тому спостерігається зменшення маси тіла та його розмірів. На цьому етапі відбувається старіння організму.    До закономірностей розвитку і росту дітей належать:    1. Поступовість і необоротність. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів - один за одним, вдруге повторитися вони не можуть.    2. Надійність біологічної системи - такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з його екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану.    3. Нерівномірність і безперервність росту і розвитку. Життя дитини - це безперервний процес розвитку. Перші кроки і подальше вдосконалення рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини в підлітка у період статевого дозрівання, розвиток центральної нервової системи, ускладнення рефлекторної діяльності - це приклади змін в організмі дитини.    Характерною особливістю процесу росту дитячого організму є його нерівномірність і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким його уповільненням. Найбільшою інтенсивністю ріст дитини відзначається у перший рік життя і в період статевого дозрівання. Початковий ріст (ріст при народженні) подвоюється до 5 років і потроюється до 15 років. У молодшому шкільному віці довжина тіла збільшується на 4-5см, а в період статевого дозрівання на 6-8 см в рік. Від періоду новонародження і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується в 3,5 рази, довжина тулуба - в 3 рази, довжина руки -в 4 рази, довжина ноги - в 5 разів.    Пропорції тіла з віком теж дуже змінюються. Новонароджений відрізняється від дорослої людини відносно короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою. З віком ріст голови уповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється До початку статевого дозрівання статева різниця в пропорціях тіла відсутня, а в період статевого дозрівання в юнаків кінцівки стають довші, тулуб коротший і таз вужчий, ніж у дівчат. Розрізняють три періоди відмінностей пропорцій між довжиною і шириною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 років до дорослого стану. Якщо до початку періоду статевого дозрівання загальний ріст збільшується за рахунок росту ніг, то в період статевого дозрівання - за рахунок росту тулуба.    У період статевого дозрівання відбувається не тільки інтенсивний ріст, а й формування вторинних статевих ознак.    Нерівномірність в процесах розвитку окремих систем організму простежується не тільки зіставленням темпів їхнього росту. Окремі частини фізіологічних систем дозрівають нерівномірно. Наприклад, нервова система функціонує як єдине ціле, але її окремі частини розвиваються і формуються різними темпами і в різні строки. Доцентрова частина нервової системи досить зріла вже при народженні, остаточно дозріває в 6-7 років. А відцентрова остаточно дозріває лише у 23-25 років.    Нерівномірність росту - пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов’язаний із збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки зумовлене активними процесами диференціювання клітин, тканин, органів.    Розвиток веде до морфологічних та функціональних змін, а ріст - до збільшення маси тканин, органів і всього тіла. При нормальному розвитку дитини обидва процеси тісно взаємозв’язані, але періоди інтенсивного росту можуть не збігатися з періодами інтенсивного диференціювання. Посилене диференціювання зумовлює уповільнення росту. Наприклад, маса головного і спинного мозку в основному наростає до 8-10 років, майже досягаючи маси цих органів у дорослого, а функціональне удосконалення нервової системи відбувається ще протягом тривалого часу. Дозрівання рухового аналізатора настає в 13-14 років, а разом з тим в 15-18 років відбувається подальший інтенсивний ріст і диференціація м’язової тканини.    Нерівномірність розвитку - гетерохронія - дає можливість забезпечити прискорений вибірковий ріст і диференціацію тим структурам і їхнім функціям, які насамперед необхідні організмові на даному етапі онтогенезу. П.К.Анохін висунув вчення про гетерохронію (нерівномірне дозрівання функціональних систем). Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організмові пристосування в різні періоди онтогенетичного розвитку. Структури, які до моменту народження повинні становити функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м’яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші м’язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не лише коловий м’яз рота, а й інші м’язи і ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечують скорочення м’язів -згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хватального рефлексу. Такий вибірковий і прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання дістав назву системогенезу.    4. Акселерація - прискорення розвитку. Вона характеризується : - збільшенням довжини тіла і маси новонароджених (за останні 30-40 років на 0,5-1см і 100-150г); - збільшення зросту, маси (інших параметрів тіла) дітей і підлітків усіх вікових груп. Сучасна 9-річна дитина має зріст і масу 10-річної дитини 1940 року; - більш ранню зміну дитячих пропорцій тіла дорослими; - більш раннє прорізування і заміну молочних зубів постійними (на 1-2роки); - прискорене окостеніння скелету, зокрема дрібних кісток зап’ястя (на 1-2роки), і більш раннє завершення росту. У 18ст. у чоловіків ріст тривав до 26років, у1940р. - до 21р, а у 1960 - до 18-19р.; - більш ранню появу (на 1-2роки) перших статевих ознак(у дівчат у 8-9років, у хлопців - у 10 років), більш швидке завершення цього періоду.    Справжня акселерація характеризується прискоренням фізичного розвитку і статевого дозрівання. Спеціальними дослідженнями встановлено, що акселерації фізичного розвитку не завжди відповідає високий рівень психічного розвитку, працездатності і соціальної зрілості. Тому, вчителі повинні вивчати індивідуальні особливості розвитку кожного учня і відповідно добирати форми і методи виховання.    Акселерацію пояснюють дією комплексу факторів, які ще до кінця не вивчені. Зокрема, поліпшенням загальних умов життя, харчування, медичного обслуговування, урбанізацією та інтенсифікацією темпів сучасного життя.

16. Рефлекс як основний принцип нервової діяльності. Відповідь: Принципи рефлекторної діяльності такі: принцип зворотного зв’язку. Під час здійснення рефлексу від робочих органів надходять сигнали до центральної нервової системи відносно ефективності реакції. Це явище названо зворотним зв’язком, а система сигналів — зворотною аферентацією. Сукупність нервових шляхів — рефлекторної дуги та шляхів отримання зворотної інформації про ефективність відповідної реакції — утворює рефлекторне кільце; принцип загального кінцевого шляху. Кількісне переважання аферентних нейронів над еферентними є причиною того, що останні є загальним кінцевим шляхом для багатьох рефлексів від центральної нервової системи до робочих органів. Обмежений вихід на периферію є механізмом, завдяки якому організм відповідає рефлекторною реакцією лише на найважливіші подразники; принцип домінанти — в кожний момент переважає певний рефлекс 17. Будова і функції спинного мозку. Відповідь: Спинний мозок людини складається з таких сегментів: - 8 шийних - 12 грудних - 5 поперечних - 5 крижовий - 1-3 куприковий Зовнішня частина спинного мозку біла речовина в ній лежать волокна і чутливих і рухових нейронів. Від спинного мозку відходять 31 пара спинномозкових нервів кожен нерв починається двома корінцями які утворюють при виході з хребетного каналу один спинномозковий нерв що йде на периферію. Спинний мозок виконує дві основні функції – рефлекторну і провідну, обсяг функцій які здійснює спинний мозок надзвичайно великий в ньому знаходяться центри всіх рухових рефлексів, які забезпечують терморегуляцію організму, регулюють метаболізм тканин, центри більшості судинних рефлексів . За природних умов ці рефлекси завжди знаходяться під впливом відділів головного мозку. Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру тулуба, шиї, кінцівок, а також багато центрів вегетативної нервової системи

18. Будова і функції довгастого мозку. Відповідь: Розташований між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно переходить у ділянці великого отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у вигляді цибулини, тому його інколи називають цибулиною. У довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-глоткового, блукаючого, під'язикового. Цими нервами він пов'язаний з різними органами і тканинами організму, а низхідними і висхідними провідними шляхами — з усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний і серцево-судинний нервові центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання. Довгастий мозок і міст разом із нервовими структурами середнього мозку забезпечують рефлекси пози і випрямні рефлекси. Нервові структури, що здійснюють ці функції, утворюють зв'язки з мозочком, середнім і проміжним мозком, корою великого мозку. Через довгастий мозок і міст проходять усі низхідні шляхи спішного мозку. 19.Будова і функції середнього мозку. Вдповідь: Середній мозок, що розташований між мостом та проміжним мозком, забезпечує морфологічний і функціональний зв'язок цих відділів мозку. Через середній мозок вгору і вниз проходять нервові центрів, у тому числі підкіркові центри зору, слуху, м’язового тонусу тощо, які забезпечують виникнення орієнтувальних рефлексів, що проявляються у повороті голови у відповідь на відповідне подразнення. Вони дозволяють організмові швидко реагувати на подразнення, які виникають зненацька, та орієнтуватися відповідно до ситуації. Середній мозок є одним із основних центрів регуляції рухів. Він відіграє важливу роль у регуляції тонусу скелетних м'язів. Діючи через довгастий мозок, середній мозок підсилює або послаблює стимулюючий вплив ретикулярної формації на нейрони спинного мозку. Середній мозок впливає переважно на тонус тих м'язів, які протидіють силі гравітації (розгиначі ніг, м'язи спини). 20. Будова та функції проміжного мозку. Відповідь: Проміжний мозок (Diencephalon) — відділ головного мозку, що розташований під мозолистим тілом, складається із таламуса, епіталамуса, метаталамуса і гіпоталамуса. Проміжний мозок - відділ головного мозку, що становить найпереднішу (у людини — верхню) частину мозкового ствола, над якою розташовані великі півкулі. Виконує найважливіші функції: бере участь в організації сенсорних процесів (чутливості), руховій функції, діяльності вегетативних (вісцелярних) систем організму. Дуже важливу роль грає в процесах мозкового саморегулювання (вищих відділів мозку, що відбиваються в сумарній електричній активності, реєстрованою у вигляді електроенцефалограми) і що мають відношення до регулювання станів сну і неспання, емоційному реагуванню і ін. переробляє і перемикає потоки нервових імпульсів, що поступають від різних органів чуття і що сигналізують про зрушення в зовнішньому і внутрішньому середовищі організму, а також від різних мозкових структур, і направляє їх в інші відділи мозку, включаючи кору великих півкуль

31. Внутрішньо-секркторна функція статевих залоз.

32.Проблеми статевого виховання у ранньому шкільному віці.

у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються психологічна та емоційна основи сексуальності — сором'язливість чи розв'язність, різкість чи м'якість, ласкавість чи грубість, доброта чи злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства. Власне сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.

33. Будова, класифікація і хімічний склад кісток.

Будова Структурна одиниця кістки-остеон, з остеонів складаються кісткові трабекули, де є трабекулярна порожнина і там поміщується кістковий мозок

Склад Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих — мінеральні. У дорослої людини частка мінеральних складових (переважно, фосфорнокисле і вуглекисле вапно та фосфорнокисла магнезія, а також фтористого, хлористого кальцію й інші) складає близько 60—70 % маси кістки, а органічні речовини (в основному осеїн, яки відноситься до клейодавальних речовин) — 30—40 %. Кістки виявляють велику міцність і сильний опір розривові, надзвичайно довго протистоять руйнуванню і належать до числа найзвичайніших залишків викопних тварин. При прокалюванні кіста втрачає органічне речовине, але зберігає свою форму і будову; піддаючи кісту дії кислоти (напр. соляної), можна розчинити мінеральні речовини й одержати гнучкий хрящуватий кістяк кістки.

Класифікація За формою кістки поділяють на: довгі, короткі, плоскі, змішані.

Довгі або трубчасті кістки — такі, у яких довжина значно переважає ширину і товщину (видовжені); вони мають більш-менш циліндричну середню частину, тіло (діафіз) з порожниною усередині і 2 кінці або епіфіз), що завжди ширші за тіло і покриті на суглобних поверхнях шаром гіалінового хряща, знаходяться в кінцівках і більш-менш вигнуті. До довгих трубчастих кісток належать кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки.

Короткі — кістки п'ястка, плесно, фаланги пальців. Діафізи побудовані у вигляді трубки, стінка якої має компактну кісткову тканину. Епіфізи мають губчасту будову. В цих кістках жодний вимір не переважає значно над іншими.

Плоскі кістки побудовані із губчастої речовини, яка зовні вкрита тонкими пластинками компактної. До них відносяться лопатки, кістки черепа, грудина. У широких кісток два виміри переважають над третім; такі кісти служать переважно для утворення стінок порожнин, що містять різні органи (череп, грудину, тазову порожнину) і можуть бути плоскими, вигнутими, увігнутими і т. д.

Змішані кістки мають складну будову. Вони складаються із декількох частин, що мають різну будову, форму і походження. Наприклад, хребці, кістки основи черепа тощо.

В окрему групу іноді виносять повітроносні кістки: лобна, клиноподібна, решітчаста, верхньощелепна. Вони так називаються, бо в них є повітряні порожнини, які вистелені слизовою оболонкою.