1.2. Класифікація оборотних виробничих фондів та фондів обігу

Важливим при систематизації та визначені виробничих фондів та фондів обігу є їх класифікація та визначення основних класифікаційних ознак. Відповідно до цього існує класифікація виробничих фондів – поділ виробничих фондів на групи за певними ознаками. Виробничі фонди, перебуваючи у постійному русі, проходять три основні стадії кругообігу, набуваючи відповідних форм грошової, продуктивної й товарної. Згідно з цим, виробничі фонди поділяють на продуктивні й обігові. Відповідно до характеру обороту, перенесення вартості на новостворений продукт, способу відшкодування розрізняють основні та оборотні продуктивні фонди. В процесі виробництва вони функціонують як засоби та предмети праці.

Основні виробничі фонди (засоби праці) в процесі використання тривалий час зберігають свою натурально-речову форму їх споживча вартість переноситься на новостворений продукт частинами, в міру зношування, у кожному виробничому циклі. До них належать будівлі, споруди, машини, обладнання тощо. Оскільки основні виробничі фонди функціонують протягом багатьох кругооборотів, відновлюючись через тривалий період, їхня вартість у процесі обороту роздвоюється одна частина відновлюється під час реалізації виробленого продукту, друга – із закінченням експлуатації основних фондів. Це потребує створення резервного (амортизаційного) фонду.

Оборотні фонди (переважно предмети праці) не зберігають своєї натуральної форми, їх споживча вартість переноситься на продукт повністю впродовж одного виробничого циклу.

У практиці обліку і планування оборотні виробничі фонди поділяють на такі групи:

• виробничі запаси сировини, основних матеріалів, куповані напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запчастини тощо;

• незавершене виробництво, тобто продукція, що підлягає подальшій обробці, у складі незавершеного будівництва виділяють напівфабрикати власного виробництва;

• витрати майбутніх періодів.

До оборотних фондів також умовно відносять малоцінний і швидкозношуваний інвентар, інструменти вартістю до 10 неоподатковуваних мінімумів за одиницю, незалежно від терміну використання, або терміном служби до одного року (незалежно від вартості).

Грошова й товарна форми виробничих фондів виражаються через фонди обігу, до яких належать товари, відвантажені покупцям, але ще не оплачені, готова продукція на складах підприємства, вільні кошти в касі підприємства або на рахунку в банках, кошти в розрахунках (дебіторська і кредиторська заборгованість).

Сукупність грошових коштів, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обігу з метою безперервного забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції, утворює обігові кошти.[8]

Обігові кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

• залежно від участі їх у кругообігу коштів;

• за методами планування, принципами організації та регулювання;

• за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки обігові кошти поділяються на обігові кошти, авансовані в обігові виробничі фонди, та обігові кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл обігових коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага обігових коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал. Залежно від методів планування обігові кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу обігових коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найкращих результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями обігових коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

Нормовані обігові кошти - це такі, за якими нараховується норматив. До нормованих обігових коштів належать обігові кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.[9]

Ненормовані обігові кошти - це такі, за якими норматив не розраховується. Ненормовані обігові фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування обігові кошти поділяються на:

• власні та прирівняні до власних;

• залучені;

• позичені.

Власні кошти - це кошти підприємства, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів, які потрібні для забезпечення нормального, безперебійного процесу і реалізації продукції. Вони постійно знаходяться на підприємстві і строк користування ними не встановлюється.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємству, однак в силу діючої системи розрахунків постійно знаходяться в його обігу.

Позичені кошти - це кошти, які отримуються підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей і покриття затрат виробництва. Вони видаються підприємствам на визначений строк, по закінченні якого повинні бути повернені банку.[10]

Джерела формування власних обігових коштів на державних підприємствах при їх організації визначаються вище стоячою організацією. Ними є, як правило, кошти бюджету, кошти інших однотипних підприємств, централізовані кошти нищестоячих органів управління.

Власні джерела, направлені на формування обігових активів на підприємствах, зараховуються до статутного фонду. Фактична наявність власних і залучених до них джерел формування обігових коштів визначається за балансом річного звіту підприємства як різниця між результатом першого розділу пасиву балансу та результатом першого розділу активу балансу.

Склад і структура джерел формування обігових коштів не є сталими величинами. Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і затрат і можуть змінюватися з часом. Однак збільшення частки власних джерел і зниження частки кредитів банку в джерелах формування обігових коштів підвищує ефективність їх використання і рівень рентабельності підприємства. Тому встановлення економічно обумовленого відношення між власними і позиченими джерелами формування обігових коштів є одним з найважливіших умов підвищення ефективності їх використання і рентабельності підприємства.

Найважливіший показник ефективності використання оборотних коштів швидкість їх оборогу (коефіцієнт оборотності) і тривалість одного обороту в днях. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів визначають як відношення обсягу реалізованої продукції до середнього залишку всіх оборотних засобів. Тривалість одного обороту розраховують діленням числа днів у періоді на число оборотів за рік. Прискорення оборотності обігових коштів досягають скороченням тривалості виробничого циклу та часу перебування матеріалів у дорозі, зменшенням поточних і гарантійних запасів, механізацією та автоматизацією вантажно-розвантажувальних робіт, раціональним використанням транспорту й гари та ін.[11]

Отже, класифікація обігових коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування обігових коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.