5.Менеджер професіонал.

6. Рівні менеджменту.

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації

управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:

Вищий

Середній

Нижчий

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників

організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники),

головний виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються

організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та

основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на

нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків

досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію

оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були

прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня

мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад,

самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке

нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації

для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники

виробничих та функціональних

7. Загальна характеристика діяльності менеджера.

Менеджер – це людина, яка обов’язково займає постійну посаду і має підлеглих, діяльність та зусилля яких координує і об’єднує для досягнення ефективної праці, приймаючи стратегічно точні управлінські рішення в найскладніших ситуаціях.  Іншими словами, менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе особисту відповідальність за її результати. Ефективний менеджер ураховує у своїй роботі ситуаційні відмінності та діє з випередженням, тобто передбачає майбутнє і готується до нього, а не реагує заднім числом. Бізнесмен – це людина, яка володіє капіталом, що знаходиться в обороті та приносить прибуток. Він не займає ніякої посади в організації, але володіє її акціями або часткою у статутному фонді. Підприємець – це людина, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства, нової продукції, нового виду послуг, пропонованих суспільству. Він може займати певні посади у малій організації та володіти невеликою часткою її акцій або статутного фонду.

Вимоги до менеджера сформулював у свій час французський підприємець А. Файоль (1841 – 1925). На його думку, менеджери повинні мати міцне здоров’я і фізичне завзяття, наполегливість, енергічність, розум і інтелектуальні здібності, відповідальність і мужність у прийнятті рішень, відчуття патріотизму тощо. У сучасних умовах виробництва з кожним роком зменшується кількість рядових працівників і збільшується кількість менеджерів, тому до останніх вимоги зростають, так як менеджери стають основним фактором управління бізнесом. Основні професійні вимоги до менеджерів: концептуальність, оперативність, аналітичність, комунікабельність, комунікативність, освіченість тощо. Концептуальність – це здатність менеджера уявляти діяльність організації в цілому та адаптувати її до умов, які змінюються навичками стратегічного планування та вміння масштабно мислити. Оперативність – це уміння менеджера швидко вибирати найоптимальніший варіант із кількох альтернатив.

Основні професійні вимоги до менеджерів Аналітичність – це вміння ефективно застосовувати наукові методи аналізу, діагностувати проблему та визначати альтернативне рішення. Комунікабельність – це здатність працювати з людьми, будувати свої стосунки у спілкуванні як всередині організації, так і за її межами. Комунікативність – це вміння передавати свої ідеї та розробки як усно, так і письмово. Освіченість – це певний рівень економічних, психологічних, технологічних, технічних та інших знань. 3.3. Соціальна відповідальність та етика менеджера Соціальна відповідальність – це рівень добровільного відгуку керівника на соціальні потреби підлеглих. В економічній літературі зустрічаються різні погляди або аргументи як «за», так і «проти» соціальної відповідальності.  «За» соціальну відповідальність аргументують тим, що, по-перше, у довгостроковій перспективі настануть сприятливі для бізнесу умови, по-друге, – зміни потреб у широкої публіки. По-третє, моральне зобов’язання вести себе соціально відповідально.  «Проти» соціальної відповідальності аргументують тим, що, по-перше, порушується принцип максимальності прибутку. По-друге, широкій публіці про це невідомо. По-третє, витрати на соціальну захопленість призводять до зростання цін на товари. По-четверте, недостатнє вміння вирішувати соціальні проблеми державними службовцями. Етика – це сукупність принципів, які визначають правильну та неправильну поведінку особи. До основних факторів, які впливають на етику менеджера, належать: етичні нормативи, комітети з етики, спеціальні ревізії, навчання етичній поведінці. Етичні нормативи – це система правил етики, яких, на думку організації, повинні дотримуватися її працівники. Комітети з етики – це постійні організації в організаціях, які створюють для оцінки щоденної поведінки працівників організації. Спеціальні ревізії – це тимчасові групи в організації, які створюють для оцінки поведінки працівників за певний проміжок часу.  Навчання етичній поведінці – це спеціальне навчання етичності поведінки працівників організації.