РУДОВЕ

ПРАВО

УКРАЇНИ

За редакцією доктора юридичних наук П. Д. Пилипенка

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник

для студентів юридичних спеціальностей

Київ 2003

вищих' навчальних закладів

ББК 67.9(4УКР)305я73 Т78

Гриф надано Міністерством освіти і науки України

(лист № 14/18.2-2111 від 13 листопада 2002 р.)

\

Рецензенти:

Кондратьєв Р. І. — доктор юридичних наук, професор, завіду­вач кафедри теорії та історії права і трудового права Хмельницького інституту регіонального управління і права;

Безугла Я. І. — кандидат юридичних наук, професор Універси­тету права Інституту держави і права НАН України

Навчальний посібник підготовлено колективом викладачів кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка. Розділи посібника написали:

Пилипенко П. Д. — передмову, розділи 1—4, підрозділи 6.1, 6.2, (6.4, 7.1, 7.2 у співавторстві з Бураком В. Я.); Бурак В. Я. — розділи 9, 10, 13, підрозділи 6.3, 7.3, 7.4 (6.4, 7.1, 7.2 у співавтор­стві з Пилипенком П. Д.); Козак 3. Я. — розділи 5, 12; Синчук С. М. — розділи 8, 11; Якушев І. М. — розділ 14; Шевчук Т. П. — розділ 15.

Т78 Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціаль­ностей вищих навчальних закладів / Пилипенко П. Д., Бу­рак В. Я., Козак 3. Я. та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 536 с.

І8ВМ 966-8088-12-3

У навчальному посібнику на основі чинного трудового законодавст­ва та практики його застосування розкриваються основні інститути сучасного трудового права України. Буде корисним для студентів, ас­пірантів, викладачів вищих навчальних закладів, працівників юри­дичної і кадрової служби, профспілкових працівників та усіх, хто цікавиться трудовим правом.

I8ВN 966-8088-12-3

ББК 67.9(4УКР)305я73

© В. Я. Бурак, 3. Я. Козак, П. Д. Пилипенко, С. М. Синчук, Т. П. Шевчук, І. М. Якушев, 2003 © Видавничий Дім «Ін Юре», 2003

25-річчю кафедри трудового, аграрного

та екологічного права

Львівського національного університету

імені Івана Франка присвячується

ПЕРЕДМОВА

Трудове право утвердилося на чільних позиціях системи пра­ва усіх розвинених країн світу. І навіть незважаючи на те, що у більшості цих країн відсутні спеціальні кодифіковані акти, які б регулювали трудові відносини, і правове забезпечення останніх досягається переважно за допомогою цивільних кодексів, проб­лема існування трудового права тут як самостійної галузі не постає.

Вітчизняне трудове право, успадковане від колишнього соціа­лістичного права, що ґрунтувалося на нормативістській теорії права, поступово набуває ознак, які з позицій сучасних підходів до права дають підстави розглядати його як загальносоціальне явище, а не лише як продукт держави.

Високий рівень безробіття в країні, простої не з вини праців­ників, довготривалі відпустки без збереження заробітної плати, що фактично надаються за ініціативою роботодавців, затримки з виплатою зарплати та інші негативні обставини, які навіть не­зважаючи на задеклароване у Конституції право громадян Укра­їни на працю та інші пов'язані з ним права, значною мірою поси­люють напругу у сфері суспільної організації праці. І власне, трудове право як одна з небагатьох галузей вітчизняного права здатне безпосередньо не тільки впливати на характер суспільно-трудових відносин, але й забезпечити належні гарантії соціаль­ного захисту найманим працівникам.

Відомо, що вже тепер ведуться кодифікаційні роботи з підго­товки проекту нового Трудового кодексу України, який покли-

каний замінити застарілий і такий, що не відповідає ринковим умовам, радянський Кодекс законів про працю. Ця обставина не залишилася поза увагою авторів^пропонованого навчального по­сібника. Вони намагалися враховувати усе найновіше, що з'яви­лося за останні декілька років у вітчизняній науці трудового права і зарубіжній юридичній науці. Поза їхньою увагою не за­лишилися також і кодифікаційні процеси, які відбувалися у су­сідніх Польщі, Росії та інших пострадянських державах. Усе, що можна було задіяти, не ухилившись при цьому від проблем фак­тичного стану сучасного трудового права України, автори викори­стали при висвітленні основних інститутів навчального курсу.

Зумовлене переходом економіки України до ринкових відно­син реформування трудового законодавства потребує підготовки висококваліфікованих фахівців-юристів, здатних на практиці застосовувати отримані знання з метою захисту інтересів усіх учасників трудових правовідносин.

І важливо, щоб вивчення цієї дисципліни відбувалося без за­декларованих раніше ідеологічних постулатів про так званий ко­лективний характер трудових відносин, про перетворення праці на благо суспільства у першу життєву потребу кожної працездат­ної людини, а давало можливість реально усвідомлювати кожно­му з учасників навчального процесу — і викладачам, і студентам реальну сутність трудового права як системи норм, що регулю­ють суспільні відносини найманої праці осіб, які в силу об'єк­тивних обставин змушені продавати свою робочу силу.

З багатьох дискусійних питань, що існують на теперішній час у науці трудового права, автори навчального посібника намага­лися висловити своє бачення шляхів для вирішення наболілих проблем та запропонували власні варіанти вдосконалення право­вого регулювання трудових відносин найманої праці.

Не претендуючи на повне і всебічне висвітлення усіх аспектів трудового права, авторський колектив, проте, сподівається, що разом з іншими виданнями, які вже вийшли друком чи з'явля­ться у майбутньому, цей навчальний посібник допоможе студен­там юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усім, хто бажає ознайомитися з основами правового регу­лювання трудових відносин у нашій країні, отримати необхідні знання про сучасний стан трудового права України.

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1.1. Поняття трудового права

Трудове право — одна з провідних галузей у системі права України і все, що стосується визначення його поняття юридич­ною наукою, давно опрацьовано. А проте існує чимало об'єктив­них чинників, пов'язаних* передусім зі становленням у нашій державі ринкових відносин, що дають підстави ще раз поверну­тися до проблеми поняття трудового права і з'ясування його ролі як основного регулятора суспільно-трудових відносин початку третього тисячоліття.

Становлення і розвиток трудового права України відбулися в умовах соціалістичної системи радянського права, що базувала­ся, як відомо, на нормативістській теорії права і була одним з на­прямів юридичного позитивізму.

За цією теорією право визначалося як піднесена до рангу за­кону воля панівного класу. А відтак і всі закони вважалися пра­вовими, незалежно від їх змісту. Право як окреме явище отото­жнювалося з юридичними нормами, породженими державою, і тому держава вважалася первинною, а право — вторинним, по­хідним. Воно було продуктом держави, втрачаючи тим самим своє самостійне значення.

Якщо виходити з того, що право твориться державою, зале­жить від державної влади, то зрозуміло, що таке право служити­ме інтересам тих осіб, у чиїх руках перебуватимуть важелі вла­ди, що, зрештою, і засвідчує історичний досвід радянської держа­ви. Адже відомо, що права у законі може і не бути. Тому вчення юридичного позитивізму далеко не досконале, більше того, воно небезпечне, оскільки дає підстави для усякого свавілля та авто­ритаризму, які широко практикувалися за часів соціалізму.

Зрозуміло, що за таких умов про трудове право як про якийсь виняток із загального правила говорити не доводилося. І воно «вірно служило» інтересам «підвищення ефективності суспіль­ного виробництва... і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної люди­ни»¹. Тому в сучасний період підхід до визначення поняття тру­дового права вимагає дещо інших критеріїв, відмінних від його традиційного трактування, прийнятого радянською наукою тру­дового права.

За своїми природою і соціальним призначенням трудове пра­во має гуманістичний характер. В основі своїй воно спрямоване на захист інтересів осіб, змушених в силу об'єктивних обставин продавати свою робочу силу. Більше того, вважається, що трудо­ве право належить до сфери так званого соціального права. Тобто це таке право, яке встановлює соціальні гарантії для певної час­тини суспільства з метою надання їм рівних можливостей участі у суспільно-трудових відносинах та має забезпечувати дотриман­ня соціального миру і злагоди у суспільстві.

Трудове право розвивалося протягом майже двох століть ра­зом з формуванням капіталістичних суспільних відносин і скла­лося у самостійну галузь після Другої світової війни. Вся історія трудового права — це, по суті, історія соціального законодавства.

Процеси становлення капіталістичного ринкового виробницт­ва з його індустріалізацією і науково-технічним прогресом, еко­номічними кризами, використанням найманої праці, які супро­воджувалися посиленням робітничого руху і особливо страйко­вої боротьби, змусили розвинені держави піти шляхом формуван­ня трудового або, як його ще називають, робітничого законодавс­тва. Втручання держави в регулювання відносин, пов'язаних із застосуванням праці, шляхом видання правових актів у цій сфе­рі спершу стосувалось охорони праці жінок і молоді. Запрова­дження ж обов'язкового соціального страхування, а також ство­рення особливих юрисдикційних органів для захисту інтересів певних груп найманих працівників свідчили про соціальну спря­мованість у підходах до регламентації цих відносин. Поряд із су­то державними заходами у цій сфері набувають самостійного значення заходи, пов'язані із самозахистом найманих працівни-

¹ Із статті 1 КЗпП України «Завдання Кодексу законів про працю України».

ків, які з метою охорони власних Інтересів починають створюва­ти профспілки. Відтак у трудовому праві з'являються нові суб'єкти, які виступають на боці працівників, та нові норми, що регулюють трудові відносини і не є при цьому продуктом держа­ви чи її органів.

Як свідчить досвід розвинених країн Заходу, трудове право формується на базі:

встановлених державою правових норм (так званого писаного права);

міжнародно-правових норм, що регулюють трудові відносини і ратифіковані в установленому порядку (конвенції Міжнародної організації праці та інших організацій);

договірного права, тобто правил, встановлених шляхом взаєм­них угод — тарифних чи колективних договорів тощо;

звичаєвого права, судової практики та юридичної науки (так званого неписаного трудового права).

Перехід України до ринкових відносин, інтеграція її у світову економічну систему, зміни у політичній спрямованості і пере­орієнтація з юридичного позитивізму до природно-правової док­трини вимагають і нових підходів до поняття права в цілому та трудового права зокрема.

Перші спроби наблизити трудове право України до його кла­сичного зразка намітились досить виразно за останні декілька років. У практиці регулювання трудових відносин почали широ­ко застосовуватись договірні засади як на державному, так і міс­цевому рівнях. Змінюється ставлення до судової практики в пла­ні її «регулятивних властивостей», міжнародно-правові норми набувають значення на національному правовому полі та ін.

На даний час самостійність трудового права як галузі права не є предметом дискусії в юридичній науці. Впродовж багатьох років свого існування воно утвердилося на чільних позиціях те­пер вже і системи права України, а тому спроби розглядати його як «непрофілюючу» чи «як комплексну — другорядну» галузь права не мають суттєвого значення. Зміни характеру праці, спо­собів залучення до праці, привнесення у трудові відносини еле­ментів найму і купівлі-продажу робочої сили не змінюють орієн­тації щодо юридичної природи норм, котрі забезпечують ці від­носини. Побоювання, які з'являються останнім часом серед юристів-практиків, що при переході до ринкової економіки тру-

дове право як таке зникне і що нібито поява контрактів у трудо­вих відносинах — перша ознака краху трудового права, не ма­ють під собою реального ґрунту і дещо схожі на дилетантство. Свідченням перспектив існування трудового права може бути хо­ча б досвід країн з розвиненою ринковою економікою, де, незва­жаючи на певну кризу цієї галузі, сумнівів з приводу наявності трудового права у їх правових системах не виникає¹.

Поняття «трудове право» можна розглядати у декількох аспек­тах. І залежно від рівня сприйняття та уявлення (побутового чи фахового) його багатоаспектність може бути досить різноплано­вою. При цьому не варто забувати і відкидати той факт, що тру­дове право на відміну, наприклад, від фінансового, земельного чи кримінального права, стосується значної маси суб'єктів пра­вових відносин, а отже, його розуміння і поняття крізь уяву і свідомість безпосередніх виконавців теж може бути предметом розгляду.

По-перше, трудове право розглядають як галузь права у сис­темі права України. Це найбільш вагоме і визначальне значення поняття «трудове право». Воно має цілком об'єктивний харак­тер і є підставою для подальших визначень трудового права в ін­ших аспектах.

Як галузь права трудове право являє собою систему правових норм, які регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Другий аспект поняття «трудове право» характерний переваж­но для сфери реалізації права. І хоча на практиці в діяльності уповноважених на те органів (судів, комісій по трудових спорах, профкомів та ін.) йдеться в основному про застосування законо­давства, а не права, поняття «трудове право» є домінуючим і тут. Як відомо, поняття «право» є ширшим, ніж поняття «законо­давство», а тому застосування терміну «трудове право» замість терміну «трудове законодавство» можна вважати цілком прий­нятним. Правозастосувальна діяльність від цього не страждає.

Третій аспект поняття «трудове право» стосується юридичної науки і є однією з її галузей. Трудове право як наука становить систему об'єктивних знань про поняття, розвиток, закономірно-

¹ Про кризу і перспективи трудового права див.: Киселев Й. Я. Трудо-вое право стран Запада на рубеже XXI века // Государство й право. — 1996. — № 2. — С. 121 і наст.

8

сті, принципи самостійної галузі права. Як галузь права, воно виступає власне предметом науки трудового права. І хоча трудо­ве право України впродовж багатьох років самостійно практично не існувало, а було складовою радянського трудового права, нау­ка трудового права і на той час була представлена в Україні яск­равими особистостями, вченими-трудовиками, яких можна вва­жати засновниками національної правничої думки. Такі вчені, як О. І. Процевський, Р. І. Кондратьєв, В. І. Прокопенко, М. Й. Ба­ру та інші, зробили неоціненний внесок у розвиток і становлення науки трудового права України.

Після здобуття Україною незалежності вчені-трудовики про­довжують активно працювати над проблемами вдосконалення правового регулювання трудових відносин на етапі переходу до ринкової економіки. Крім вже названих відомих вчених, плідно працюють у цій сфері такі знані професори, доктори та кандида­ти наук, як А. Р. Мацюк, В. Г. Ротань, Л. І. Лазор, В. С. Вене-диктов, Н. Б. Болотіна, І. В. Зуб, Н. М. Хуторян, О. Т. Барабаш, В. О. Процевський, Я. І. Безугла, С. Б. Стичинський, П. І. Жи-галкін, Г. С. Гончарова, В. В. Жернаков, Г. І. Чанишева та бага­то інших.

Багато хто із названих вчених бере участь у роботі групи, що здійснює підготовку проекту нового Кодексу законів про працю України, який повинен стати ще одним етапом юридичного за­кріплення гарантій трудових прав працівників і роботодавців, упорядкування ринку праці, гармонізації соціально-трудових відносин.

Останній аспект поняття «трудове право» пов'язаний з нав­чальною дисципліною. Саме так останнім часом називається у навчальних планах підготовки юристів-правознавців одна з ос­новних навчальних дисциплін. Більше того, трудове право як навчальна дисципліна фігурує не лише у навчальних планах юридичних закладів освіти, а й, що важливо, включається до планів підготовки економістів, менеджерів, митників та бага­тьох інших спеціалістів.

Як бачимо, трудове право за своїм змістовним наповненням явище багатоаспектне. І кожне з понять так чи інакше має право на існування. Однак для нас найбільший інтерес становить тру­дове право як галузь вітчизняної системи права. Саме у цьому значенні ми вивчатимемо його у курсі трудового права України.