61. Варшавський договір. Спільні бойові дії польських і українських військ проти Червоної Армії.

21 квітня 1920 р. міністр закордонних справ Директорії, голова дипломатичної місії УНР у Польщі Л.Лівицький та міністр закордонних справ Польщі Я.Домбський підписали Варшавську угоду. Умови угоди передбачали:

Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленностями зі сусідніми державами. Одночасно Польща визнавала Директорію суверенної Української Народної Республіки на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР.

Кордони УНР встановлювали таким чином, що Річ Посполита, в обмін на визнання незалежності України, отримувала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляпппя, Полісся.

Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 р. (тобто першого поділу Польщі).

Обидві сторони взаємно зобов'язувалися не укладати міжнародних угод, небезпечних для будь-якої з них.

Національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української та польської національностей на територіях обох держав.

Аграрна реформа в Україні здійснюватиметься конституантою (установчими зборами, які скликаються з метою розроблення конституції). А до її скликання юридично забезпечувалися права землевласників польської національності в Україні.

Укладалася військова конвенція, що становила невід'ємну частину цього договору.

Умова залишалася таємною, і без згоди обох сторін не могла бути опублікована, за винятком параграфа 1, який оголошувався відразу ж після підписання угоди.

Умова набувала чинності негайно по її підписанню. Як таємний, договір не підлягав ратифікації.

У розвиток угоди від 22 квітня вже 24 квітня представники УНР та Польщі підписали військову конвенцію, за якою польська сторона зобов'язувалася надати військову допомогу УНР у війні з більшовиками. При цьому бойові дії обох сторін могли провадитися лише під польським командуванням. Натомість економічне життя Україпи ставало дедалі більш підконтрольним Польщі, оскільки запроваджувалась спільна валюта. Польському управлінню підпорядковувалися українські залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.

Отже, згідно з Варшавським договором, армія УНР мала наступати на Україну разом із польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 р.). Тепер же нібито погоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР.

Підписання такої несподіваної угоди призвело навіть до урядової кризи. Пішов у відставку соціалістичний уряд І. Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В. Про- копович. Осудила договір та оголосила його незаконним конференція українських есерів у Празі на чолі з М. Грушевеьким. В. Винниченко виїхав до України, щоб переконати керівництво республіки створити самостійну Радянську Україну, але зазнав невдачі й повернувся назад.

Практично відразу після підписання, 25 квітня, розпочалася реалізація домовленостей — похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ. У цьому поході взяли участь 2 дивізії УНР. За умовами конвенції, в процесі походу мали бути сформовані ще 4 українські дивізії, але поляки не дали на це згоди. Під час спільного походу вдалося звільнити чимало територій від чужоземних військ Червоної армії, яка відступала. Об'єднане військо зайняло 6 травня 1920 р. Київ. Влада Директорії була ненадовго повернута. Водночас незабаром мобілізовані частини Червоної армії відновили контрнаступ і перетворили відступ польських військ на втечу, яка припинилася аж під Варшавою, де наступ червоних військ згодом також завершився повсюдним відступом. 12 липня від Англії на адресу Раднаркому, Польщі та Врангеля надійшла пропозиція щодо посередництва в переговорах. Радянський уряд відмовився від такого посередництва. Тоді 22 липня польський уряд звернувся до Радянської Росії з пропозицією розпочати мирні переговори. Але наступ червоних військ тривав. І лише після ультиматуму Англії від 4 серпня 1920 р. до Раднаркому з вимогою зупинити наступ Червоної армії на польському фронті дали певні результати. В разі відмови вона погрожувала направити англійський флот проти Росії.