Грунтовий розчин

Грунтовий розчин – це рідка фаза грунтів, яка містить грунтову воду, розчинені в ній солі, органічні та органо-мінеральні сполуки, гази й колоїдні золі.

Вміст вологи в грунтах, кількість грунтового розчину може коливатися в широких межах – від десятків відсотків (вона може займати усі пори) до одиниці або часток відсотка.Грунтовий розчин містить усі форми капілярної, пухко й відносно міцно зв'язаної води грунту.

Для виділення та вивчення грунтових розчинів застосовуються різні групи методів. Перша – водні витяжки, тобто розчин добувають додаванням до грунту води. Найбільш часто застосовується співвідношення грунт:вода = 1:5. Вони використовуються для характеристики кількості в грунтах легкорозчинних солей і легкодоступних для рослин поживних речовин.

Друга група базується на застосуванні зовнішньої сили – 1) тиску, який створюється пресом; 2) тиску стисненого газу; 3) відцентрової сили; 4) здатності різних рідин витісняти з грунту воду.

Третя: лізиметричні методи, що діють за принципом заміщення й витіснення грунтових розчинів талими або дощовими водами.

Четверта: безпосереднє дослідження водної фази в грунті в природному заляганні у польових умовах. Застосовуються електроди, якими визначається волога й електропровідність грунтів (облік запасу солей), активність іонів водню, окисно-відновний потенціал, визначення іонів Са2+, Mg2+, K+, NH4+, NО3-, Сl- тощо.

Склад грунтових розчинів залежить від: 1) кількості та якості атмосферних опадів; 2) складу твердої фази грунту; 3) кількості та якості рослинного матеріалу надземної та підземної частин біогеоценозу; 4) життєдіяльності рослин – поглинання з розчину визначених іонів і виділення з коренів. Речовини можуть бути у формі справжніх розчинів і колоїдно розчинених сполук. У розчині містяться катіони: Са2+, Mg2+, K+, Na+ NH4+, Al3+, Fe2+, аніони: НСО3-, СО32-, NO3-, Cl-, SО42-, H2PO4-, НРO42-. Залізо та алюміній, багато мікроелементів знаходяться у вигляді комплексних органо-мінеральних сполук, у яких ці елементи знаходяться в аніонній частині.

Грунтові розчини характеризуються такими показниками: реакцією, концентрацією, осмотичним потенціалом.

Наявність у грунтовому розчині вільних кислот і лугів визначає актуальну реакцію грунтового розчину.

рН грунтових розчинів грунтів змінюється від 2,5 (кислі сульфатні грунти) до 8-9 і вище (карбонатні й засолені грунти), у солонцях і содових солончаках – 10-11.

Концентрація грунтових розчинів невелика й коливається від десятків міліграмів до декількох грамів речовини на 1 л. Динаміка концентрації грунтового розчину пов'язана зі змінами температури й вологості грунту, інтенсивністю діяльності мікрофлори, мікрофауни грунтів. Для більшості типів грунтів характерне поступове збільшення концентрації грунтового розчину від весни до літа. У період осінньо-зимових дощів атмосферні опади розбавляють грунтовий

грунтові розчини – безпосереднє джерело живлення рослин. Грунтові розчини, як і грунти в цілому, володіють буферністю, яка виконує надважливу екологічну функцію. Буферністю грунту називають його здатність протистояти різкій зміні активної реакції середовища при надходженні кислих чи лужних речовин (наприклад, при удобренні сільськогосподарських культур).

Буферність грунтового розчину визначається складом твердої фази, наявністю карбонатів і колоїдів. Вона проявляється сильніше у грунтах з високою ємністю поглинання, а також в умовах, коли в складі поглинутих катіонів переважають основи.