3.Зміст концепції стратегічного менеджменту, її роль.

Сучасна концепція стратегічного менеджменту та її значення.

Теорії менеджменту за останні 30 років пройшли досить складний шлях, на якому виникали та відмирали різні концепції й підходи, зумовлені змінами в розумінні сутності та ролі менеджменту в розвитку окремих підприємств і суспільства взагалі. Як визнають провідні спеціалісти-теоретики та практики, однією з найбільш плідних ідей у менеджменті за цей період стало вже традиційне для процвітаючих підприємств світу, однак все ще домінуюче та ефективне – стратегічне мислення.

Зміст цього явища полягає в усвідомленні мети розвитку підприємства та способів її досягнення, в ствердженні необхідності спостереження за зовнішнім і внутрішнім середовищем (для визначення мети та способів досягнення), формування стратегій та рішень, що з них випливають, а також налагодження діяльності з метою їх здійснення [51, 8]. Стратегічне мислення базується на усвідомленні, насамперед керівниками та всім персоналом, власної відповідальності за довго-строкове існування та розвиток підприємства, необхідності відповідного управління цим процесом і забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності, фінансового успіху впродовж тривалого періоду.

Якщо говорити конкретно, то стратегічне мислення передбачає:

• усвідомлення управлінської ієрархії та послідовності встановлення пріоритетів при відповіді на запитання: “Чого ми хочемо досягти та яким чином?”;

• орієнтацію на розпізнавання та адекватне реагування на зміни в середовищі – нові можливості та потенційні загрози;

• логічне обґрунтування форм і методів залучення та напрямків використання інвестицій, а також персоналу відповідної кваліфікації для забезпечення розв’язання проблеми довгострокового розвитку фірми;

• координацію стратегічних і поточних, функціональних та виробничих, аналітично-планових і виконавчих напрямків діяльності організації;

• усвідомлення можливостей та масштабів впливу на формування середовища, а не лише реагування на зміни в ньому;

• орієнтацію на керівництво процесами розвитку підприємства і в довгостроковому періоді формування відповідної системи стра-тегічного менеджменту, що виявляється в настанові на ініціювання та очолювання, а не на захист і наслідування.

Перевагами стратегічного мислення, що має першочергове значен-ня, для усвідомленого стратегічного менеджменту (на противагу вільній імпровізації, інтуїції, бездіяльності) є:

• забезпечення спрямованості всієї організації на ключовий аспект стратегії: “що ми намагаємося робити і що досягаємо?”;

• необхідність менеджерів більш чітко реагувати на зміни, що виникають, нові можливості та загрозливі тенденції;

• можливість для менеджерів оцінити альтернативні варіанти капі-тальних вкладень та розширення професійної підготовки персоналу, тобто розумно переносити ресурси в стратегічно обґрунтовані та високоефективні проекти;

• можливість поєднати рішення керівників всіх рівнів управління, що пов’язані зі стратегією;

• створення середовища, що сприяє активному керівництву та протидіє тенденціям, які можуть призвести лише до пасивного реагування на зміни ситуації.

П’ята перевага, що полягає в заохоченні активного управління, а не в простому реагуванні на зовнішні фактори, призводить до того, що новаторські стратегії можуть стати ключем до покращення результатів діяльності компанії в довгостроковому плані.

Підсумовуючи все викладене вище, сформулюємо характерні риси, які притаманні сучасній концепції стратегічного менеджменту.

Перша риса базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів – розвитку підприємства у довгостроковій перспективі.

Друга – орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємст-во. Це дозволяє створювати адекватні цим умовам системи стратегіч-ного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

Третя – концентрує увагу на необхідності збору та застосуванні баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформа-ції для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.

Четверта – дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що прийма-ються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

П’ята – передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємства (цілей, "дерева цілей”, стратегій, “стратегічного набору”, стратегічних планів та програм, стратегічного контролю тощо).

Отже, стратегічний менеджмент – багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середо-вищем, а також досягненню встановлених цілей [51, 12].

Іншими словами, стратегічний менеджмент є фундаментом загального підходу до управління всією компанією. Виконавчий комітет однієї з успішних американських компаній вдало сформулював цю думку: “В основному наші конкуренти знають ті самі фундаментальні концепції, методи та підходи, що й ми, і вони також мають всі можливості для чіткого наслідування їх, як і ми. За звичай, різниця в рівні досягнутого ними та нами успіху полягає у відносній старанності та дисциплінованості, з якою ми та вони розробляємо та виконуємо свої стратегії на майбутнє” [5, 86].

Стратегічний менеджмент – це не чітко визначений образ дій і тим більше не конкретний план робіт. Стратегічний менеджмент – це концепція виживання в певних умовах. Воно дає більш чи менш конкретне уявлення про те, якою повинна бути організація в майбутньому: в якому оточенні їй необхідно буде працювати, яку позицію займати на ринку, які мати конкурентні переваги, які зміни необхідно буде здійснити в організації.

Таким чином, управлінська робота з визначення й впровадження в життя стратегії скоріше є правилом, ніж виключенням. Стратегічний менеджмент є основою управління і діяльність з створення й здійснення стратегії фактично рано чи пізно зачіпає будь-яку управлінську роботу на кожному підприємстві.

Виходячи з цього можна сформулювати загальні принципи, на основі яких має будуватись стратегічна діяльність підприємств [54, 23].

1. Кожне підприємство являє собою відкриту соціально-економічну систему, що змінюється, розвивається та переструктуровується в динамічному, часто ворожому середовищі.

2. Новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу деяким з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та розвитку треба розробляти спеціальні заходи, які набирають вигляду більш чи менш обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори.

3. Послідовний розвиток підприємства чи організації пов’язаний з формулюванням ясних, простих і досяжних цілей, які знаходять втілення у системі техніко-економічних, кількісних та якісних показників (наприклад, прибуток, рівень якості продукції), а також у системі стратегій їхнього досягнення, що інтерпретується в “стратегічному наборі”.

4. Навіть у разі застосування системи стратегічного менеджменту з орієнтацією на “стратегічний набір” настає час, коли вони застарівають та починають стримувати розвиток підприємства. Щоб уникнути цього негативного стану, стратегії потрібно постійно переглядати та оновлювати.

5. Механізм функціонування підприємства має містити стратегічну підсистему, спрямовану на складання, аналіз і перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій розвитку, які передбачають розробку та коригування заходів щодо формування середовища (у можливих межах) та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху.

6. Підтримка змін, нововведень різних типів має забезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально-психологічної підтримки, що сприяє проведенню стратегічних дій.

7. Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.

8. Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприйнятливими до змін і дають змогу досягти майбутніх цілей.

Реалізація зазначених принципів дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо розробки концепції та формування системи стратегічного менеджменту.

Для кращого розуміння змісту та призначення стратегічного менеджменту наведемо декілька найпоширеніших визначень:

• стратегічний менеджмент – це діяльність щодо економічно ефективного досягнення перспективних цілей підприємства на основі утримання конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища;

• стратегічний менеджмент являє собою діяльність, яка полягає у виборі сфери і певних дій з дослідження довгострокових цілей організації в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

• стратегічний менеджмент – галузь діяльності вищого керівництва організації, головний обов’язок яких полягає у визначенні пріори-тетних напрямків і траєкторій розвитку організації, постановці цілей, розподілі ресурсів і всього того, що дає організації конкурентні переваги;

• стратегічний менеджмент – це процес, завдяки якому здійснюється взаємозв’язок організації з її оточенням;

• стратегічний менеджмент – це область наукових знань, яка вивчає прийоми та інструменти, методологію прийняття стратегічних рішень і способи практичної реалізації цих знань.

В цій роботі за основу візьмемо наступне визначення.

Стратегічний менеджмент – це управління в соціально-економічних системах, в якому можна виділити такі сторони:

а) функціональну, при якій управління розглядається як сукупність видів діяльності, спрямованих на досягнення певних результатів;

б) процесну – як дію з виявлення і розв’язання проблем, тобто процес підготовки і прийняття рішень;

в) елементну – як процес організації взаємозв’язку певних структур-них елементів.