- •1.Національна доктрина розвитку системи освіти в Україні 21 ст.
- •2. Основні історичні етапи розвитку системи освіти в Україні.
- •4. Методи педагогічних досліджень.
- •5. Розвиток і формування особистості.
- •6. Вікові етапи розвитку особистості школяра.
- •14.Дидактична система
- •10 Зміст загальної середньої освіти.
- •7. Суть теорії формальної і матеріальної освіти.
- •12 Внутрішня диференціація теорії і практиці освіти.
- •9 Основні педагогічні ідеї я. А. Коменського, їх значення для побудови педагогічних технологій.
- •16. Особливості роботи вчителів у старших і середніх класах.
- •8. Я. Коменський «Велика дидактика». Принцип природовідповідності та його врахування в сучасній школі.
- •11 Зовнішня диференціація теорії і практиці освіти.
- •19. Принципи, що стосуються діяльності вчителя і методики його викладання.
- •30. 12 Ти бальна система оцінювання досягнень учнів. Її переваги та недоліки.
- •13.Дидактика, як наука. Головні поняття і категорії дидактики.
- •17. Сутність та функції процесу навчання.
- •20. Принципи, що стосуються контрольно-оцінюваних функцій процесу навчання.
- •15.Самостійна робота, як форма індивідуальної роботи учнів.
- •21. Класифікація методів навчання в школі. Їх характеристика на основі джерел інформації.
- •18. Принципи, що враховують компоненти його змісту.
- •22. Характеристика методів навчання за логікою передачі і сприймання навчальної інформації.
- •28.Суть і структура броблемного навчання
- •23. Класифікація методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності учнів. Їх характеристика.
- •25.Методи контролю і самоконтролю у навчанні (види контролю: поточний, періодичний, підсумковий).
- •1. Попередній.
- •27. Пояснювально-ілюстративний вид навчання.
- •24. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •26. Зно .Тестування успішності.Переваги у недоліки тестів.
- •29.Програмоване навчання.Приклад із спеціальності.
- •32.Сугестопедичний метод у навчально виховному процесі.
- •3. Предмет педагогіки, її основні категорії.
- •40 . Дальтон-план і комплексний метод у навчанні.
- •36. Нестандартні уроки
- •37. Класно-урочна система навчання.
- •38. Допоміжні форми навчання і вимоги до них.
- •39 . Бригадно-лабораторний метод і Белланкастерська система
12 Внутрішня диференціація теорії і практиці освіти.
Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об'єднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: ''зовнішня диференціація'' і ''внутрішня диференціація''. Терміном ''зовнішня диференціація'' позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін ''внутрішня диференціація'' застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.
Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів. '
Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розв'язанні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей. Групи формуються учителем на основі рівня розвитку дітей і побажань самих учнів: учні охоче працюють із однокласниками, які мають схожі інтереси, стиль роботи, з якими пов'язані дружніми стосунками. Внутрішня, рівнева диференціація. У педагогіці під цим видом диференціації навчання розуміють таку організацію навчального процесу при якій врахування індивідуальної особливості кожного учня здійснюється в умовах звичайного класу. Існує два науково-педагогічні підходи до організації навчального процесу з огляду на кінцеві результати навчання.
1) в умовах фіксованого часу навчання (наприклад, на вивчення конкретної теми шкільної програми відводиться цілком певний час), через нерівномірний розумовий розвиток дітей (факт давно відомий у практиці навчання) результати навчання не будуть однаковими для всіх учнів.
2) 95 відсотків усіх нормально розумово розвинених дітей можуть засвоїти шкільну програму на високому рівні засвоєння і в повному обсязі, якщо кожному з них для цього створити відповідні умови.
9 Основні педагогічні ідеї я. А. Коменського, їх значення для побудови педагогічних технологій.
Найважливіші педагогічні ідеї Коменського, особливо його дидактичні погляди ґрунтуються на засадах сенсуалізму. Сенсуалізм (sensus – відчуття) – філософська течія, представники якої стверджують, що джерелом пізнання об’єктивного світу для людини служить передусім її чуттєвий досвід.
Сенсуалізм Коменського співзвучний з позиціями родоначальника цього філософського напрямку Френсіса Бекона. Як і Бекон великий педагог вважав, що “нічого не буває в свідомості, чого раніше не було у відчуттях, отже матеріал для всіх роздумів розум отримує тільки від відчуттів“.
У світогляді Коменського можна спостерігати суперечності між сенсуалізмом і релігійністю, між демократизмом і просвітительством. Двоїстий характер світогляду педагога обумовив двоїстість його підходу до вирішення основних питань педагогіки.
При загальній оцінці дидактичних ідей Коменського не можна не від-мітити, що в цьому відношенні в думках окремих педагогів-коментаторів Коменського ми маємо справу з двома крайнощами: з одного боку, – недооцінкою, а з іншого, – переоцінкою значення і ролі Коменського в історії педагогіки. Перші прагнуть або обійти мовчанням основні принципові питання Коменського, або штучно звузити його значення в історії розвитку теорії виховання, освіти і навчання, приписуючи висунуті і розвинені Коменським передові та прогресивні педагогічні ідеї іншим класикам педагогіки. Інші тлумачі педагогічного спадку Коменського перебільшують значення педагогічних ідей Коменського і приписують йому майже всі кращі ідеї та принципи, які булі винайдені педагогічною думкою всього людства протягом багатьох століть.
Гуманіст Коменський вважав людину образом Божим і був упевнений, що учень бажає пізнати про світ усе. Тому в школі «за Коменським» учителі впихали в дитину стільки знань, на скільки вистачало сил. Шкільна система, що зійшла з конвеєра в ХVII столітті, згодом зносилася. З’ясувалося, що людина – не образ Божий. Крім того інформації про світ ставало все більше і, щоб викладати її дитині, потрібно було прив’язувати її до столу і стільця.
У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.
Великою заслогую Коменського було те, що він вперше зібрав і систематизував всі відомості по педагогіці а також розробив революційні на той час ідеї, зокрема до таких належать ідея класно-урочної системи.