5. Матеріальні основи довгих хвиль. Економічний зміст фаз довгих хвиль

Довгі хвилі в економіці - вид циклічних коливань економічної активності з амплітудою 48-55 років.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційно, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку – низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу – період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства – триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кризи малих і середніх циклів. Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої системи економічних зв’язків новій технології.

Висхідна фаза великого циклу – період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов’язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон’юнктури.

Період “високого піднесення” – це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати

У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже неможливо розв’язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Кондрат’єв виділив кілька великих циклів

І цикл – підвищ хв (80рр XVIII - 1820), пониж хв (1820-1850)

ІІ цикл – підвищ хв (1850-1875), пониж хв (1874-1896)

ІІ цикл – підвищ хв (1896-1920), пониж хв (1920 - далі)

6. Економічні погляди й. Шумпетера, с. Кузнєца, Дж. Ван Дайна, п. Боккара, е. Менделя щодо довгих циклів.

Шумпетер – австрійський економіст

Основні положення інноваційної теорії Шумпетера зводяться до такого:

1. Рушійною силою прогресу у формі циклічного розвитку є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише в інновації, тобто впровадження принципово нових товарів, техніки, форм виробництва і обміну.

2. Уперше вводиться поняття життєвого циклу інновацій як «процесу творчого руйнування».

3. Численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків («кластерів»).

4. Шумпетер сформував концепцію рухомої, динамічної рівноваги, яка пов'язана з різними видами інновацій.

Головна особливість концепції Й. Шумпетера полягає в тому, що він концентрує увагу на інших виробничих чинниках, на відміну від тих, що традиційно розглядались економістами. Шумпетер увів чітке розмежування між процесом пристосування системи в межах її кругообігу (простого відтворення) і процесом розвитку, який перетворює структуру кругообігу (динаміка).

До теоретиків класичного напряму інноваційної теорії належить Саймон Кузнець Це відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, розкрив теорію будівельних циклів тривалістю 15—20 років, пов'язаних з періодом масового оновлення житла і виробничих споруд. Основне пояснення цьому явищу Кузнець знаходив у демографічних процесах. Кузнець повністю не погоджувався з інноваційною теорією Шумпетера, проте всупереч самому собі підтвердив своїми дослідженнями наявність об'єктивних механізмів, з яких складається великий цикл.

Джакоб Ван Дайн

Він визнавав важливість технологічних інновацій і перераховував їх для відповідних фаз підйому і спаду, він також знав, що підйом в довгій хвилі пов'язаний із зростанням основних капітальних благ. Однак він не зміг зв'язати їх воєдино: не побачив, що інновації створюють нові індустріальні сектора і тому вимагають власної інфраструктури. Замість цього він запозичив у Маркса визначення луни що відшкодовує цикли, використовував теорію позичкового капіталу, розглядаючи їх в аспекті довгих коливань, і прийшов до штучних побудов. Його головний докір Кондратьєву полягає в тому, що той в комплексі зв'язків, описуваних його теорією, не віддав перевагу інноваціям, а на перше місце поставив Марксове вчення про відтворення основного капіталу.

Поль Боккар

В кінці 60-х років з'являються перші роботи про довгому циклі французького вченого-комуніста П. Боккара. Схематично сучасну концепцію Боккара можна представити таким чином:

1) В економічному розвитку капіталізму досить чітко простежуються майже правильні тривалі коливання з періодом в 45-60 років.

2) Зростання органічної будови капіталу веде до його знецінення і виникнення структурної кризи як засобу подолання тривалих труднощів у функціонуванні капіталістичної системи.

3) Кожна структурна криза в історії розвитку капіталізму специфічна. В будь-який історичний проміжок на довгу хвилю діють свої чинники, які або поглиблюють структурну кризу, або допомагають її вирішенню.