66

Україна у складі радянського союзу (30 грудня 1922 р. — 15 липня 1990 р.)

20 листопада 1918 р. після тривалих вагань Москва санкціонувала утворення нового українського радянського уряду. Його очолив Г. П'ятаков, згодом — X. Раковський. Спочатку більшовицькі військові сили на чолі з В. Антоновим-Овсієнком складалися з кількох загонів Червоної Армії та розрізнених військових формувань, але коли до них приєдналися найбільші на Україні загони Григор'єва і Н. Махно, їх чисельність подвоїлась. Уряд X. Раковського, проводячи політику, спрямовану проти приватної власності на землю, відштовхнув від себе селянство, а впроваджуючи російську мову, — українську інтелігенцію. Наслідки виявилися дуже швидко — партизани на чолі з Григор'євим та Н. Махно залишили більшовицькі війська, в селах мали місце повстання проти продрозкладок. У серпні 1919 р. український радянський уряд було розпущено і більшість його членів повернулася в Москву. Цю невдачу так охарактеризував член колишнього уряду Д. Мануїльський: "Кожної весни ми виряджаємо на Україну чергову театральну трупу, яка, зробивши своє турне, повертається до Москви".

Створення третього українського уряду 21 грудня 1919 р. супроводжувала патріотична риторика на зразок: "Знову постає з мертвих вільна і незалежна Українська соціалістична радянська республіка". Кілька українських членів партії було призначено на високі, хоча і неключові посади в уряді, партійні діячі отримали вказівки при нагоді користуватись українською мовою і виявляти повагу до української культури. Тимчасово більшовики припинили колективізацію, а відбираючи зерно, пояснювали, що воно призначається для української радянської армії, а не для Росії. Але все ж таки перемогу радянської влади на Україні забезпечили війська. Так, якщо восени 1919 р. у Червоній Армії було 1,5 млн солдатів, то весною 1920 р. — майже 3,5 млн. Тому, коли більшовики знову в грудні 1919 р. повернулися в Україну, перемога була за ними.

28 грудня 1920 р. представники України та Росії підписали договір про військовий та господарський союз, де обумовлювалась незалежність і суверенність обох держав. Україна не мала права випускати свої гроші, тому фінансова залежність від Росії була цілковитою. До жовтня 1922 р. питання про утворення єдиної багатонаціональної держави розглядалось лише у високих ешелонах влади. Страшним випробуванням для України був голод 1921—1922 pp. Особливо від нього постраждали діти. В Україні в 1921 р. налічувалось 500 тис. напівсиріт і не менше 250 тис. сиріт, а дітей, які голодували, було майже 1,8 млн. Велика кількість дітей загинула у віці п'яти-шести років1. Взимку 1921—1922 pp. становище на Півдні України стало катастрофічним. Були випадки канібалізму.

У січні 1922 р. був укладений договір з неурядовою організацією Американська адміністрація допомоги (АРА). Вона була створена в США для надання допомоги державам, які зазнали втрат у Першій світовій війні. Допомога АРА врятувала життя сотням тисяч людей.

Політика воєнного комунізму, запропонована Леніним, хоча і принесла певні результати, але викликала масові заворушення й розорення селян, тому 21 березня 1921 р. на X з'їзді партії Ленін запропонував нову економічну політику — НЕП, що дозволяла приватну власність під контролем держави і сприяла стабілізації економічної ситуації в Росії, а також в Україні. Розглянемо основні події політичного, економічного та демографічного напряму.

Згідно офіційної радянської історіографії 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад у Москві було урочисто проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, проте ніяких договорів між Республіками укладено не було.

Однак, як свідчать документи того часу ^[7], «сесію ЦВК, яка мала формально започаткувати існування СРСР, спочатку було заплановано на квітень 1923 р. Однак через ряд обставин <…> ця сесія розпочала свою роботу 6 липня 1923 р. І в перший же день її роботи Декларація і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР» були введені в дію ^[8]. Через тиждень, 13 липня 1923 р., (а не в січні 1923!) Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу, в якій сповіщала про створення СРСР та про те, що його вищі органи влади та управління почали роботу ^[9].

«День 6 липня – пам’ятний день для трудящих не лише СРСР, а й усього світу: в цей день закладено на території земної кулі підвалини Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік» [10]

Позиція В. Леніна щодо устрою нової держави переважила сталінський план «автономізації». За пропозицією Леніна, до складу нової держави входили рівноправні республіки: РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР. Проте насправді всі найважливіші рішення приймалися лише в Москві. За Конституцією, кожна з республік мала право на вихід із союзної держави. Проте на практиці ця норма не могла бути втілена в життя. Територія Радянського Союзу швидко зростала, а також ріс формальний статус автономних утворень. Так, на території Туркестанської АСРР 27 жовтня 1924 р. були сформовані Туркменська й Узбецька СРР. 5 грудня 1929 р. утворилася Таджицька СРР. 5 грудня була ліквідована Закавказька СРР і на її базі утворилися Грузинська, Азербайджанська і Вірменська РСР.

На початку 20-х років радянські республіки переживали не найкращі часи. Вони не могли ніяк оговтатися від наслідків Громадянської війни. В Україні та на Поволжі лютував голод викликаний як посухою, так і свідомими діями Радянської влади^[11]. В окремих районах відбувалися селянські антирадянські повстання^[12]. У березні 1921 р. на Балтійському морі у Кронштадті моряки, незадоволені політикою «воєнного комунізму», підняли антибільшовицьке повстання під гаслами: «Влада Радам, а не комуністам!» Ці обставини не могли не впливати на розвиток всього господарства. Промисловість у республіках залишалась у стані колапсу. Політика «воєнного комунізму» не виправдала себе. У березні Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики — НЕПу. Неп став фактичним відходом від соціалістичного господарювання і позначився відновленням товарно-грошових відносин. Така політика ставила за мету відродження промисловості та сільського господарства. Селяни відтепер могли вільно продавати залишки своєї продукції на ринках. Таким чином, з'явилася зацікавленість у своїй праці. Проте неп важко назвати капіталізмом. Над промисловістю зберігалося адміністративне управління, що сковувало розвиток підприємств. 21 січня 1924 р. помер засновник Радянської держави, голова Раднаркому СРСР В. І. Ленін. Його тіло забальзамували і поховали в Мавзолеї. Відразу після смерті Леніна почалася боротьба за владу. Невдовзі фактичним лідером держави став генеральний секретар ЦК Йосип Сталін. Він зумів перетворити цю фактично технічну посаду у ключову. Поступово він зосередив усю повноту влади в державі. Паралельно йшла боротьба за владу з його найзапеклішим політичним противником, соратником Леніна, Левом Троцьким. З приходом до влади Сталіна СРСР поступово стає тоталітарною державою.

Конституция СССР 1924 года — первый основной закон СССР, был утверждён Вторым съездом Советов СССР в январе 1924 года.