5. Внесок українських вчених у вивчення історії економічної теорії.

В пореформений період нац.. гноблення України з боку Російського царизму посилилось. Це активізувало український національний рух. Його осередками стали громади. Носили культурницький характер. Головна увага приділялася на вивчення минулого і сучасного в укр.. етнографії, організація недільних шкіл. Громади вивели журнал « Основа».

Ек. думки:

- описання становища поміщиків і селянства;

- зверталась увага на появу куркуля, який експлуатував бідняків;

- критикувалася свобода чиновників.

Серед народників сімедесятників популярний «Капітал» Маркса.

Фесенко визнавав необхідність революції, не бачив ролі робітничого класу.

В 70-х домінували ліберальні народники

Чубинський. Нерівномірність розподілу землі між окремими групами селянського господарства критикував, а також високу орендну плату та експлуатацію селянства. Вважав, що треба надавати селянам кредити.

Кожанов. Пов‘язував подальший розвиток Росії з можливим застосуванням селянської праці. Треба розвивати промисловість ув вигляді фабрик, заводів.

У середині 19 ст. панувала класична політекономія. Буржуазія, як клас почала формуватися, виступати носієм сусп.. розвитку.

Степанов акцентував увагу на соц.. несправедливості, яку вважав аморальною. Предмет політекономії вивчає зміни багатства у сусп.. накопиченні. Всі класи мають рівне право на існування.

Вернадський. Ек. зміни проявляються в усій своїй силі скрізь, де існує праця і обмін. Політекономія – наука про цінність. Наука про товар. Праця є головним і єдиним джерелом багатства. Вона вивчає не багатство уречевлене в речах, а цінність як їх властивість.

6. Загальна характеристика економічної думки епохи доринкової економіки.

Особливістю економічної думки стародавнього світу була її невіддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління або є частиною певних філософських концепцій. На подальший розвиток соціально-економічних учень країн Сходу істотно вплинули концепції конфуціанства, легізму та даосизму.

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. є. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць Ксенофонта (430— 355 до н. є.) і Платона (427—347 до н. є.). Ксенофонт засуджував політичний і економічний устрій Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності між споживною й міновою вартістю товару. В ідеальній державі, за Пла-тоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; вої-ни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Пла-тон не відносив до жодного з класів. Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля (384 —322 до н. є.). Арістотель увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення потреб.

Економічна думка Стародавнього Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовласницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва. Після падіння Римської імперії (V ст.) починається так звана до­ба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мис­лення середньовічної людини мало теологічний характер. Економі­чна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей про­цес почався лише в період пізнього середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви економічної думки, просякнуто духом практицизму.

Відмітна риса економічної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проблемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації сільського господарства як головної галузі економіки, ремесла й торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток економічної думки Близького Сходу справив іслам. У творах мусульманських авторів, зокрема в працях Ібн Хальдуна, визначного арабського ми­слителя середньовіччя, часто висловлюються такі думки й мірку­вання, що набагато випереджають свій час. Найбільшим тогочасним авторитетом, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський (Акві-нат) (1225/26 — 1274), якого вже 1323 p. було канонізовано, а його вчення 1879 p. було проголошено єдино істинною філософією ка­толицизму. На економічну думку середньовічної Західної Європи помітно вплинули також різноманітні релігійні єресі. Єресі, як правило, були засобом прояву опозиційних настроїв певних соціальних верств. Не­зважаючи на велику різноманітність єресей (вальденсів, апостоліків, катарів, альбігойців, лоллардів та ін.) та значні відмінності між ними всі вони так чи так завжди мали антифеодальну спрямованість, про­повідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів «єва­нгельської бідності» ранньохристиянського ладу, засуджували ба­гатство та необмежену власність церкви тощо.