Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра менеджменту та міжнародного підприємництва

Реферат із дисципліни

«Адміністративний менеджмент»

на тему:

«Адміністративні органи управління та їх різновиди»

Виконала:

ст. гр. МЕ-33

Топорова Ю.М.

Перевірила:

Харчук В.Ю.

Львів 2012

ЗМІСТ

Вступ

1.Основні характеристики адміністративного органу управління та його структура

2. Система адміністративних органів управління в Україні

3. Особливості правового статусу адміністративного органу управління та його повноваження

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Управління — це вид суспільної діяльності, яка передбачає систему скоординованих дій суб'єкта на об'єкт з метою досягнення певних організаційних цілей.

Суб'єктами управління є керівники вищої, середньої та нижчої ланок, елітні групи й організації, а об'єктами управління — окремі особи, групи, організації,інститути,процеси. Органами управління можна вважати організації та установи, що володіють правом приймати управлінські рішення в межах своєї компетенції і контролювати виконання прийнятих рішень.

В свою чергу, адміністративне управління-це такий специфічний вид управління, що полягає у у виконавчій і розпорядчій діяльності системи суб'єктів, покликаних здійснювати на основі законів та інших правових актів прогнозування й координацію діяльності різних ланок цієї системи, облік і контроль за розпорядженням матеріальними та фінансовими ресурсами, кадрову роботу, застосування моральних і матеріальних стимулів, заходів дисциплінарного й адміністративного впливу.

Тому адміністративним органом можна вважати державне підприємство (установу, організацію), яке відповідно до закону надає адміністративну послугу в порядку виконання делегованих уповноваженим органом управління повноважень.

1.Основні характеристики адміністративного органу управління та його структура

Адміністративний орган виступає як системоутворюючий елемент організаційної структури управління, який пов'язаний із формуванням і реалізацією управлінського впливу. Причому як у цілому, так і по окремих проявах: цілеукладання, організування та регулювання.

Можна виділити такі основні характеристики адміністративного органу:

1)Функціональні, які розкривають його як структуру, яка виконує визначені функції організації.

2)Соціологічні, які розглядають його як колектив людей, виділених керівництвом для виконання покладених на нього корпоративних завдань у відповідній сфері діяльності.

3)Юридичні, які вказують на наділення визначеної структури (колективу людей) необхідною компетенцією (функції та повноваження).

4)Організаційні, які роблять акцент на належності даної структури до організаційного аппарату.

Під структурою адміністративного органу розуміється сукупність його елементів, які знаходяться між собою у стійких взаємовідносинах та забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Елементами структури є працівники, служби та інші ланки апарату управління.

У рамках структури управління відбувається управлінський процес, між учасниками якого розподілені завдання та функції управління, а внаслідок – права та відповідальність за їх виконання. Під управлінським процесом розуміють комплекс взаємопов'язаних операцій, що виконуються в певній послідовності і спрямовані на розв'язання конкретних проблем та досягнення поставлених цілей. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу та кооперації управлінської діяльності, яка направлена на досягнення намічених цілей в менеджменті.

Структура адміністративного органу залежить від:

• місця органу в організаційній структурі держ управління

• Обсягу та змісту його компетенції

• Ролі в управлінні суспільними процесами

Необхідно враховувати, що між структурами адміністративних органів існує організаційна взаємозалежність. Зміст структури конкретного адміністративного органу можна зрозуміти через розкриття його взаємозв’язків зі структурою об’єктів, якими він управляє, та іншими підрозділами.

Структура адміністративного органу повинна створювати умови для раціональної організації та ефективного керівництва діяльності його особистого апарату. Відповідно до цього структура повинна відповідати певним вимогам, до яких належать:

• Вимога мобільності – чисельний склад і кількість внутрішніх підрозділів встановлюється за оптимальними критеріями керованості

• Вимога оперативності – визначає складність зовнішніх та внутрішніх зв’язків, швидкість отримання та суворе збереження інформації, своєчасне прийняття та оптимізація виконання рішень

• Вимога економічності – обумовлює необхідність визначити вартість утримання апарату управління та витрати на здійснення управлінської діяльності

Особливо проблему при формуванні та оцінюванні структури адміністративного органу становить визначення потенційної норми керованості, тобто кількість працюючих, якими повинен керувати той чи інший старший керівник (головний бухгалтер, старший бухгалтер, завідуючий сектором, керуючий групою) відповідної кваліфікації при заздалегідь визначених організаційно-технічних умовах роботи.

При визначенні норми керованості доцільно враховувати такі чинники:

1. Чинники,які визначені дорученими завданнями:

• значимість завдань, доручених групі спеціалістів для виконання

• Складність завдань

• Різнорідність, різновекторність завдань

• Координація

• Завдання, які спричинюють незворотні напрямки

2. Чинники,які залежать від особи керівника:

• Ступінь самостійності керівника, допоміжний персонал

• Діяльність яка не пов’язана з керівництвом

• Метод управління

• Планування

3. Чинники, які залежать від персоналу:

• Інтеграція праці

• Діяльність неформальних груп

• Культура спілкування, Плинність кадрів

4. Чинники технічного характеру:

• Діапазон вертикального керівництва

• Зв’язок

• Розміщення на полі діяльності

• Прищеплення навичок виконання завдань

• Оснащення

• Структура закладу

• Рівномірний темп роботи

• Техніка обробки інформації

Першим завданням у побудові структури адміністративного органу є визначенні керівної ланки, тобто тієї сукупності посад, яка пов’язана з використанням владних повноважень, які фіксуються в управлінських рішеннях. У колегіальному адміністративному органі-це склад посад, які утворюють відповідну колегію – керівну ланку даного органу. В одноначальному адміністративному органі – це його керівник і один із заступників, хто уповноважений приймати рішення за його відсутності.

Друге завдання, яке є наслідком першого, полягає у такій побудові підрозділів, щоб вони допомогли керівній ланці у досягненні цілей.

Існує вертикальна та горизонтальна структура підрозділів. При горизонтальній структурі створюється велика група посад, яку очолює один керівник (наприклад, один керівник на шість підлеглих). При вертикальній структурі створюються невеликі групи посад з підлеглістю кільком керівникам (з тих же семи посад створюються два сектори по дві посади з керівником сектору, і над ними — керівник підрозділу).

Багато аналітиків уважають більш раціональною горизонтальну структуру, оскільки вона зближує виконавця з керівником, забезпечує можливість взаємозамін, дозволяє об’єктивніше оцінювати виконання обов’язків.

На практиці переважають вертикальні структури підрозділів. У результаті в міністерстві від міністра до реального спеціаліста-виконавця можна нарахувати сім-вісім ступенів керівних посад. Іде здебільшого пуста передача управлінської інформації зверху вниз і знизу доверху з додатковою затримкою. В цьому разі недостатньо здійснюються горизонтальні організаційні зв’язки і, більше того, проявляються елементи конкуренції за вплив на реалізацію компетенції державного органу.

До третього завдання відноситься виділення та опис у держав­ному органі посад і робочих місць. Різниця між державною посадою і робочим місцем у тому, що на посаді використовується діяльність, безпосередньо пов’язана з реалізацією компетенції державного органу. Робоче місце являє собою вид і обсяг діяльності з обслуговування, допоміжного забезпечення управлінських процесів у державному органі (утримання приміщень, зв’язок, транспорт і т. ін.). Посада описується через управлінські обов’яз­ки і повноваження, і вона виконується. Виконання посадових обов’язків вимірюється не часом перебування у своєму кабінеті і не частотою своєї участі в підготовці і реалізації управлінських рішень і дій, а відповідністю своїх зусиль компетенції державного органу та їхнім впливом на її здійснення. Формування посад потребує знань та виконання визначених правил. Наприклад: відповідність обсягу діяльності фізичним можливостям людини; рівномірність стимулів і санкцій; спеціалізація і автоматичне заміщення відсутнього та інше.