2. Російсько – українські відносини.
Відносини України з Російською Федерацією є пріоритетними. Визначальний фактор українсько-російських відносин і стратегічності партнерства обох країн - їх географічна й історична схожість, спільні кордони. В історії українсько-російських відносин можна виділити декілька етапів. На першому етапі (1991 – 1993 рр.). Україна доводила власну незалежність і суверенітет. Процес розпаду Радянського Союзу, втрата Росією домінуючої ролі «старшого брата», намагання радянських республік побудувати власні держави, економічна розруха, гіперінфляція, спровоковані розпадом СРСР та розривом економічних стосунків негативно віддзеркалювався на відносинах Росії та України. Росія де-факто виконувала роль пострадянського економічного, а відтак і політичного центру. Головною особливістю зовнішньполітичної діяльності України на цьому етапі було прагнення перевести стосунки з Росією «у русло справжнього добросусідства, взаємоповаги і партнерства.
Другим етапом відносин двох країн можна умовно назвати період 1993 – 1997 рр. Цей період характеризувався досить складними і суперечливими відносинами. Лише у 1997 р. було укладено Договір «Про дружбу, співробітництво і партнерство» (31 травня 1997р.) та угод про базування в Криму Чорноморського флоту Росії (на період 1997–2017 рр.). В умовах важкої соціально-економічної кризи, поглиблення економічної дезинтеграції країн СНД Україна продовжила рух у напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції, що викликало незадоволення Росії.
На третьому етапі (1997 – 2004 рр.) поступово спостерігався курс на поліпшення українсько-російських відносин. 28 травня 1997 р. було підписано три угоди: про статус та умови перебування російського Чорноморського флоту на території України; про параметри розподілу ЧФ та міжурядову угоду про взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом флоту і його перебуванням на території України. Згідно з підписаними угодами, РФ погодилася на 20-річний термін оренди визначених бухт розміщення флоту у Севастополі, який отримує статус головної бази ЧФ Російської Федерації. Натомість Росія братиме участь у розвитку міської інфраструктури Севастополя. Особовий склад ЧФ становитиме не більше, ніж 25 тис. осіб.
У Мариїнському палаці Києва 31 травня 1997 р. був укладений "Великий договір" - Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Росією. В угоді країни визнали визнали себе суверенними незалежними державами, у яких немає територіальних претензій.
Вперше з 1654 р. Росія офіційно визнала цілісність України як незалежної держави. Так відкрилась можливість нанести лінію кордону на карті та підписати Угоду про державний кордон. Із прийняттям "Великого договору" про українсько-російську співпрацю було створено необхідну політичну і юридичну базу щоб надалі будувати відносини на цивілізованих принципах взаємовигоди і взаємоповаги.
Верховна Рада України 25 березня 1999 р. ратифікувала російсько-українські угоди стосовно Чорноморського флоту. Позитивним фактом став закладений в угоді принцип: український борг за енергоносії буде погашатися за рахунок російської орендної плати.
На ювілейному саміті країн СНД у листопаді 2001 р. в Москві Президент РФ В.Путін проголосив 2002 рік Роком України в Росії, а Президент України Л.Кучма виступив з ініціативою проголосити 2003 рік - Роком Росії в Україні.
В той же час Україна продовжувала євроінтеграційну політику (ухвалила «Стратегію інтеграції до ЄС» (11 червня 1998 р.) та Державну програму співробітництва з НАТО (4 листопада 1998 р.)), а Росія створювала «проросійські» союзи у рамках СНД (Співтовариство Білорусії й Росії (квітень 1996 р.), «Союз чотирьох» (1996 р., Росія, Білорусь, Казахстан і Киргизстан), «Митний союз», а з 2000 р. – Євразі́йське економі́чне співтовари́ство (ЄврАзЕС) - міжнародна економічна організація, утворена Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном, Росією і Таджикистанам з метою формування загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників, виробленням єдиної зовнішньоекономічної політики, тарифів, цін та інших складових функціонування загального ринку, інтеграції у світову економіку і міжнародну торгівельну систему).
Однак економічний розвиток України обумовлював необхідність підтримки добросусідських відносин України з північним сусідом. Цілковитою залишалася залежність країни від російських енергоносіїв. За цих обставин Україна підтримала реалізацію проекту Єдиного економічного простору на Сході спільно з Російською Федерацією, Білоруссю і Казахстаном (вересень 2003 р.).
На четвертому етапі (2005 – 2009 рр.) з приходом до влади В. Юшенка було взято курс на прискорення процесу європейської й особливо євроатлантичної інтеграції, що викликало гостру реакцію Москви. Російсько-українські відносини трансформувалися у фазу кризового розвитку.
П’ятий етап українсько-російських відносин розпочався з приходом до влади Президента В. Януковича. Зовнішньополітичним орієнтиром було оголошено курс на стабілізацію відносин з Росією. Протягом перших місяців було підписано ряд угод. Зокрема угодою від 21 квітня 2010 р. було продовжено термін перебування Чорноморського флоту в Україні на 25 років до 2042 р. в обмін на 30-відсоткову знижку в ціні російського газу для України протягом десяти років. Схвалення Росії дістало і питання мовної політики в передвиборчій кампанії Президента В. Януковича (наголошувалося на наданні російській мові статусу державної мови). На поліпшення відносин з Росією також повинна вплинути відмова Україні від курсу на членство в НАТО.
Важливою характеристикою сучасного стану відносин між Україною та РФ є значний вплив політичного чинника на розвиток українсько-російського економічного співробітництва.
Зовнішньоекономічний контекст, в якому відбувається розвиток українсько-російських економічних відносин, наразі значною мірою формується під впливом світової фінансово-економічної кризи.
Натомість економічна зорієнтованість Росії на Україну є значно меншою. На всі країни СНД разом з Україною припадає лише 17 % сукупного зовнішньоторговельного обігу РФ (на країни ЄС, для порівняння, – 37%). Саме в рамках СНД Україна є основним для Росії партнером (на неї припадає понад 30 % імпорту і близько 38 % експорту). Прямі інвестиції з Росії в Україну складають всього 6-8 % від їх загального обсягу (Російську Федерацію випереджають у цьому Німеччина, США, Великобританія, Італія).
В енергетичній сфері зберігається фактично монопольна залежність України від російського (28% від загального обсягу споживання) та туркменського (48-50 %) газу, що закуплений і постачається як російська продукція й по російських трубопроводах. Водночас 70 % російських поставок газу в Європу проходить територією України.
У структурі українського товарного експорту в Росію провідні позиції займає продукція машино- і приладобудування (більше 36 %), чорні метали і вироби з них (27 %), продовольство і продукція харчової промисловості (більше 10 %), хімічна продукція і полімерні матеріали (біля 7 %). В імпорті з РФ переважають енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки (46,8 %), продукція машино- і приладобудування (біля 20 %), чорні метали і вироби з них (9,3 %).
Під впливом світової фінансової кризи та спричиненого нею падіння виробництва в обох країнах, обсяги двосторонньої торгівлі можуть знижуватися. Серед номенклатури товарів найбільшого удару може зазнати продукція чорної металургії, хімічної галузі та деякі сільськогосподарські товари.
Росія займає п’яте місце по обсягу інвестицій в економіку України. Натомість, основні обсяги російських інвестицій в Україні сконцентровано в таких галузях, як енергетика, нафтопереробна промисловість, кольорова і чорна металургія, машинобудування, зв’язок, банківська сфера.
Енергетична сфера є найважливішою складовою українсько-російського економічного співробітництва. Імпортовані з РФ енергоносії забезпечують більше 60 % українських потреб у нафті. Росія виступає необхідним посередником, що забезпечує транспортування в Україну центральноазійського газу (туркменського і узбекського), а також продає власний газ для українських потреб. Окрім того, на енергетичні матеріали припадає 46,7 % всього українського імпорту з РФ у вартісному еквіваленті.
Економічний аспект українсько-російського співробітництва у сфері ядерної енергетики має кілька складових: співробітництво щодо продовження ресурсу нині діючих в Україні атомних електростанцій і будівництво нових АЕС, співпраця у сфері виробництва ядерного палива, у тому числі спільне освоєння родовищ урану і цирконію.
Військово-промисловий комплекс є важливою сферою економічної кооперації України і Росії. Потужні коопераційні зв’язки із російськими підприємствами мають більшість українських заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, ДП “ДК КБ “Луч”, ДГО Концерн “Техвоєнсервіс”, КП “Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.
Щодо конкретних перспектив розвитку українсько-російського співробітництва, то актуальними залишаються потреби укладення угод про постачання деяких видів української трубної продукції до Російської Федерації на умовах нетарифного регулювання, а також лібералізації і переглядів заходів захисту ринку у двосторонній торгівлі відносно ряду товарів. Перспективним напрямом є здійснення російськими компаніями технічного переоснащення і модернізації бурового обладнання нафтогазовидобувних підприємств України.
У галузі атомної енергетики пріоритетним завданням виступає співробітництво в будівництві енергоблоків № 3 і № 4 Хмельницької АЕС, розвиток українсько-російського співробітництва в галузі поводження з відпрацьованим ядерним паливом, забезпечення АЕС України ядерним паливом. В галузі промислової політики – взаємопоставки продукції сільськогосподарського та енергетичного машинобудування, транспортного обладнання і тягових електромашин. У галузі транспорту - залучення додаткових вантажопотоків, розширення географії перевезень вантажів та узгодження конкурентоспроможних тарифних ставок. В авіаційній промисловості - створення, серійного виготовлення, експлуатації та ремонту авіаційної техніки.
Актуальним залишається співробітництво в області міжрегіонального і прикордонного співробітництва в рамках існуючих єврорегіонів.