Композиційні норми

На етапі інтерредагування СР, виходячи із читацького призначення, має вирахувати:

а) чи відповідає лінійна довжина кожного фрагмента обраній групі реципієнтів; б) чи співвідносні за обсягом усі фрагменти повідомлення; в) чи відповідає на кожному рівні кількість фрагментів, розгорнутих по горизонталі, обраній групі реципієнтів; г) чи відповідає кількість фрагментів, розгорутих по вертикалі, обраній групі реципієнтів. На основі отриманих результатів СР повинна запропонувати редакторові експертний висновок про ступінь відповідності композиції аналізованого повідомлення тій групі реципієнтів, для якої воно призначене. Виконання такого контролю не викликає нині жодних наукових чи інженерних труднощів. Єдиним стримуючим фактором є відсутність досліджень у галузі ЗМІ, що встановлювали б, яким групам реципієнтів повинні відповідати різні види композиційної будови повідомлень.

Крім того, паралельно може бути проконтрольована відповідність композиції повідомлення його виду та жанру, але провести такий контроль уже значно складніше.

Логічні норми

Редагування повідомлення на відповідність логічним нормам базується на семантиці тексту. Оскільки опрацювання семантики поки що не автоматизоване, то редагування повідомлення з позицій дотримання логічних норм також ще не реалізоване.

У наш час комп'ютеризований контроль логічних норм може відбуватися в такому режимі: редактор визначає в повідомленні тип першого й другого засновків сумнівного умовисновку, вибирає зі системи меню СР такі самі типи засновків, отримує тип висновку, який із них випливає згідно із законами логіки, а далі перевіряє, чи відповідає зроблений у повідомленні висновок—вказаному СР. Відповідь СР може супроводжуватися потрібними прикладами.

Автоматизований—поки що недосяжний — контроль дотримання логічних норм на першому етапі повинен базуватися на перекладі тексту повідомлення на мову математичної логіки. На другому етапі редагування тексту залежно від виду літератури може відбуватися за двома варіантами: а) контроль тексту лише на наявність у ньому суперечностей (для образних видів літератури); б) контроль тексту на наявність у ньому суперечностей і розрахунок його істинності (для понятійних та образно-понятійних видів літератури).

6. Лінгвістичні норми

Орфограми

Методи контролю. На перших етапах для автоматизації процесів редагування використовували різні методи пошуку орфографічних помилок. Ці методи можна класифікувати на такі чотири групи:

• поліграмні

• методи

• словникові

• методи

• автокореляційні

• кроскореляційні

Поліграмні методи передбачають, що в тексті в кожному слові контролюють сполучення кількох сусідніх літер, наприклад біграм, триграм, складів чи псевдоскладів.

Використання словникових методів базується на тому, що контролюють не окремі частини слів, а відразу цілі слова.

Особливість застосування автокореляційних методів полягає в тому, що для контролю тексту як нормативну базу використовують сам текст, тобто його контроль на основі цього ж таки тексту. Використання кроскореляційних методів полягає у використанні заздалегідь підготованих масивів нормативних елементів.

Можливість використання такого методу базується на тому факті, що помилки є випадковими й практично не повторюються, а, отже, частота слів чи поліграм, в яких допущена помилка, дорівнює одиниці.

Тому для контролю будь-якого тексту достатньо утворити його частотний словник і перевірити лише ті слова, частота яких дорівнює одиниці. Саме серед них будуть усі слова з помилками.

Суть кроскореляційного словникового контролю полягає в тому, що найперше в пам'ять комп'ютера записують словник потрібної мови. Далі кожне слово контрольованого тексту шукають у комп'ютерному словнику і, якщо знаходять, то вважають його правильним, а якщо ні — помилковим. Звичайно, і серед правильних слів можуть бути помилкові (у випадку, коли замість одного правильного слова ввели зовсім інше правильне слово, тобто допустили семантичну помилку), а серед помилкових можуть бути правильні (у випадку, коли такого слова — вузькогалузевого терміна, неологізму тощо — в словнику нема).

Обсяг комп'ютерних словників для контролю тексту в більшості діючих програм перевірки орфографії перебуває в межах кількох десятків тисяч слів. Різке збільшення обсягу цих словників до сотень тисяч веде лише до зниження ефективності контролю (наприклад, частина неправильних слів через наявність у словнику абревіатур ідентифікуються як правильні).

Зрозуміло, що не існує такого комп'ютерного словника, в якому були б усі слова, які використовують у тексті. Адже постійно з'являються нові терміни, неологізми, нові абревіатури тощо. Тому вважають дуже доброю ситуацію, коли покриття тексту комп'ютерним словником становить близько 98%.

Щоби забезпечити максимальне покриття тексту, яке істотно залежить від семантичного наповнення словника, часто чинять так: у комп'ютерному словнику виділяють словник загальновживаної лексики (загальний словник) і лексику окремих галузей знань (галузеві словники). У кожний галузевий словник, крім термінів і номіналій, включають також персонали (власні імена й прізвища людей), географічні назви, скорочення та абревіатури. Далі для контролю тексту якоїсь конкретної галузі використовують загальний словник, а також добирають потрібний галузевий словник. Крім того, деякі програми перевірки орфографії дають користувачам змогу створювати для окремих видань локальні комп'ютерні словники, тобто словники для одного конкретного тексту.

Комп'ютерні словники, які використовують для редагування текстів, класифікують:

— за типом лексичних одиниць — словники словоформ, в яких слова подають у всіх їх словозмінних формах, і словники основ, у яких до основи кожного слова вказують всі її можливі закінчення;

— за наявністю блоків для аналізу морфем (префіксів, суфіксів і закінчень), за допомогою яких від основ можна утворювати нові похідні слова.