Лекція №1. Тема: видавничі норми редагування

Видавничі норми (загальні та галузеві) переважно стосуються не змісту, а форми подання різноманітних компонентів повідомлень. Нижче будуть розглянуті тільки загальні видавничі норми.

У більшості випадків контроль видавничих норм здійснюють шаблонними та параметричними методами.

1. Вихідні відомості

Перелік і розташування вихідних відомостей, що додають до опублікованих повідомлень, залежить від виду ЗМІ. Подамо склад і розташування цих відомостей для паперових та електронних ЗМІ.

Книги повинні включати: 1) відомості про авторів та інших осіб, які брали участь у створенні видання; 2) назву видання (основну, паралельну, ключову, альтернативну); 3) надзаголовкові, підзаголовкові та вихідні дані; 4) випускові дані (номер і дата видачі документа про реєстрацію видавця в Державному реєстрі видавців, обсяг видання, наклад тощо)¹; 5) класифікаційні індекси; 6) знак охорони авторського права. Перелічені вихідні відомості розташовують: а) на титулі: відомості про автора та інших осіб, які брали участь у підготовці видання, заголовок (назву) видання, надзаголовкові та підзаголовкові дані, дані про передрук, вихідні дані; б) на звороті титулу: індекс УДК, макет анотованої каталожної карточки, реферат, анотацію на книгу, знак охорони авторського права; в) на останній сторінці видання: випускові дані.

Періодичні (газети й журнали) та продовжувані видання повинні мати такі обов'язкові вихідні дані: 1) назва видання; 2) засновник (співзасновник) видання; 3) прізвище та ініціали редактора (головного редактора); 4) порядковий номер випуску і дата виходу в світ; 5) індекс видання, розповсюджуваного за передплатою; 6) наклад; 7) ціна або помітка — "Безкоштовно"; 8) адреси редакції, видавця, друкарні; 9) серія, номер і дата видачі свідоцтва; 10) видавець (співвидавець). Крім того, у вихідних даних часто подають також таку необов'язкову інформацію, як номер телефону редакції та перелік прізвищ членів редакційної колегії.

¹ Крім того, за традицією у випускових даних вказують: дату передачі повідомлення в набір; дату підписання до друку; формат видання; розмір паперу; основну гарнітуру; спосіб друку; обсяг в умовних друкарських та обліково-видавничих аркушах; номер замовлення; наклад; ціну.

Ці відомості розташовують на першій (п. 1,2,4,5, в журналах — перелік прізвищ членів редколегії), рідше — другій чи третій та останній (п. З, 6, 7, 8, 9, 10, номери телефонів редакції, в газетах — перелік членів редколегії) сторінках видання.

2. Коректура

Поняття коректури

У видавничій практиці склалося так, що границю між редагуванням та коректурою проводять дуже умовно, хоча, на нашу думку, вона є чіткою та однозначною. Так, у навчальному посібнику "Коректура" вказано, що ".. .коректурою називають... творчий процес виявлення та виправлення помилок у тексті й недоліків виготовлення друкарської форми, підготованої для тиражування друкарським чи будь-яким іншим способом. ...Головна мета процесу — забезпечити точну відповідність будь-якої копії оригіналові... а також досягнути стилістичної, граматичної й технічної досконалості підготованої текстової форми та високої якості твору друку в цілому". Таке означення завдань коректури частково збігається з завданнями редагування. На практиці це призводить до того, що коректора зобов'язують, крім власних функцій, виконувати ще й функції молодшого редактора, і, таким чином, сплутують два зовсім різні процеси.

Сплутування процесів коректури й редагування явно хибне: редагування та коректура — два зовсім різні процеси. Зокрема, коректура — це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригіналом. Іншими словами, здійснити коректуру означає: провести познакове порівняння (контроль) копії та оригіналу повідомлення, і в разі нетотожності знаків в одній і тій самій позиції (тобто за наявності спотворень) виправити в копії спотворений знак на той, що є в цій позиції в оригіналі.

Сплутування процесів коректури й редагування є шкідливим ще й для виробничого процесу. Відбувається об'єднання норм коректури й редагування в єдине ціле, їх нівелювання, а в результаті – зниження ефективності опрацювання повідомлення.

Звичайно, зі сказаного зовсім не випливає, що коректорові не можна доручати виконання функцій молодшого редактора (проводити контроль найпростіших видавничих норм), а молодшому редакторові — функцій коректора. У багатьох випадках, коли коректор паралельно з власне коректурою виконує ще й найпростіші функції редагування, це сприяє підвищенню продуктивності праці, а тому є корисним і потрібним. Проте таку сумісну працю можна доручати лише найкомпетентнішим, найкваліфікованішим працівникам ЗМІ.

Необхідність процесу коректури

Наявність процесу коректури у видавничому процесі прямо залежить від її технології. Класичний видавничий процес вимагає обов'язкового копіювання авторського оригіналу, тобто його повторного набирання (передрук у видавництві після виправлення редактором; набирання видавничого оригіналу в друкарні; часткове перенабирання зверстаних сторінок внаслідок наявності найрізноманітніших помилок). Сучасний же (комп'ютеризований) видавничий процес, навпаки, такого копіювання зовсім не потребує, оскільки будь-яке повідомлення, записане автором на комп'ютерному носії інформації (наприклад, магнітному диску), може бути скопійоване без повторного набирання. Така можливість з'явилася завдяки тому, що комп'ютерні носії — на відміну від паперових — дають змогу запа­м'ятовувати коди літер і копіювати їх (без повторного набирання) електронними методами довільну кількість разів без будь-яких обмежень.

Зі сказаного випливає, що процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес (наприклад, із металевим набором) або коли використовують частково комп'ютеризований видавничий процес (автор подав рукопис у ЗМІ на некомп'ютерному носії інформації, наприклад на папері). Коли ж використовують повністю комп'ютеризовану технологію (автор подав свій оригінал і на папері, і на комп'ютерному носії інформації), то в цьому випадку проведення процесу коректури є зайвим.

З цього теоретичного висновку маємо два вкрай важливі для практики наслідки: а) ЗМІ повинні всіляко сприяти тим авторам, які готують і подають свої авторські ори­гінали на комп'ютерних (крім паперових) носіях інформації (це суттєво скорочує фінансові витрати на публікування видань); б) із впровадженням у видавничу справу комп'ютерних технологій процес коректури з видавничого процесу зникатиме.

Проте, оскільки в наш час автори ще достатньо часто подають рукописи на некомп'ютерних (паперових) носіях інформації, то в залишається потреба в поданні опису традиційної коректури.