Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Gotovy_Fisk_admin.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
142.34 Кб
Скачать

25

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет фінансів

Кафедра податків і фіскальної політики

Комплексне практичне індивідуальне завдання

з дисципліни

«Фіскальне адміністрування»

Виконала:

студентка групи ФО- 42

Каштелян А.П.

Перевірив:

викл. Ткачик Ф.П.

Тернопіль – 2012

  1. Порівняльний аналіз текстів податкового кодексу україни, сша, болгарії та великобританії стосовно визначення та узгодження податкових зобовязань.

Відповідно до Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року податкове зобов’язання – це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством. В Україні існують такі способи визначення податкових зобов’язань як декларування об’єкта оподаткування та суми податку платником, а також визначення податкового зобов’язання податковим агентом, ще одним способом є визначення податкового зобов’язання фіскальним органом.

Також платник податків має змогу самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, крім випадків, передбачених податковим законодавством, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою .

Самостійно визначене платником податкове зобов’язання вважається узгодженим з дня подання ним податкової декларації. Таке зобов’язання не може бути оскаржене в судовому чи адміністративному порядку, оскільки відповідальним за помилку є сам платник. Допущені ним неточності можуть бути відкориговані в майбутніх періодах шляхом подання уточнених декларацій.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

  • дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

  • рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

  • платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

  • дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;

  • згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

  • результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Якщо сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Зобов’язання, нараховане податковим органом, вважається узгодженим в день отримання платником податкового повідомлення-рішення. Водночас, для захисту інтересів платників, передбачено апеляційний порядок узгодження податкових зобов’язань. Коли сума грошового зобов’язання платника податків розраховується контролюючим органом, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. В ньому зазначається підстава для нарахування платежу із посиланням на відповідну норму законодавства, граничні терміни погашення зобов’язання, можливі наслідки несплати та порядок оскарження дій податкового органу.

Податкове повідомлення-рішення вважається врученим фізичній особі, якщо його вручено їй особисто або її законному представникові або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкові зобов’язання за непрямими методами визначаються: якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у зв’язку з не встановленням його місце знаходження або ухилення від надання необхідних для цього відомостей; при неможливості обрахувати податкове зобов’язання у зв’язку з не веденням платником податків обліку чи відсутністю первинних документів; при не підтвердженні платником наведених у деклараціях розрахунків.

У більшості країн світу податковим органам надані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням платниками податків вимог податкового законодавства. Платники самі визначають свої зобов’язання та справляють платежі до бюджетів. Здебільшого перевірка обмежується бухгалтерськими книгами та звітами. Однак, якщо, на думку інспекторів-ревізорів (аудиторів), звіти, бухгалтерські книги і облікові записи платника не є відповідним документом для відображення господарської діяльності платника, то доцільно застосувати непрямі методи для відстеження правильного розміру доходу, що оподатковується, і відповідних донарахувань[2].

На відміну від українських податкових інспекторів західні та східні колеги широко використовують непрямі методи розрахунку податків. Вони застосовуються, коли підприємство не веде облік доходів і витрат або він не викликає в інспектора довіри. Найчастіше ці методи використовуються при перевірках підприємств, пов’язаних з обігом готівки: торгівлі, громадського харчування, сфери послуг.

Для того, щоб збагнути масштаби економічних перетворень та значення податкової служби в їх здійсненні, доцільно звернутися до світового досвіду зазначених процесів та їх правового забезпечення. Прикладом може слугувати податкова служба США, яка є федеральною службою та входить до складу уряду і підпорядкована Президентові. Крім того, в системі судової влади держави існує Податковий суд Сполучених Штатів, який розглядає справи, пов’язані з оподаткуванням. Кожен штат має свою конституцію та наділяється повноваженнями не від Федерального уряду, а від населення штату. Самі штати розподілено на округи, які, у свою чергу, мають власні повноваження. Майже в усіх питаннях законодавства можна прослідкувати частковий збіг повноважень федерації та штатів, які до нього входять, хоча в Конституції зазначено, що вона є «найвищим законом Сполучених Штатів» і ця стаття, що затверджує верховенство федерального права над правом штатів, на практиці підсилюється тим фактом, що в фінансових питаннях штати дедалі більше стають залежними від федерального управління.

Організація системи управління передбачає збирання податків на трьох незалежних один від одного рівнях: федерації; свого штату; свого округу чи міста. Усі ці податки розрізняються за характером і розмірами. Відмінності є не тільки в основі оподаткування, існує також спектр різних тарифів, звільнень від податків та утримань частини податків.

У США діє п’ять типів податків, але не кожен з них збирається на всіх трьох рівнях. До них віднесено: податок на прибуток; податок з обороту; податок на прибуток з нерухомості; акцизний збір; внески до фондів соціального страхування. Тільки акцизний збір адмініструється на усіх рівнях, а внески до фондів соціального страхування віднесено до федеральних податків, так як і податок на прибуток, який лише інколи збирається на рівні штату або міста чи округу.

Податкова служба (далі – ПС) виникла ще за часів громадянської війни (18611865 рр.) і існувала як Бюро оподаткування. Завданням Бюро оподаткування було: «…втілювати в життя та забезпечувати виконання законів національного оподаткування та відповідних законодавчих актів, крім тих, що мають відношення до алкогольних напоїв, тютюнових виробів, вогнепальної зброї та вибухівки». Податки збиралися інспекторами податкових округів, які призначалися безпосередньо президентом за дорученням сенату. Кожний штат розподілявся на різні податкові округи. Обов’язкова сплата податків була передбачена законом «Про національне оподаткування» 1813р., що був чинний до 1942 р. Потім податкова служба стала одним з двадцяти бюро Міністерства фінансів із назвою ІРС, метою якої є: «…збирати належну кількість податків, витрачаючи якомога менше коштів; служити народові, постійно поліпшуючи якість послуг; виконувати свою роботу, гарантуючи найвищий ступінь віри людей у чесність, результативність і справедливість».

Під час реорганізації в 1998 р. на основі закону «Про реструктуризацію та реформування податкової служби» Конгрес вніс доповнення до визначення мети податкової служби, зазначивши, що необхідно приділити увагу ефективному обслуговуванню людей і задоволенню потреб платників податків. Втілення поставленої мети в життя було доручено контролювати міністру фінансів, який має вплив на виконання завдань ПС. Він призначається безпосередньо президентом після ухвалення його кандидатури сенатом. Основну частину своїх повноважень у цій сфері міністр фінансів делегує комісарові податкової служби [230].

Законодавчо ПС визначено державною службою «адміністративною агенцією» та структурою уряду США. Належність цієї організації до агенції має важливе значення для визначення повноважень та обов’язків, якими наділено відповідні органи у межах закону «Про адміністративні процедури», що регулює виконання всіма урядовими структурами поставлених завдань. Кожен громадянин має можливість у відносно спрощеній формі вимагати від урядових органів і ПС забезпечення його конституційних прав, якщо, на його думку, вони були порушені або порушуються ними. Законом також визначено, що під час нарахування та стягнення податків з доходів (прибутків) ПС використовує інформацію, відображену в податкових деклараціях платників податків. Кожного року ПС надсилає всім платникам податків примірник податкової декларації, який фізичні особи повинні заповнити і повернути у термін до 15 квітня в територіальне відділення ПС, а юридичні особи – до 15 березня. Податкові декларації містять величезний обсяг інформації, на опрацювання якої витрачаються значні кошти.

До прийняття закону «Про реорганізацію та реформу податкової служби» 1998 р. ПС було реорганізовано відповідно до так званої «триярусної графічної системи», яка складалася з федерального офісу та регіональних і окружних відділень по регіонах (територіальна реорганізація). Завданням полягало в тому, щоб «триярусну графічну систему» перетворити на структуру, яка була зорієнтована на потреби, що є спільними для різних груп платників податків. Нині процес реорганізації перебуває на стадії завершення. Структуру федерального офісу змінено, крім того, в Міністерстві фінансів створено відділ контролю, що контролює діяльність ПС з: адміністрування; управління; виконання положень законів про оподаткування, а також постанов та податкових угод, пов’язаних з цими законами; слідкування за дотриманням положень законів про оподаткування, а також постанов та податкових угод.

Фактичне проведення нарахування і стягнення податків відбувається безпосередньо в територіальних організаціях. Для проведення діяльності «по регіонах» їх розподілено на:

 10 сервісних центрів для обробки надісланих податкових декларацій;

 32 абонентських сервісних телефонних пункти для платників податків, що надають відповіді на запитання та розв’язують загальні проблеми платників податків;

 23 пункти автоматизованого збору податків для стягнення податків і проведення відповідних процедур;

 3 пункти дистрибутивного набору, що займаються обробкою централізовано зареєстрованих податкових декларацій;

 2 інтегровані комп’ютерні пункти для централізованої реєстрації податкових декларацій;

 33 окружних відділення, що, крім усього іншого, займаються перевіркою податкових декларацій;

 23 пункти обслуговування клієнтів, які дають по телефону відповіді на найбільш специфічні запитання платників податків.

Фактичний процес нарахування податків відбувається в 33 окружних офісах, розташованих у регіонах. Вони виконують операційну й узгоджувальну функції ПС, визначають виконання платниками податків своїх обов’язків зі сплати податків, суми заборгованих податків шляхом перевірки податкових декларацій. Крім того, вони збирають заборговані суми оподаткування та здійснюють кримінальні розслідування. Окружні відділення встановлюють безпосередній контакт з платниками податків. Вони виконують функції чотирьох типів, серед яких: перевірка, збирання податків, кримінальне розслідування та обслуговування платників податків. Кожне з цих окружних відділень має свої відділи в певному окрузі, які є базою для проведення контролю оподаткування.

Фактична перевірка податкових декларацій, до якої належить і податковий аудит, виконується відділом перевірок. Розподіл галузей (наприклад, нафтодобувна або металургійна промисловість) визначається організацією відділу перевірок у кожному окрузі. Всі окружні відділи перевірок складаються з п’яти окружних груп, що мають функції:

 класифікації податкових декларацій;

 розгляду проведених аудиторських перевірок;

 здійснення виїзних перевірок; проведення офісних перевірок, а також підтримка інших обслуговуючих підрозділів.

У великих округах є дещо більше відділів для проведення перевірок. До них також відносять відділи з більшою кількістю працівників, які займаються координованими перевірками.

Перевірки проводяться посадовими особами податкової служби філії з питань територіальних перевірок, філії з питань офісних перевірок та філії з питань координованих перевірок. Ці посадові особи є податковими службовцями, які спеціалізуються на виконанні податкових перевірок. У США працюють два типи таких службовців: податкові ревізори (3 тис. співробітників), які нараховують суми оподаткування, та збирачі податків (більше ніж 16 тис. співробітників), які в основному проводять контроль оподаткування.

Податкові декларації відбираються для перевірки в сервісному центрі через комп’ютер або вручну. Відбір через комп’ютерну систему відбувається у два етапи. Спочатку комп’ютер відбирає потенційні декларації для аудиту, а потім працівник вказує, які декларації має бути відібрано для перевірки. Використовуючи складну математичну формулу, система визначає аудитний бал для кожної декларації. Коли бал перевищує певну цифру, ці декларації відбираються для перевірки. Декларації з найвищими балами передаються до сервісного центру, де вони вивчаються і потім приймається рішення про перевірку.

Як показує практика, завдяки зазначеній системі у США відбирається лише 1,52 % поданих декларацій, що значно звужує кількість суб’єктів підприємництва, які необхідно перевірити.

Більша частина декларацій відбирається автоматично. Лише четверта частина відбирається вручну.

Не кожне проведення контролю здійснюється на території платника податків. Деякі види контролю здійснюються у відділеннях податкової служби. Вся необхідна додаткова інформація про платника податків здобувається через листування або при співбесіді з платником податків чи його податковим консультантом.

Порівняно із виїзною перевіркою, перевірка офісів є менш складною та менш масштабною. Офісний аудит, як правило, обмежений до визначених елементів декларацій, вибраних податковою службою. У більшості випадків офісний аудит проводиться податковим аудитором, який менш кваліфікований, ніж податковий агент. Процедура аудиту починається з листа до платника про те, що його декларація відібрана для перевірки. Під час листування з платником аудитор може запитувати пояснення деяких деталей. Виклик платника для співбесіди відбувається тоді, коли проблема ускладнюється і її неможливо вирішити через листування[3].

Податкова політика Болгарії будується відповідно до міжнародних норм і правил, що регламентують взаємини болгарських підприємств, фірм різної форми власності з державою. Вона спрямована на стимулювання ефективного і стійкого зростання національної економіки. Акцент також робиться на припинення протиправних дій з боку виробничих та комерційних структур у сфері оподаткування, а також повернення до Болгарії грошових коштів, отриманих від незаконних торгових операцій.

Податкова система Болгарії має дворівневу будову і формується з республіканських і місцевих податків. Республіканські податки поділяються на прямі (корпоративний податок і податок на доходи фізичних осіб) і непрямі (акцизи і податок на додану вартість). До прерогативи місцевого самоврядування належить стягування податків на нерухомість, спадок, дарування та ін.

Основними актами в зазначеній галузі є: Податково-страховий процесуальний кодекс, Закон про національне агентство з доходів; Закон про податок на додану вартість; Закон про акцизи і податкові склади; закон про корпоративний податок (податок на прибуток); Закон про оподаткування доходів фізичних осіб; Закон про місцеві податки і збори.

Всі громадяни Болгарії платять податки на доходи: як службовці, так і особи вільних професій. У випадку, коли фізичні особи є постійними резидентами Болгарії, податок стягується як з доходів, отриманих у Болгарії, так і за її межами. Іноземні резиденти, які працюють в Болгарії, платять податок на доходи, отримані тільки в даній країні. Для того, щоб вважатися резидентом Болгарії, потрібно проживати в країні протягом, принаймні, 183 днів у рік. Якщо ж період проживання становить менше 183 днів, і при цьому громадяни мають будинок у Болгарії, який є місцем їх основної резиденції, вони також вважаються резидентами країни. Роботодавець зобов’язаний кожен місяць утримувати із заробітної плати службовця суму прибуткового податку, що підлягає сплаті, та витрати на державне страхування.

Податок на доходи фізичних осіб становить 10%. Прогресивна шкала скасована.

В Болгарії та податкова адміністрація, зі стратегічної точки зору, зосереджує свою увагу на великих платниках податків як засобі вдосконалення виконання податкових вимог великими платниками, модернізації податкової адміністрації та забезпеченні стабільного рівня податкових надходжень.

Податок на прибуток вноситься до республіканського бюджету. З 2009 року ставка податку на прибуток знижена до 10%.

В Болгарії податком на прибуток обкладається прибуток фірм, який не підпадає під єдиний податок. Він вноситься до республіканського та місцевого бюджетів. Ставка податку до республіканського бюджету залежить від розміру річного прибутку:

прибуток до 50000 лв. – ставка 15% (до 31 грудня 2010 р. була 20%);

прибуток понад 50000 лв. – ставка 20% (до 31 грудня 2010 р. була 25%).

Податок вноситься авансом кожен місяць до 15 числа у розмірі 1/12 прибутку за попередній рік. За підсумками року залежно від фактичного прибутку виробляється корекція:

якщо прибуток більше минулорічного, вноситься різниця;

якщо прибуток нижче торішнього, то надлишок внесеної суми йде в залік майбутніх оплат з нарахуванням відсотка за ставкою Національного банку. Нові фірми і фірми, що мали збитки в минулому році, щомісячні відрахування виробляють на базі фактичного прибутку за попередній місяць. За результатами року проводиться корекція. 1/12 частина прибутку коригується з урахуванням інфляції.

З усіх країн, де справляється податок на додану вартість, на сьогодні тільки Болгарія застосовує спеціальні рахунки для забезпечення стягнення ПДВ. Незабаром планує запровадити ПДВ-рахунки Росія. Тепер до них приєдналася й Україна.

Податкове законодавство Болгарії в частині сплати ПДВ практично відповідає порядку, передбаченому в Податковому кодексі Російської Федерації. Сплата ПДВ проводиться за заліковою схемою, за якої податкове зобов’язання зменшується на суми податкового кредиту. Податок включається до ціни товарів (робіт, послуг). До бюджету сплачується різниця між сумою ПДВ, що надійшла за реалізовані товари (роботи, послуги), і розміром податку, сплаченого постачальникам. Від’ємна різниця відшкодовується платнику податків з бюджету.

Сучасна податкова система Великобританії складається з п'яти основних великих груп податків:

- прямі податки на доходи (прибутковий податок, податок з капіталу, податок на спадщину);

- непрямі податки (податок на додану вартість, акцизи, гербові податки);

- місцеві податки (податок на нерухомість та ін.);

- податки на ділову активність;

- інші податки.

Оподаткування в Великобританії відбувається принаймні на двох рівнях: місцевого уряду і центрального уряду (через Податкове Управління - HM Revenue & Customs). Місцевий уряд утримується за рахунок державних грантів, податків на комерційну нерухомість, місцевого податку і, особливо останнім часом, за рахунок таких прибутків, як плата за паркування на вулицях. Зміст центрального уряду відбувається в основному за рахунок прибуткового податку, виплат по обов'язковому страхуванню національному, ПДВ, корпоративних податків і акцизних податків на паливо, тютюн і алкоголь.

Податок на прибуток – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великобританії. Він був запроваджений у 1842 році у розмірі 7 пенсів з кожного фунта стерлінгів оподатковуваного доходу. Нагадаємо, що до запровадження десяткової системи у 70-ті роки ХХ ст. фунт стерлінгів складався з 240 пенсів (20 шилінгів по 12 пенсів). Тобто у відсотковому вимірі тодішня ставка дорівнювала 2,9 %.

Будь-який прибуток, отриманий на території Сполученого Королівства, обкладається податком незалежно від місця проживання або формального резиденства особи або країни реєстрації компанії.

Для приватних осіб це означає наступне. Особи, які не є податковими резидентами у Великобританії, платять податок тільки на прибуток, отриманий на території Великобританії. Дохід, отриманий за межами Великобританії, податком не обкладається.

Для осіб, які є податковими резидентами з домицилия у Великобританії, податком обкладаються як прибуток, отриманий на території Великобританії, так і прибуток, отриманий за її межами.

Особи, які є податковими резидентами з домицилия в будь-якій країні крім Великобританії, зобов'язані платити податок на прибуток, отриманий на території Великобританії. Прибуток, отриманий за межами Великобританії, оподатковується тільки в тому випадку, якщо вона ввозиться на територію Великобританії. Для таких осіб Британія є країною з пільговим податковим режимом. Домицилий також впливає на податок на спадщину і податок на приріст капіталу.

Фізична особа має подати свою декларацію про доходи не пізніше 30 квітня після закінчення податкового року (або до 15 червня, якщо це ж фізична особа володіє індивідуальним підприємством), у міру того як воно отримує дохід, що підлягає оподаткуванню. Товариства, зареєстровані в Великобританії, зобов'язані подати декларацію про доходи не пізніше ніж через шість місяців після закінчення їх податкового року. У разі подання простроченої декларації або приховування доходів можуть застосовуватися каральні заходи.

Податковий рік (Tax Year або Fiscal Year) у Великобританії починається 6 квітня і закінчується 5 квітня наступного року.

Вибір дивних дат для податкового року сягає корінням у минуле. У 1752 році Англія перейшла з Юліанського календаря, за яким новий рік, так само як і податковий, починався 25 березня, на Григоріанський календар з початком нового року 1 січня. Два календаря відрізнялися на 11 днів, і уряд, не бажаючи втрачати податки за ці дні, перенесло початок податкового року на 5 квітня, а в 1800 році на 6 квітня.

У Великобританії Міністерство фінансів історично носить назву Казначейства, функції якого полягають в управлінні системою державних фінансів, розробці фінансово-економічної політики. Формально Казначейство очолює прем’єр-міністр, що має титул першого лорда Казначейства. Фактично фінансовим відомством управляє канцлер казначейства (міністр фінансів) – посада, яка в уряді вважається ключовою. Крім канцлера казначейства, до вищого керівництва належать генеральний скарбник (член Кабінету Міністрів), фінансовий секретар (перший заступник міністра, член кабінету), парламентський секретар і 5 лордів-уповноважених.

У фіскальному відношенні країна поділена на 15 податкових округів, яким підпорядковані 600 дільниць і 135 центрів збирання податків. Центральними фігурами податкової служби є збирачі податків і податкові інспектори, які підпорядковані окружним контролерам. Збирачі забезпечують надходження податків, у тому числі і стягнення в примусовому порядку, контроль за правильністю податкових зобов’язань здійснюють інспектори.

Посадові обов’язки інспектора на його дільниці полягають у розсиланні платникам нагадувань і бланків податкових декларацій, у перевірці декларацій та іншої податкової звітності, у нарахуванні податкових зобов’язань у випадках неподання належної декларації або неточності даних. У підпорядкуванні податкового інспектора знаходяться помічники і клерки[1].

Оцінюючи британську систему податкової адміністрації, варто наголосити, що в ній скомбіновані апаратно-бюрократичні й громадські засади. Представники громадськості можуть брати активну участь у процесі оподаткування, до якого також залучені парламентські структури. У такій системі оподаткування платник не пасивний суб’єкт, а активний колега податкового органу. Такий порядок є ознакою правової держави і громадянського суспільства, що заслуговує на повагу і наслідування.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]