4.Агровиробниче групування гркнтів, заходи по їх раціональному використанню

Під час польового обслідування на території господарства було виявлено 46 грунтовіх видів. З метою забеспечення ефективності механізації сільськогосподарських робіт і вищої продуктивності праці сілському господарстві та з мнтою створення умов поліпшення організації території, враховуючи агровиробничі властивості грунтів , залгання їх по рольєфу, фізико- хімічні та агрохімічні показники грунти господарства обєднуються в 15 агровиробничих груп, в межах яких основні агротехнвчні прийоми будуть близькими навіть однаковими.

IV.Агровиробнича група

Перший грунт ,що мі будемо описувати це є темносірий опідзолений грунт. Він входить до четвертої агровиробничої групи.

Грунти цієї агроргупи залягають на вирівняному плато, покатих та пологих схилах неглибоких балок, загальна площа їх становить 2945,14 га.

Вони досить багаті на перегній, мають сприятливі фізичні агрономічні властивості, несприятливі для розвитку кореневої системі рослин і для обробітку, щільний ілювіальний горизонт залягає досить глибоко, яр сприяє поглибленню орного шару.

За даними фізико- хімічних аналізів видно що, грунт слід віднести до середньо забезпечених основними легко рухомими елементами живлення рослин.

VIII. Агровиробнича група

Грунти цієї групи залягають на схилах південної експозиції з крутизною 12-15°.

Використовуються , як землі кормові сівозміни та природні кормові вугіддя.

Характерною особливістю цих грантів є те, що змивом знищена найродючіша настина профілю – верхній гумусовсо – елювіальний горизонт, на поверхні виходить верхня частина перехідного елювіального горизонту, темного бурого кольору, збідненого гумусу . Вміст гумусу в ороному шарі невеликий, менше 1,58%. Ступінь насиченості на кальцій високий – 97,7% . Урожай сільськогосподарських на таких грунтах низькі. Використування іх під культури польової сівозміни і звичайний обробіток сприяють подальшому розвитку, томц більш доцільно використовують в кореневій та ґрунтозахисних сівозмінах. А для відношення родючості грунту слід проводити періодичне залуження. Середньо змиті грунти в комплексі з виходом порід – 10% слід залісити з метою захисту від руйнування ерозією.

XXVII.Агровиробника група

Лучний грунт добре гумусова ним, на глибині 0-20 см гумусу 5,84%, однорідний по кольору, зернистої структури. Використовується в кормовій та лукопасовищній сівозміни.

Лучний глибокий шаруватий грунт залягає в заплаві річки. Поряд з глибоким профілем, що перевищує 100 см (120-130см)відрізняється наявністю в верхньому горизонті негумусований, прошарків, нерідко різного механічного складу.

Лучний глибокий наносний грунт залягає на дні бвлки, має дуже глибокий профіль 150 см, добре і однорідно гумусова ний, в нижній частині профілю помітно огеєний.

Грунти даної агрогрупи, зайняті орними землями, потребують: правильної агротехніки, внесення органічної та мінеральних добрив (особливо азотних). Придатні для використання в спеціальній сівозміні.

Лучні шаруваті та сильно шаруваті грунти, що залягають в прирусловій частині заплави, та запроектовані під ліс, потребують заліснення.

Заходи по підвищенню родючості грунтів

Основними заходами для зменшення втрат поживних речовин є такі: 1) внесення добрив у зволожений шар ґрунту в оптимальних нормах і дозах з урахуванням властивостей ґрунтів та біологічних особливостей культур, величини запланованого врожаю; 2) застосування повільно діючих добрив та інгібіторів нітрифікації; 3) боротьба з втратами внаслідок ерозії, денітрифікації, вимивання, засвоєння бур’янами; 4) проведення меліоративних робіт.

Підвищення родючості ґрунтів досягається за рахунок проведення меліорації (вапнування, гіпсування), науково обґрунтованого застосування органічних та мінеральних добрив, ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Для забезпечення рослин достатньою кількістю поживних речовин з урахуванням біологічних і сортових особливостей, величини запланованого врожаю, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів необхідним є додержання конкретної системи. Ця система складається з таких ланок: 1) визначення необхідності проведення хімічної меліорації, внесення певної кількості органічних і мінеральних добрив, меліорантів з урахуванням запасу поживних речовин і прогнозування родючості ґрунтів; 2) розподіл ресурсів засобів меліорації; 3) розроблення системи і плану застосування добрив, які забезпечують виконання планів виробництва сільськогосподарської продукції і відтворення родючості ґрунтів; 4) складання проектно-кошторисної документації на застосування засобів хімізації; 5) здійснення авторського нагляду і контролю за використанням засобів хімізації; 6) визначення ефективності застосування засобів хімізації, частка їх у досягнутому рівні врожайності. Поєднання цих ланок дає змогу використовувати замкнуту автоматизовану систему управління, яка сприяє оптимальному використанню добрив на науковій основі й отримувати найбільший економічний ефект.

Окультурення грунту.

Окультурювання грунту - це екологічна реорганізація всіх ком­понентів біогеоценозу, що призводить до антропогенної зміни ґрунтових режимів під потреби однієї рослини. Окультурювання грунтів - систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних влас­тивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто форму­вання ґрунтів із більш високим рівнем ефективної й потенційної родючості.

Різноманіття природних умов сільськогосподарського виробництва складається в результаті різних комбінацій природних факторів, які впливають на рівень продуктивності землі і праці. Різна кількість і поєднання одних природних факторів (тепла, вологи, світла, поживних речовин ґрунту і т.ін.) прискорюють або уповільнюють розвиток рослин, визначають їх біомасу. Тим вони ніби по-різному винагороджують працю в сільському господарстві. Інші, а часто і ті ж самі природні фактори (гранулометричний склад ґрунту, вміст гумусу, вологість, рельєф і т.і.), полегшують працю або роблять її більш трудомісткою, визначають технологічні умови землі.

Людина підвищує природну родючість ґрунтів у процесі їх сільськогосподарського використання за допомогою добрив, обробітку, внесення меліорантів (вапно, гіпс та інші кальційвмісні сполуки), зрошення, осушення, сидерації, сівозмін і т.п. Поліпшення водно-повітряного й поживного режимів, агрофізичних, фізико-хімічних, агрохімічних властивостей, біологічної активності грунту суттєво підвищує його родючість .

На сучасному етапі розвитку суспільства перед землекористувачами стоїть завдання не просто відновлення ґрунтової родючості, а розширеного її відтворення в процесі окультурювання ґрунту.

Оскільки різні рослини потребують різних умов і неоднаково можуть використовувати природну родючість ґрунту, окультурювання повинно сприяти зміні важливіших агрономічних властивостей ґрунту та встановленню оптимального взаємовідношення між ґрунтом і головною екологічною групою вирощуваних на ньому культур.

Для ефективного окультурювання ґрунтів і підвищення їх родючості необхідно застосовувати цілий комплекс заходів, які повинні бути чітко узгоджені з особливостями кожного ґрунту і кожного поля. Головне - усунути негативну дію факторів що лімітують родючість ґрунту. Так, для підзолистого типу ґрунту основними заходами є вапнування, внесення органічних добрив, травосіяння, сидерація і т.ін.; для чорноземів – заходи з накопичення і збереження ґрунтової вологи та захисту їх від ерозійних процесів; для каштанових солонцюватих ґрунтів – гіпсування і вологонакопичення; для перезволожених – осушення; для торф'яних – підвищення ущільненості тощо.

Захист ґрунтів від ерозії та заболочування.

Ерозія грунтів – найбільш розповсюджений процес руйнування грунтового покриву, що включає винос, перенос і перевідкладення грунтової маси.Комплекс протиерозійних заходів включає організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи.

Організаційно-господарські заходи припускають раціональний розподіл земельних угідь. Протиерозійній організації території передує вивчення типів місцевості, інтенсивності ерозійних процесів, складання картограм категорій земель за інтенсивністю ерозії. Комплексні протиерозійні заходи проводять з урахуванням характеру ландшафту, з охопленням водозбірних басейнів. На рівнинних територіях схили крутістю до 9° використовують під звичайні польові культури, на схилах 9-15° розміщають грунтозахисні сівозміни. Більш круті схили вилучають з інтенсивного землеробства, використовуючи їх під посіви багаторічних трав на сіно і випас. У структурі посівів горбистих районів рекомендують збільшити площі багаторічних трав до 50% і скоротити площі просапних культур.  На довгих схилах, де зростають маса, швидкість і несуча сила води, рекомендують землеробство смугами. Тут застосовуються сівозміни з приблизно рівними площами зернових, кормових культур і трав. Просапні культури чергують з грунтозахисними. Там, де ерозія особливо небезпечна, використовують постійні смуги з багаторічних трав, чагарників і дерев. Еродовані ділянки відводять під грунтозахисні лучно-пасовищні сівозміни, а сильно еродовані – для постійного залуження чи залісення.

Агротехнічні протиерозійні заходи спрямовані на ослаблення поверхневого стоку і переводу його у внутрігрунтовий. Обробіток грунтів по горизонталі, "контурне" землеробство зменшують змив грунту на 50% і поверхневий стік на 12-99%. На схилах крутизною понад 2° контурну оранку зябу і пар сполучають з обвалуванням, створюючи валики висотою 15-25 см. Обвалування з перемичками створює на поверхні мережу мікроводойм, що затримують талу воду. Для створення рівномірного сніжного покриву застосовують снігозатримання, снігозахисні заходи: оранку снігу, прикочування, щити та ін. Лісосмуги і куліси розміщають уздовж загального напрямку горизонталей, не допускаючи локальних концентрацій снігу. Кротування грунту сприяє регулюванню стоку, переходу поверхневого стоку у внутрігрунтовий, запобіганню змиву грунту, поліпшенню повітряного режиму.  Для скорочення поверхневого стоку в ряді південних районів рекомендують безполицеву оранку зі збереженням стерні чи пожнивних залишків. У інших регіонах доцільна глибока зяблева оранка раз у 3-5 років. Вона збільшує запаси вологи і зменшує змив. У гірських умовах для запобігання й ослаблення водної ерозії проводять терасування схилів. Розмір і ухил терас регулюють так, щоб поверхневий стік можна було затримати в каналі чи скинути.  Особливих заходів вимагає боротьба з ярами. За допомогою бульдозера яр виположують, попередньо знімаючи і селективно складуючи гумусовий шар. Переміщають грунт із прибровочної частини в яр. На сплановану поверхню повертають гумусовий шар. У вершині яру споруджують систему канава – вал для відводу поверхневого стоку. Одночасно з регулюванням стоку на водозборах проводять закріплення схилів яру і залуження балок стоку. Якщо яри розвинуті настільки, що загрожують шляхам сполучення чи населеним пунктам, то створюють спеціальні протиерозійні гідротехнічні споруди.  Крім зміцнення вершин і схилів ярів та балок, для боротьби з водною ерозією використовують лісопосадки на прилеглих площах. Весь комплекс протиерозійних заходів приводить до регулювання снігового покриву, стоку талих і зливових вод, до переходу поверхневого стоку у внутрігрунтовий, до скорочення водної ерозії.

Комплекс заходів щодо запобігання й ослаблення дефляції грунтів включає також організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні прийоми боротьби. Організаційно-господарськівключають раціональний розподіл земельних угідь. У результаті детального обстеження виділяють площі пісків, що розвіваються, вітроударні схили і підвищені ділянки місцевості, де сильно розвинуті процеси дефляції. Такі території доцільно засіяти багаторічними травами чи відвести під посадку лісових і садово-ягідних насаджень. Запобіганню вітрової ерозії сприяють грунтозахисні сівозміни і смугове землеробство. При нарізці полів сівозміни довгі сторони варто орієнтувати поперек активних ерозійних вітрів. Це особливо важливо, якщо надалі по межах полів планують посадку лісосмуг. Агротехнічні заходи щодо боротьби з дефляцією грунтів передбачають безполицевий обробіток грунту, що дозволяє зберегти на поверхні полів до 85% стерні й інших рослинних залишків. У зимовий час стерня захищає поле від дефляції і сприяє рівномірному розподілу снігу, більш швидкому розвитку сходів і їхній стійкості до впливу вітру.  На землях, підданих вітровій ерозії, чисті пари заміняють зайнятими, сидеральними і кулісними. Куліси з високостебельних рослин охороняють грунт від видування навесні і влітку, а взимку сприяють снігозатриманню. Для степових районів Казахстану і Сибіру рекомендують смугове розміщення парів, де чергуються пар і посів зернових. Силу вітру послабляє смугове розміщення культур, коли чергуються однолітні культури зі смугами багаторічних трав. Смуги розташовують перпендикулярно до активних вітрів. Ширина смуг залежить від ступеня схильності грунтів до ерозії та конкретних природних умов даної місцевості.  Важлива роль у підвищенні протиерозійної стійкості належить структуроутворенню. Поряд зі своєчасним обробітком, яка щадить грунт, посівами багаторічних трав, для оструктурювання грунтів у останні роки стали застосовувати полімери-структуроутворювачі. Особливо ефективні вони на легких грунтах.

Засолення грунтів.

Втори́нне засо́лення — головний наслідок зрошування земель в умовах посушливого клімату. Воно пов'язане з підйомом мінералізованих ґрунтових вод до земної поверхні. Ґрунтові води, що містять солі, починають при цьому інтенсивно випаровуватися, внаслідок чого ґрунт насичується надмірною кількістю солей.

Гостра екологічна проблема зрошуваного рільництва  забруднення поверхневих і ґрунтових вод. Це результат поливу угідь і використання води для розшарування ґрунтів.

Більшість річок, води яких використовуються для зрошування, мають мінералізацію 0,2 — 0,5 г/л. В наш час їх мінералізація зросла у 10 разів, що привело до зростання вторинного засолення.Проблеми засолення ґрунтів і вод посилюються застосуванням мінеральних добрив.

Обробіток грунту.

Головним завданням системи обробітку і грунтово – кліматичних умовах учгоспу являється систематичне нагромадження і збереження вологи в ґрунті, я ке слід проводити всіма доступними для господарства агротехнічними і іншими заходами, а також створення для с.г культури найбільш сприятливого поживного режиму.

Необхідно звернути увагу на своєчасне і якісне проведення лущення чи других приймів обробітку ґрунту вслід за збиранням зернових культур. При роздільному збиранні хлібів лущення завжди проводити лемішними лущильниками на глибину 10 см а при прямому комбайнуванні – дисковими лущильниками в агрегаті з комбайнами.

Щоб запобігти утворенню плужної підошви в сівозмінах запроваджувати систему рівноглибинної обробки на період ротації сівозмін.

Крім загально прийнятих агрономічних мироприємств слід в проваджувати нові прогресивні прийоми обробітку грунту, на нагромадження і збереження в грунті більших запасів вологи, як повторне лущення, боронування злущених площ, напівпарний обробіток зябу. Повторне лущення проводиться дисковими лущильниками після масового про стояння буряків на полях, призначених для сівби просапних культур в першу чергу на ділянках, забур’янених кореневим остом, та на площах, де зябленева оранка проводитиметься в більш пізні строки з значним розривом після збирання попередників.

Напівпаровий обробіток зябу рекомендується проводити в посушливі роки, в першу чергу під цукрові буряки і кукурудзу . Він полягає в лущені стерні, наступному рихленні на 12-14 см, боронуванні і культивації. В кінці вересня або в жовтні проводитися глибоку оранку на 20-30 см. Виходячи з конкретних погодних умов, стану ґрунту і забур’яненості поля можна застосувати додаткові прийоми поверхневого обробітку зябу, піднятого в рані строки – боронування, культивації з боронуванням. Зяб пізніх строків оранки, а також зяблену оранку на схилах боронувати не слід.

Лісо степу необхідно вносити не більше 7-9 тонн органічних добрив в середньому на 1 гектар орної землі учг госпу щорічно. Щоб вносити по 6 тонн органічних добрив в середньому на 1 гектар орної землі учг госпу необхідно щорічно нагромаджувати їх приблизно 27 тисяч тонн, тобто в три рази більше, ніж було нагромаджено в 1960 році.

Для виконання цього процесу потрібно наступні дії:

1. Нормування підстилки для худоби;

2. Використання гною літнього нагромадження;

3. Зменшення втрат гною при зберіганні за рахунок поліпшення способів його зберігання в штабелях( на полі) і в гноєсховищах ;

4. Приготування компостів: фекально – земляних, гнойно – земляних і т.д;

5. Впровадження посіву сидератів.

Крім того, значно збільшити вихід гною внаслідок значного росту поголів’я тваринництва, що передбачається перспективним планом учгоспу.

Основні заходи проти яроутворення:

• в головних вершинах діючих ярів потрібно спорудити консольні перепади, а по дну їх – легкі запруди;

• на вибіркових зонах ярів слід посадити ґрунтозахисні лісосмуги;

• бокові схили і дно ярів необхідно заліснити;

• на орних землях, що прилягають до ярів, потрібно проводити посилені агротехнічні протиерозійні заходи;

• всі існуючі лісосмуги слід прочистити і зробити їх продуктами, що буде сприяти рівномірному розміщенню снігу на полях, попередить скупчення його вздовж лісосмуг і тим самим зменшити ступінь еродованості грунтів на прилеглих ділянках