1.Предмет вивчення екології на початку 20 ст. Мета і завдання екології для економістів Екологія – це наука, яка вивчає відношення організмів (особин, популяцій, біоценозів і т.п.) між собою та з оточуючою їх неорганічною природою; загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня; середовище мешкання живих істот. Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію – теоретичну й узагальнюючу дисципліну. За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію. Методи дослідження екології. Загальним методом дослідження екології, як й інших наук, є матеріалістична діалектика з її законами розвитку і взаємодії, єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у нову якість, заперечення заперечення. Поряд з тим екологія у своїх дослідженнях використовує також широкий арсенал методів – як традиційних, так і нових. Серед них : 1). статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів; 2). балансовий метод , що дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням; 3). порівняльний метод - котрий передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими об’єктами тощо. В останні десятиріччя у вивченні екологічних проблем біосфери велике значення надається аерокосмічним методам дослідження Значну роль у дослідженні навколишнього середовища відіграє картографічний метод дослідження, який дозволяє застосовувати географічну карту для опису, аналізу і пізнання явищ. Завдання екології: 1. дослідження особливостей організації життя, в тому числі у зв’язку з антропогенним впливом, що є результатом людської діяльності, на природні системи; 2. виявлення специфіки впливу видозміненого антропогенною діяльністю середовища на саму людину; 3. створення наукової основи раціональної експлуатації природних, зокрема біологічних ресурсів; 4. прогнозування змін природи під впливом діяльності людини; 5. збереження середовища існування людини. Завданнями екології для економістів є ознайомлення зі специфікою впливу економіки в цілому та окремих її галузей на навколишнє природне середовище, засвоєння господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля; вивчення специфіки економічних методів управління процесом природокористування та вміння їх практичного застосування.

2. Раціональне природокористування: сутність принципу відповідності антропогенного навантаження природно ресурсному потенціалу.

Виникнення зон екологічного лиха, регіонів кризових екологічних ситуацій свідчить про те, що не завжди природокористування мало раціональний характер. Раціональне природокористування має забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, але при цьому зберегти високу якість середовища проживання людини. Це досягається завдяки економічній експлуатації природних ресурсів і умов та найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров’я людей. Через обмеженість самовідновлювальних і компенсаційних функцій біосфери процеси людської діяльності мають відбуватися в суворих рамках згідно з законами розвитку суспільства і природи та законами взаємодії між ними. Ці закони належить сформулювати так, щоби процес природокористування перебував під суворим контролем і регулювався державою. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігти загостренню екологічних ситуацій. У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані так. 1. Принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів. Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинених країнах для регулювання споживання первинних природних ресурсів у державному масштабі. 2. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. 3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов’язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив людини на окремі компоненти природи та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природної системи призводять до змін в інших, а іноді — до змін якостей екосистеми в цілому. 4. Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. 5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів. 6. Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються факторами як короткочасними, так і тривалої дії. Звідси випливає необ¬хідність їх урахування і в поточній, і перспективній виробничій діяль¬ності. Тому необхідним є дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування, а надто з огляду на те, що у сфері природокористування всі екологічні негативні наслідки господарської діяльності безповоротні.

3. Екологічні нормативи та стандарти якості навколишнього середовища У практиці контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовується ряд нормативних показників. Найпоширенішим серед них є гранично допустима концентрація (ГДК) — така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму (в мг на 1м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь. Концентрація наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих до¬мішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою: . Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи: І — надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть); ІІ — високонебезпечні (сірководень, діоксид азоту); ІІІ — помірно небезпечні (сажа, цемент); ІV — малонебезпечні (бензин, фенол). Середньодобова ГДК встановлюється для попередження негативного впливу на людський організм протягом цілодобового використання повітря. Регламентування викидів шкідливих речовин в атмосферу через ті чи інші джерела здійснюється на основі таких екологічних нормативів, як гранично допустимий викид (ГДВ) — норматив, який передбачає, що концентрація забруднювальних речовин у приземному шарі атмосфери від джерела не перевищує нормативну концентрацію цих речовин. Одиниця виміру ГДВ — грам на секунду (1 г/с) — встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що викиди шкідливих речовин від цього джерела і від сукупності інших джерел з урахуванням розсіювання їх в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищить ГДК. 4. Екологічні проблеми металургійного комплексу.Причини формування зон екологічного ризику Металургійний комплекс є одним із найбільших забруднювачів біо¬сфери в багатьох країнах світу, а в Україні його розвиток зумовив різке загострення екологічної ситуації в трьох районах — Донбасі, Придніпров’ї та Приазов’ї. Металургійні комбінати з повним циклом — це фактично міста, простерті на десятки кілометрів. Копальні й підприємства чорної металургії охоплюють величезні площі земельних угідь, використовують мільярди кубічних метрів кисню. На підприємства чорної металургії припадає близько 15 % всіх промислових викидів в атмосферу пилу, 8 — 10 % викидів діоксиду сірки, 10 — 15 % загального обсягу споживання води. До цього слід додати величезну кількість твердих відходів (шлаків, шламів тощо). Нині найважливішим напрямом науково-технічного прогресу є створення і впровадження маловідходних технологій, які дозволяють не лише зменшити забруднення довкілля, а й підвищити ефективність металургійного виробництва. Кольорова металургія створює більше проблем з організації безвідходного виробництва, оскільки в галузі спостерігається великий вихід відходів на одиницю продукції: у більшості галузей на 1 т металу витрачається 100 — 200 т руди (іноді навіть тисячі тонн). Відходи часто відзначаються великою токсичністю, позаяк містять сполуки сірки, миш’я¬ку, сурми, селену, телуру тощо. Під час електролітичного виробництва металевого алюмінію за традиційною технологією — високотемпературним електролізом гідроокису алюмінію — утворюються як газоподібні, так і тверді відходи, які містять фтор і фтористі сполуки, що згубно впливають на тканину кісток і зубів. З огляду на специфічний склад шлаків кольорової металургії одним із найперспективніших напрямів у вирішенні проблем їх використання є принцип комплексної переробки, що має три стадії: 1) попереднє вилучення кольорових і рідкісних металів; 2) вилучення заліза; 3) використання силікатних залишків шлаків для виробництва будівельних матеріалів.