Виховання культури звуковидобування

Свідоме ставлення до роботи необхідне учням різного рівня підготовки. Досягти цього можна лише у тому випадку, якщо учень розуміє твір, знає свої завдання й уважно вслухується в свою гру. Чує кожен учень, а вслухується або обдарований від природи, або той, кому допомогли зрозуміти, відчути промовистість звучання, у кого виховали це вміння.

Навіть при багаторазовому програванні технічно важкого місця у повільному темпі насиченим звуком учневі треба пильнувати за рівністю звучання, його наповненістю, хорошим веденням мелодійної лінії. Малоздібнобному учневі потрібно не лише показати, а й переконати його, у необхідності обов'язково вслухання до гри, виховувати у собі прискіпливе ставлення до якості звуку, вміння вловити всі його неточності. Не дозволяти учневі грати з розсіяною увагою. Тому необхідно провести попередню роботу з концентрації уваги. Спочатку - у невеликому мотиві, потім - двома мотивами, поступово збільшуючи об єм матеріалу.

В поступовості - запорука успіху такої роботи. Педагог повинен пояснювати, який рух є оптимальний для даного пасажу. Учень повинен знати яким шляхом реалізує своє звукове уявлення. Доведеться допомогти йому дати раду будові пасажу, аплікатурі, показати на інструменті як грати даний пасаж і обов'язково домогтися потрібного результату на уроці. Часто домогтися успіху у поставленому завданні заважає наявність зайвих рухів.

Надзвичайно важливо навчити любити хороший звук - повний, м'який, соковитий, намагатися прищепити потребу у такому звучанні. Зазвичай, у малоздібних учнів відсутнє вміння користуватися можливостями фортепиано. Це вміння досягається шляхом показу, пояснень, роботи на уроках.

Важливо навчити учня опустити пальці і руку в клавіші, в «рояль», добре відчути клавіатуру, прислухатися як звучить инструмент.

Відчуття опори легше придбати під час роботи над твором аккордового викладу, яке вимагає насиченого звучання. І тут простіше зрозуміти сутність завдання й звільнити свій піаністичний апарат, відчути, як вся рука спирається на пальці, відчути допомогу м'язів плеча і спини, одночасно сприймаючи звуковий результат занурення в клавіші. Іноді, ціною великих складнощів і часу доводиться заповнювати прогалину у тій музичній і піаністичній підготовці учня: інакше інструмент в нього ніколи не буде звучати.

Параллельно з акордової фактурою слід шукати відчуття звучання і при виконанні мелодії. Учневі необхідно опанувати уміння " слухати вперед», тобто, граючи і прослуховуючи звукову лінію, цілеспрямовано вести її слухом, кілька випереджаючи появу реального звучання кожної наступної ноти, інтонації, мотиву.

При вільній руці підготовлені пальці без зайвих рухів і напруження по черзі опускаються на клавіші й переходять із однієї в іншу. Уважне вслухання в плавність звучання, тобто, перехід від одного звуку до іншого, допомагає забезпечити гарну звукову лінію. Якщо палець, узявши звук, занурений у клавишу, його " подушечка» торкається до клавіші не пасивно, а з відчуттям великої пружності і стійкості.

Ступінь насиченості і характеру звучання залежить від змісту музики, від щільності фактури, від регістру. Навіть швидкі епізоди потрібно програвати у повільному темпі, більш щільним, ніж знадобиться згодом звуком. Природний, співучий, насичений звук можливий лише при вільному апараті, - як одне з найважливіших засобів акторської виражальності - це фундамент звукової майстерності.