- •Дати характеристику морфо-фізіологічним пристосування птахів до польоту.
- •2. Особливості розмноження птахів.
- •3. Характеристика екологічної групи чагарниково-лісових птахів.
- •4. Характеристика екологічної групи водяних птахів.
- •5. Характеристика екологічної групи хижих птахів.
- •6. Сезонні міграції птахів, їх значення.
- •7. Характеристика польоту птахів як локомоторної функції.
- •8. Характеристика шкіри ссавців та її похідних.
- •9. Особливості будови і функції системи травлення жуйних ссавців.
- •10. Характеристика підкласу сумчастих, їх розмноження.
- •11. Характеристика підкласу яйцекладних ссавців, їх розмноження.
- •12. Характеристика ряду ластоногих, їх розмноження.
- •13. Характеристика ряду китоподібних, їх особливості фізіології та розмноження.
- •14. Характеристика екологічної групи наземних ссавців, підгрупи мешканців відкритих просторів.
- •15. Характеристика екологічної групи підземних ссавців.
- •16. Дати порівняльну характеристику будови шкіряних покровів амфібій, рептилій і ссавців.
- •17. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи рептилій і ссавців.
- •18. Дати порівняльну характеристику будови кровоносної системи риб і амфібій.
- •19. Дати порівняльну характеристику будови дихальної системи рептилій і птахів.
- •20. Дати порівняльну характеристику будови видільної системи амфібій і рептилій.
- •22. Екологія і систематика плазунів: Ряд Крокодили, Ряд Черепахи – поширення, вимоги до середовища, особливості здобування їжі, розмноження на прикладі представників.
- •23. Тип Членистоногі (Arthropoda). Клас Павукоподібні. Особливості зовнішньої та внутрішньої морфології. Фізіологія та розвиток. Значення у житті людини.
- •24. Тип Молюски (Mollusca). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •25. Тип Голкошкірі (Echinodermata). Систематика. Головні ознаки типу. Значення у житті людини.
- •26. Гідробіологія як наука. Предмет, метод і задачі гідробіології. Історія виникнення і розвитку гідробіології. Місця мешкання гідробіонтів. Методика гідробіологічних досліджень.
- •27. Рух гідробіонтів. Сприйняття середовища та орієнтація руху. Активні рухи гідробіонтів. Пасивні рухи гідробіонтів.
- •28. Автотрофне живлення гідробіонтів. Фотосинтез. Хемосинтез. Мінеральне живлення автотрофних організмів.
- •29. Гетеротрофне живлення гідробіонтів. Форми живлення та їжа гетеротрофних гідробіонтів.
- •30. Дихання гідробіонтів. Адаптація гідробіонтів до газообміну.
- •31. Загальна характеристика типу «Молюски». Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Черевоногі молюски (Gastropoda). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •32. Підтип Боконервні (Amphineura). Клас Панцирні, або Хітони (Loricata, Polyplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток
- •33. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Моноплакофори (Monoplacophora). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •35. Підтип Раковинні (Conchifera). Клас Головоногі (Cephalopoda). Морфологія, фізіологія, розвиток.
- •Клітина та її морфологія. Клітинна оболонка
- •Мембранні органели загального призначення: мітохондрії, лізосоми, пероксісоми, епс, комплекс Гольджи.
- •3. Немембранні органели загального призначення: рибосоми, мікрофіламенти, мікротрубочки, клітинний центр.
- •Включення цитоплазми: жирові, глікогенові, пігментові, секреторні, білкові.
- •Ядро клітини: оболонка, каріоплазма, ядерце, хроматин.
- •Поділ клітини. Фази клітинного циклу. Хромосоми.
- •Запліднення, імплантація, дроблення.
- •9.Ембріогенез птахів. Утворення провізорних органів. Препарати: тотальний розріз курячого зародку.
- •Провізорні органи ссавців. Вивчення препаратів: амніоні стична оболонка плода людини , поперечний розріз пуповини, ворсинка хоріону.
- •11. Епітеліальні тканини.
- •Багатошаровий епітелій.
- •Власне сполучна тканина.
- •Хрящова тканина.
- •Кісткова тканина.
- •Розвиток кісткової тканини.
- •М’язові тканини.
- •Нервова тканина.
- •Анатомо-фізіологічна характеристика вікових періодів розвитку дитячого організму. Вікова періодизація за а.А. Маркосяном.
- •Ріст та розвиток організму. Закономірності.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості опорно-рухового апарату.
- •1. Скелет и его возрастные особенности
- •2. Развитие мышечной системы
- •24. Анатомо-фізіологічні та вікові особливості серцево-судинної системи.
- •3. Возрастные особенности системы кровообращения :
- •4. Возрастные особенности реакции сердечно-сосудистой системы на физическую нагрузку
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів дихання.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів травлення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості органів виділення.
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості ендокринної системи.
- •3. Влияние гормонов на рост организма
- •4. Роль гормонов в адаптации организма к физическим нагрузкам
- •Анатомо-фізіологічні та вікові особливості нервової системи.
- •Фізіологія внд дітей та підлітків.
- •Головний комплекс гістосумісності. Гени гкгс.
- •Система компліменту. Лізини.
- •Запалення – етапи, роль, білки гострої фази.
- •Антигени. Класифікація антигенів. Рецептори лімфоцитів, розпізнавання антигенів.
- •Імунна пам`ять, клітини пам’яті.
- •Цитокіни. Номенклатура цитокінів. Функції цитокінів (інтерферонів, інтерлейкінів).
- •Загальні імунологічні феномени: протиінфекційний імунітет (відповідь на бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції, вакцини); алогенні реакції. Аутоімунні захворювання.
- •Неадекватні реакції імунної системи: анафілаксія і алергія, антитіло-залежна клітинна цитотоксичність.
- •Групи крові. Резус фактор.
- •Фізіологія дихання. Поняття про дихання. Газообмін. Транспорт газів кров’ю. Регуляція дихання.
- •Травлення в ротовій порожнині. Слиновиділення. Склад слини. Ферменти. Нервова та гуморальна регуляція роботи слинних залоз.
- •Травлення в кишечнику. Секреторна функція підшлункової залози. Печінка та її роль в травленні. Всмоктування продуктів травлення.
- •Залози внутрішньої, зовнішньої та змішаної секреції.
- •Функції гормонів. Функціональна класифікація гормонів.
- •Характеристика гіпофізу. Гормони гіпофізу.
- •Гормон паращитовидних залоз. Гіпо- і гіперфункція паращитовидних залоз.
- •Розташування і будова статевих залоз. Загальна характеристика гормонів статевих залоз, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція статевих залоз.
- •Розташування і будова підшлункової залози. Загальна характеристика гормонів підшлункової залози, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція підшлункової залози.
- •Розташування і будова епіфізу. Загальна характеристика гормонів епіфізу, їх функції та регуляція. Гіпо- і гіперфункція епіфізу.
- •Прооксидантно-антиоксидантна система організму (пас).
- •1.1.3. Система ферментов глутатиона.
- •Класифікація антиоксидантів.
- •Перекисне окиснення ліпідів (пол). Активні форми кисню.
- •Вільно радикальне перекисне окиснення. Джерела активних форм кисню.
- •Серологічні дослідження (ргАд, ргга, рн, рзк). Використання цих реакцій на практиці.
- •Механізми дії радіаційного опромінення.
- •Дози радіо опромінення. Летальні та тривалі.
- •Основні еколого-токсикологічні чинники на Україні.
- •Детоксикація в печінці.
- •Захист людини від надмірного опромінення.
- •Поняття про консорції. Характеристика типів консорцій.
- •Роль ґрунтових водоростей в природі.
- •Характеристика планктонних водоростей.
- •Класифікація трофічних груп грибів.
- •Лишайники як симбіотичні організми.
- •Морфологічні типи будови талому водоростей.
- •Характеристика грибів-герботрофів.
- •Загальна характеристика відділу Квіткові рослини (Magnoliophyta). Основні ознаки квіткових рослин. Квітка. Суцвіття. Цикл розвитку покритонасінних.
- •Загальна характеристика відділу Зостерофілофіти (Zosterophyllophyta). Основні представники (зостерофілум, гослінгія). Філогенетичне значення відділу.
- •Загальна характеристика відділу Риніофіти (Rhyniophyta). Основні представники (куксонія, ринія, псилофіт). Філогенетичне значення риніофітів.
- •Структура, хімічний склад і функції атф в рослинній клітині.
- •Дихання, енергетичний баланс. Взаємозв’язок з іншими процесами.
- •1. Інтродукція рослин як ботанічна наука.
- •2. Теоретичні основи інтродукції рослин.
- •3. Екологічні групи рослин по відношенню до трофності субстрату.
13. Характеристика ряду китоподібних, їх особливості фізіології та розмноження.
К отряду принадлежат высокоспециализированные млекопитающие, приспособившиеся к постоянной жизни в воде.
Размеры китообразных средние и крупные (наибольшие среди млекопитающих). Длина тела животных от 1,1 м, масса 30 кг у некоторых дельфинов, до 33 м и 150 т у голубого кита. Наименьшее сопротивление воды при плавании обеспечивается хорошо обтекаемым телом, торпедообразным или каплевидным, вытянутым или несколько укороченным. Этому способствуют также редукция ушных раковин. Передние конечности превратились в ласты (грудные плавники), которые служат в основном рулями.
Свободные задние конечности подверглись атрофии. На конце латеральнее уплощенного хвостового стебля имеются парные, горизонтально расположенные бесскелетные хвостовые лопасти. Хвостовой отдел туловища служит основным локомоторным органом. У большинства видов на спине находится непарный бесскелетный спинной плавник, который служит своего рода стабилизатором при плавании. Голова часто, массивная, более или менее удлиненная. Ее терминальная часть кончается тупо, заострена или имеет вытянутый рострум - "клюв". Почти без видимого шейного перехвата голова переходит в туловище, постепенно без резкой границы сужающееся в хвостовой стебель.
Характерно для китообразных, что у них нет сплошного волосяного покрова. У усатых китов на морде расположены отдельные щетинковидные волоски, обладающие типичным строением вибрисс наземных млекопитающих; которые служат органом осязания и играют определенную роль при отыскании массовых скоплений планктона. Кожные железы полностью отсутствуют, за исключением млечных желез. В коже на внутренней поверхности эпидермиса расположены многочисленные ячеи, в которые поднимаются дермальные сосочки. Некоторые ученые предполагают, что своеобразное строение кожи китов обусловливает возникновение ламинарного потока воды вокруг плывущего животного, что позволяет затрачивать минимум усилий при плавании и развивать большую скорость.
Окраска тела обусловлена пигментом, локализующимся в основном в эпидермисе. Наружные ноздри парные у усатых китов, непарные (одна ноздря) у зубатых. Они смещены на верх головы и обладают особыми клапанами, запирающими эти отверстия при нырянии. Трахея и бронхи укорочены, что способствует убыстрению акта дыхания.
Китообразные способны подолгу не дышать, находясь под водой от 2-10 до 30-40 мин (по некоторым данным, до 2 ч). Длительность ныряния у них обеспечивают значительная емкость легких, слабая чувствительность дыхательного центра к накоплению в организме углекислоты, повышенное содержание миоглобина. Кислородная емкость крови несколько увеличена за счет более высокого содержания гемоглобина в крови и повышения его концентрации в эритроцитах.
Процесс дыхания китообразных обычно можно подразделить на выдох после длительного ныряния, промежуточные короткие вдохи и выдохи и глубокий вдох перед длительным нырянием. Во время промежуточных вдохов и выдохов кит ныряет неглубоко, плывет почти всегда по прямой линии, дышит через правильные промежутки времени. Число промежуточных вдохов - выдохов различно у разных видов и тем больше, чем дольше остается животное под водой во время основного ныряния. Выдох может начинаться у поверхности под водой, в результате чего выдыхаемый с силой воздух образует водяной фонтан, форма и размеры которого, в общем, характерны для различных видов.
Некоторые китообразные способны нырять на значительную глубину (кашалоты - свыше 1000 м). Быстрый подъем нырнувшего животного с большой глубины на поверхность воды должен вызвать выделение из крови газообразного азота, растворенного в ней вследствие повышенного давления при нырянии. Пузырьки азота могут закупоривать кровеносные сосуды, вызывая кессонную болезнь и даже смерть. Однако у китообразных кессонной болезни не бывает. Вероятно, это объясняется тем, что количество азота в легких не намного превышает азотную емкость тканей кита, а воздух в процессе ныряния в легкие больше не поступает (в противоположность тому, что имеет место у водолазов).
Головной мозг китообразных во многих отношениях высоко дифференцирован. Глаза небольшие. Зрение китообразных, по-видимому, монокулярное, они близоруки. Органы слуха сильно видоизменены. Ушная раковина редуцирована. Наружный слуховой проход открывается позади глаза маленьким отверстием. Китообразные способны улавливать широкий диапазон звуковых волн от 150 до 120-140 тыс. гц, т. е. даже ультразвуковые колебания. Высокая степень развития слуховых отделов мозга зубатых китов свидетельствует об особой остроте их слуха, почти уникальной среди млекопитающих; у усатых китов слух хуже по сравнению с наземными млекопитающими. Китообразные способны к эхолокации, как и летучие мыши. В связи с тем, что голосовые связки у китообразных отсутствуют, они не могут издавать звуки обычным для млекопитающих способом. Звуки производятся в результате вибрации нижней части перегородки между носовыми мешками или колебаниями складки наружного клапана в результате пропускания воздуха из дорсальных носовых мешков. Дельфины способны испускать серии коротких звуковых импульсов, длительность которых составляет 1 мс, а частота следования меняется от 1-2 до нескольких сот герц.
Роды происходят под водой. Детеныш рождается вполне развитый, способный к самостоятельному передвижению. Кормление детенышей совершается под водой, длительность каждого приема пищи - несколько секунд. Молоко вбрызгивается в ротовую полость детеныша сокращением особых мышц самки. Питательность китового молока весьма высока. Рост детенышей во время вскармливания их молоком происходит быстро.
Распространены во всех океанах и в большинстве морей Земного шара. Большинство видов - стадные животные; держатся группами от нескольких голов до сотен и тысяч особей. Встречаются как возле побережий, так и в открытом море. Представители некоторых видов способны подниматься вверх по крупным рекам, впадающим в море, а отдельные виды постоянно живут в реках.
Чрезмерно интенсивный промысел пагубным образом сказывается на численности китов, заметно снижая ее, и в некоторых случаях может угрожать полным уничтожением этих животных. Для большинства видов характерны периодические миграции.
Китообразные - преимущественно моногамы. Периоды спаривания и щенки обычно растянуты во времени. Рождают одного, редко двух детенышей. Сильно развит материнский инстинкт.
Врагов, кроме человека и косатки, практически не имеют.