147.Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України

-йдуть переговори щодо створення Зони Вільної Торгівлі між ЄС та Україною;

- У двосторонній торгівлі між Україною та Республікою Сінгапур на даний час не використовуються торговельні обмежувальні заходи (антидемпінгові та спеціальні заходи і розслідування).

Після набуття Україною членства в СОТ у двосторонній торгівлі між Україною та Республікою Сінгапур діє режим найбільшого сприяння. Для української сторони це означає, що Сінгапур скасував для українських товарі всі митні тарифи, крім шести позицій (пиво, спирт тощо).

Відкривши свій ринок для України, Сінгапурська сторона наполягає на укладенні двосторонньої угоди про вільну торгівлю.

- між Україною та Росією укладена угода про вільну торгівлю Профільні міністерства внесли до уряду РФ пропозиції по перегляду торгового режиму з Україною, які, зокрема, передбачають перенесення на 2012 рік відміну вилучень по постачаннях цукру і спирту, заплановану на 2009-2010 роки . В цілому торгівля між нашими країнами проводиться безмитно за угодою про вільну торгівлю, підписаною Росією з країнами СНД ще у 1993 році. У 2002 році країни підписали протоколи про введення тимчасових вилучень по цукру і спирту, які повинні бути відмінені в 2009-2010 роках.

- Угода про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки (92 рік, Режим найбільшого сприяння і недискримінаційний режим)

148.Торгове ембарго в практиці міжнародної економічної діяльності України

149.Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України

Поняття митного тарифу має подвійне значення: по-перше, митний тариф — це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком; по-друге, це — конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити під час ввезення, вивезення чи транзиту певного товару територією країни або митною територією. Функціями мита є фіскальна та протекціоністська. Види мита:

За об’єктом оподаткування: імпортні, експортні, транзитні.

За економічним змістом: протекціоністські, балансувальні.

За способами стягнення: адвалерні (у % від МВ), специфічні (розмір за одиницю товару), комбіновані.

За походженням: автономні (згідно з односторонніми рішеннями органів державної влади); конвенційні (на базі двосторонніх або багатосторонніх угод); преференційні.

За часовим принципом: постійні, змінні.

За характером: антидемпінгові; компенсаційні.

За способом нарахування: номінальні — вказані у митному тарифі; ефективні — такі, що враховують рівні мита на комплектуючі до готових виробів.

Відповідно до чинного законодавства України у разі імпорту до України товарів використовуються такі податки: мито; акцизи; ПДВ; єдиний збір.

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави. Нетарифні засоби регулювання торгівлі діють разом із тарифними інструментами в комплексі державних методик та важелів впливу на міжнародну торгівлю. Класифікація нетарифних заходів регулятивної політики за ГАТТ/СОТ:

• участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім — державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;

• запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцін­ки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;

• застосування стандартів та вимог, які пов’язані з охороною здоров’я, технікою безпеки, екологічними критеріями (санітарні, епідеміологічні, епізоотичні, промислові стандарти, особливі вимоги до пакування, маркування товарів тощо);

• застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення) товарів;

• використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.

Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це — контингентування та ліцензування.

Контингентування (квотування) — це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу. Щодо контингентування імпорту, то розрізняють два його види: абсолютне квотування, згідно з яким визначається кількість продукції, яку дозволяється ввезти до країни, та тарифне квотування, згідно з яким дозволяється ввезення на територію країни конкретного товару протягом певного періоду часу зі сплатою мита за зниженою ставкою.Організаційними засадами контингентування можуть бути дво­сторонні угоди, односторонні рішення країн або блокових угруповань. Контингенти можуть бути спрямованими, тобто стосуватися певних країн, та загальними, тобто які стосуються всіх країн світу.

Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються. Зазвичай ліцензії видаються урядовими органами провідним операторам. Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року). Відомості про генеральну ліцензію зазвичай публікуються в офіційних виданнях країни. Індивідуальна ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).

Досягнення очікуваних позитивних результатів внаслідок застосування тарифів та нетарифних інструментів можливе тільки на основі системного підходу, виходячи з комплексного характеру інструментарію та регулятивного апарату, які є в наявності в уряду. В іншому випадку ті або інші дії можуть не тільки виявитися недостатньо дійовими, а й призвести до небажаних наслідків, інколи протилежних бажаним.