3. Обґрунтування рішень щодо здійснення підприємством фінансових інвестицій в умовах ризику.
Портфель цінних паперів (ЦП) являє собою розподіл коштів між різними активами у найбільш вигідній і безпечній пропорції, оскільки він складається з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю і ступенем ризику. Завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґрунтування портфеля, який би при найбільшій ефективності мав найменший ступінь ризику.
Економіко-математичні методи розв’язання задачі оптимізації структури портфеля вперше були запропоновані вченим Марковіцем, а інший вчений Тобін узагальнив цю задачу і доказав, що оптимізаційна структура, портфелю ЦП не залежить від схильності інвестицій до ризику.
Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення «портфеля теорії» - це теорія фінансових інвестицій в рамках якої за допомогою статистичних методів здійснюється найбільш вигідний розподіл ризику портфеля ЦП і оцінка прибутку.
Ця теорія має 4 етапи:
Оцінка активів в портфелі
Прийняття інвестиційних рішень
Оптимізація портфелю
Оцінка результатів
Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями в портфель ЦП, а також операціями по залученню ресурсів при формуванні портфелю.
Метою портфелю теорії – є мінімізація ризику портфеля, певним чином ступінь ризику портфеля ЦП знижується до певної межі обернено пропорційно кількості включених в портфель видів ЦП.
Недиверсифікований ризик (систематичний) – ризик, який не можна змінити шляхом перетворення структури портфелю.
В «теорії портфелю» розроблюється модель ув’язки систематичного ризику і доходності ЦП (Модель Мокка). В рамках цієї моделі систем. ризик вимір коефіцієнт β.
Структура портфеля – співвідношення часток різних видів інвестицій у ЦП.
Вартість портфеля – вартість усіх складових його паперів.
Прибуток портфелю – за визначений період, визначається за формулою:
р - сьогоднішня вартість портфеля
р’ – вартість портфеля ч/з рік
Найбільшим ризик-портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до ЦП з фіксованим доходом за винятком привілейованих.
Загальне правило інвестора щодо диверсифікації: намагатися розподіляти вкладення між такими видами активів, які показали за минулі роки:
різну щільність зв’язку (кореляцію) із загальними інвестиційними цінами
протилежну фазу коливання норми прибутку між собою в середині портфеля.
Портфелі мінімального ризику формуються шляхом вимоги мінімізації ризику за умови обмеження на прибутковість.
Портфелі максимальної ефективності формуються шляхом вимоги максимізації прибутковості за умови обмеження на ризик. [4, с.140-155; 23]
Тема 12. Основи ризик – менеджменту. План
Необхідність управління ризиками господарської діяльності.
Основні напрямки і методи впливу на ступінь ризику господарювання.
1. Необхідність управління ризиками господарської діяльності.
Сутність ризик-менеджменту полягає в дослідженні всіх можливих ризиків з якими стикається підприємство, оцінення їх імовірності, ступеня впливу, а також у виборі методів управління ризиками.
Ризик-менеджмент – це аналіз, прогнозування і планування діяльності суб’єктів господарювання з метою уникнення негативних наслідків.
Методи і дії, що знижують ризик несприятливих результатів називаються системою управління ризиком, або ризик-менеджментом (РМ).
В господарській практиці недостатньо вміти лише оцінювати ризик, потрібно ще грамотно ними управляти.
Стратегія РМ – це мистецтво управляння ризиком у непевній господ. ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.
Політика ризику – це сукупність різного роду заходів для зниження небезпеки помилкового прийняття рішення і скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на різних стадіях функціонування підприємства.
Управління ризиками – це сукупність методів, прийомів і заходів, які дозволяють повною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо їхнього зниження.
Ризик-менеджмент включає:
- стратегію управління – це спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети за допомогою визначеного набору правил і обмежень для прийняття рішень
- тактика управління – це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управляння є вибір оптимізації рішення і найбільш прийнятних в конкретній господарській ситуації методів і прийомів управління.
Система управління ризиками - це особливий вид діяльності, спрямована на пом’якшення впливу ризиків на кінцеві результати діяльності підприємства.
Система управління ризиками складається з 2 підсистем:
об’єкт управління (це безпосередньо ризик, або ризиковане вкладення капіталу, або економічні взаємовідносини між суб’єктами підприємницької діяльності)
Суб’єкт управління – це спеціальна група людей, що здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта управління, використовує різні прийоми і способи управління впливу.
Основні функції об’єктів управління в РМ:
дозвіл ризику
ризиковане вкладення капіталу
робота зі зниження величини ризику
страхування ризиків
економічні відносини між підприємцями
Основні функції суб’єкта управління в РМ:
прогнозування – це здатність передбачати певну подію
організація – це об’єднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення капіталу на основі певних правил і процедур.
регулювання – являє собою певний механізм впливу на об’єкт управління для досягнення стійкості цього об’єкта в ситуації невизначеності і ризику
координація – це дії, що дозволяють погодити роботу всієї системи управління ризиком, апарату управління і фахівців
стимулювання – спонукання фахівців до зацікавленості в результаті своєї роботи
контроль – збір інформації про ступінь виконання наміченої програми з управління ризиком, прибутковості ризикованих вкладень в капітал, співвідношення прибутку і ризику.
Для успішного володіння ризиковими ситуаціями підприємцям варто дотримуватися основних принципів управління ризиками:
не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал
не можна ризикувати великим заради малого
необхідно думати про наслідки ризику
Реалізація 1 принципу означає, що перш ніж прийняти рішення в умовах ризику підприємець повинен:
а) визначити максим. можливий обсяг збитку у випадку настання ризик. події
б) порівняти його з обсягом вкладеного капіталу і власних фінансових ресурсів, щоб визначити чи не призведуть ці збитки до банкруцтва підприємства.
Реалізація 2 принципу вимагає, щоб підприємець знаючи максимально можливу величину збитку визначив би до чого вона може привести, яка імовірність ризику, щоб на основі цієї інформації прийняти грамотне рішення.
Реалізація 3 принципу припускає, що необхідно порівняти очікуваний результат з можливими втратами, яких зазнає підприємець у випадку настання ризикованої події, тільки у випадку прийнятного для підприємця віддачі і можливих втрат слід приймати рішення про реалізацію ризику проекту.
Процес управління ризиком можна представити у вигляді таких етапів:
визначення мети
розпізнання ризику
оцінки ризику
вибір методів керування ризиком:
контроль за ризиком
фінансування ризику
застосування обраного методу
оцінка резервів
Процес управління підприємницьким ризиком можна описати такими послідовними діями:
аналіз ризику
а) виявлення ризику, що передбачалося
б) оцінка ризику
2) вибір методів управління ризиком (вплив на ризик)
а) зниження
б) збереження
в) передача
3) реалізація обраних методів (прийоми зниження ступеня ризику)
а) уникнення
б) зниження
в) прийняття
г) запобігання
4) контроль (оцінка резервів) [6, р.5.3.]