3. Агропромисловий комплекс.

До агропромислового комплексу (АПК) входять підприємства і організації, пов'язані з випуском і пе­реробкою сільськогосподарської продукції, її зберіганням, перевезенням і реалізацією, випуском основних виробничих фондів і ремонтом машин та устаткування, проведенням дослідницької роботи і втіленням резуль­татів у практику землеробства і тваринництва тощо. Всі галузі, що вхо­дять до складу АПК, об'єднують в чотири сфери або групи: фондоутворюючі галузі (сільськогосподарське машинобудування і будівництво; виробництво обладнання і машин для переробних галу­зей АПК, торгівлі, громадського харчування; хімія мінеральних до­брив; комбікормова промисловість тощо); сільське господарство (основна частина комплексу, складена з рос­линництва і тваринництва); переробні галузі (харчова, частково легка промисловість, підприєм­ства зі зберігання і реалізації готової продукції АПК); виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, енерго-, тепло-, водозабезпечення) та система спеціальних навчальних і наукових за­кладів.

Підприємства і служби всіх чотирьох сфер взаємопов'язані між со­бою економічно і технологічно і утворюють складну виробничо-терито­ріальну систему. Частини АПК, які пере­робляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них є: на базі рослинництва – зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, льонопромисловий та інші; на базі тваринництва – молочнопромисловий, м'ясопромисловий, птахопромисловий тощо.

Сільське господарство складається з двох основних галузей – рослин­ництва і тваринництва.

Рослинництво дає 45 % продукції сільського господарства. Рослинництво за способом використання земель поділяють на такі га­лузі: рільництво (вирощування польових культур на орних землях); плодівництво (розведення багаторічних насаджень - садів, ягідників, виноградників); луківництво (використання і покращення природних лук, створення штучних сіножатей і пасовищ).

В структурі посівів провідне місце займають зернові культури. В Україні вирощують озимі та ярі культури. їх площі майже однакові. Сі­ють, як правило, більш озимих культур, бо вони дають вищі врожаї. Од­нак при загибелі озимих вони пересіваються ярими. Провідне місце в структурі посівів озимих культур посідає озима пшениця (врожайність 25-38 ц/га). Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Врожайність культури становить 15-24 ц/га. Провідне місце в структурі посівів зернових належить ярому ячменю. Він вирощується повсюдно з найбільшою концентрацією у південних ра­йонах України. Площі ярого ячменю розширюються у ті роки, коли ним пересівають озимі. Другою за площею ярою зерновою культурою є кукурудза. Високими врожа­ями кукурудзи на зерно відзначаються Закарпатська, Чернівецька, Дні­пропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Запорізька, Миколаївська і Херсонська області. Цінною фуражною і продовольчою культурою є овес. Його вирощу­ють в основному у північній та західній частинах України, а на півдні й у центрі республіки його часто використовують для пересіву озимини. Значні площі в Україні відводяться під гречку у Чернігівській, Житомирській, Ки­ївській та Сумській областях. Рис сіють в Степовому Криму, на заплавних землях Дунаю і Півден­ного Бугу. Культивують його переважно при штучному зрошенні, найчас­тіше з постійним затопленням поля. В Степовій і Лісостеповій зонах вирощують просо. Значно розширю­ються посіви зернобобових.

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації посівних площ технічних культур. Провідною технічною культурою є цукровий буряк. Так як культура потребує родю­чих грунтів, достатню кількість тепла, значне зволоження тому основним районом їх вирощування є Лісостеп (понад 85 % виробництва цукрових буряків), а також південь Полісся і північ Степу. Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. Культура світлолюбива, посухостійка, вимагає родючих ґрунтів. Найкра­щі умови вирощування соняшнику є в Степовій зоні. На його посіви при­падає 40% усієї площі під технічними культурами. Основною волокнистою культурою є льон-довгунець, який потребує вологого нежаркого літа, тривалого світового дня. Культура добре росте у Поліссі та передгір'ях Карпат. Коноплі вирощують на сході Полісся і в Придніпров'ї, а також у Миколаївській та Одеській областях. Лікарські та ефіро-олійні культури вирощують в основному на право­бережжі Лісостепу та в Криму. Важливе значення також має хміль, тютюн та махорка. Частка картоплі у загальній посівній площі становить близько 6 %. Третина посівних площ культури знаходиться на Поліссі, близько по­ловини – в Лісостепу. Найбільші врожаї збирають на Поліссі, оскільки тут достатня кількість вологи, супіщані ґрунти з добрим доступом по­вітря.

Вирощування овочів поширене на всій території країни, але найбіль­ше в Степовій та Лісостеповій зонах. Баштанні культури вирощують у південних районах Степу - Херсон­ська, Миколаївська, Одеська області.

Важлива товарна галузь плодівництва - виноградарство. В Україні ви­рощують майже 50 сортів винограду. Основні площі виноградників зо­середжені в південній і центральній частині Степу, передгір'ях Криму і Закарпатті.

Найбільш питома вага кормових культур у південних і південно-схід­них областях країни, а найменша - у поліських областях та передгір'ях Карпат. Кормовими культурами засіяно понад третину орних земель. З них половину займають однорічні та багаторічні трави, близько 40% - кукурудза на силос і зелений корм, а решту припадає на кормові корене­плоди і кормові баштанні культури.

Тваринництво. В структурі валової продукції сільського господар­ства на тваринництво припадає 55 %. Основні його галузі - скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринницьких галузей також відносяться рибництво, бджільництво, шовківництво та кліткове звірів­ництво.

Провідне місце у структурі тваринництва належить скотарству. Галузь поширена по всій території України. Розрізняють скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків. М'ясо-молочними вважаються такі господарства, в яких товарна продукція молока становить менш як 50 % від усієї реалізації. Коли на м'ясо припадає 75% і більше від вартос­ті продукції скотарства, то господарство належить м'ясному напрямку. Молочне скотарство розвивається переважно навколо великих міст і на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів з потужною кормо­вою базою, де висока частка соковитих трав, властивий молочно-м'ясний напрям. Це характерно для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму. М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглась у господарствах південно-східних частинах посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму. М'ясний напрям розвивається тільки у спеціалізованих на вирощування молодняка господарствах усіх зон, які виникли при цукрових, крохмале-патокових, спиртових заводах, відходи яких служать висококалорійними кормами.

Потужною галуззю продуктивного тваринництва є свинарство. Воно, як галузь скороспілого тваринництва розвивається в усіх регіонах України. У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон більших і найбільших міст.

Вівчарство поширене головним чином у Степу, особливо південному, та в Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. На Поліссі і в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Птахівництво розвинуте в усіх областях. Розводять курей, гусей, ка­чок, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей для одержання м'яса і яєць. Створено великі птахофабрики поблизу ве­ликих міст, промислових і рекреаційних центрів.

Конярство зосереджене переважно в районах Карпат, Закарпаття та на Поділлі і Поліссі. Поголів'я коней в Україні становить не менше, ніж 1 млн.

Дедалі важливого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка водиться у гірських річках.

Бджільництво поширене у всіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі та в Лісостепу.

Шовківництво добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях.

Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізо­ваних фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

У лісостепових і поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.

В межах природно-кліматичних зон виділяють зональні АПК, які формуються під впливом природних умов відповідної зони. Вони роз­ташовані у межах Полісся, Лісостепу і Степу України.

Поліська зона займає майже 19 % площі України, охоплює північну частину України (північ Львівської, Рівненської, Волинської областей, Житомирську, Київську, Сумську області). Для зони характерний помір­ний клімат з достатньою зволоженістю, дерново-підзолистими грунтами.

Сільськогосподарська зона має тваринницько-льонарсько-картоплярський напрямок. Розвинуте молочно-м'ясне скотарство. У центральній і частково західній частинах зони допоміжне значення мають виробництво хмелю і свинини, у південній - цукрових буряків і зерна.

На Полісся припадає 90% виробництва льону-довгунця, більше 40% картоплі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Тут в основному розвивають­ся молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

Лісостепова зона займає близько 34 % площі України. Охоплює значну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку об­ласті, південну частину Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Кіровоградської областей, Черкаську, Полтавську і Харківську області.

В зоні родючі грунти і достатнє зволоження. Тут сформувалася тваринницько-буряко-цукрово-зернова спеціалізація сільського господар­ства. Переважає молочно-м'ясний напрям скотарства, у сировинних зо­нах – м'ясо-молочний. Допоміжне значення має м'ясо-сальне свинар­ство, птахівництво.

Головною зерновою культурою є озима пшениця, з технічних культур – цукрові буряки. Значні площі відведені під кукурудзу, ячмінь, гречку, про­со, з технічних – коноплі, соняшник. Поширені картопля та овочеві куль­тури. На зону припадає більша частка товарного виробництва фруктів.

У Лісостепу виробляється майже 70 % цукрових буряків, 39 % зерна, 46 % картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона.

Степова зона – основне джерело товарного зерна. Вирощують соняш­ник, льон-кучерявець, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні і овочеві культури. Розвинені садівництво та виноградарство. Недостатньо продуктивна кормова база стримує розвиток тваринництва. У північному і центральному степу розвинуте молочно-м'ясне, в півден­ному – м'ясо-молочне скотарство. Додатковими галузями є свинарство, вівчарство і птахівництво.

Харчова промисловість є провідною переробною ланкою аграрно-промислового виробництва. Із перероблюваної сільськогосподарської продукції 85 % як сировина, поступає на підприємства харчової, а 15 % - у галузі легкої промисловості. Розміщення окремих галузей цього ви­робництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сиро­винного чи споживчого фактору. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Галузі, які переробляють нетранспортабельну (або малотранспор­табельну) сировину при високих нормах її витрат і обмежених стро­ках зберігання і виробляють транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної си­ровини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жирова промис­ловість.

2. Група галузей та виробництв, що переробляють транспортабельну си­ровину і випускають малотранспортабельну продукцію або продук­цію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це - хлібопекарська, конди­терська, пивоварна, макаронна, молочна промисловість, виробництво безалкогольних та слабоалкогольних напоїв.

3. Галузі, які можуть бути розміщені як в районах зосередження сирови­ни, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошно­мельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіальне відокремленими. Зокрема, в ра­йонах виробництва сировини здійснюються первинні стадії перероб­ки сировини, а в районах споживання - стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна галузі промисло­вості).

Цукрова промисловість є традиційною галуззю спеціалізації України. Україна дає до 60% цукру країн СНД. Більшість цукрових заводів розмі­щені в Лісостепу. Найбільшими виробниками цукру є Вінницька, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Полтавська області.

Борошномельно-круп'яна промисловість є однією з найдавніших галузей. Значна кількість її підприємств зосереджена як у районах сиро­вини, так і в місцях споживання, зокрема в степових і лісостепових об­ластях. Найбільші центри - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Звенигород-ка, Миронівка, Тальне (Черкаська обл). Основне завдання – підвищення якості продукції, виробництво борошна і круп вищих сортів.

Хлібопекарна та кондитерська промисловість. Їх об'єднує схожа сировинна база та головний фактор орієнтації - споживач. У великих та найбільших містах - Києві, Харкові, Одесі, Луганську, Львові, Житомирі, Донецьку, Дніпропетровську тощо – працюють найпотужніші хлібокомбінати і кондитерські фабрики України.

М'ясна промисловість щороку дає до 2,5 млн. тонн м'яса, яке над­ходить у торгівельну мережу в свіжому вигляді, як ковбаси, копченості, м'ясні консерви. Крім цього постачає іншим галузям шкіри, кістки, же­латин тощо. Найбільшими виробниками м'яса є Київська, Дніпропетров­ська, Донецька, Харківська, Вінницька, Чернігівська області та Крим. В структурі виробництва м'яса на першому місці - яловичина та телятина; свинини, м'яса птиці, баранини виробляється менше.

Молокопереробна промисловість охоплює маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. На сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочно­консервні заводи. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної промисловості та 10 молококонсерв-них заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини.

Олійно-жирова промисловість виробляє олію та маргарин. Основою Для її розвитку в Україні є значні посіви соняшнику. Галузь щороку дає До 1 млн. тонн олії та 200 тис. тонн маргарину. Комбінати галузі тяжіютьдо сировини. Найбільшими виробниками продукції є Дніпропетровська, Одеська, Запорізька, Донецька, Чернівецька, Кіровоградська області.

Підприємства плодоовочевої промисловості здійснюють усі види пе­реробки плодів і овочів, а також їх зберігання. Найбільші підприємства галузі (консервні та овочесушильні заводи, засолювальні пункти) розмі­щуються в південних та західних областях України (Херсонська, Мико­лаївська, Одеська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Закарпатська, Вінницька, Тернопільська області, республіка Крим).

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у райо­нах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими ви­робниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, При­дніпров'ї, деяких обласних центрах лісостепової зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

Спиртова промисловість, як правило, розміщується в невеликих містах, орієнтується на сировинну базу - мелясу, зерно (пшениця, жи­то, ячмінь, кукурудза), картоплю тощо. Виробництво винного спирту та спирту-сирцю сконцентровано в Черкаській, Вінницькій, Київській, Чер­нігівській та інших областях.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що вико­ристовується в основному в харчовій промисловості. Сировинний фак­тор є вирішальним в картопле-крохмальному виробництві, оскільки для одержання 1 тонни крохмалю необхідно майже 6 тонн картоплі. Най­більшими виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська і Жито­мирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, ку­курудзи, рису. На переробці кукурудзи спеціалізується Верхньодніпров­ський комбінат.

Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив'язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Севасто­поля, Очакова, Херсона, Вилкова, Ізмаїла, Кілії. Там переробляють і реа­лізують рибу, виловлену у Світовому океані. У деяких містах, віддалених від моря, переробляють рибу місцевих водоймищ.

Аналіз розвитку сільського господарства здійснюється також поетапно.

На першому етапі аналізуються частка сільськогосподарської продукції у ВВП, тенденції її зміни. Оскільки сільське господарст­во складається з двох основних галузей (рослинництва і тваринництва), то на цьому етапі визначається також галузева структура сільського господарства та аналізуються тенденції її зміни.

Аналіз структурних зрушень у сільському господарстві дає змогу зробити висновки стосовно спеціалізації країни на виробництві певних видів продукції рослинництва та тваринництва.

На другому етапі аналізується динаміка сільськогосподар­ського виробництва в цілому та за окремими галузями. Для цього визначаються такі показники:

• індекс реального обсягу сільськогосподарського виробництва в цілому і по рослинництву та тваринництву зокрема;

• обсяг і динаміка виробництва продукції сільського господарства, рослинництва та тваринництва;

• зміна валової продукції сільського господарства за рахунок зміни продуктивності праці та чисельності працівників.

На третьому етапі аналізуються показники розвитку рослинництва й тваринництва. На цьому етапі визначається також частка приватного сектора в загальному обсязі виробництва продукції рослинництва та тваринництва.

Аналізуючи галузь, потрібно враховувати сезонність сільськогосподарських робіт та викликану цим невідповідність календарного й сільськогосподарського років. Це стосується, у першу чергу, галузі рослинництва, у якій сільськогосподарський рік починається з посівної та закінчується жнивами.

Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується специфічними для цієї галузі показниками. Умовно їх поділяють на дві групи: показники продуктивності: урожайність (валовий збір / посівні площі); продуктивність тваринництва (надої молока з однієї корови, настриг вовни з однієї вівці тощо); показники забезпеченості: виробництво зерна на душу населення; державні закупівлі сільськогосподарської продукції.

Для промисловості та сільського господарства також аналізуються структури експорту та імпорту. При цьому слід ураховувати такий аспект аналізу, як продовольча безпека країни. У світовій практиці вважається, що за умов закупівлі 20 % продовольства (від виробленого) країна — імпортер втрачає свою продоволь­чу незалежність, і виникає загроза її національній безпеці.