2. Промисловий комплекс.

Паливно-енергетичний комплекс – це сукупність галузей промисло­вого виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво елект­роенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енер­гетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідравлічні, атомні електростанції та електростанції які працю­ють на нетрадиційних джерелах енергії. В структурі виробництва (видо­бутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60 %, тоді як на нафту припадає близько 7 %, на природний газ – 25 %. Разом з тим у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домі­нуюча роль належить природному газу. Вугільна промисловість України своїм розміщенням орієнтується на запаси вугілля, зосереджені в основ­ному в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. Головним завданням розвитку вугільної промисло­вості є компенсація потужностей, що вибули за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт.

Нафтова і нафтопереробна промисловість України в своєму розмі­щенні орієнтується на родовища Передкарпаття – Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та інші, а також нафто­газоносної провінції на території Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, до найбільших з яких належать Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та інші. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафто­видобувної промисловості України у повоєнні роки. Зараз основний ви­добуток нафти припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний ре­гіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80 %. У Причорноморсько-Кримському нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3 % від запасів України, тому видо­буток нафти практично відсутній. В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) – Дрогобицький, Кре­менчуцький, Лисичанський, Надвірнянський, Одеський, Херсонський. У зв'язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки в значній мірі залежать від масштабів імпортних поставок. Найважливі­шим завданням розвитку нафтопереробної промисловості є забезпечення суттєвого зростання технічного рівня виробництва. В першу чергу слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80 % від загальних запасів.

Газова промисловість України орієнтується в своєму розміщенні на дев'ять нафтогазоносних областей, об'єднаних у три нафтогазоносні райони: Дніпровсько-Донецький (охоплює Сумську, Полтавську, Хар­ківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську облас­ті), Карпатський (Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівець­ка і Закарпатська області) та Причорноморсько-Кримський (включає Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим). Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в ос­танні роки становить близько 20 %. Решта газу імпортується з Росії та Туркменистану. Перспективи розвитку газової промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати новітні досягнення технологій і техніки, які дозволятимуть підвищити ефективність видо­бутку ресурсу.

Торфова промисловість, розміщена в основному на Поліссі природно-географічній зоні для поліпшення забезпечення паливом районів місць зосередження цього виду ресурсів зберігає видобуток паливного торфу, однак повністю забезпечити потреби в ньому неможливо через невеликі його запаси. Враховуючи ра­діоактивну забрудненість багатьох торф'яних родовищ, запаси паливного торфу є ще більш обмеженими для використання у виробництві.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теплові, гідравлічні та атомні, а також ті, які використовують енергію вітру та Сонця. Основними регіонами розміщення підприємств з виробництва елект­роенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Лу­ганська області, Львівська та Івано-Франківська, Вінницька та Київська області.

Підприємства, які виробляють і передають споживачам теплову енер­гію, розташовані в усіх великих населених пунктах України.

Металургійний комплекс України представлений підприємствами чор­ної та кольорової металургії. Чорній металургії належить одне з провідних місць в сучасній економіці України. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбі­нування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розмі­щення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку Цього комплексу. Тут знаходяться найкрупніші паливно-сировинні бази чорної металургії – Донецький кам'яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцеворудний басейни, значні поклади вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Залізо­рудна база чорної металургії України представлена Криворізьким (18,7 млрд.т), Кременчуцьким 4,5 млрд.т), Білозерським (2,5 млрд.т) та Кер­ченським (1,8 млрд.т) басейнами. В Україні із рідкісних металів, які вико­ристовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану (у Житомирській області) та хрому. Головні родовища нерудної сировини (вогнетривів, флюсів тощо), яка використовується в металургії, знаходяться на Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Нині в Україні нараховується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, З феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів і три заводи металоконструкцій.Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Практично весь металургійний комплекс України зосереджений в Доне­цькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях, де сформу­вався один з найбільших металургійних районів світу.

Кольорова металургія України розвивається на основі розробки родо­вищ сировинних ресурсів – алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, ніке­лю, ртуті та інші. Алюмінієва промисловість використовує в якості сиро­вини боксити, запаси котрих на території України незначні. Промислове значення мають родовища Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.). Боксити завозять з Угорщини. Дуже важливою сировиною для виробництва алюмінію є каолін. Його родовища є в ба­гатьох областях України, а видобувається він в основному у Вінницькій, Хмельницькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Головними ро­довищами калійно-магнієвих солей в Україні є Стебниківське і Калуське у Прикарпатті та сполук магнію – Сиваське в Криму. Виробництво ніке­лю орієнтується на найбільші родовища промислового значення, якими є Побузьке і Придніпровське. Найбільші родовища титанових руд знахо­дяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і Дніпропетров­ській (Самотканське). Поки ще не експлуатуються родовища хромітів в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, тому потреба України в хромі задовольняється за рахунок імпорту з Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському родовищі титанових руд, вони є також в Приазов'ї. В Україні є значні запаси ртуті. Основне її родовище – Микитівське, яке розташоване в межах м. Горлівки, є також родовище в Закарпатті (Вишкове). Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами – сировин­ним та енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве,цинкове, алюмінієве) розміщують у місцях дешевої електроенергії, як правило поблизу потужних електростанцій. В розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяється два основних райони. У До­нецькому районі знаходяться Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», Артемівський завод по обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат, а також Свердловський завод алюмінієвого прокату. В Придніпровському районі розвиток галузі орієнтується також на потужну енергетичну базу Дніпрогесу, теплових й атомних електростанцій. В Запоріжжі зосеред­жені титано-магнієвий та алюмінієвий заводи, у Вільногірську – Верх­ньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища. У Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод твердих сплавів. В Кіровоградській області на базі родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Виробництво магнію здійснюється також Калуським ВО «Хлорвініл».

Головними напрямками розвитку металургійного комплексу України є підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного, і метизного виробництва для забезпечення поліпшення якісних і сорта­ментних показників готової металопродукції з метою задоволення потреб власних споживачів і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Протягом останнього десятиріччя гірничо-металургійний комплекс України забезпечує виробництво близько 27 % валового внутрішнього продукту та понад 40 % валютних надходжень. Основними видами продукції, що складають структуру товарного виробництва ГМК, є залізорудний концентрат; агломерат та обкотиші; кокс; вогнетриви; чавун; прокат чорних металів; труби; феросплави. При цьому слід зауважити, що більшість металургійних підприємств ГМК України тривалі роки економічної кризи 90-х років минулого сторіччя працювали без проведення докорінної реконструкції, відновлення устаткування, впровадження прогресивних технологій та нормативів. У зв’язку з цим, Україна суттєво відстає від провідних металургійних країн за енергоємністю металопродукції, що виробляється

Значна кількість доменних та сталеплавильних цехів є найбільш відсталими з точки зору енергоємності виробництва. Наприклад, при виробленні чавуна вона майже на 33 % вища, ніж на провідних підприємствах світу. Такий стан склався завдяки недостатньому використанню нових технологій, зокрема пиловугільного палива (ПВП) у доменних печах. Як замінник коксу та природному газу, ПВП використовувалося у повному обсязі на одному підприємстві в Україні, а саме на ЗАТ «Донецьксталь–МЗ». У середньому витрати ПВП в Україні складають 16,9 , в ЄС – 104, у Китаї – 120 кг/т. Також Україна відстає у використанні сучасного устаткування у сталеплавильному виробництві. Також Україна відстає у використанні сучасних технологій у сталеплавильному виробництві. Майже 45,2 % сталі виплавляється у мартенівських печах, у конвертерах – 51 %, в електросталеплавильних печах – тільки 3,8 %. У світі мартенівське виробництво залишилося тільки у Росії (23 %). У Німеччині у конвертерах виплавляється більше ніж 70 % сталі, а решта – у електросталеплавильних печах. Використання безперервного лиття заготовок в Україні складає близько 33 %, у той час, як у Росії – майже дві третини, у Німеччині – 98 %.

Споживання ПЕР у мартенівському виробництві сталі в Україні майже у 5 разів більше, ніж при конвертерному виробництві. При цьому споживання природного газу більше майже в 15 разів.

Дуже велика частка енергоресурсів, що споживаються у виробництві чавуну в Україні, припадає на природний газ (20 %, або 20,0 млрд. м³), проте як у провідних країнах світу природний газ при його плавленні практично не використовується..

У прокатному виробництві енергоємність продукції перевищує світові показники більш, ніж на 35 %.

Таблиця

Питомі витрати енергоресурсів на виробництво чавуну

Показники	ЄС	Китай	Україна
1. Витрати енергоресурсів, кг у.п./т	483,4	477,4	637,8
2. Витрати коксу, кг/т	383	398	503,8
3. Витрати природного газу, м3/т	–	–	82,2
4. Витрати кисню, м3/т	62,3	63,9	81,5

Основними складовими технічного переоснащення доменних печей є:

• оптимізація конструкції доменних печей зі збільшенням їхнього об’єму та повною автоматизацією технологічних процесів;

• технологія вдування ПВП замість природного газу та зменшення витрат коксу;

• нові конструкції енергоекономічних повітронагрівачів;

• використання надлишку тиску колошникових газів для виробітки електроенергії у безкомпресорних турбінах.

Машинобудівний комплекс України значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, але й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного та про­мислового розвитку країни. Визначальну роль при розміщенні конкрет­них машинобудівних підприємств відіграють такі чинники: сировинний; споживчий; трудових ресурсів та наукоємності.

На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на: важке; загальне; середнє; виробництво точних механізмів; виробництво приладів та інструментів; виробництво металевих виробів та заготовок; ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гір­ничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткуван­ня. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розмі­щується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і споживача його продукції. Виробництво устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості орієнтується своїм розміщенням на райони зосередження споживачів продукції – Східний, Карпатський тощо.

Машинобудування – важливий сегмент вітчизняної промисловості, який формує найбільш активну частину основних виробничих фондів. Машинобудівний комплекс поділяється, передусім, за металоємністю на важке, загальне, середнє та точне машинобудування.

Важке машинобудування об’єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення. Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперерваної дії, спеціальні важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє в основному устаткування для металургійної промисловості. Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування.

Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонавантажувачі, машини та вагонетки. Горлівський завод – вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; Донецький завод – потужні підйомні машини та бурові установки; Ясинуватський машинобудівний завод – гірничопрохідне устаткування (комбайни та лебідки); ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізуються на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а завод у Слов’янську – на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової промисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові й Конотопі.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках, Дніпропетровську, середні – у Слов’янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.).

Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод “Автонавантажувач”.

До галузі машинобудування належить 365 промислових підприємств і 57 науково-дослідних організацій (з них 25 перебуває у державній власності) із загальною кількістю працюючих понад 233 тис. осіб.

Темпи зростання обсягів машинобудівного виробництва в останні роки стабільні і досягають 30 і більше відсотків на рік.

Основними складовими ринку машинобудівної промисловості є продукція таких підгалузей, як транспортне й енергетичне машинобудування, автомобілебудування, а також машинобудування для нафтохімічної і хімічної, металургійної та гірничодобувної промисловості, верстатобудування.

Існуючі в галузі машинобудування виробничі потужності морально та фізично застарілі (70 % обладнання експлуатується 15 і більше років, використовуються ресурсоємні технології) і не спроможні забезпечити необхідний обсяг виробництва. Велика кількість підприємств потребує масштабної реконструкції і технічного переоснащення з метою створення умов для виготовлення продукції з конкурентоспроможними техніко-економічними показниками.

Верстатобудування та інструментальна промисловість. У 2007 р. Україна посіла 15-ту позицію у світовому рейтингу з виробництва верстатоінструментальної промисловості (ВІП). Загалом продукцію ВІП виробляють 155 підприємств, з яких 60% є представниками корпоративного бізнесу, 40% – інших форм приватної власності. Переважна кількість (85%) вітчизняних корпорацій своєю продукцією відомі за рубежем. Для прикладу, продукція ВАТ “Львівський завод фрезерних верстатів”, ВАТ “Львівський інструментальний завод”, ВАТ “Краматорський завод важкого верстатобудування”, ВАТ “Дніпропрес”, ВАТ “Полтавський алмазний завод”, ВАТ “Дрогобицький долотний завод”, ВАТ “Завод “Станконормаль” ім. Іванова” позиціонується у 58-х країнах світу.

Вітчизняні верстатоінструментальні корпорації виробляють продукцію для важкого (28%), енергетичного (26%), будівельного (7%), хімічного (6%), нафтохімічного (6%), нафтопереробного (6%), машинобудування, автомобілебудування (17%), підшипниково-опорних (17%), компресорно-насосних (17%) підприємств.

У сумарних об’ємах галузевого виробництва України показники такі: 20,2 % – металорізальні верстати; 25,6% – металооброблювальне устаткування; 36% – ковальсько-пресове обладнання; 18% – ливарна техніка; 39% – газоелектрозварювальне обладнання; 48% – деревообробне обладнання; 46,26% – спеціальний ручний і пневматичний інструмент; 56,4% – виробничо-побутовий інструмент та пристосування.

Деякі підгалузі машинобудування у подальшому матимуть організаційно-економічні та виробничі можливості для відновлення свого науково-технічного потенціалу.

У структурі загального машинобудування провідне місце займають транспортне машинобудування. Підприємства ці орієнтуються в своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на на­явність металу.

В Україні розвинуте морське і річкове суднобудування. Головним чин­ником розміщення їх є орієнтація на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи. Українське суднобудування є частиною світового. На його функціонування впливають піднесення і спади глобального ринку судноплавства. Уже зараз 95% суден, що будуються на верфях України, поставляються на експорт замовникам Росії, Нідерландів, Греції, Туреччини, Іспанії, Німеччини, Узбекистану й іншим країнам.

Слід відзначити, що показник трудомісткості переробки 1 т сталі на вітчизняних верфях перевищує середньосвітовий у 2–2,5 рази (100−150 нормо·год.), однак має переваги в ціні.

Автомобілебудування України випускає великовантажні (Кременчук), легкові (Запоріжжя, Луцьк, Сімферополь, Ужгород) автомобілі, мікроав­тобуси. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД.

Літакобудування України є однією з найперспективніших галузей економіки. Його розміщення орієнтується на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків.

Літакобудування. Основною проблемою розвитку авіаційної промисловості є невідповідність масштабу і структури її науково-технічного і виробничого потенціалу обсягові платоспроможного попиту на її продукцію.

З метою не допустити безповоротного відставання вітчизняних підприємств від світового рівня фахівцями готується перспективна програма, до реалізації якої планується залучити науково-дослідні й академічні інститути в Україні, Росії й інших країнах. Планується досягти 8-відсоткового світового рівня на рубежі 2020–2025 рр.

За обсягами перевезень авіаційний транспорт займає останнє місце у транспортній системі України. Це наймолодший вид транспорту, що виконує важливі функції у зв’язках нашої країни з іншими державами світу. Він здійснює, насамперед, перевезення пасажирів, а також пошти та вантажів, які швидко псуються.

Для авіаційної галузі 2009 рік характеризувася продовженням негативних тенденцій кінця 2008 року, які сформувались під впливом світової економічної кризи.

Протягом 2010 року український ринок авіаперевезень демонстрував стабільні темпи відновлення втрачених в період кризи позицій.

За підсумками року 32 вітчизняним авіакомпаніям вдалося подолати шестимільйонну позначку – послугами українських авіакомпаній скористалися 6106,5 тис. осіб, темп зростання при цьому порівняно з 2009 роком склав 19%.

Значне збільшення загальних обсягів забезпечено, перш за все, за рахунок розвитку міжнародних перевезень.

Регулярні пасажирські перевезення у 2010 році виконували 10 українських авіакомпаній за 128 маршрутами до 46 країн світу. Стабільно домінуюче положення продовжували займати 6 провідних пасажирських авіаперевізників: „Аеросвіт”, „Міжнародні авіалінії України”, „Дніпроавіа”, „Роза Вітрів”, „Авіалінії Візз Ейр Україна” та „Донбасаеро”, які на сьогодні здійснюють 91% загальнодержавних перевезень. Слід зазначити, що кількість перевезених пасажирів на регулярних міжнародних лініях збільшилася не лише порівняно з минулим 2009 роком (на 27,7%), а й майже на 21% перевищила рівень докризового 2008 року та склала 3046,7 тис. осіб.

Упродовж 2010 року українськими авіаперевізниками було розпочато експлуатацію на регулярній основі 22 нових міжнародних повітряних ліній, що з’єднали міста України зі столицями та діловими центрами світу, а також всесвітньо відомими курортами.

До столиці України започаткували виконання регулярних польотів іноземні авіакомпанії „Air Malta”, „Air Moldova”, „Tajik Air”, „RusLine”, „Yakutiya”. Загалом до України виконували регулярні польоти 52 іноземні авіакомпанії з 34 країн світу за 83 маршрутами, послугами іноземних регулярних авіаперевізників за звітний рік скористалось близько 3,2 млн пасажирів. Частка українських авіакомпаній в загальних обсягах перевезень на регулярних лініях між Україною та країнами світу склала 49%, це майже на 4% більше показника за 2009 рік.

Позитивним виявився також ефект від активізації зусиль вітчизняних пасажирських перевізників при виконанні міжнародних чартерних авіаперевезень, обсяг яких збільшився порівняно з 2009 роком майже на 20% і досяг 2097,6 тис. пасажирів.

Що стосується пасажирських авіаперевезень на внутрішньому ринку, то у 2010 році кількість перевезених пасажирів майже досягла минулорічного рівня та склала 962,2 тис. пасажирів, з яких 93,9% перевезено регулярними рейсами. Регулярні польоти між містами України здійснювали 8 авіакомпаній за 20 маршрутами до 13 міст. При цьому слід зазначити, що майже 55% загальних обсягів перевезень на регулярних лініях у межах України у 2010 році забезпечено авіакомпанією “Дніпроавіа”, яка зосередила свої ресурси на розвитку внутрішніх перевезень та досягла більш як 70% зростання пасажирських потоків.

Також авіаційний транспорт активно використовувався в авіаперевезеннях вантажів та пошти. За 2010 рік перевезено 87,9 тис. тонн проти 85,1 тис. тонн роком раніше. Вантажні перевезення у цьому році здійснювали 18 вітчизняних авіакомпаній.

Втім, необхідно відзначити зростання зацікавленості провідних вітчизняних авіакомпаній у здійсненні міжнародних поштовантажоперевезень на регулярній основі. За підсумками року на цих лініях перевезено 23,3 тис. тонн вантажів та пошти, що на 21,4% більше, ніж рік тому. Питома вага цих перевезень склала 26,5% загальнодержавних обсягів (за 2009 рік – 22,6%). Зокрема, авіакомпаніями „Аеросвіт” та „Міжнародні авіалінії України” вдалось збільшити обсяги регулярних пошто вантажоперевезень, відповідно, на 36,1% та 23,8%.

Комерційні рейси вітчизняних та іноземних авіакомпаній у 2010 році обслуговували 28 українських аеропортів та аеродромів, за статистичними даними пасажиропотоки через вітчизняні аеропорти зросли на 14,4%, поштовантажопотоки – на 7,1% та склали, відповідно, 10,2 млн. пас. та 42,5 тис. тонн. Слід відзначити, що на сьогодні близько 97% всіх пасажиропотоків та 83% поштовантажопотоків сконцентровані в 7 стратегічних аеропортах: Бориспіль, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Сімферополь, Львів та Харків (таблиця 1).

Малою авіацією у 2010 році оброблено 780,1 тис. гектарів сільськогосподарських площ, наліт годин становив 19,1 тисяч (за 2009 рік відповідно – 778,6 тис. га та 20,5 тис. год.).

ДП ОПР “Украерорух“ упродовж року обслуговано 457,4 тис. польотів (проти 397,1 тисячі торік). Кількість обслугованих польотів, виконаних літаками та вертольотами авіакомпаній України, зросла на 21,6%, іноземними авіакомпаніями - на 13,6%.

Таблиця 1

Обсяги пасажирських перевезень

	Пасажиропотоки, тис. осіб			Поштовантажопотоки, тис. тонн
	2009 р.	2010 р.	% 09/10	2009 р.	2010 р.	% 09/10
Всього	8954,9	10242,5	114,4	39,7	42,5	107,1
з них
Бориспіль	5793,5	6691,8	115,5	27,2	31,9	117,3
Донецьк	488,1	612,2	125,4	0,5	0,25	50,0
Днніпропетровськ	330,5	341,4	103,3	2,2	0,8	36,4
Львів	452,3	481,9	106,5	0,5	0,4	80,0
Одеса	650,9	707,1	108,6	0,7	0,8	114,3
Сімферополь	751,0	841,2	112,0	0,4	1,0	в 2,5 рази більше
Харків	196,2	243,2	124,0	0,02	0,03	150,0

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується в своєму роз­міщенні в основному на райони виробництва відповідної сільськогоспо­дарської продукції.

Трудомісткі галузі точного машинобудування орієнтуються на великі міста, наявність науково-дослідної бази і кваліфікованих кадрів.

Хімічний комплекс відзначається особливостями технологічного циклу, в яких, на відміну від інших галузей, основу складають процеси хімічних реакцій. Розміщення хімічної промисловості має свої особли­вості у зв'язку з тим, що на нього впливають такі чинники: екологічний чинник (хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища); невисока трудомісткість (підприємства можна розмістити у сла­бо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість); споживчий чинник (визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрика­ ти хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо).

Багатогалузева хімічна промисловість України випускає продукцію більш як 120 тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії (певна частка продуктів переробки використовується при виробленні хімічних речовин), основної хімії, хімічних волокон, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників. У галузі зосереджено близько 15 % випуску мінеральних добрив колишнього Союзу, у тому числі 23 % азотних і 20 % фосфатних (для порівняння відзначимо, що в Україні сконцентровано лише 15,5 % усіх посівних площ колишнього СРСР), 26,9 % виробництва кальцинованої і 14,9 % каустичної соди, близько 5 % сірчаної кислоти в моногідраті, 12,4 % хімічних волокон і ниток тощо.

За виробництвом мінеральних добрив Україна займає третє місце в Європі після Німеччини – 8,7 млн. т і Росії та п’яте місце в світі (після названих країн, США – 20 млн. т і Китаю – 18 млн. т). Значна складова енерговитрат у собівартості кінцевої продукції хімічної галузі є одним з основних факторів, який гальмує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та розширення ринків її збуту. Основним резервом енергозбереження у хімічної галузі є їхня економія, технічне і технологічне переоснащення застарілого виробництва та розвиток власного газовидобування.

Хімічній промисловості належить провідна роль у формуванні галузевої та регіональної структури економіки України. Основні види продукції, що складають структуру товарного виробництва хімічної промисловості:

• основна хімія (виробництва неорганічної хімії, зокрема, аміаку, сірчаної та азотної кислот лугів, соди та ін.) ~ 39 %;

• мінеральні добрива і азотні з’єднання ~ 20 %;

• вироби з пластмас ~ 17 %;

• шини ~ 6 %;

• лакофарбові матеріали ~ 5 %;

• первинні пластмаси ~ 4 %;

• фарбники і пігменти ~ 3 %.

Найбільш суттєвим негативним наслідком спаду виробництва в хімічній галузі є зниження рівня завантаження виробничих потужностей за межу окупності поточних витрат.

При завантаження потужностей більшості діючих хімічних виробництв на рівні 20−40% різко підвищується понаднормативне енерго- та матеріаломісткість хімічної продукції.

За особливостями розміщення хімічна промисловість є однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за останнє десятиріччя. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й содовий завод у Слов’янську, кілька підприємств з виробництву азотних добрив (Рівненський, Черкаський та Одеський заводи азотних добрив); створено великі комплекси по випуску нових видів хімічної продукції – капролактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої продукції організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську.

Переробку пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі заводи по випуску шин введені в дію у Дніпропетровську і Білій Церкві. Найбільшими в країні центрами видобутку сірки стали Новий Роздол і Новояворівське (Львівська область).

Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров’ї та Прикарпатті. З інших районів виділяється Сумщина, Причорномор’я, Черкащина, Волинь. Тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. У цієї області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації.

На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов’янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині – Дніпроперовсько-Дніпроджержинський промисловий вузол, на Львівщині – Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі промислові центри є також в Івано-Франківській і Сумській областях, у Причорномор’ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є у Прикарпатті (Калуш, Стебник), фосфорити – на Донбасі та Придністров’ї.

Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменістан. Заводи по випуску азотних добрив на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Сєверодонецьку, Дніпродзержинську, Одесі.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі (Калуш і Стебник), сірка (Роздол і Яворів), кам’яна сіль (Артемівськ і Слов’янськ), вапняк – Донецька область та Автономна Республіка Крим. Підприємства цієї підгалузі в основному сконцентровано у Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтовано на сировину – кам’яне вугілля та споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5−2,0 млн. т щорічно), країни східної Європи (близько 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах Донбасу та Придніпров’я.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш масово застосовується сірчана кислота, сировиною для виробництва якої є самородна сірка, що видобувається в західній частині країни (близько 2 млн. т у рік), сірчані колчедани, які привозяться з Уралу, сірчані домішки у газах тощо. У зв’язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють переважно у місцях споживання. Оскільки найкрупнішим споживачем цього хімічного продукту є підприємства з виробництва фосфатних добрив, основні центри випуску цих добрив є одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Горлівка, Армянськ, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи, розташовані у Придніпров’ї та Донбасі.

Україна раніше була основним регіоном виробництва соди (центрами випуску цієї продукції є також Білорусія і РФ (Урал). Підприємства содового виробництва є у Донбасі (Лисичанськ) та в Криму (Красноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди.

В Україні організовано та налагоджено виробництво лакофарбових матеріалів в багатьох містах усіх регіонів (Дніпропетровськ, Маріуполь, Донецьк, Харків, Кривий Ріг, Київ, Ніжин, Львів, Борислав, Одеса та ін.).

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин і гумоазбестових виробів, Київським АТ “Київ−Гума”, Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харові, Одесі, Ніжині та інших містах.

Підприємства, що розташовані у Дашаві, Стаханові та Кременчуці, виробляють сажу.

Виробництво хімічних волокон і ниток зосереджене у Києві, Черкасах, Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі в значній мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва віскозних ниток необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в обмеженій кількості, до того ж незадовільної для цього виробництва якості.

Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах Донбасу та Придніпров’я, де видобувають необхідну сировину - кам’яне вугілля, нафту, газ.

У міжнаціональному поділі праці Україна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей тощо. Хімічний комплекс використовує в значних обсягах як сировину, так і промислові відходи, які створюються у значних обсягах в деяких галузях промисло­вості (чорна та кольорова металургія, нафтопереробка, теплова електро­енергетика, лісова промисловість тощо).

Провідною підгалуззю хімічної промисловості України є вироб­ництво мінеральних добрив – азотних фосфорних, калійних. Підприєм­ства, які виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних кок­сохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасах газопроводів в районах інтенсив­ного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Виробництво фосфорних добрив, як пра­вило, тяжіє до районів їх споживання, їх виготовляють у Сумах, Вінни­ці, Костянтинівці і Одесі, Маріуполі. Виробництво калійних добрив роз­вивається в Прикарпатті в Калуші (Івано-Франківська обл.), Стебнику (Львівська обл.) та у Запоріжжі.

Україна спеціалізується також на виробництві сірчаної кислоти та со­ди. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пе­реробки фосфатів – у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), кок­сохімічних заводах Донбасу та Придніпров'я. Содове виробництво пере­важно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Потужне виробництво соди є і на Кримсько­му содовому заводі у Красноперекопську, який працює на солях Сивась­ких озер. Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районах зо­середження покладів первинної сировини (вугілля) на Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо.

Виробництво хімічних волокон відносять до трудомістких тому їх ви­готовляють у великих містах – Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). У великих містах, які мають науково-дослідні заклади, розвинена хіміко-фармацевтична промисловість, її центрами є: Київ, Жи­томир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості - шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га­лузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Осно­вну частину лако-фарбової продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Кривий Ріг, Дніпропетровськ). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі.

Легка промисловість України – багатогалузевий комплекс народного господарства, який включає 17 підгалузей, що виготовляють широкий спектр товарів, серед яких тканини усіх видів, швейний та трикотажний одяг, взуття, шкіргалантерея і шкіртовари, фурнітура, фарфоровий посуд та іграшки.

Підприємства легкої промисловості відносяться переважно до недержавної форми власності, до державної власності належить менше 1%.

В 2007 р. обсяг реалізованої продукції легкої промисловості склав 7,1 млрд грн. Високий рівень і конкурентоспроможність галузей легкої промисловості підтверджуються значним зростанням експорту до країн Європи, СНД, США, Канади. У 2007 р. експорт товарів легкої промисловості досяг 1,4 млрд. дол. США, що на 14% більше, ніж за 2006 р.

Кількість об’єктів, що ведуть економічну діяльність, пов’язану з легкою промисловістю - більше 10 тисяч, із них: у текстильній промисловості – 2,5 тис., у виробництві готового одягу та хутра – 6 тис., у виробництві шкіри та шкіряного взуття – 1,5 тис.

В галузі працює 4600 підприємств, з них більше 800 великих і середніх, на яких зайнято 147тис. працюючих, 6 галузевих науково-дослідних інститутів. Підприємства розташовані практично у всіх регіонах України, а найбільші потужності зосереджені у м. Києві та області, Львівській, Дніпропетровській, Харківській, Закарпатській областях (табл.5.1).

Легка промисловість України складається із 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, здатний задовольняти потребу суспільства у товарах широкого вжитку і промислового призначення.

До основних галузей легкої промисловості відносять наступні.

Текстильна галузь включає 9 підгалузей - це бавовняна, лляна, конопледжутова, вовняна, шовкова, з виробництва нетканих матеріалів, валяльно-повстяна, трикотажна, текстильно-галантерейна.

Основна продукція бавовняної підгалузі - тканини бавовняні, пряжа бавовняна для ткацького виробництва та для підприємств трикотажної промисловості, виробництво нетканих матеріалів типу тканин для швейної, взуттєвої промисловості та інших галузей народного господарства, вата медична й санітарно-гігієнічні вироби. Найбільші підприємства: ВАТ “Тернопільське об’єднання “Текстерно” (м. Тернопіль), ТОВ “ТК-Донбас”, ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” (м. Херсон), ВАТ “Рівненська фабрика нетканих матеріалів” (м. Рівне), АТЗТ “Демітекс” (м. Полтава).

Лляна та конопледжутова підгалузі виробляють тканини лляні, а саме: тканини для постільної і столової білизни, платтяно-костюмні, декоративні, меблеві та тканини технічного призначення, а також кручені вироби - канати, вірьовка, шпагат. Для виробництва льняних тканин підприємства використовують вітчизняну сировину - льоноволокно. Крім того, у виробництві застосовуються хімічні ниті, пряжа бавовняна, а також коноплеволокно при виробництві кручених виробів. Найбільші підприємства: ТОВ “Лінен Фореве (м. Рівне), ЗАТ “Житомирська мануфактура” (м. Житомир), АТ “Харківський канатний завод”.

Вовняна та вовняно-повстяна підгалузі виробляють в широкому асортименті вовняні й напіввовняні камвольні та суконні тканини, пряжу вовняну та напіввовняну для підприємств трикотажної промисловості, неткані матеріали для швейної промисловості, валяне взуття і повсть, килими і килимові вироби. Сировиною для виробництва вовняних тканин є вовна. Крім того, у виробництві застосовуються хімічні волокна та ниті, пряжа бавовняна. Найпотужніші підприємства: ЗАТ “КСК ”Чексіл” (м. Чернігів), ВАТ “Богуславська суконна фабрика” (Київська обл.), АТЗТ ”Золоте Руно” (м. Донецьк), ТОВ “Сумикамволь” (м. Суми).

Шовкова підгалузь спеціалізується на випуску тканин шовкових і тканин технічного призначення. Основні підприємства: ЗАТ “Волинський шовковий комбінат” (м. Луцьк), АТЗТ “Черкаський шовковий комбінат” (м. Черкаси), ЗАТ “Київтехнофільтр” (м. Київ).

Неткані матеріали для швейної промисловості та інших галузей виготовляють ВАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів», ТОВ ВТФ «Велам» (м. Миколаїв), ТОВ “Енія” (Івано-Франківська обл.), ТОВ “Едельвейс” (Харківська обл.) та ін.

Текстильно-галантерейна підгалузь випускає тюлегардинні вироби, а також продукцію, що споживається суміжними галузями легкої промисловості: тасьми, стрічки - швейною, трикотажною, взуттєвою; погони, ремені плетені - оборонним комплексом, енергетичною, машинобудівною та сільськогосподарською галузями. ТОВ “Фiрма “Роменська гардино-тюлева фабрика, ЛТД” (Сумська обл.), ВАТ “Київська стрічко-ткацька фабрика”.

Трикотажна підгалузь завойовує все більше прихильників завдяки різноманітному асортименту, високій якості і гарному товарному вигляду продукції. Підгалузь має 4 основних самостійних, технологічно відокремлених виробництва:

- виробництво трикотажного полотна та трикотажних виробів – найбільші підприємства: ЗАТ “Луганська фірма “Лутри”, ЗАТ “Роза”(м.Київ), Фірма “Рута” (м.Кременчук), ЗАТ фірма "Оветри" (м.Орджонікідзе), ЗАТ "Софія" (м.Бровари Київської обл.), КП “Киянка” (м.Київ);

- виробництво панчішно-шкарпеткових виробів - ЗАТ “Україна” (м.Житомир), ТОВ “Теркурій-2” (м.Тернопіль);

- виробництво рукавичних виробів - ЗАТ "Beceлкa" (м.Немирів, Вінницька обл.), ПП "Текстиль 2000" (Миколаївська обл.);

- виробництво хутра штучного – ДП “Роза-Хутро” (м.Київ), ТОВ “ФИМ” (Дніпропетровська обл.), ВАТ “Хутро” (Закарпатська обл.).

Швейна галузь найпотужніша з галузей легкої промисловості України за обсягами виробництва і включає дві головні підгалузі - з виробництва готового одягу з текстилю та одягу з хутра. Обсяг реалізації швейних виробів у січні-травні 2007 року склав 601,8 млн.грн., що становить 30,6 відсотків від загального обсягу реалізації промислової продукції легкої промисловості, в тому числі частка лише одягу з текстилю – 26,3 відсотка.

Швейні підприємства, спеціалізовані на виготовленні одягу з текстилю, здатні виготовляти продукцію високої якості та в широкому асортименті для всіх груп населення: пальта, куртки, костюми, сорочки, одяг спеціального призначення, одяг за замовленням силових структур, головні убори, корсетні вироби та інші. Особливістю роботи швейної галузі сьогодні є робота підприємств на умовах давальницької сировини, питома вага якої становить від 50-90 відсотків (залежно від асортименту) від загального обсягу виробництва. Основними замовниками продукції є фірми Німеччини, США, Канади, Франції, Італії, Голландії, Англії та інші.

Найпотужніші підприємства швейної галузі: АТВТ “Трембіта” (м.Чернівці), ЗАТ “Ужгородська швейна фабрика”, ЗАТ “Санта-Україна” (м.Первомайськ), ЗАТ ВТФ “Сіверянка” (м.Чернігів), ВАТ “Володарка” (м.Вінниця), ВАТ “Чернігівська швейна фабрика “Елегант”, ВАТ “Швейна фабрика “ВОРОНІН”, ЗАТ ШП “Юність”, КАТЗТ “Каштан” (м.Київ), ЗАТ “Кремтекс” (м.Кременчук), СП “Вайсе” (м.Черкаси), ВАТ ВТШФ “Селена” (м.Запоріжжя).

Підгалузі по переробці хутра та виробництву одягу із хутра та шкіри має потужній потенціал для переробки хутросировини та випуску конкурентноспроможних хутрових виробів на внутрішній і зовнішній ринки. Специфіка хутрових підприємств у тому, що вони переробляють сільськогосподарську хутросировину, яку закуповують в осінньо-зимовий період, коли якість її найбільш висока, тому продукція, виготовлена з хутросировини є сезонною. Виробничі потужності підприємств хутряної підгалузі спроможні переробляти 12 млн. штук шкурок кроля, нутрії, лисиці, норки та вівці і виготовляти хутрових виробів в кількості 5 млн. штук – пальта та півпальта з натурального хутра, головні убори та коміри для роздрібної торгівлі.

Найбільші підприємства: ВАТ “Хутрофірма Тисмениця” та СП “Тикаферлюкс” (м.Тисмениця Івано-Франківської обл.), ВАТ “Балтська хутрова фабрика” (м.Балта Одеської обл.), ВАТ “Українське хутро” (м.Харків), АТЗТ “Хутростар” (м.Жмеринка Вінницької обл.), ПП “Ярославна” (м.Вінниця).

Галузі по виробництву шкіри та взуття спеціалізуються з виробництва шкіри (натуральної та штучної), виробництва шкіргалантерейних і дорожних виробів та виготовлення взуття, а також комплектуючих.

Підприємства шкіряної підгалузі спроможні виробляти щорічно 2,0 млрд.дм. кв. різноманітних натуральних шкіртоварів: хромових, юхтових, жорстких, для виробництва взуття, шкіргалантерейних виробів, меблів, одягу та ін. Технічний рівень підприємств шкіряної галузі досить високий. На них експлуатується обладнання провідних фірм Німеччини, Італії, Чехії. Найбільші підприємства з виробництва натуральних шкір: ЗАТ “Возко” (м.Вознесенськ), ЗАТ “Чинбар” (м.Київ), ВАТ “Світанок” (м.Львів), ВАТ “Шкіркон” (м.Костянтинівка) Донецька обл.), ТОВ “Слава” (м.Васильків Київської обл.).

На виробничих потужностях підприємств по виробництву штучних шкір виробляються синтетичні та штучні шкіри різноманітного призначення, плівкові та неткані матеріали, картон взуттєвий, лінолеуми, палітурні матеріали і гума для підошв та деталей взуття. Основні підприємства: ВАТ ”Вінітекс” (м.Тернопіль), ВАТ “Тореласт” (м.Слов’янськ), ПП ”Волвест” (м.Луцьк), ЗАТ “Іскож-2000”, (м.Запоріжжя), КП “Вулкан-Правекс” (м.Київ).

Технічний рівень підприємств взуттєвої підгалузі дозволяє виготовляти різноманітне конкурентноздатне взуття із натуральної та штучної шкіри, а також з верхом із текстильних матеріалів. Потенціал підгалузі дає можливість щорічно виготовляти 100-130 млн.пар взуття, в 2007 році вироблено 21 млн. пар взуття. Сировину та матеріали для виробництва взуття забезпечують вітчизняні підприємства. Найбільші підприємства: ВАТ “Прогрес” (м.Львів), ЗАТ “Чернігівська взуттєва фабрика “Берегиня” (м.Чернігів), ТОВ “Таланпром” (м.Ромни), взуттєва фірма “Аспект” (м.Макіївка), ТОВ “Салама” (м.Первомайськ), фірма “Акцент-ЛТД” (м.Чернівці), ТОВ “НВФ Міда, ЛТД” (м.Запоріжжя).

На підприємствах шкіргалантерейної підгалузі виготовляється різноманітний асортимент виробів із натуральної та штучної шкіри, а також товари спортивного призначення - ТОВ “Шкіргалант” (м.Вінниця), ТОВ “Імідж-Галант” та інші.

На підприємствах фурнітурної підгалузі зосереджено виробництво комплектуючих для взуття, ґудзиків, застібок та інше. Основні підприємства: КП “Молнія” (смт.Баришівка Київської обл.), ВАТ “Київське металофурнітурне підприємство “Текстемп”, СП “Тема” (м.Київ).

Підприємства фарфоро-фаянсової галузі з виробництва кухонного посуду та господарсько-побутових виробів: ЗАТ “Полонський фарфоровий завод” (Хмельницька обл.), ЗАТ ”Сумський фарфоровий завод” (м. Суми), ТОВ “Дружківський фарфоровий завод” (Донецька обл.),у Житомирській області: ЗАТ “Кам’янобрідський фаянс”, ТОВ “Баранівський фарфоровий завод”, КП “Довбишський фарфоровий завод”, КП “Городницький фарфоровий завод”.

Деревообробна та меблева промисловість України відноситься до галузей з відносно швидким обігом капіталу.

У галузі задіяні понад 6000 виробників, з яких 967 відносяться до великих та середніх. Практично всі підприємства галузі приватизовані. Загальна чисельність виробничо-промислового персоналу деревообробної та меблевої промисловості понад 110 тис. чоловік, з них понад 32 тис. працює жінок.

Загальний обсяг реалізованої продукції у деревообробній та меблевій промисловості складає 7,5 млрд. грн. з темпом росту виробництва до 2006 р. 117,6 %.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) об'єднує підприємства, пов'яза­ні з вирощуванням і переробкою лісової сировини. Основний продукт лісу – деревина, яку використовують переважно для виробництва засо­бів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота).

Підприємства комплексу здійснюють заготівлю деревини, її комплек­сну механічну, хімічну обробку й переробку. В її галузевій структурі ви­діляють лісозаготівельну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гідролізну промисловість, виробництво деревно-стружкових плит, тари, а також ме­блеву промисловість. Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20 %, решту деревини (круглий ліс) Україна постачає переважно з пів­нічних і східних районів Росії. На райони зосередження лісових ресур­сів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступ­ної обробки деревної сировини. У тісному поєднанні з нею розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревоструж­кових плит тощо.

Основою ЛПК України є лісове госпо­дарство, яке займається вивченням, обліком, збереженням лісів, відтво­ренням та поліпшенням їхньої якості, підвищенням продуктивності. Лісове господарство України охоплює переважно Українські Карпати, Полісся, Кримські гори, Лісостепову і частково Степову зони. Основні виробничі підприємства лісового господарства – лісгоспзаги та лісоком­бінати.

Лісова промисловість України - сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю, комплексну механічну, хімічну обробку та переробку деревини. У її галузевій структурі виокремлюють лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну, гід­ролізну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, виво­зить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Продукцією її є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, будівництві, гірничодобувній промисловос­ті), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України – Українські Карпати (Іва­но-Франківська і Закарпатська обл.) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська обл.).

Деревообробна промисловість переробляє деревину та виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів Для населення й народного господарства.

Деревообробна промисловість включає чотири основних підгалузі: плитне, фанерне, лісопильно-деревообробне та лісохімічне виробництва.

Найбільшими підприємствами з виробництва плитних матеріалів є: ТОВ «Кроно-Україна», ТОВ «Свиспан Лімітед», ТОВ «ЛК Інтерплит-Надвірна», КП «Калинівський ЕЗДМ», АТ «Аверс», ТОВ «Черкаський ДОК», ТОВ «Уніплит» та АТ «Фанплит».

Найбільшими підприємствами з виробництва фанери клеєної, лущеного шпона та гнуто-клеєних деталей є: ТОВ «Одек-Україна», ТОВ «Костопільський фанерний завод », АТ «Фанплит», ТОВ «Уніплит», ТОВ «Черкаський ДОК» та ТОВ «Язьм».

Найбільшими виробниками меблів в Україні є: ЗАТ “Новий Стиль”, ТОВ “Гербор-Холдинг”, ТОВ “Модерн-Експо”, ТОВ “Ено Меблі Лтд”, ТОВ “АртМеталФурнітура меблі”, ТОВ “БРВ-Україна”, ТОВ ВТФ “Велам”, ТОВ “Фабрика “Класум” та ряд інших.

У целюлозно-паперовій промисловості всі підприємства відносяться до приватної форми власності.

Основна специфіка підприємств галузі – виробництво паперу і картону з макулатури.

Найбільшими виробниками паперу є: ТОВ «Дніпропетровська ПФ», ВАТ «Київський КПК», ВАТ «Малинська ПФ» та ВАТ «Жидачівський ЦПК».

Основними виробниками картону є: ВАТ «Рубіжанський КТК», ВАТ «Ізмаїльський ЦКК», ВАТ «Жидачівський ЦПК» та ВАТ «Київський КПК».

Найбільш енергоємними галузями є плитне виробництво, фанерне виробництво та виробництво паперу та картону.Основною галуззю деревообробної промисловості України є мебле­ва, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побу­тових, адміністративних та інших громадських приміщень. Виробництво меблів сконцентровано у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівець­кій областях, які виготовляють їх понад 25% від загальної кількості. В інших регіонах центрами меблевого виробництва є крупні міста.

З відходів лісової та деревообробної промисловості в Україні виро­бляють деревостружкові (ДСП) та деревоволокнисті (ДВП) плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рос­линної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне во­локно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сирови­на галузі – деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншою мірою – солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, ма­кулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості вико­ристовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

Лісохімічна промисловість охоплює пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогтекурильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листя­них порід, з яких гідролізом одержують деревне вугілля, оцтовий поро­шок і кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флутаційні мас­ла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол викорис­товують для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубову кору - для дубильно-екстрактного виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідро­лізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін то­що. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні кача­ни, солома хлібних злаків, лляна костриця.

Аналіз розвитку промисловості здійснюється поетапно.

На першому етапі аналізу визначається частка промисловості у ВВП та тенденції її зміни:

де α — частка галузі і у ВВП в період t;

— валовий внутрішній продукт (валова додатна вартість) галузі і в році t;

ВВП_t — валовий внутрішній продукт у цілому в економіці в році t;

— валова продукція галузі і в році t;

— проміжне споживання галузі і в році t.

Тенденції зміни частки певної галузі у ВВП дають змогу виявити структурні зрушення в економіці.

На другому етапі аналізують показники динаміки промислового виробництва:

• індекс реального (фізичного) обсягу промислового виробництва;

• обсяг і динаміку випуску продукції промисловості в абсолютному вимірі;

• темпи оновлення промислової продукції;

• зміну валової продукції промисловості за рахунок зміни продуктивності праці або чисельності працівників.

Індекс реального обсягу промислової продукції (k_р.пр) розраховується за формулою:

,

де , — обсяг виробництва j-го виду промислової продук­ції в натуральному вимірі в роки t і (t – 1);

n — кількість найменувань (видів) промислової продукції;

— ціна j-го виду промислової продукції в рік t.

Динаміка індекса реального обсягу промислової продукції дає уявлення про тенденцію певної галузі виробництва до зростання чи спаду. Динаміка випуску продукції промисловості визначається за формулою:

де — темпи зростання випуску продукції промисловості;

— обсяги промислової продукції в натуральному вимірі в роки t і (t – 1);

— ціна промислової продукції в рік t.

Оновлення промислової продукції аналізується за показниками частки нових видів продукції, яка визначається в натуральному або вартісному вимірі, та темпами оновлення.

Вплив продуктивності праці на динаміку валової продукції промисловості визначається за формулою:

де ± Δ ВП_пр.п. — зміна («+» збільшення, «–» зменшення) валової продукції промисловості за рахунок зміни продуктивності праці;

Ч_б — чисельність працівників в промисловості в базовому році;

ПрП_б, ПрП_t — продуктивність праці у промисловості в базовий та розрахунковий період t.

Зміна валової продукції галузі під впливом зміни чисельності працівників (± Δ ВП_пр.ч) розраховується за формулою:

де Ч_t — чисельність працівників промисловості в період t.

На третьому етапі визначаються основні показники розвитку промисловості, аналізується структура промисловості та тенденції структурних зрушень.

Ефективність промислового виробництва аналізується за такими показниками: фондовіддача; фондомісткість; фондоозброєність; продуктивність праці; матеріаломісткість; енергомісткість; конкурентоздатність продукції.

Фондовіддача — показник ефективного використання основних виробничих засобів.

Фондомісткість характеризує потребу в основних виробничих за­собах, потрібних на виробництво одиниці продукції промисловості.

Фондоозброєність — це показник оснащеності працівників промисловості основними виробничими засобами.

Продуктивність праці — показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості.

Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат у промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції.

Енергомісткість характеризує витрати первинних паливно-енергетичних ресурсів у натуральному вираженні (тоннах умовного палива) на одиницю валового продукту або валового внутрішнього продукту.

Конкурентоздатність продукції визначається як: одиничний показник — за конкурентним промисловим товаром; груповий показник — за групою промислових товарів; інтегрований показник — за технічними та економічними характеристиками промислової продукції.

Сектор промислового виробництва

Обсяги виробленої промислової продукції за I квартал 2010 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшились на 10,8%. Випуск промислової продукції на підприємствах переробної промисловості зросли на 12,8%, добувної промисловості – на 2,9%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – на 13,6%. За березень 2010 р. порівняно з лютим 2010 р. загальний обсяг випуску промислової продукції збільшився на 16,2%.

У переробній промисловості обсяги виробництва зросли на 22,3%. Суттєво збільшили обсяги промислового виробництва підприємства виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції – на 43,6%, з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення – на 25,6%, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів – на 25,1%, машинобудування – на 22,0%, целюлозно-паперового виробництва; видавничої діяльності – на 20,4%, хімічної та нафтохімічної промисловості – на 19,3%, з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – на 18,4%, з оброблення деревини та виробництво виробів з деревини крім меблів на 15,9%, легкої промисловості – на 9,4%.

У добувній промисловості обсяги виробництва збільшились порівняно з лютим 2010 р. на 15,1%. При цьому у добуванні паливно-енергетичних корисних копалин обсяги випуску зросли на 14,2%, у добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних – на 16,5%.

У виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води обсяги випуску продукції зменшились на 6,0%.

Машинобудування. Промислове виробництво на підприємствах машинобудування за I квартал 2010 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зросло на 25,7%. Зростання обсягів машинобудування обумовлюється збільшенням виробництва на підприємствах з виробництва транспортних засобів та устаткування – на 42,3%, з випуску машин та устаткування – на 19,1%, виробництво електричного електронного та оптичного устаткування – на 12,4%. За січень-лютий 2010 р. кількість прибуткових підприємств галузі склала 47,0% (торік – 49,3%).

Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів. За січень-березень 2010 р. обсяги виробництва галузі порівняно з відповідним періодом 2009 р. збільшились на 18,4%. За січень-лютий 2010 р. кількість прибуткових підприємств галузі склала 43,1% (торік – 46,1%).

Хімічна та нафтохімічна. Обсяги випуску промислової продукції галузі за I квартал 2010 р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. зросли на 25,8% у тому числі на підприємствах хімічного виробництва – на 29,8%, з виробництва гумових та пластмасових виробів – на 10,1%. За січень-лютий 2010 р. кількість прибуткових підприємств галузі склала 56,1% (торік – 56,4%).

Легка. За I квартал 2010 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року обсяги виробництва збільшились на 8,1%. На підприємствах з текстильного виробництва та виробництва одягу, хутра та виробів з хутра випуск продукції зріс на 10,3%, з виробництва шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів – на 1,0%. За січень-лютий 2010 р. кількість прибуткових підприємств галузі склала 52,3% (торік. – 54,4%).