8 Звіт про фінансові результати (зфр)

Звіт склад. з 3 розділів:1(фін. рез-ти) побудований згідно з класиф. доходів і ви­трат за видами діяльності та функ-ми, що забезпечують зіставлення доходів і витрат для визнач. чистого прибутку (збитку) звітного періоду. 2(елементи операц. витрат) - надається інф. про витрати в розрізі економ. елементів (лише операц. витрат). 3 "Розрах. показників прибутковості акцій" - заповн. тільки АТ, прості акції яких вільно продаються і купуються на фондових біржах Метою склад. ЗФР є надан­ня повної, правдивої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від д-ті підпр-ва за звітний період. Для МП може передбач. спрощена форма звіту.

Доход у ЗФР відображ. в мо­мент надходж. активу або погашення зобов'язання, які при­зводять до збільшення влас. капіталу підпр. (крім зро­стання капіталу за рахунок внесків учасників). Витрати відображу. у ЗФР в мо­мент вибуття активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменш. влас. капіталу підпр. Якщо актив забезпечує екон. вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати відображ. у ЗФР на основі систематичного та раціон. їх розподілу (напр., у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економ. вигоди. Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випад­ків, передбач. відповідними полож. (стандартами).

9 Звіт про рух грошових коштів (зргк)

Складання звіту визнач. П(С)БО 4 "ЗРГК". Метою є на­дання фін. звітності повної, правдивої інформації про зміни, що відбулися у грош. ко­штах підпр. та їх еквівалентах за звітний період. У звіті наводяться дані про рух грош. коштів протягом звіт. періоду в результаті опе­рац., інвест. та фін. д-ті. Якщо рух гр. коштів в результаті 1 операції включає суми, які належ до різних видів д-ті, то ці суми слід наводити окремо у складі відповідних видів д-ті. Внутр зміни у складі гр. коштів до звіту не включ. Підпр. розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають в рез-ті операц., інвест. та фін. д-ті. Негр операції (отримання активів шляхом фін. оренди; бартерні опер.) не включ. до звіту.

Рух гр. коштів в результаті оп. Д-ті визнач. шляхом коригування прибутку від звич. Д-ті до оподат. на суми: змін запасів, дебіт. та кредит. заборгова­ності, пов'язаної з операц. діяльністю, протягом звітного періоду; наведені в негрошових статтях; наведені в статтях, які пов'язані з рухом грош.коштів; в рез-ті інвест. та фін. діяльності.

Рух грош. коштів у рез-ті інвестиц. д-ті визн. на основі аналізу змін у статтях розділу балансу "Необ. активи" та статті "Поточні фін. інвестиції".

Рух грош.коштів у рез-ті фін. д-ті визнач. на основі змін у статтях балансу за розділом "Влас. капітал" та статтях, пов'язаних з фін. Д-тю, у розділах балансу: "Забезп наступних витрат і платежів", "Довгострок. зобов'язання" і "Поточні зобов'язання"

10. Звіт про ВК підпр. та його складові.

Складання звіту про власний капітал визначається П(С)БО 5 «Звіт про вл капітал». Норми П(С)БО 5 стосуються під-в, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі вл капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

11.Грош. потоки від осн., фін. та інвест. д-ті.

Грош.потік – надходж.(вхідний грош.потік) і витрач.(вихідний ГП) грош. коштів в процесі здійсн. госп. д-ті п-ва.

Фін. ГП – надходж. і виплати грош. коштів, пов’яз. із зміною довгостр. капіталу. Визн.на підст.змін у статтях балансу по розділу „Влас.кап.”, „Забезпеч.наст.витрат і платежів”, „Довгострок. зобов.” і „Коротк. зобов.” Звіту про фін.рез-ти.

Операційна д-ть – основна д-ть підпр-ва, а також інші види д-ті, які не є інвестиц. чи фін. д-тю. Рух ГК від опер.д-ті визнач.шляхом коригування прибутку (збитку) від звич.д-ті до оподатк. на суми зміни запасів, дебіт.чи кредит.заборгов., пов’язаною з операц. д-тю протягом звіт. періоду; на суми, наведені в статтях, пов’язаних з рухом грош. коштів в результаті інвест. та фін. д-ті.

Інвест.д-ть–придб. чи реал. тих необ. акт., а також тих фін.інвест., які не є складов. част. еквівалентних грош. коштів. ГП від інв. д-ті визнач.на підставі анал.змін у статтях балану „Необ.активи”, „Поточні фін. інвест”, даних Звіту про фін. рез-ти, даних анліт. обліку.

12 Вартість грошей та причини її зміни Гроші — це еквівалент вартості усіх ін. тов, бо саме за доп. грошей у вигляді фіксов. к-ті грош. одиниць вимір. вартість будь-якого товару. Гроші самі пов. мати вартість. Прич. грош. одиниця, яка є сьогодні, і грошова од., яка очікується до одерж. через деякий час, не є рівноцін. Є принцип, який діє незал. від зміни заг. рівня цін: мати певну суму грошей сьогодні завжди краще, ніж мати її завтра. Це поясн. дією 3-х осн. факторів :

Інфл. — явище, властиве практично будь-якій ек-ці. Негат. віднош. до неї, яке існувало в нашій країні протягом багатьох років, не є коректним. Знецін. грошей, що відбув. в умовах інфл., викликає, з одного боку, природне бажання вкласти їх в певні активи, тобто в деякій мірі стимулює інвест. процес. З іншого боку, це частково пояснює, як відрізн. наявні гроші, і ті, що очікуються до одержання в майбут.

Ризик неодержань. очікув. суми є ін. прич., згідно з якою будь-який договір, за яким очікується надходж. грош. коштів в майбут., має певну ймовірність бути невиконаним взагалі або викон. частково.

Оборотність—здатність грошей до ліквідності — існ.тому, що в ринк. ек-ці грош. сектор розпадається на дві складові Грош. кошти, як і будь-який актив, повинні з часом генерувати доход за ставкою, яка задов. власника цих коштів. Тому сума, очікувана до одерж. через деякий час, повинна перевищ. початкову суму, якою володіє інвестор в момент прийняття рішення, на величину можливого доходу.

13.Майбутня і тепер. вартість грошей Нехай інвестор протягом певного періоду часу в кінці кожного року одержує платежі, які не є однаковими. Якщо він буде інвестувати суму кожного платежу на час до закінчення даного періоду, то після його завершення одержить деяку суму грошей, яку називають майб. вартістю потоку платежів.

Майбутню вартість потоку платежів можна визначити за формулою:

де Р — майбутня вартість потоку платежів; С1_с — сума платежу за рік І; r— відсоток, під який інвестується сума С; п — к-ть років, протягом яких провод. виплати.

Теперішня вартість: Р= С/ r

Де С – сума платежів; r – ставка%; Р – теперішня вартість потоку платежів

15.Види ануїтету та його розрах. Визначення майбутньої вартості потоку платежів. Нехай інвестор протягом певного періоду часу в кінці кожного року одержує платежі, які не є однаковими. Якщо він буде інвестувати суму кожного платежу на час до закінчення даного періоду, то після його завершення одержить деяку суму грошей, яку називають майб. вартістю потоку платежів.

Майбутню вартість потоку платежів можна визначити за формулою:

де Р — майб. вартість потоку платежів; С1_с — сума платежу за рік І; r— відсоток, під який інвестується сума С; п — кількість років, протягом яких проводяться виплати

Майбутня вартість звич. ануїтету при нарах. складного відсотку один раз на рік.

Виник. ситуації, коли отримують не одну суму, а декілька. Причому виплату цих сум проводять за такими правилами: однакова сума через рівні проміжки часу за однієї й тієї самої діючої відсоткової ставки.

Майбутня вартість звич. ануїтету при здійсненні виплат т разів на рік. Якщо умови ануїтету передбачають здійснення платежів т разів на рік, то формула набуває вигляду:

де С — величина виплати за рік

Приведена вартість ануїтету при нарахуванні відсотку один раз на рік

Оберненим до поняття майб. вартості ануїтету є поняття тепер. вартості ануїтету. Це — теперішня, поточна або сьогоднішня вартість майбутніх рівномірних платежів, які здійснюють через рівні проміжки часу.

Майбутня вартість ануїтету при нарахуванні відсотку т разів на рік. Випадок, що розглядається, відрізн. від попереднього тим, що складний відсоток нарах. протягом року т разів, а платежі по ануїтету здійсн. тільки в кінці кожного року. Це озн., що відсотки по першому платежу нарах. з початку другого року і здійсн. т разів на рік; по другому платежу — з початку третього року і також здійснюються гп разів на рік тощо.

Приведена вартість ануїтету при нарах % 1 раз –теперішня вартість майб рівномірних платежів, що їх проводять через рівні проміжки часу

Рп= ,

24.Оцінка ліквідності та платоспр. п-ва.

Ліквідність-здатність активів перетвор. в грош.кошти. Ліквідн. балансу визначається ступенем покриття зобов’язань п-ва його активами, термін перетворення яких в кошти відповідає терміну погашення зобов’язань.

Групи ак-в і пас-в для ан-зу ліквід.балансу:

Активи: 1)Найліквідніші (грош.кошти та поточні фін.інв. до 3-х міс) 2)Швидко реаліз. активи(деб.заб., ін.оборот. акт., витрати майб.періодів). 3)Повільно реаліз. Активи (сиров.і мат., запаси). 4)Важко реаліз.активи (всі необ.активи:незав.вир-во, ОЗ і т.д.).

Пасиви:1)Кредит.забор.(перед бюдж., страх.комп., роб-ми). 2)Короткострок.пасиви і дох. майб. періодів. 3)Довгострок. зобовяз. 4)Власний капітал.

Якщо при порівн..активів та пасивів між всіма групами можна поставити=, то баланс абсолю. Ліквідний (буває дуже рідко). Надлишок активів в одній групі не може компенс.нестачу по ін.

Показники:

1.Коеф.поточ. лікв.(Кпокриття)=ПА/ПП>2, де ПА-поточ.активи, ПП-пот.пасиви.

2.Коеф.швидк.лікв.=(ПА-З)/ПП>1, З-запаси.

3.Коеф.абсолют.ліквід.=ГК/ПП≈0,2, ГК-грош.кошти. Хар-зує платоспром.

4.Коеф.співвіднош.ДЗ і Кр.З=ДЗ/КЗ≈1.

25.Фін. стійкість підпр. та інструменти її оцінки.

Фін. стійкість хар-зує ступінь фін. незалежності підпр. володіти і викор. своє майно. Якщо ФС висока, то ми незал. від своїх позич-в. До стабільних джерел фін-ня віднос.: влас.об.кошти; довгострок. зобовяз.

Показники ФС: 1.Влас.обіг. кошти(роб. капітал)=ВК+Довг.кред.-Необ.активи.

2.Коеф. забезп. об. активів Влас. обіг. коштами(ВОК)=ВОК/Об.активи(ОА). Рекоменд. значення 0,1-0,2.

3.Маневреність робоч.капіт.=Запаси/ВОК. Показ.частку запасів у ВОК. Значна частка обмежує свободу маневру ОК. Позит.-зменш.

4.Маневр. ВОК=Кошти(р.230,240)/ВОК. Показ.частку абсолют. ліквід.активів в обіг. коштах.

5.Коеф.забезп. ВОК запасів=ВОК/Запаси. Показ., на ск.запаси забезпеч.довгострок. стабільними джерелами фін-ня.

6.Коеф.автономії(К.фін.незал.)=ВК/Пасиви. Хар-зує можл. підпр. виконати зовн. зобов. за рах Влас.активів. Нормат знач.-0,5.

7.Показник фін.леверіджу.L=ДК/Вл.кошти. Хар-зує залеж. підпр. від довгост. зобовязань. Збільш.свідчить про підвищ. фін. ризиків.

8.Коеф.ФС=(ВК+ДК)/Пасиви. Показує частку стабільних джерел фін-ня у їх заг. обсязі. Позит.-збільшення. Норм.=0,8-0,9.

26.Аналіз ділової активності(ДА) підпр.

Показники ДА свідчать взаємозв’язок між обсягом вир-ва та обсягом ресурсів.

1.Показн. ефект-ті викор. ОЗ: Фондовід.ФВ =ЧД(Вир.)/ОЗ. Фондоміст.= 1/ФВ=ОЗ/ЧД.

2.Показ.ефект.викор. оборот.засобів:

-коеф.об-ті об. зас. К_об=ЧД/ сер.зал.Об.З. Показ. К-ть оборотів ОбЗ за період.

-Тривал.обороту ОбЗ: t=360/К_об. Визн. період, за який ОбЗ здійсн. 1 оборот.

-Тривал.операц. циклу: хар.період пертвор. Виробничих запасів на грош. кошти.

-Трив.обороту вир.засобів: показ. t, за який виробзасоби здійсн. 1 кругообіг: t_ОбВЗ= (360* зал.вир.зас.)/ЧД.

-Трив.обор.ДЗ. t_ОбДЗ=(360*сер.зал.ДЗ)/ЧД. Показ., за який час кошти у розрах.проходять 1 кругообіг.

3.Показ.ефект-ті викор.капіталу в цілому.

-Коеф.обор. активів (К.трансформації) К_ОбА =ЧД/Сер.зал.майна за пер.

-Трив.обороту активів. t=360/К_ОбА.

-Коеф. завантаженості активів. К_ЗА=сер.зал. активів за пер./ЧД.

27 Показники рентаб. та їх розрахунок.

При розр. рентаб. визнач. віднош. Приб. до таких показників: рівня продажу, ак­тивів, влас. капіталу. При розрах. цих показників вико­ристов.: чистий приб., що визн. як баланс. прибу­ток за вирахуванням платежів до бюджету; чиста реалізація, що визн. як вир. від реаліз. мінус ПДВ, АЗ та ін. відрахув. доходу.

1.Рентаб. активів –розрахунок: Ф. 2 (ряд. 170)/ ф. 1 ((ряд. 280, гр. 3 + ряд. 280. гр. 4)/2)*100 – Призначення: - Визнач. як віднош. прибутку до середньорічної вартості усіх активів, тобто показує ск. прибутку припадає на 1 грн. активів, хар-є ефективність управління підпр-м.

2. Рентаб. власного капіталу = Ф.2(ряд. 170)/ ф. 1 ((ряд. 380, гр. 3 + ряд. 380, гр.4)/2)*100. Розрах. як віднош. приб. підпр. до середньорічної вартості влас. капіталу, показує величину одержаного прибутку в розрахунку на 1 грн капіталу власників.

3. Рентаб. продажу = Ф. 2 (ряд. 050) / ф. 2 (ряд. 035) = Хар-є розмір прибутку, що надходить на підпр. з кожної гривні від продажу продукції (робіт, послуг), розрахов. як відношення прибутку від продажу та суми продажу продукції (робіт, послуг).

4. Рентаб. продукції (робіт, послуг) = Ф. 2 (ряд. 050) ф.2(ряд. 040) * 100.Обчисл. як віднош. приб. від продажу та с/в продукції (робіт, послуг); показує, ск. прибутку отримало підпр. в розрахунку на 1грн понесених витрат.

5. Чиста рентаб. підпр.= Ф. 2 (ряд. 220)/ ф. 1 ((ряд. 280, гр. 3 + ряд. 280. гр.4)/2)= Розрах. як віднош. Чист. Приб. підпр. до середньорічної вартості майна підприємства.

28.Сутність фін.планування.

З погляду менеджменту фін.планув. полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей. Фін.планув. – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Метою фін.планув. є забезпечення госп.д-ті необхідними джерелами фін-ня. Фін.планув не ставить за мету обов’язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можна було б уникнути. Для цього п-ва розробляють декілька способів ситуаційного аналізу – розробляють план і його рез-ти, виходячи з найбільш ймовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному.

30.Завдання та об’єкти фін.планув.

Осн.завданнями є: 1)забезпечення необхідними фін.ресурсами виробничої, інвестиційної та фін.д-ті; 2)визначення шляхів ефективного вкладання капіталу, оцінка ступеня раціонального його використ.; 3)виявлення внутрішньогосп. резервів збільшення приб.за рах.економного використання грош.засобів; 4)контроль за фін.станом, платоспроможністю підпр.

Фін.планув не ставить за мету обов’язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можна було б уникнути.

31.Етапи внтрифірмового фін.планув.

Складання фін.плану починають з прогнозу обсягу продаж., який складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки.

Важливим д-том фін. плану є баланс грош. витрат і надходж., або баланс грош. потоків. Він склад. у вигл.таблиці, в якій відобр. дані про наявність грош. коштів на поч. періоду, їх надходж. і витрач. в самому періоді, і наявність грош.коштів на кін.періоду.

Склад. також таблицю доходів і витрат, яка показує, як буде формув. прибуток підпр.

До складу фін.плану входить також баланс активів та пасивів підпр. Серед активів виділ. поточні активи, запаси та фіксов. активи. В пасиві відобрвж власні та позик. кошти.

При склад. фін. плану також провод. аналіз беззбитковості підпр. Для визначення точки беззбитковості використ. наст. фор-лу:

V_min=S_c / (P-S_u), де

V_min-критичний обсяг вир. в натур. виразі; P–ціна одиниці прод-ції; S_c-сума пост. витрат; S_u-сума змін. витрат на од. прод-ції.

В процесі фін. план-ня відбув. конкретна ув’язка кожного виду капіталовкладень чи відрахувань та джерела його фін-ня. Для цього склад. первірочна таблиця до фін. плану, в якій по вертикалі запис.напрями використ. фін. ресурсів, а по горизонт. – джерела фін-ня.

29.Системи фін.планування.

В основу фін.планування покладено стратегічний і виробничий плани.

Стратегічний план передбачає формулювання цілей, задач і сфери д-ті п-ва.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.

32.Принципи фін.планування.

1.Науковість

2.Комплексність.

3.Оптимальність

Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.

Принцип комплексності передбачає, що показники фін.плану повинні бути взаємопов’язаними між собою.

Принцип оптимальності потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фін.ресурсів.

33.Формування фін. стратегії підпр.

Важливим моментом фін.план-ня є визначення стратегії планування.

Стратегія фін. план-ня озн.загальне спрямування розробки фін.плану, джерел надходження коштів, джерел прибутку.

Господарюючий суб’єкт предст.собою систему, що склад.з різних виробництв, цехів, складів, служб, відділів, лабораторій, магазинів та ін.підрозділів. роль кожного з цих підрозділів в одержанні прибутку є різною.

Напр.., господарюючий суб’єкт не може існувати без бух-рії, але не можна вимагати від бухгалтерії, щоб вона приносила прибуток. Так само не можна вимагати приб. від ремонтної служби, лабор-рії якості тощо.

Важливою складовою фін. план-ня госп. субєкта є визначення його центрів доходу (прибутку) і центрів витрат.

Центр доходу – підрозділ, який приносить йому прибуток. Центр витрат – підрозділ, який є збитковим або взагалі некомерційним, але відіграє важл. роль в д-ті госп. суб’єкта.

35.Сист. поточ. план-ня фін.д-ті підпр.

поточні плани розробляються на основі стратегічних шляхом їх деталізації, тобто, якщо перший вид планів дає приблизний перелік фінансових ресурсів, їх об’єм і напрямки використання, то в рамках поточного планування проводиться взаємна узгодженість кожного виду вкладень із джерелами фінансування. Таким чином, стратегічні плани „макроструктуру” фін. ресурсів (перспективи зміни структури капіталу, пріоритетні напрямки вкладення і позичання засобів), а поточні – характеризують ефективність кожного із можливих джерел фінансування, містять розрахунок ціни капіталу і його складових (акціонерного капіталу, кредитів, позик тощо), а також фінансову оцінку основних напрямків діяльності підпр. і шляхів отримання доходу.

36.Сис-ма операт. план-ня фін. д-ті.

Оперативні плані – це короткотермінові тактичні плани, безпосередньо пов’язані з досягн. цілей фірми. Опер. плани є склад. річного або кварт. загального бюджету підпр.

Опер. фін.пл-ня вкл. складання платіжного календаря, касового плану і розрах. потреби в короткострок. кредиті.

Платіж. кал-р склад. на короткі проміжки часу(5,10,15 днів, місяць). Він охоплює всі видат. і надходж. коштів, включаючи віднос. з бюдж. та банками. Він дозволяє спостерігати за станом влас.коштів, а також вказ. на необх. використ. коштів у вигляді залуч. капіталу.

Кас план – план обігу готівки п-ва. Розроб. на квар і предст. до банку, з яким п-во уклало договір про розр.-касове обслугов. Містить 4 розділи: 1-надходж. готівки за конкретними джерелами надходж.; 2-види видат. п-ва готівкою; 3-роз-рах.виплат з/п з врахув.всіх утримань; 4-календар видач з/п, де у встановл.строки вказ.суми виплат п-ву готівкою.

При потребі в короткостр. кредиті з банком уклад.договір про кредитне обслуг. Однак цьому передує обґрунтований розрах. суми кредиту. Це необх. для визнач. ефект-ті заходу, що кредитується, чи очікуваної виручки від реаліз., що забезпеч. своєчасне поверн кредиту і викл. штрафні санкції.

37.Бюджетування та основні види бюджетів.

Бюджетування є гол. інстр-том фін. план.-ня. Кошторис (бюджет) – це форма планового розрах-ку, яка визначає докладну програму дій під-ва на майб. період. Метою системи бюдж. планування є економія фін.ресурсів, скорочення невир. витрат, більшої гнучкості в упр-ні і контролі за с/в продукції, а також для підвищення точності план. показниів.

Види бюдж.: 1)за широтою номенклатури: функціональний(розробл. по 1-2 статтях: бюджет оплати праці) і комплексний (розробл.за широкою номен-рою затрат, напр., бюдж. адмін.-упр.затрат). 2)за методами розробки: стабільний (не зал. від обсягів д-ті під-ва) і гнучкий (передбач. встановл. планових затрат не у фіксов.сумах, а у вигляді нормативу витрат, які повяз. з показниками обсягу д-ті під-ва).

При розробці фін.плану під-ва склад. наст.види бюдж.: кошторис продажу; К. вир-ва; К.прямих мат.затрат; К.витрат на оплату праці; К. с/в проданої прод-ції; К.капіт.затрат; К.прибутків та збитків та ін.

38.Фін.план-ня методом відсоткової залежності від обсягу продаж.

Всі розрах. проводяться на осн. 3-х умов:

1.Змінні витрати, поточні активи і поточні зобов’яз. при нарощуванні об’єму продаж на певну к-ть % збільш. в сер.на таку ж к-ть %.

2.% збільшення вартості ОЗ розрах. під заданий % нарощування обороту у відповідн. з технологічними умовами бізнесу.

3.Довготерм. зобов’язання і акц. капітал беруться в прогноз незмінними.

Нерозпод. приб. прогнозується з урах. норми розподілу чистого прибутку на дивіденди і чистої рентаб. реалізованої продукції: до нерозп.приб. базового пер. + прогноз.чист приб. (добуток прогноз. вир. на чисту рентаб. реалізов. прод.) і віднім. дивіденди (прогноз.чист. приб. помнож. на норму розподілу чистого приб.на дивід.).

Розрахувавши все це, зясовують, ск. пасивів не вист., щоб покрити необх. активи пасивами–це і буде сума додатк. зовн. фін-ня.

Розрахувати цю суму можна і за ф-лою:

Необх. у зовн.фін.=(А_факт.*Темп приросту вир.) – (П_факт.*Темп прир.вир.) – ((Чист.приб._факт/ Вир._факт)*вир._{пргноз.}) * (1- дивід._факт./ Чист.приб._Факт)).

Ф-ла засвідчує, що потреба у зовнішньому фін-ні тем більша, чим більші нинішні активи, темп приросту виручки і норма розподілу чистого прибутку на дивіденди, і тим менше, чим більші нинішні пасиви і чиста рентабельність реалізованої прод.)

39. Необхідність та джерела короткост. фінансування підприємств.

Короткостр. фін. зобов. мають бути погаш. протягом поточного операц. циклу підпр. чи протягом року з дати складання бух. балансу (із 2-х термінів обирають триваліший). Джерелами коротк. фін-ня є короткост. кредити банків, короткострокові векселі видані.

Зараз банки надають перевагу видачі короткост.кредитів до одного року. Напр., на купівлю обладнання, на поповнення оборот.коштів.

Банк. кокроткостр. кредит, залучений до заг. фонду оборотних коштів підпр. разом з власними та іншими фін. ресурсами підпр, бере участь у створенні на підпр. продукції, а отже, прибутку. Аналізуючи ефективність залучення банк. коротк. кредитів, можна обчисл., яка частка приб. від реаліз. про-ції одержана підпр. за рах банківських позик, і зіставивши її зі сплаченими % за кредит, прийти висновку про конкретний зиск підпр. від залучення банк.коротк.кредитів.

40.Управління виробничими запасами.

Від того, які метди обліку запасів визнач.облікову політику фірми, залеж. різна оцінка коштів, вкладених в запаси, і, відповідно, різне знач. параметрів, які беруть уч. у визнач. оптим-ї політики упр-ня ними. Є 2 способи оцінки запасів: ЛІФО І ФІФО.

Метод ЛІФО передб. першочергове списання на вир-во тих матер., які були придб. останніми. Тоді велич. залишків в балансі буде визначатись, виходячи із с/в матер., придбаних першими.

Викор. методу ФІФО баз-ся на тому, що мат. запаси на кін. пер-ду оцін. за цінами ост. закупок, а на с/в реаліз. прод-ції викор-ні мат. спис. за варт. їх перших закупок. Застосув. цього методу призвод. до того, що вартість реаліз. прод-ції форм-ся, виходячи з найбільш стійких (в умовах інфляції) цін на матер., а їх залишки оцін. за макс. вартістю. Виход. з цього, оборотність пот.акт. в даному вип. буде нижча, ніж при викор. ін. способів (одноч. це є недоліком в очах менедж., зацік. в наданні своїм кредит-м чи інвест-м інф.про високу оборотність коштів на підпр.).

Найрозповсюдж. є метод оцінки мат.зап. за факт.с/в. Негат. наслідки його викор.для п-ва – з одного боку, занижує с/в реаліз. прод., з ін.,тягне за собою суттєве заниж. варт. матер, а отже, штучно завищує їх оборотність.

Контр. за ефект. упр. запасами на п-вах зд. за доп. аналізу зміни швидк. обор.зап., що розрах за ф-лою: К_об.зап.=Вир.від реаліз./Сер.вел.пот.активів.

Сер.вел.ПА=(З_п+З_к)/2, де З_п і З_к-зап.на поч..і кін.періоду. трив-ть одного обороту в дн.=360/оборотність зап.

41.Управління дебіт. заборгов. на п-ві.

Дебітори – юр.та фіз.особи, які внаслідок мин. подій заборгували під-ву певні суми грош.коштів, їх еквівал.або ін. активів. Види ДЗ: поточна і довгостр; забезп.або незабезп. векселем; безнадійна, сумнівна, дійсна.

Осн. завд. упр. ДЗ: Сприяння зрост. обсягу продаж шляхом надання комерц. кредиту і тим самим зрост. приб.; Підвищ. конкурентнозд. за доп. відстрочки платежів; Визнач. рівня ризику неплатоспр-ті покупця; Розрах. план. розміру резерву сумнівних боргів; Надання рекоменд. по роботі з факт. або потенційно неплатоспром. покупцями.

При оцінці стану ДЗ треба отримати всю потрібну інф. про реалізацію прод. та виникнення ДЗ. Збираючи відомості про виникнення і облік ДЗ й правильності її оцінки, фінансист визначає перелік інф., яка має бути надана клієнтом або отримана ним безпосередньо, а саме: 1)перелік видів прод., що реаліз. за товарного кредиту, і встановл. обороту за кожним її видом; 2)к-ть та адреси центрів відвантаження прод.; 3)хар-ка покупців і замовн.(придб. прод. з метою продажу, для влас. потреб, оптом, уроздріб, на експорт); 4)перелік осн. дебіторів; 5)обсяг реалізації (виставлених рах-в), у т.ч. за окр. видами і формами розрах-в (передопл., опл. готівкою або чеком, продаж у кредит, бартерні розрах.). Така орг. роботи з ДЗ дасть змогу здійсн. необхідне упр. нею.

42.Кредитна політика підп. та необх. регулювання дебіт. заборгованості

Розробка кредитної політики підпр. На підставі аналізу динаміки ДЗ підприємства і складеного прогнозу її стану кер-ки прийм. рішення щодо стратегії кредитної політики підприємства. Період кредитування = сер. періоду погаш. дебіт. заборг. в днях, який можна розрах. за даними попередніх періодів в середньому по галузі. Можна взяти цей показник по аналогічних підпр. або ж розрах. його по підпр.-постач-ку. Вихідними даними для розрах. середнього періоду погаш. ДЗ є: вир. від реалізації прод. в кредит; середній розмірДЗ; трив-ть періоду, що аналізується, в днях.

Особливе знач. має прогноз розміру вир. від реалізації, на якому ґрунтуються всі інші розрахунки. Збільшення строку, що надається для сплати рахунків, наприклад з ЗО до 60 днів, призводить до залучення нових покупців, зростання попиту на товар та обсягів продажу. На підставі маркетинг. досліджень склад. 3 варіанти прогнозу обсягу продажу: оптимістичний, песимістичний і середній.

48.Фін.лізинг як джерело довгост. фін-ня.

Фін.лізинг – госп.операція, яка передбачає придбання орендодавцем основних засобів з подальшою передачею їх користування на термін, що не перевищує періоду їх повної амортиз. з обов’язк. подальшою передачею права власності на ці осн.засоби орендарю.

Особливості фін.лізингу:

1.Задовольняє потребу в найбільш дефіцит. виді позикового капіталу-довгострок.кредиті.

2.Автоматично формує повне забезпеченя кредиту, що знижує варт-ть його залучення.

3.Забезпечує більш широкий діапазон форм платежів та більшу гнучкість втермінах платежів, пов’язаних з обслугов. боргу.

4.Хар-ся спрощеною процедурою оформл. кредиту порівняно з банківським.

5.Не потребує форм-ня на підпр.фонду погашення осн. боргу (бо нарах. його аморт).

Ці особливості визначають фін.лізинг як досить привабл. інструмент фін-ня д-ті підпр.

Види фін.лізингу: 1.За регіональною приналежністю учасників лізингової операції(Внутріш.та між народ). 2.За складом учасників лізинг.опре.(прямий і непрямий). 3.В зал. від об’єкту (лізинг рухомого та нерух. майна). 4.За формами лізинг.платежів (грошовий, компенсаційний, змішаний).

47.Порівн.хар-ка акц. та кредит. фін-ня.

Фін-ня за рах. і аукціон., і позикового капіт. має свої переваги і недоліки.

Перевагами влас.капіт є простота його залуч, забезпеч. фін. стійкості розвитку підпр, його платостпром. в довгостр. періоді, зниження ризику банкрутства. Але темпи розвитку подібних підпр. обмежені, оскільки ВК не може забезпеч. необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку.

Переваги позикового капіт.: забезпеч. ріст фін. потенціалу підпр і темпів обсягів його госп. д-ті; низька вартість; широкі можливості залучення.

Найбільший приріст фін. рентабельності д-ті та фін. потенціал розвитку має підпр, яке викор. позичений капітал. Але у такого підпр. існує більший фін. ризик та загроза банкрут., оскільки вони зал. від питомої ваги позичених коштів, мат.цінностей тощо в заг. структурі капіт. підпр. До того ж процедура залуч. позик.капіталу є досить складною.

49.Внутр. і зовн. джер. довгост. фін-ня.

Довгост.залуч.кошти–позики, отр. підпр. на період > року, строк погаш. яких наст. не раніше, ніж через рік. Такі кредити, як правило, вид. великим стабільним підпр. на витр. по кап.буд., реконстр., ін капіталовкл. Такі позики повинні окупитись за рах. приб., отриманого від такого заходу.

Аналіз ефективності викор. довгострок. банк. кред. на капіт. вклад. полягає у визнач. терміну, протягом якого досяг. окупність прокредитованих втрат. Якщо цей термін відповідає термінові, встановл. за кредитною угодою з банком, або менш., прокредитовані кап. витр. вваж.ефективн.

Вексель – ЦП, який засвідчує безперечне зобов’язання векселедавця сплатити, коли прийде строк, зазначену в ньому суму векселедержателю (власнику векселя). Він є одним із видів комерц. кредиту, так як сплата за В. відбув. не відразу, а через певний час., протягом якого сума по векселю знаходиться в розпорядженні векселедавця. Буває простий і переказний.

Важл. формою запозич. є облігац. позики. Обліг.– ЦП, який засвідчує внесення його власником грош. коштів і підтверджує зобов’яз. відшкодувати йому номін. вартість цього ЦП у передбач. у ньому термін, з виплатою фіксов. %, якщо ін. не передб. умовами випуску. Є іменні і на пред’явника.

Внутр.фін-ня – викор. частини приб. (самофін-ня) та фін-ня звільненим капіталом через амортиз. і зміну структури майна. Внутр.фін-ня відбув.: через зміну структури активів; прискорення обігу капіталу; продаж активів, непотрібних для підпр.; викор.зворотнього лізингу.

50.Пон. вартості капіталу підпр.

Ціна капіталу –віднош. плати за викор. фін. ресурсів до заг.обсягу цих ресурсів. Ціна капіталу може суттєво вплинути на показник ефективності будь-якої активної операції, що здійсн. під-во.

Вартість капіт. – одна з найважливіших змінних в оцінці бізнесу, яка визначається ринком і майже повністю знаходиться поза контролем власників підпр. Ринок встановлює базову без ризикову очікувану ставку доходу і величину премії, що вимагає інвестор (покупець ЦП) в обмін на прийняття на себе ризиків різних рівнів.

При оцінці вартості капіт. виникає необхідність зясування вартості кожного джерела фінансування.

51.Напрямки використання показнику вартості капіт.

Показн.варт.капіталу використ.:

1.Для визнач. рівня фін.витрат фірми з метою підтримки свого економічного потенціалу.

2.Для обґрунтування рішень за інвестиційними проектами, що приймаються. Відомо, що інвест.проект може бути відхилений, якщо внутр. норма рентаб. по ньому нижче, ніж ціна капіталу організації.

3.Ціна капіт. розрах. для упр-ня структурою капіталу. В цьому випадку найкраще співвідношення між різними джерелами коштів визначається, виходячи з критерію мінімуму ціни капіталу.

4.Ціна капіт. викор. при оцінці ціни фірми. Ціна фірми буде тим вища, чим нижча ціна капіталу: Ц_Ф.=(Чист.пр.+% за викор.позик.джерел)/WACC, де WACC – ціна капіталу.

52.Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.

Ціна привілей. акцій прибл.= сумі дивідендів, яку сплачує акціонерам емітент, за вирахуванням витрат на розміщення. Так як привілей.акції є ЦП з фіксов.доходом, то їх ціна визнач. так:

Ц_ПА=(Дивід./Пот.ціна_ПА)*к-ть акцій.

Варт.капіт.від звич.акцій, або ставка дисконту, зал. від: поточної ціни; розміру дивід.на А.; темпу прирості Д:

Ц_Зв.А.=Д/(ПЦ_Зв.А.+ТПД), де ТПД-темп приросту дивід.

Нерозп.приб. –джерело фін-ня внутр. походження. Всі кошти, що залиш.після спрямування приб. на дивід, як правило, реінвестуються у підпр. з нерозп. приб. не пов’язані ніякі витрати на емісію ЦП.

Такі кошти, в разі їх реінвестування, також виступ.джерелом фін-ня, а тому мають свою ціну. Пояснюється такий стан речей тим, що якби не вкладення приб. у під-во, то довелось би для забезпеч. його розвитку випускати акції. Тому фактично ціна джерела капіталу „нерозпод.приб.” така ж, як у звич.акцій – держателі акцій сподіваються, що реінвестований приб. забезпечить підвищення доходності вже наявних акцій.

53.Оцінка вартості окремих елем. позикового капіталу.

Осн.формами позик.капіталу є позики банку і емітовані фірмою облігації. При визнач.ціни одержаної позики потрібно виходити з того, що витрати, пов’язані з виплатою % за банківськими позиками, включ. до с/в продукції. Тому ціна одиниці кредит(Ц_бк) менша за сплачений банку %(СБВ):

Ц_бк=СБВ*(1-СПП), де СПП-ставка под.на приб.

Ціна такого джер. Фін-ня як облігації, випущені інвестором, прибл.=величині %, що сплач. по них. Однак при цьому необх. враховувати різницю між номінальною вартість облігації і ціною її реалізації. Сума, одержана емітентом при розміщенні облігац. Позики, як правило, нижче самої позики, так як пов’язана з витратами по емісії та розміщенню цінних паперів.

54.Cередньозважена вартість капіталу(WАСС). Цей показник може бути визначений як рівень доходності, який повинен приносити інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити одержання всіма категоріями інвесторів доходу, аналогічного тому, який їм був би забезпечений від вкладень в інші проекти з тим же рівнем ризику. Середньозважена ціна капіталу є відносною величиною, вираженою у відсотках. Вона розраховується як середня величина з потрібною прибутковістю за різними джерелами фінансування; важелем служить частка кожного джерела в загальній сумі інвестицій.

WACC=∑r₁d₁, де

д r₁ — потрібна доходність (норма прибутку) по капіталу, одержаному з г-го джерела; d₁ — частка капіталу (інвестиційних ресурсів), одержаного з i-го джерела.

55.Поняття структури капіталу.

Структура капіт. хар-ся співвідношу. Власних і позикових коштів, які викор.підпр. в процесі госп.д-ті. І власний, і залуч. капітал має свої переваги і недоліки.

Найбільш стабільним є підпр., яке викор. лише власний капітал, оскільки коеф. Автономії в такому випадку =1. Але темпи розвитку подібних підпр. обмежені, оскільки ВК не може забезпеч. необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку.

Найбільший приріст фін. рентабельності д-ті та фін. потенціал розвитку має підпр, яке викор. позичений капітал. Але у такого підпр. існує більший фін. ризик та загроза банкрутства, оскільки вони зал. від питомої ваги позичених коштів, мат.цінностей тощо в заг. структурі капіталу підпр. Структура капіт. підпр. визначає обсяги і прогнозує рез-ти не лише фін., але й операц. та інвест.д-ті. Вона впливає на коеф. рентаб. активів і ВК, встановлює систему коеф. фін. стійкості та платоспр.(тобто, рівень осн. фін.ризиків) і в підсумку формує співвіднош. ступеню прибутковості та ризику в процесі розвитку підпр.

56. Основні теорії структури капіталу. Теорія Г. Дональдсона. 1) фірми мають споч. використ. внутр. джерела: нерозп. приб. та амортиз. 2) при визнач. частки прибутку, що спрямов. на виплату дивід., необх. виходити з можливостей майб. інвестицій та майб. гр. потоків. 3) дивід. хар-ся стабільністю, особл. в короткостр. періоді. Тому фірма в будь-якому році може корист. внутр. фондами або по-повнювати їх. 4)якщо виникає необх. у залуч. зовн. джерел, то має бути визн. така послідовність: банк. По-зички, випуск конвер-тованих обліг. і тільки в ост. чергу — випуск нових акцій. Теорія асиметричної інф-ції грунт. на тому, що менеджер фірми має повнішу інф-цію, ніж інвестори. Процес прийняття рішень концентрується на показниках нерозп. приб. і випуску нових облігацій Необ. підкреслити, що зниж. ціна зде-більшого звич. акцій або боргових зобов'язань, котрі конверт-ся, порівняно з прямим боргом або привілей. акціями. Це поясн. тим, що корпорації випускають акції, як правило, у свої «кращі часи», тобто коли вони розрах. на вищу ринкову ціну, ніж власні оцінки вартості капіталу фірми. Альтернативні ММ теорії концепція передбачала, що всі учас. прийняття ріш. мають однакову інф., і будь-які зміни в дох. від осн. д-ті фірми є випадковими. Тому кер-во фірми може інформувати про свою д-ть інших учасників госп. зв'язків шляхом прийняття ріш. Якщо такі ріш. приносять добрі новини, то інвестори плататимуть за акції корпорації більше. Америк. екон-ти зазнач., що, коли компанія здійснює випуск акцій або розширює інвестиції й підвищ. дивіденди, ціна її акцій на фін.ринку зрост. З ін. боку, коли дивіденди зниж. або інвестиції скороч., а корпорація залучає додатково нові зовн. джерела фін-ня, то ціна її акцій зниж.

57.Ефект фінансового леверіджу.

Фін.леверідж (ФЛ) хар-зує використ. п-вом залучених коштів, що впливає на зміну коеф. рентаб. влас. капіталу.

Ефект фін.леверіджу (ЕФЛ) – показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку п-ва власним капіталом при різних частках використання залуч.коштів.

ЕФЛ=(1-СП)*(Кр-Пк)*(Зк/Вк), де Сп – ставка под. на приб., виражена десятковим дробом; Кр – коеф.валової рентаб активів п-ва; ПК – сер.розмір % за кредит, що оплач.п-вом; Зк – залуч.капітал; Вк – влас.капітал.

(1-СП)-податковий коректор ФЛ; показує, в якому ступені проявл. ефект. ФЛ у зв’язку з різними ступенями очікуваного приб. п-ва.

(Кр-Пк)–диференціал ФЛ; хар-є різн. між коеф. валовоїрентаб. і сер.розміром %за кр-т.

(Зк/Вк)-коеф.ФЛ, хар-зує суму Зк, що використ. п-вом в розрах. на одиницю Вк.

ФЛ виріш.завдання: 1)визнач.обсягу реаліз. прод-ції, що забезпеч. беззбиткову д-ть п-ва. Вир.від реаліз, при якій забезпеч. беззбиткова д-ть п-ва, за умови неотр. приб., назив. порогом рентаб(ПР). У вартісн. вираж. Поріг рентаб.=Пост. витр./ рез-т від реаліз після відшкодув.змінних витрат.

В натур.виразіПР=ПР даного тов./ціна реаліз.

2)визначення обсягу реаліз. прод-ції, що забезпеч. беззбиткову д-ть п-ва протягом відносно тривалого періоду.

58. Оптимізація структури капіталу.

Структ. капіталу впливає на її вартість. При розробці політики в галузі структ. кап. менеджери фірми ставлять мету: збільш. частини боргу, якщо необх. кошти вигідніше придбати в кредит. Важливе значення має фін. леверидж – використ. позичок або привілей. акцій для формув. фондів фірми. Зрост. боргу пов'язане з наст. зростанням %-вих платежів і збільш. втрат. Пок-ком, який подає "сигнал тривоги", є коефіц. заборго­ваності. Осн. мета політики корпорації в галузі структури капіт. полягає в досягн. оптимальності: за найнижчої вартості капіт. досягти стабілізації дивід. і дох.

Визначення структури капіт. пов'язане з пит.: в яких формах залучати зовн. джерела. Частка позичок у заг. фін. фондах фірм зрос­тає. Слід звернути увагу на зростання короткострок. боргу в структурі заборгов. - фактор, який постійно мають врах. менеджери компаній під час розгляду питань ліквідності. Переважний вибір короткост. боргу припадає на фази ек. циклу з високими ставками % на дов­гострок. борг, коли постає пит. про вибір між боргом і випуском нових акцій. Зрост. короткост. заборг. пов'яз також з інфл., коли кредитори вваж. за краще не ризик. знеціненням позички, що повертається. Фін-ня за рах. збільш. заборгованості під впливом інфл. й очікування подальш. зрост. цін, не­впевненості в стабільності одержуваних доходів призводить до підвищ. ціни капіталу. Вдале викор. борг. зобов'язань призводить до значних поточних приб., а в перспективі до росту вартості акцій. Податк. політ. також впливає на визнач. структури капіт. Введення в дію подат. пільг, зокрема вилу­чення з оподатк. % по боргах, робить привабливим використання боргів.

59.Дивідендна політика.

Дивіденди –це грош. дохід акціонерів, який певною мірою сигналізує про те, що комерц. орг., в акції якої вони вклали свої кошти, працює успішно. Частина приб. виплач. у вигляді дивідендів, решта – реінвестується в активи під-ва. Реінвест. частина приб. є внутр. джерелом фін-ня д-ті під-ва, тому, очевидно, що дивід. політика суттєво впливає на розмір внутр. джерел фін-ня.

Реінвест. прибутку–відносно дешева форма фін-ня підпр., яка дозволяє уникнути додатк. витрат, пов’язаних з випуском та реаліз. нових акцій. Також зберіг.система контролю за д-тю підпр. зі сторони її власників, так як к-ть акціонерів практично не змін.

Одна з осн. моделей оцінки акцій – модель Гордона: V₁ = D₁ / (r-g), де V₁ –теоретична вартість акцій; D₁-очікуваний дивіденд наступного періоду; r-прийнятна доходність; g-очікуваний темп приросту дивідендів.

З ф-ли видно, що чим більше очікуваний дивіденд та чим вищий темп його приросту, тим більша теоретична вартість акцій. А підвищення вартості акції рівносильне збільшенню благоустрою під-ва. Але: 1) В класичному розумінні виплата дивідендів передбачає, що під-во в даний момент часу має в розпорядж. певну суму вільних коштів, що не завжди відповідає дійсності; 2)Виплата дивідендів зменшує можливості рефінанс-ня прибутку, що з позиції довгострокової перспективи може негативно вплинути на на прибуток під-ва. За такої схеми напрошується висновок про те, що великі дивіденди є невигідними.

60.Основні форми виплати дивідендів.

1.Методика постійного %-ного розподілу приб. Дивід.за звич.акціями/Чист.приб. за мінусом дивід.за привіл.акціями. Недолік: зниж. суми дивід.на акцію (при зменш. чист.приб), призвод.до падіння курсу акцій.

2.Методика фіксованих.дивід.виплат. Сума дивід. на акцію є постійною на протязі тривалого періоду не зал. від динаміки курсу акцій; дивід.виплати регулярні. Недолік: якщо приб. сильно знижується, виплата фіксов.дивідендів підриває ліквідність підпр.

3.Методика виплати гарантованого мінімуму і „екстра”-дивід. Зберіг. постійність регулярних виплат фіксованих сум дивід.; в зал. від успішності роботи підпр.-виплата „екстра”-дивіденда як премії в додаток до фіксов.суми дивід. Але при частій виплаті „екстра”-дивід. стає очікуваним і перестає відігравати відповідну роль в підтримці курсу акцій.

4.Методика виплати дивід.акціями. Замість грошового дивід.акціонери отрим. додаткові акції. Переваги: весь нерозподілений приб. йде на розвиток; з’являється можливість додаткового стимулювання управлінців, що наділені акціями; полегшується розв’язання ліквідних проблем при нестійкому фін.стані. Недолік: ряд інвесторів може обрати гроші і почне скидати акції.

Ринок фінансових послуг

1. Сутність поняття „послуга”.

2. Елементи ринку фінансових послуг.

3. Фінансові послуги в системі ринкових відносин.

4. Види фінансових послуг та сфера їх надання.

5. Сутність, учасники і моделі фінансових ринків.

6. Функції ринку фінансових послуг та його структура.

7. Сек’юритизація на фінансовому ринку.

8. Класифікація ринку фінансових послуг.

9. Основні відмінності між первинним і вторинним ринками.

10. Біржовий та позабіржовий ринки та їх особливості.

11. Учасники фінансового ринку.

12. Регулятивні органи фінансового ринку.

13. Інфраструктура ринку фінансових послуг.

14. Інфраструктурні учасники фінансового ринку.

15. Споживачі та конкуренти.

16. Способи переміщення грошей та цінних паперів.

17. Контрактні фінансові інститути.

18. Методи розміщення цінних паперів на ринку.

19. Фінансові посередники та їх функції.

20. Функціональні особливості позицій брокерів і дилерів.

21. Порівняльна характеристика фінансових посередників у західних країнах.

22. Порівняння переваг банківського і небанківського посередництва.

23. ПФТС – електронна біржа цінних паперів України.

24. Асоціація „Південноукраїнська торгово-інформаційна система” (ЮТИС).

25. Специфіка брокерського бізнесу та його учасники на Україні.

26. Біржа та її основні функції.

27. Функції ринку цінних паперів.

28. Учасники ринку цінних паперів.

29. Фондова біржа і механізм її функціонування.

30. Функції фондової біржі. Процедура лістингу.

31. Суть цінних паперів та їх фундаментальні якості.

32. Класифікація цінних паперів.

33. Боргові цінні папери та переваги, коли підприємство випустило облігації.

34. Фінансові послуги на ринку цінних паперів.

35. Міжнародний ринок цінних паперів.

36. Товар на міжнародному ринку цінних паперів.

37. Основні тенденції розвитку міжнародного ринку цінних паперів.

38. Фінансові послуги комерційних банків (строкові, безстрокові, ощадні вклади, операції з чеками, пластиковими картками).

39. Банківські кредити (споживчий і іпотечний).

40. Лізинг.

41. Факторинг.

42. Трастове управління активами.