23/Інтеграційні об’єднання Африки. Комеса. Садк.

Економічне співтовариство країн Східної та Південної Африки, КОМЕСА (англ. Community of East and South Africa, COMESA) — інтеграційне об'єднання у вигляді зони преференційної торгівлі, що передбачає поетапне створення спочатку зони вільної торгівлі, а потім митного союзу і спільного ринку, засноване 1993 року.

Членами КОМЕСА є 19 держав: Бурунді, Демократична Республіка Конго, Джибуті, Замбія, Зімбабве, Єгипет, Кенія, Коморські Острови, Лівія, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Руанда, Свазіленд, Сейшельські Острови, Судан, Уганда, Еритрея, Ефіопія.

Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК) (англ. Southern African Development Community (SADC)) — торгово-економічний союз країн Півдня Африки, створений 1992 року на базі Конференції з координації розвитку Півдня Африки, скорочено САДКК (англ. Southern African Development Coordination Conference, SADCC), утвореної 1980 року 11 країнами субрегіону. Головна мета САДК — лібералізація торговельних зв'язків країн-членів. В наш час^[Коли?] у САДК здійснено значне зниження митних зборів і досягнутий істотний прогрес в усуненні нетарифних обмежень у взаємних торгових зв'язках. Спільнота істотно просунулося на шляху створення зони вільної торгівлі. Країни-учасниці

Співтовариство розвитку Півдня Африки об'єднує 14 країн:

ПАР,Ботсвана,Лесото,Свазіленд,Намібія,Зімбабве,Ангола/Мозамбік,Малаві,Мадагаскар,Танзанія,Замбія,Маврикій,Сейшельські острови — вийшли зі складу 2004 року/Демократична республіка Конго.

Розвиток

Лідерами держав, що входять до SADC було підписано угоду про створення в Південній Африці зони вільної торгівлі з метою підвищення конкурентоспроможності африканських товарів на світовому ринку. Угода передбачає поступове зняття митних бар'єрів в південній частині африканського континенту. Терміни створення зони вільної торгівлі 2008 року, митного союзу 2010 року. 2015 року повинен бути створений спільний ринок країн Союзу.

2005 року глава Центробанку ПАР Тіто Мбовені, виступаючи перед бізнес-спільнотою найрозвиненішою економічно країни континенту — Південної Африки заявив, що до 2016 року в світі може з'явитися нова валюта Співтовариства розвитку Південної Африки (SADC). Основне забезпечення нової валюти нададуть Південна Африка та Ботсвана — ці дві "країни забезпечують, за деякими оцінками, до 90% ВВП співтовариства (з них дві третини — південноафриканські). На нову валюту, яку в світі заздалегідь прозвали «афро» можуть перейти всі 14 країн-учасниць SADC. При створенні єдиної валюти SADC буде враховувати досвід Європейського співтовариства зі створення євро, обіцяють засновники.

24/Інтеграційні процеси в Північній Америці. . Нафта.

Інтеграційні процеси в Північноамериканському регіоні Північноамериканський регіон включає США, Канаду та Мексику. За масштабами ВНП він близький до показників Західної Європи. Механізм регіонального господарського комплексу США – Канада формувався протягом декількох десятиліть спочатку на мікроекономічному, міжфірмовому рівні. У 1965 році США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями і запчастинами. Результат – раціоналізація виробництва в автомобільній промисловості Канади. У 1988 році відбулось підписання міждержавної Американо-Канадської угоди про вільну торгівлю. Реалізація угоди була розрахована на 10 років. Зміст угоди: – відміна обмежень у торгівлі товарами та послугами. У торгівлі послугами передбачалось взаємне надання компаніям національного режиму в туризмі, на транспортні, телекомунікаціях, комп’ютерних та фінансових послугах; – створення механізму врегулювання суперечностей; – лібералізація обмежень на інвестиції США в Канаді (скасування обмежень на іноземну власність у кредитно-фінансовий системі Канади і для канадських банків у США). Життя довело ефективність інтеграційного процесу між США та Канадою і 1 січня 1994 р. була підписна угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА): до союзу США – Канада приєдналась Мексика. Стратегічно НАФТА планує рухатись в тому ж напрямі, що й ЄС. Вона орієнтована на створення єдиного континентального ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Специфіка Північноамериканської інтеграції: 1) в межах НАФТА не створені спеціальні органи, які регулюють співробітництво; 2) має місце асиметричність економічної взаємозалежності США, Канади та Мексики, обумовлена домінуючим положенням США і слабою інтеграцією Канади та Мексики. Наприклад, для Мексики в прямих іноземних інвестиціях канадських компаній складає 7 %. Аналогічний показник для мексиканських фірм – 2 %. Канада та Мексика, перш за все, не партнери, а конкуренти на американському ринку. На початку 90-х рр. Президент США Дж. Буш проголосив «Ініціативу для Америки», згідно якої передбачається створення зони вільної торгівлі «від Аляски до Огненої Землі» (до 2005 року). 

* Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) - угода про вільну торгівлю між Канадою, США і Мексикою, що грунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу). Першим кроком став «план Еббота», прийнятий в 1947 році, метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки. У 1959 році США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню американських стандартів в канадське виробництво військової техніки. Наступним кроком стало укладення в 1965 році угоди про лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торгово-політичного об'єднання США, Канади і Мексикою стала втілюватися в життя в 1970-ті роки. Спочатку мова йшла про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і роки президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем. У вересні 1988 року після нелегких трирічних переговорів було підписано американсько-канадська угода про вільну торгівлю (CUSFTA), згідно з яким протягом десяти років між США і Канадою повинна була сформуватися зона вільної торгівлі. В силу відбувалися в 1980-х роках інтеграційних процесів в Європі та Азії, питання про створення НАФТА став гостріше, оскільки стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання Європи має стати об'єднання Америки, і, як його частини - Північної Америки. Проте з самого початку Мексика, Канада і США розглядали значення і потенціал НАФТА з різних позицій. Угода про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА) набрала чинності 1 січня 1994 р., зберігши і підтвердивши Угода про вільну торгівлю між США і Канадою (CUSFTA) 1988 р. Цілі НАФТА В даний час НАФТА є найбільшою в світі регіональною зону вільної торгівлі, з населенням в 406 млн. чоловік і сукупним валовим продуктом у розмірі 10,3 трильйона доларів. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі містить комплекс домовленостей, що розповсюджуються крім торгівлі на сферу послуг і інвестицій, і вперше об'єднує промислово розвинуті держави і країну. Створення зони вільно торгівлі в північноамериканському регіоні було обумовлено рядом факторів:     географічною близькістю країн-учасниць і елементами взаємодоповнюваності структур національних економік;     тісними торговими зв'язками між ними і виробничою кооперацією;     зростаючої мережею підконтрольних підприємств американських ТНК в Канаді та Мексиці і Канадських ТНК в США;     посиленням позицій ЄС, Японії і нових індустріальних країн на світовому ринку. Основною метою НАФТА стало зняття бар'єрів на торгівлю товарами між країнами-учасницями. Половина бар'єрних обмежень була знята відразу ж, інші знімалися поступово протягом 14 років. Така угода стала розширеним варіантом торгового угоди 1989 р. між Канадою і США. На відміну від Європейського Союзу, НАФТА не ставила за мету створення міждержавних адміністративних органів, як не ставила і створення законів, які б управляли такою системою. НАФТА є лише міжнародним торговим угодою в рамках міжнародного права. На сьогоднішній день мети НАФТА включають:     зняття бар'єрів та стимулювання руху товарів і послуг між країнами-учасницями угоди;     створення і підтримку умови для справедливої ​​конкуренції в зоні вільної торгівлі;     залучення інвестицій в країни-члени угоди;     забезпечення належної та ефективної захисту та охорони прав інтелектуальної власності в Зоні;     створення дієвих механізмів впровадження та використання Угоди, спільного вирішення спорів та управління;     встановлення бази для майбутньої тристоронньої, регіональної та междунардной кооперації з метою розширення і поліпшення Угоди.

Економічна характеристика НАФТА Про масштаби економічного взаємозв'язку США, Канади та Мексики на основі взаємної торгівлі і руху капіталу можна судити за наступними даними. У США реалізовується близько 75-80% канадського експорту (20% ВВП Канади). Частка США в іноземних прямих інвестиціях в Канаді - понад 75% і Канади в США - 9%. У США прямує близько 70% мексиканського експорту, а звідти надходить 65% мексиканського імпорту. Частка США в загальному притоці прямих іноземних інвестицій в Мексику перевищує 60%. ВВП США в 14,5 раз перевершує ВВП Канади і в 19 разів - Мексики. За чисельністю населення, за обсягом сукупного валового продукту і ряду базових економічних показників північноамериканське інтеграційне угрупування порівнянна з Європейським союзом. НАФТА володіє потужним (особливо завдяки США) економічним потенціалом, наприклад, щорічний обсяг виробництва товарів і послуг США, Канади і Мексики дорівнює 5 трильйонів доларів, а їх частка в світовій торгівлі складає майже 20%. Структура північноамериканського інтеграційного комплексу має свої особливості у порівнянні з європейською моделлю інтеграції. Головна відмінність - асиметричність економічної залежності США, Канади і Мексики. Взаємодія господарських структур Мексики і Канади далеко поступається по глибині і масштабам канадо-американської та мексикано-американської інтегрованості. Канада і Мексика швидше є конкурентами на американському ринку товарів і робочої сили, суперниками по залученню капіталу і технологій американських корпорацій, ніж партнерами по інтеграційному процесу. Інша особливість північноамериканської економічної угруповання полягає в тому, що її учасники знаходяться в різних стартових умовах. Якщо Канаді за останнє десятиліття вдалося наблизитися по головних економічних макропоказниках (об'єму ВВП на душу населення, продуктивності праці) до США, то Мексика, довгі роки знаходилася на положенні економічно відсталої держави з великою зовнішньою заборгованістю, поки що помітно відстає від цих країн по основних базових показниками. Різниця в розмірах ВВП на душу населення між Мексикою і США досягає 6,6 рази, а з Канадою - 4,1 рази. Настільки істотний розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів утрудняє створення єдиного господарського комплексу. Також варто зазначити, що всередині НАФТА, на відміну від ЄС і АТЕС, є тільки один центр економічної сили - США, чия економіка у декілька разів перевершує Канаду і Мексику разом узяті. Ця моноцентричність полегшує управління (країна-лідер легко може нав'язати свої рішення слабшим партнерам), але одночасно створює середовище потенційних конфліктів (партнери США можуть виявитися незадоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того, інтеграція виявляється однобокою: Канада і Мексика тісно інтегровані з США, але не один з одним. Однак, Сполучені Штати в результаті укладання цієї угоди отримали значні вигоди:     в переважній більшості галузей були поступово зведені до мінімуму бар'єри проти іноземних виробників з країн-партнерів по НАФТА, що дозволяло купувати у них багато товарів дешевше, ніж в самих США;     перед американськими компаніями відкрилися набагато більш широкі можливості доступу на ринки країн-сусідів, що розширювало ринок збуту. Участь США в регіональному інтеграційному процесі перетворилася на потужний фактор довгострокового позитивного впливу на внутрішньоекономічні розвиток. Загальний товарообіг з Мексикою тільки за 1993-1997 виріс майже в 2,5 рази (з 80,5 млрд. дол до 197 млрд.), з Канадою - майже в 2 рази (з 197 до 364 млрд.). На обидві ці країни припадає третина зовнішньої торгівлі США. На початку 2000-х середній щорічний приріст товарообігу з Мексикою склав більше 20%, з Канадою - 10%. Статус безмитних товарів розповсюдився вже на дві третини всього американського експорту в регіоні, і ці можливості продовжують розширюватися. США потребують такої регіональної економічної інтеграції для підвищення своєї конкурентоспроможності по відношенню до основних економічних суперників - ЄС і Японії. У той же час різні екологічні і профспілкові групи в США, як і багато членів американського Конгресу, побоюються переміщення американської ділової активності до Мексики з її низькими трудовими і екологічними стандартами. Крім того, американці бояться посилюється з 1990-х потоку іммігрантів з Мексики, який в 2000-і вже досяг 300 тис. осіб на рік. Подібна «латиноамериканізація» США здається багатьом американцям загрозою їх цивілізації, заснованої на цінностях протестантської європейської культури.

Інтереси США в НАФТА Сполучені Штати насамперед зацікавлені в розширенні доступу американської продукції на зовнішні ринки, особливо в сферах високих технологій і послуг. Довгий час саме США були принциповим архітектором і будівельником багатосторонньої торговельної системи. Вважаючи себе провідною економічною державою світу і будучи впевнені в процвітанні своєї економіки в умовах вільного ринку, США висували вимоги про лібералізацію ринків товарів і капіталу. Для США північноамериканське угода покликана забезпечити приріст не тільки економічної, але і геополітичної потужності Сполучених Штатів. Воно - складова частина стратегічної політики США, спрямованої на досягнення широкомасштабних цілей: вільний рух американських товарів і послуг, вільний доступ для американських інвестицій, захист прав інтелектуальної власності, зростання конкурентоспроможності, використання нових регіональних порівняльних переваг за рахунок об'єднання високих технологій і інвестицій США з дешевою робочою силою Мексики і дешевими рясними природними ресурсами обох країн-сусідів. В останні шість років середній щорічний приріст товарообігу з Мексикою склав більше 20%, з Канадою - 10%.