Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
вопрос.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
74.75 Кб
Скачать
  1. Поняття науки: когнітивний, діяльнісний та інституційний підходи.

Когнітивний підхід до еволюції науки полягає у введенні в проблемне поле когнітивного дослідження зсувів у способах представлення та оперуванні в контексті розвитку ідеалізації, підвищення рівня абстракції, а також пов’язаної з ними трансформації у формі знання. Теорія в контексті об’єктивної еволюції сфери знання визначається розвитком способів її представлення та оперування (і теоретична механіка стає яскравим прикладом цього від її представлень на геометричному етапі до аналітичного і протягом аналітичного і сучасного етапів).

Не тільки зміна парадигм як взірців для постановки і розв’язання завдань, врахування соціально-психологічних факторів в процесі вибору парадигми (Кун), а й розвиток способів представлення та оперування, розвиток безпосередньо сфери знання через внесення в неї змін суб’єктом є важливим для становлення когнітивного підходу в дослідження еволюції. Когнітивний підхід зберігає об’єктивну логіку розвитку науки, долаючи опозицію суб’єкта і об’єкта та пов’язаного з нею уявленням, що знання повністю є залежним, є результатом дії суб’єкта, є результатом лише психологічних процесів отілесненого мислення. Йдеться про повернення суб’єкта лицем до когнітивної реальності тієї частини сфери знання, в якій він здатний свідомо внести зміни. Водночас еволюція сфери знання не повністю керована суб’єктом, що діє свідомо. Когнітивне, що ототожнюється з раціональним, з свідомістю, з мисленням, в еволюції сфери знання набуває значно складніших рис, що розкривають діалектику взаємодії свідомого образу, мети і об’єктивного досягнутого в сфері знання результату.

Діяльнісний підхід. Наука – сфера людської діяльності спрямована на вироблення певних знань про природу,  суспільство та мислення. Поняття наука включає у себе діяльність, що спрямована на здобуття нових знань та результату – суми здобутих всіх знань, що допомагають зрозуміти навколишній світ. Функціями наукової діяльності є:

1) пізнавальна

2) практично-дієва (вдосконалення виробництва і суспільних відносин)

3) культурно-виховна (виховання нового покоління)

Метод, методологія і суб’єкти наукової діяльності

Методологія наукового пізнання – вчення про принципи, форми науково-дослідницької діяльності, а метод дослідження, це спосіб застосування старого знання для отримання нового.

Наукова діяльність – інтелектуальна, творча діяльність, яка спрямована на отримання нових знань. У межах наукової діяльності проводиться наукове дослідження.

Інституційний підхід. Наука по своїй сути явление социальное. Она создается сообществом ученых на протяжении уже более двух тысячелетий и представляет собой, конечно, не только отношение ученого к познаваемой им действительности, но и определенную систему взаимосвязей между членами научного сообщества. В науке существуют свой специфический образ жизни, регулируемый системой, как правило, неписаных, но передаваемых по традиции норм, своя система ценностей. Естественно, что способы социальной организации и взаимоотношений ученых на протяжении истории науки менялись в соответствии и с особенностями ее развития, с изменением ее статуса в жизни общества и с развитием самого общества в целом. Понятие «социальный институт» (зап.социологии, Р. Мертон) отражает степень закрепленности того или иного вида человеческой деятельности. Институциональность предполагает формализации всех типов отношений и переход от неорганизованной деятельности и неформальных отношений (соглашения, переговоры) к созданию организованных структур, предполагающих иерархию, властное регулирование и регламент. Цель и назначение науки как социального института – производство и распространение научного знания, разработка средств и методов исследования, воспроизводство ученых и обеспечение выполнения ими своих социальных функций. Научная деятельность сегодня – это совместная работа творческих коллективов. Это специализация не только по отдельным областям науки или даже отдельным ее проблемам, но и распределение различных функций в научной деятельности. Одни ученые оказываются более склонными к выдвижению идей, другие – к их обоснованию, третьи – к их разработке, четвертые – к их приложению, и эти их качества во многом определяют их место в исследовательской работе. Сегодня наука немыслима без менеджерских функций, без добывания средств для ее развития и умения их эффективно использовать.