3.1. Виховання навичок професійної уваги педагога

Актуальність проблеми формування уваги уявляється безперечною. Аналіз спеціальної літератури вказує на те, що проблема формування уваги педагога ще не розглядалася дослідниками як спеціальна проблема. Проте увага як фізіологічний процес розглянута в літературі достатньо повно. Для обгрунтування нашої методики розглянемо її з фізіологічного боку. Увага розглядається фізіологами як зосередження свідомості на певному об'єкті, яке зумовлює його особливо яскраве відображення. Психологічні дослідження вказують, що увага — це "зосередженість діяльності суб'єкта у конкретну мить часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, міркуванні тощо)"¹.

Говорячи про "реальний або ідеальний об'єкт", поряд із загальноприйнятими психологи розуміють різні види уваги — довільну або мимовільну. Крім цього, увага зумовлює взаємозалежність різних структур дії, про які йтиметься далі.

Механізм уваги безпосередньо пов'язаний з рефлекторною діяльністю мозку. І.П.Павлов виокремив у тварин безумовний орієнтувальний рефлекс, який він назвав рефлексом "що це?". Біологічне його значення полягає в тому, що тварина виокремлює в довколишньому середовищі новий подразник і реагує відповідно до його значення. Тому зрозуміти фізіологічну картину динаміки уваги допомагає відкрите І.П.Павловим явище, яке дістало назву оптимального осередку збудження. Іншими словами, на мозок людини кожної миті її існування впливає низка подразників (слухових, зорових, відчутних на дотик тощо). Під їхнім впливом у корі великих півкуль виникає безліч різних за силою осередків збудження. Як показали дослідження фізіологів, оптимальний осередок збудження має середню інтенсивність, але він є найбільш усталеним за конкретних умов життєдіяльності організму. Згідно з законом негативної індукції оптимальний осередок збудження гальмує інші ділянки кори.

Наявність домінуючого осередку збудження в корі головного мозку дозволяє зрозуміти таку міру зосередженості на будь-якому предметі або явищі, коли сторонні подразники не в змозі викликати відволікання (перемикання) уваги, й вони залишаються непоміченими. Значна концентрація уваги у особистості пов'язана передусім з глибокою зацікавленістю предметом або явищем. Тому сучасні умови сучасної діяльності висувають до педагога такі вимоги, виконати які він, не маючи здатності керувати увагою своєю та аудиторії, не зможе.

К.С.Станіславський казав, що на сцені ми забуваємо про все: "І те, як ми в житті ходимо, і те, як ми їмо, п'ємо, спимо, розмовляємо, дивимося, слухаємо — одне слово, як ми в житті внутрішньо й зовнішньо діємо. Всього цього треба наново навчатися на кону сцені, цілком так само, як дитина навчається ходити, розмовляти, дивитися, слухати"¹.

Педагог повинен уміти співвідносити свою поведінку з поведінкою учнів, розраховувати кожний свій порух і слово, домагаючися граничної виразності. Він повинен уміти швидко й чутливо (адекватно) реагувати на зміну довколишнього середовища та стану учнів. А реагує вчитель передусім за допомоги погляду, на сутності й функціях якого у педагогічному процесі варто зупинитися докладніше.

Погляд педагога — невичерпне джерело інформації не тільки у розумінні психологічної характеристики ставлення до учнів, але й у розумінні простору, процесу висловлювання тексту, створення смислу.

Останнім часом з'явилися дві нові наукові дисципліни у психології: кінесика та проксеміка.

Кінесика — наука про комунікацію жестом і виразом обличчя. Головна гіпотеза полягає в тому, що тілесна виразність підпорядкована закодованій системі, яка засвоєна індивідом і яка незначно варіює залежно від різних культур. Вивчення рухів включає низку галузей: вивчення форм і функцій індивідуальної комунікації; природу взаємодії руху та словесної мови; спостереження за взаємодією мови жестів двох або кількох індивідів.

Проксеміка вивчає спосіб структурування людського простору, висуваючи такі орієнтири:

1. Загальне розташування тіла (залежно від статі).

2. Кут орієнтації партнерів.

3. Тілесна дистанція, визначувана рукою.

4. Тілесний контакт залежно від форми та інтенсивності.

5. Обмін поглядами.

6. Відчуття теплоти.

7. Нюхові сприйняття.

8. Сила голосу.

Ці науки дозволяють аналізувати обличчя (міміку, мікромімі-ку) та просторові співвідношення (пластику, жест). Разом з тим загальновідомо, яке значення у педагогічній діяльності має погляд. Наприклад, напрямок руху погляду дає важливу інформацію при взаємодії між учителем та учнем. Обмін поглядами є найшвидший різновид комунікації. Погляд структурує зустріч двох осіб і регулює процес діалогу, особливо за зміни співрозмовника.

Ми звернулися до цих наук, оскільки у практичній педагогічній діяльності вони відіграють важливу роль. Наприклад, жест пов'язує слово з конкретною педагогічною ситуацією, підключає дискурс до якогось елемента педагогічної діяльності (наочного посібника або дій того чи того учасника тощо), забезпечує систему трансляції слова та пластичної взаємодії. Погляд включає до простору тривалість завдяки здатності охоплювати, пов'язувати розрізнені елементи, розповідати історію за допомоги простої траєкторії швидких поглядів. Він привертає увагу й погляд того, хто навчається, фронтально й прямо або латерально чи побічно, коли ми бачимо, що погляд педагога звернений на іншого. У певному розумінні педагог привертає учнів очима, щоб змусити їх, майже яку кіно, бачити те, що відбувається (скажімо, персонажів роману "Війна і мир"), його власними очима; у такий спосіб учні проникають у вигаданий світ героїв того чи того твору. Крім цього, погляд має вирішальне значення для будь-якого жесту. Один і той самий жест може означати геть протилежне через різні погляди.

Повертаючися до проблем професійної уваги, необхідно зазначити, що ні вчитель, ні учні не можуть бути весь час уважними, хоч би як вони цього воліли. Тобто увага не може бути неперервною. Важливо вміти керувати увагою, тобто спрямовувати її у потрібне педагогові річище, інакше кажучи, перемикати. Психологи стверджують, що "до характеристик уваги... належать вибірковість, обсяг, стійкість, можливість розподілу й здатність до перемикання".

Елементарною формою уваги є увага мимовільна. Сутнісною особливістю цього різновиду уваги є те, що у цьому процесі не суб'єкт оволодіває увагою, а навпаки — об'єкт привертає до себе увагу суб'єкта. Тому мимовільна увага є пасивною. Причина її виникнення — в особливих властивостях об'єкта, у новизні чи яскравості предмета або інформації, силі чи часові, впродовж якого він піддає подразненню органи чуття, й, нарешті, в його зв'язках з потягами й потребами (інтересами) суб'єкта.

Довільна увага, на відміну від мимовільної, якнайтісніше пов'язана з процесами, які відбуваються в свідомості людини, й має активний характер. За довільної уваги предмет стає об'єктом зосередження не тому, що він цікавий сам по собі, а неодмінно у зв'язку з процесами, що відбуваються у свідомості суб'єкта. Одним з численних завдань педагога й є вміння створювати й підтримувати в собі домінанту (про її сутність уже йшлося) активної уваги (зосередження).

Тільки активна увага здатна забезпечити необхідні умови для творчого акту. Все сказане вище дозволяє зробити висновок, що увага — підґрунтя внутрішньої техніки педагога. Це найперша та найнеобхідніша умова правильного внутрішнього самопочуття — одного з найважливіших елементів творчого самопочуття педагога.

Розвиваючи здатність бути активно зосередженим під час педагогічного процесу, необхідно прагнути того, щоб ця здатність перетворилася на органічну потребу й виявлялася автоматично.

Виокремлюють п'ять різновидів людської уваги, які зазнають тренування у процесі застосування засобів театральної педагогіки: зорова, слухова, дотикова, нюхова та смакова. Проте сучасні дослідження психологів у царині відчуттів (уваги) класифікують значно більшу кількість почуттів. Наприклад, знаний вітчизняний вчений Б.Г.Ананьєв виокремлює 11 груп відчуттів індивіда¹:

1. Зорові відчуття з явищами ахроматичного зору, хроматичного зору та просторового бачення.

2. Слухові відчуття з явищами мовного, музичного та просторового слуху.

3. Вібраційні відчуття (які посідають проміжне місце між слуховими та дотиковими).

4. Тактильні (шкірно-дотикові) відчуття.

5. Температурні відчуття.

6. Больові відчуття.

7. Кінестетичні відчуття (м'язово-рухові). Кінестезія робочих рухів рук, кінестезія робочої постави та опорно-рухового апарату, кінестезія голосового та мовно-рухового апарату (артикуляційної моторики).

8. Вестибюлярні (статико-динамічні) відчуття рівноваги, прискорення та вповільнення.

9. Нюхові відчуття.

10. Смакові відчуття.

11. Інтероцептивні (нутряні) відчуття.

У зв'язку з щойно наведеною класифікацією звернімо увагу на те, що зазначені відчуття цілком логічно укладаються в традиційну схему, яка містить, як було сказано вище, шість головних почуттів (відчуттів). Таким чином, маємо: зорові, слухові, тактильні, до яких можна зарахувати вібраційні, температурні, больові та інтероцептивні; вестибулярні, до яких належать кінестетичні; нюхові та смакові.

Таким тлумаченням системи почуттів ми не спростовуємо щойно наведену класифікацію, навпаки — органи чуття настільки щільно взаємодіють між собою, що уявити окремо функціювання того чи того органу чуття можна лише в теорії. На практиці, в процесі психофізичного тренінгу ми маємо справу не тільки з одинадцятьма зазначеними групами відчуттів, а зі значно більшою, ще не з'ясованою їх кількістю. Тому повторимо, що ми використовуємо спрощену класифікацію й тільки у зв'язку з тими елементами театральної педагогіки, які можуть бути безпосередньо тренованими.

Кожний з різновидів уваги необхідно розвивати окремо. При цьому, зазначимо ще раз, цей поділ є суто теоретичним. На практиці всі різновиди уваги працюють разом, тому необхідно пам'ятати про найбезпосередніший зв'язок різновидів уваги між . собою. Як було сказано вище, педагогічна діяльність починається з уваги. Від розвиненості цієї, однієї з найголовніших професійних якостей особистості педагога багато що залежить у педагогічній професії. Увага має бути настільки вихована й натренована, щоб потрібної миті негайно відреагувати на те, що відбувається в аудиторії або в іншому місці, де педагог займається професійною діяльністю. Тут важливо відзначити, що успіх реакцій і доцільного педагогічного рішення залежить і від уміння передбачити ситуацію до того, як вона відбудеться.

В театральній педагогіці апробований і визнаний такий принцип опанування елементів уваги:

1) розвиток довільної уваги у реальній площині;

2) розвиток довільної уваги в уявній площині;

3) розвиток комплексної уваги;

4) розвиток уваги як засобу добуття творчого матеріалу для професійної діяльності {див. рисунок 2).

Ми, на підставі досвіду викладання, вважаємо, що ця методика цілком застосовна у навчальному процесі стосовно опанування елементів професійної уваги майбутніми вчителями.