Тема 11. Співучасть
Поняття співучасті у злочині.
Умисна спільна участь у виконанні злочину кількох осіб, як правило, становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією особою. В Особливій частині Кримінального кодексу України конкретні склади злочинів описані, виходячи, як правило, з припущення їх вчинення однією осо бою — виконавцем злочину. Проте навмисні злочини можуть бути вчинені не лише однією особою, але і в співучасті кількома особами. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при розподілі між ними ролей (виконавець, організатор, підмовник, пособник) описані в ст. 19 Загальної частини Кримінального кодексу України. У ст. 19 дається визначення поняття співучасті у вчиненні злочину, вказано коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за співучасть, та умови, що визначають їх відповідальність. Співучастю, відповідно до ч. 1 ст. 19, визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Зміст цього визначення дозволяє стверджувати, що обов'язковими умовами (ознаками) співучасті в злочині є: 1) наявність двох або більше осіб (співучасників); 2) спільність дій співучасників у вчиненні одного і того самого злочину; 3) наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину; 4) наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом. За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин. Співучасть у злочині, в більш повному її розумінні, — це умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні одного і того самого навмисного злочину'. 1 Аналогічне поняття співучасті в злочині дається, зокрема, в Кримінальному кодексі Російської Федерації 1996 p. Співучастю в злочині, говориться в ст. 32 Кодексу^ визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину. 258 У ч. 2 ст. 19 говоряться, що "співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники і пособники". У наступних частинах цієї статті дається визначення кожного із співучасників злочину. Норми Загальної частини КК про співучасть
охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підмовника і пособника, яка не охоплюється спеціальними нормами (щодо окремих видів спільної злочинної діяльності) Особливої частини Кодексу. Деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особливій частиш КК як окремі конкретні злочини (окремі різновиди таких злочинів), і це означає, що при кваліфікації такої спільної злочинної діяльності положення Загальної частини про співучасть, як правило, не застосовуються. Так, норми закону про співучасть (ст. 19) не поширюються на осіб, що вчинили дії організаційного, підмов-ницького чи пособницького характеру, відповідальність за які передбачена,
зокрема, статтями 69, 169, 1876, 208. Норми про співучасть не застосовуються і в тих випадках, коли спільна участь кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною Кодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, розкрадання чужого майна, яке було вчинене за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 статей 81—83, 86, 862, 140—144) визнається кваліфікованим видом розкрадання. Ці та інші злочини (ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст. 2172 тощо), якщо вони були вчинені за попереднім зговором групою осіб (співвиконавство), кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини без застосування ст. 19 КК.
Організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, що відомі вітчизняному кримінальному законодавству. За своєю суттю — це таке вкрай негативне самостійне явище, як злиття різних видів злочинів у єдину діяльність. Окремі суспільно небезпечні діяння при цьому — лише певні операції більш складної злочинної діяльності. Тут мова йде про систему багаторівневих, стійких злочинних зв’язків, які призводять до концентрації суспільно небезпечних діянь.
Стрижень організованої злочинності становить корисна мотивація поведінки окремих осіб і соціальних груп. Скнарість, жадібність, жага збагачення, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхає їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення своїх підвищених зазіхань, на оволодіння непомірними багатствами. Мета організованої злочинності полягає в отриманні за будь-яку ціну постійної значної наживи.
Незважаючи на переважну корисну спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко межує з насиллям, найбільш тяжкими його формами — вбивствами, завданням тілесних ушкоджень, вимаганням, незаконним позбавленням волі, тощо. Насилля стає при цьому свого роду прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп між собою, заходом залякування і фізичного усунення «небажаних людей», свідків, журналістів, політичних діячів. Члени багатьох організованих злочинних груп, як показує практика, добре озброєні. Вони за першої ж необхідності готові скористатися будь-якою зброєю, яка в них є.
Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без широкої корупції представників державних, господарських, контро люючих органів. У цьому випадку йдеться не про співучасть останніх у конкретному злочині, а про потенційну можливість чинити дії або утриматися від дій, вигідних учасникам цих злочинних угруповань, про непряме сприяння їм, прихильне до них ставлення.
Організована злочинна діяльність існує в Україні в галузі економіки, фінансово-банківській справі, зовнішньоекономічній торгівлі, підпільному виготовленні і збуті спирто-горілчаних виробів, наркобізнесі тощо.
Суб’єктами організованої злочинності виступають члени організованих злочинних угруповань (злочинні групи та злочинні організації.
Див. ст. 255 КК України). Їм притаманні: значний склад (причому це не проста група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне об’єднання); стійкість, згуртованість, розподіл ролей між їхніми членами; зорієнтованість на спільну тривалу злочинну діяльність, її планування, розподіл сфер впливу, наявність систем захисту від державного і соціального контролю, інформаційна і технічна забезпеченість.
З урахуванням перелічених характерних ознак організованої злочинності її можна визначити таким чином. Організована злочинність являє собою згуртування кримінального середовища в масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об’єднань) або в деяких сферах управління шляхом утворення стійких, згуртованих, ієрархічно побудованих злочинних угруповань (співтовариств), зорієнтованих на тривалу спільну злочинну діяльність з метою здобування постійних значних доходів, часто із замаскованим використанням економічних і організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.