- •2.1. Типова структура та склад інформаційних систем
- •2.1.1. Компоненти системи опрацювання даних
- •2.1.2. Організаційні компоненти інформаційної системи
- •2.2. Моделі життєвого циклу інформаційних систем підприємств та його основні етапи
- •1) Аналіз вимог.
- •2) Розробка технічного завдання.
- •3) Проектування.
- •4) Реалізація (програмування / адаптація).
- •5) Тестування і налагодження.
- •6) Експлуатація і супроводження.
- •2.3. Сучасні підходи до створення інформаційних систем на підприємствах
- •2.3.1. Структурно-орієнтований підхід
- •1) Dfd (Data Flow Diagrams) — діаграми потоків даних разом зі словниками даних і специфікаціями процесів (міні-специфікаціями);
- •2) Erd (Entity—Relationship Diagrams) — діаграми «суть—зв’язок»;
- •3) Std (State Transition Diagrams) — діаграми переходів станів.
- •2.3.2. Об’єктно-орієнтований підхід
- •2.3.3. Процесно-орієнтований підхід
- •2.3.3.3.1. Методика та елементи імітаційного процесно-орієнтованого (динамічного) моделювання підприємства
- • Модель бізнес-процесів
- • Роботи
- • Модель бізнес-функцій
- •Стандартна класифікація бізнес-функцій
- •1. Правила цілісності
- •2. Правила перетворення
- •3. Правила конфігурації
- •4. Правила статичного режиму
- • Модель бізнес-організації
- •Мережі Петрі як засіб побудови динамічних моделей підприємства
- •2.4. Саsе-технології — інструментарій підтримки життєвого циклу інформаційних систем
2.3.2. Об’єктно-орієнтований підхід
2.3.2.1. Об’єктно-орієнтовані методи аналізу
Важливе місце в розробках АІСУП займають об’єктно-орієнтовані методології, засновані на об’єктній декомпозиції предметної області, що подається у вигляді сукупності об’єктів, які взаємодіють між собою за допомогою передачі повідомлень. Даний підхід не є протиставленням структурному підходу, більш того, фрагменти методологій структурного аналізу (а саме його базові моделі: DFD, ЕRD і SТD) використовуються при об’єктно-орієнтованому аналізі для моделювання структури і поведінки самих об’єктів.
Як об’єкти предметної області можуть розглядатися конкретні предмети, а також абстрактні або реальні сутності (наприклад, клієнт, замовлення, підприємство тощо). Кожний об’єкт характеризується своїм станом (точніше, набором атрибутів, значення яких визначають стан), а також набором операцій для перевірки і зміни цього стану. Кожний об’єкт є представником певного класу однотипних об’єктів, що визначає їхні загальні властивості. Усі представники (примірники) одного і того самого класу мають один і той самий набір операцій і можуть реагувати на одні й ті самі повідомлення.
Об’єкти і класи організуються з дотриманням таких принципів:
1. Принцип інкапсуляції (приховування інформації) декларує заборону будь-якого доступу до атрибутів об’єкта, крім як через його операції. Відповідно до цього внутрішня структура об’єкта прихована від користувача, а будь-яка його дія ініціюється зовнішнім повідомленням, що зумовлює виконання відповідної операції.
2. Принцип успадкування декларує створення нових класів — від загального до конкретного. Такі нові класи зберігають усі властивості класів-батьків і при цьому містять додаткові атрибути й операції, що характеризують їхню специфіку.
3. Принцип поліморфізму декларує можливість роботи з об’єктом без інформації про конкретний клас, представником якого він є. Кожний об’єкт може вибирати операцію на основі типів даних, що приймаються в повідомленні, тобто реагувати індивідуально на це (одне і те саме для різних об’єктів) повідомлення.
Таким чином, об’єктно-орієнтований підхід полягає в поданні системи, що моделюється, у вигляді сукупності класів і об’єктів предметної області. При цьому ієрархічний характер складної системи виявляється з використанням ієрархії класів, а її функціонування розглядається як взаємодія об’єктів. Життєвий цикл такого підходу містить етапи аналізу вимог, проектування, еволюції (що об’єднує програмування, тестування і налагодження, а також комплектацію системи) і модифікації. При цьому на відміну від каскадної моделі відсутня строга послідовність виконання перелічених етапів.
Відомі об’єктно-орієнтовані методології базуються на інтегрованих моделях трьох типів:
об’єктній моделі, яка відображає ієрархію класів, що пов’язані спільністю структури і поведінки і відображають специфіку атрибутів і операцій кожного з них (при цьому однією із базових нотацій об’єктної моделі є діалект ЕRD);
динамічній моделі, що відображає часові аспекти й послідовність операцій (при цьому досить часто використовують SТD);
функціональній моделі, що описує потоки даних (з використанням DFD).
Головними недоліками об’єктно-орієнтованих методологій є такі:
відсутність стандартизації в галузі програмотехніки, що розглядається (наприклад, для подання об’єктів і взаємозв’язків між ними);
відсутність методу, що однаково добре реалізує етапи ана- лізу вимог і проектування (більшість методів призначена для об’єктно-орієнтованого аналізу, деякі передбачають слабко розвинуті засоби проектування).
2.3.2.2. Об’єктно-орієнтоване проектування
Якщо методи структурного проектування мали на меті спрощення системної розробки на основі алгоритмічного підходу, то об’єктно-орієнтовані методи вирішують аналогічне завдання, використовуючи описи класів і об’єктів, тобто чіткі засоби об’єктно-орієнтованого програмування. Г. Буч визначив об’єктно-орієнтоване проектування як «методологію проектування, що поєднує в собі процес об’єктної декомпозиції і прийоми уявлення як логічної та фізичної, так і статичної та динамічної моделей системи, що проектується».
Основою для об’єктно-орієнтованого проектування цілком обґрунтовано служать результати об’єктно-орієнтованого аналізу. Проте результат будь-якого з методів структурного аналізу також може бути використаний як вхідні дані для об’єктно-орієнтованого проектування: в цьому разі проводиться інтеграція діаграм потоків даних з класами та об’єктами.
На етапі проектування використовуються наступні діаграмні техніки:
успадковані від етапу аналізу вимог і такі, що розвиваються на етапі проектування, діаграми класів і діаграми об’єктів, що є основою статичної логічної моделі;
діаграми модулів і діаграми процесів, що моделюють конкретні програмні й апаратні компоненти і є частиною статичної фізичної моделі;
динамічні моделі: діаграми переходів станів, які моделюють часову послідовність зовнішніх подій, що впливають на об’єкти конкретного класу, і часові системні діаграми, що моделюють часовий порядок повідомлень і подій, які стосуються міжоб’єктних взаємодій.