2. Типологія обдарованості.

Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладе­ним в основу класифікації.

В обдарованості можна визначити як якісний, так і кількісний ас­пект. А наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виді­лення різних якісно своєрідних її видів у зв'язку з специфікою психіч­них можливостей людини й особливостями їхнього вияву в тих чи інших видах діяльності.

Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати ступінь вираженості психічних можливостей людини.

Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати такі:

1. Вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують.

2. Міра сформованості обдарованості.

3. Форма прояву.

4. Широта прояву в різноманітних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку.

Види обдарованості й типологія обдарованих дітей.

З психологічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже склад­ним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні, емоційні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки. По-друге, обдарованість багатогранна, ЇЇ прояви залежать від віку й характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключ­но своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. По-третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії.

Внаслідок цього обдарованість виділяється за:

— широтою прояву — загальна або спеціальна;

— типом передбачуваної діяльності — інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) й та ін.;

— інтенсивності вияву підвищеної готовності до навчання — обдаро­вані, високообдаровапі, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);

— виду прояву — явний і прихований той, що не проявився;

— темпу психічного розвитку — обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

— вікові особливості прояву — стабільні або ті, що проходять (вікові);

— особистішим, тендерним (соціально-статевим) та іншими особли­востями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарова­них дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисинхронією) на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвинутим інтелектом може відрізнятися емоційного нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти. Ця особливість їхнього розвитку багато в чому зумовлює необхідність надання їм психологічної допомоги й підтримки.

Вирази "обдаровані учні", "видатні діти" — досить умовні. Тому термінами (стосовно розумової сфери школярів) означають учнів з досить раннім розумовим підйомом, з яскравою вираженістю тих або інших спеціальних розумових якостей, з ознаками сприятливих передбачень різно­го наукового таланту. Але оскільки мова йде про дітей, усі ці характери­стики мають значення лише чогось передбачуваного: особливості, що виявилися, не можуть одержати бажаного розвитку, залишитися нереал­ізованими.

Разом з тим істинні здібності інших дітей можуть знаходитися ніби в прихованому стані й виявитися значно пізніше, що є запереченням нега­тивного прогнозу, якщо він зроблений. Важливо відзначити також, що, хоча обдарованість найтісніше пов'язана з рівнем розвитку здібностей, їх не можна ототожнювати. На­приклад, недопустимо розглядати інтелектуальну обдарованість ізольо­вано від пізнавальних потреб, емоційної включеності, здатності до регу­ляції своїх дій.

Крім того, вияви й прояви обдарованості нерозривно пов'язані з розвитком психофізичної, вольової та інших сфер психіки людини.

Враховуючи, що всі вони з віком учня розвиваються, то й обдаро­ваність у цілому є явищем динамічним, що змінюється в часі як за інтенсивністю прояву, так і за мірою й характером взаємозв'язків між її структурними компонентами.