- •Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу. 2
- •Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження. 101
- •Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями 134
- •Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю. 156
- •Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці. 222
- •Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми. 252
- •Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку. 282
- •Розділ II. Технології соціальної роботи. Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу.
- •1. Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання.
- •Особливості виховання у батьківській сім'ї як умова підготовки молоді до сімейного життя.
- •Роль і місце матері у вихованні дитини.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Проблема батьків і дітей у сучасній сім'ї.
- •Метод батьківських груп.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •3. Психолого-педагогічна допомога молодій сім'ї.
- •Консультування молодої сім'ї.
- •Профілактична робота з батьками молодого подружжя.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля.
- •Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насильства.
- •Робота з батьками щодо попередження та подолання насильства над дітьми.
- •Технології соціально-педагогічної роботи з випадками насилля в сім' стосовно дітей.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки/
- •5. Деякі технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу.
- •Сфери діяльності людини.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •6. Превенція насильства у сім'ї як комплексна проблема соціальної педагогіки. Аналіз вітчизняної правової бази захисту від насилства у родині.
- •Насильницькі та образливі моделі поведінки і дій.
- •Головні поняття, форми сімейного насильства та типи насильників.
- •Шляхи превенції насильства.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження.
- •1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями.
- •2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
- •3. Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності.
- •4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями
- •1. Соціальна зумовленість роботи з військовослужбовцями.
- •2. Форми соціальної роботи.
- •3. Організація соціальної роботи.
- •4. Етапи соціальної роботи з військовозобов'язаною молоддю.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю.
- •1. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Особливості соціальної роботи з неповнолітніми, які повертаються з місць позбавлення волі
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •3. Соціально-педагогічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів молоддю.
- •4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці.
- •1. "Діти вулиці"... Та їх шлях до вулиці.
- •2. Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують соціально-педагогічної допомоги.
- •3. Причини появи соціального явища — "діти вулиці".
- •4. Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці" та соціально незахищеними дітьми та підлітками.
- •5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей.
- •6. Вулична соціальна робота.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми.
- •1. Характеристика творчої обдарованості дитини.
- •2. Типологія обдарованості.
- •3. Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини.
- •4. Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми і їх батьками.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку.
- •1. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку.
- •2. Соціальна робота з клієнтами похилого віку.
- •Соціальний захист літніх і старих людей.
- •Література.
- •Питання для сапоперевірки.
- •Глава 8. Технології соцально-правового захисту клієнтів.
- •1. Основні напрямки соціально-педагогічної діяльності фахівців.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
Згідно з твердженням ВОЗ, традиційна модель захворювання є своєрідною тріадою: етимологія —> патологія —> симптом. Відповідно запропоновано використовувати терміни: фізична інвалідність або фізична недостатність для характеристики стійкого недоліку; нездатність до навчання, труднощі у навчанні, розумова відсталість, психічна інвалідність, що пов'язана з враженням головного мозку. Згідно з Декларацією про права людини (1975, ОСН), інвалід — це будь-яка особа, яка не спроможна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального особистого і соціального життя у зв'язку з недоліками, вродженими чи набутими, її фізичних чи розумових можливостей (13).
Зміст реабілітаційної роботи.
Відповідно до наведених визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітації дитини з функціональним обмеженням. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім'ї спеціальною допомогою відразу ж після появи у неї перших ознак відхилення у розвитку.
1. Реабілітація у всіх її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції.
2. Реабілітація наступний етап після адаптації. Якщо адаптація розглядається як пристосування з використанням компенсаторних здібностей, то реабілітація — відношення, активізація особистості. Отже, потрібна опора на адаптивний апарат (фізіологічний, психологічний, біологічний, соціальний).
3. Реабілітацію дитини не можна розглядати при відмежуванні її від сім'ї, яка зобов'язана сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей.
4. Соціальна реабілітація — неперервний, але обмежений за часом процес, протягом якого повинні з'явитися нові якісні характеристики дитини.
5. Соціальну реабілітацію не потрібно розуміти як абстрактну категорію, вона має свою спрямованість: специфіку для кожного вікового етану.
Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими можливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущим для розкриття реабілітації як соціального процесу.
/. Ставлення до дефекту дитини. Воно може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлене, сприйняття чи несприйняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо.
Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й особистість.
2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертоніки чи гінооніки (недостатня увага), афективність (надмірність батьківського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання, гіперсоціальність (спроба будувати виховання за певною схемою), примус, репресія тощо.
Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне благополуччя чи неблагополуччя, визначальним є стан міжособистісних відносин і традиції виховання в сім'ї.
3. Навички самообслуговування. У даному випадку спектр опису в категоріях є досить широким і багато в чому пов'язаний з понятійним апаратом дитячої, вікової, і педагогічної психології. Сюди входять предметна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, уміння, навчання, наслідування, звички тощо.
Прояви особистості дитини у сфері само облаштування досить різноманітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередкування, самостійного регулювання своєї поведінки.
Розвиток навичок самообслуговування займає особливе місце у вихованні і соціалізації. Зокрема, враховуюється той фактор, що у всіх дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формується дрібні ручні навички — дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.
Зона реабілітації включає в себе навчання навичкам довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, затрачати зусилля відповідно до розмірів предмету, ваги і форми. Цей факт відображається в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.
4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але вона є удвічі значущою для дітей, котрі страждають дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Тому головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекція помилкових установок опорно-рухового апарату (кінцівок, частин позвоночного ствола та інші), подолання слабкості (гіпотрофія, атрофія), окремих м'язових груп, поліпшення рухливості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток пред-метно-маніпулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші.
Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей рухового розвитку дітей, можна здійснити сильний вплив на їхній загальний розвиток, а також і на соціальну реабілітацію в цілому. Це має вплив і на формування мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також, у широкому розумінні, на їхню поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в себе додаткові категорії, які описують:
а) розвиток мови за допомогою рухів — поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольовані рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо;
б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часових уявлень типу: далі-ближче, вище-нижче, зліва-справа, більше-менше, багато-мало, швидко-повільно, часто-рідко та інше;
в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фізичної культури матеріалів різних фізичними властивостями, що пов'язано з категоріями важкий-легкий, гладкий-шорохуватий, пластичний-крихкий тощо.
5. Пізнавальна активність. У першу чергу, вона пов'язана зі стимуляцією сенсомоторного розвитку дитини. Розвиток сенсомоторних функцій у поєднанні з емоційно-позитивним спілкуванням дитини служить основною формування всіх психічних функцій, які представлені в категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс оживлення, мислення, уявлення та інші.
Специфіка сецсомоторного виховання дитини з відхиленнями у розвитку спрямована на одночасний розвиток органів почуття і моторики дитини. У випадку розладу опорно-рухового апарату (ДЦП) реабілітаційне середовище навине враховувати правильність розміщення тіла, голови, рук, ніг, що пов'язано з такою категорією, як поза.
Досить часто у дітей, котрі відносяться до групи ДЦП, зустрічається порушення формування однієї з важливих сенсомоторних функцій — фіксація зору на одному й тому ж предметі. У свою чергу це пов'язано з такими психічними категоріями, як зорова зосередженість і стеження за предметом, а у випадку прояву в дитини позитивних емоцій — з першими голосовими реакціям.
На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі навички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої — значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволодіння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом.
Не менш важливим є навчання диференціювати форму предмета — круг, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різноманітні завдання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний", "великий", "маленький" тощо.
6. Соціальна активність. Дане поняття розуміється як складна динамічна функціональна система, яка характеризується сімейно-побутовою, комунікативно, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем, природою. Вона включає чималу кількість категорій медичної, валеологічної, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, профілактика, превентивний характер соціальної роботи, відносини з природою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та ін.
Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми закладаємо ідею про те, що хвору дитину не можна розглядадати поза сім'єю і середовищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збереження і розвиток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у дитини-інваліда здатності і готовності до самопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.
Цілі соціальної реабілітації.
Метою ранньої соціально-реабілітаційної роботи є: забезпеченії» соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має відхилення, і спроба максимального розкриття її потенціалу для навчання. Це є першою метою.
Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті двох основних причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купі-рувати) прогресування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім'єю, викликаного, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдались.
Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційної, роботи є абілітація (пристосування) сім'ї, яка має дітей відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім'ї має бути розроблена фахівцями індивідуальна програма, що відповідає потребам і стилям життєдіяльності сім'ї.
Програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями.
Як допомогти сім'? Як розмовляти з дитиною і її батьками у цій ситуації? Що означає програма реабілітації?
Це система заходів, які сприяють розвитку можливсотей дитини і всієї сім'ї. Вона розробляється командою фахівців (лікалі, соціальні працівники, педагоги, психологи) разом з батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спеціаліст. Це може бути один із названих вище. Він має відстежувати і координувати реабілітаційну програму (спеціаліст-куратор).
Програма може розроблятися на півроку, па рік, все залежить від віку та умов розвитку дитини.
Спеціаліст-куратор обговорює періодично з батьками досягнуті результати, успіхи і невдачі, разом аналізують всі незаплаповані події, які відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спеціалістів розробляє програму реабілітації на наступний перід.
Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну нідтримук сім'ї, допомогу сім'ї щодо можливості відпочити, відновлення сил тощо.
Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота проводиться за різними напрямами і з залученням різних фахівців.
У ході реалізації програми періодично продиться моніторинг, регулярне відстеження ходу подій, у разі потреби куратор сприяє батькам у подоланні труднощів, ведучи переговори з потрібними спеціалістами, представнимками установ, роз'яснюючи права дитини і сім'ї. При цьому куратор має відвідувати сім'ю, щоб краще розібратися з труднощами, які з'являються у ході виконання програми. Таким чином, програма реабілітації має циклічний характер.
Однією із важливих особливостей реабілітаційної програми має бути: 1) наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, а не ходіння батьків по різних установах; 2) участь батьків у процесі реабілітації, що є найбільш складною проблемою; 3) увага спеціалістів спряомовується як на дітей, так і на батьків; 4) налагодження партнерства у реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями.
Тактика соціально-реабілітаційної роботи.
Залежно від того, як взаємодіє спеціаліст з батьками, можна окреслити п'ять основних тактик соціально-реабілітаційної роботи.
У практиці використовуються довготермінові і короткотермінові моделі роботи. Серед короткотермінових варто назвати кризовоіитервентну і проблемно-орієнтовну моделі взаємодії.
Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпсередньо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації можуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими травмуючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і багатоаспектність причин, які призводять індивіда до кризового стану, його триваліть обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 — 7 тижнями. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскільки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується па прояв допомоги. В такий період використовуются як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педагога є падання емоційної підтримки і спробувати пом'якшити вплив стресової ситуації.
Допомогу можна вважати успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.
Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними видами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізувати всі сили на підтримку батьків і дитини.
Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Проте і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і широкою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно привернути до проблеми сім'ї.
Щоб попередити відмову від дитини і включити сім"ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в її житгі. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригнічеиічсть, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.
З цією метою спеціаліст Центру падає освітню інформаційну допомогу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відновлювального лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціалістами, установами і сім'єю.
Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впливає на почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і навчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях.
Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і різного рівня активності в допомозі.
Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизна 10 — 12 контактів з клієнтом.
Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практичних питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт переходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про результативність роботи спеціаліста.
Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги на ном'яшенні основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий перехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спроможності справлятися з проблемою.
Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуація у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психологічний клімат тощо.
Важливим методом проблемно — орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу і клієнтом — в даному випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати:
опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;
мету і завдання спроектованої роботи;
процедури і методики, які будуть застосовані;
вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішеїшя проблеми (для соціального педагога — це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, телефошіі контакти тощо);
обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією із сторін.
Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чіткого характеру. Крім того, угода — це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку "доброго", ділового характеру.
Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.
Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються на психолого-соціальному підході. Психо-соціальну модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причиново — наслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.
В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод генограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт в психо — соціальній моделі часто займає пасивну позицію.
Основне завдання даної моделі — зміна клієнта, у конкретному випадку сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції — реабілітації дитини — інваліда.
Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форми роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педагогічні результати.
Перша тактика — безпосередня робота з конкретною сігією:
відвідування соціальним працівником (чи педагогом) сім'ї, зустріч з усіма членами родини, спостереження за тим, як спілкуються з дитиною, демонструє стратегію поведінки, навчання, вирішення проблем;
батьки відвідують спеціаліста і спостерігають, як вій спілкується з дітьми, веде прийом, веде консультування;
спільна участь у засіданнях комісії, коли обговорюються проблеми їхньої дитини, обговорюються
Друга тактика — опосередкована робота з конкретною сім'єю передбачає:
ведення детальних записів про дитину батьками і спеціалістом-куратором, надання і інформації батькам про хід реабілітації;
забезпечення батьків методичною літературою, створення карт розвитку дитини, передача у тимчасове користування ігор, приладів для розвитку дитини тощо.
Третя тактика — безпосередня робота з групою батьків передбачає:
зустрічі спеціалістів з батьками дітей в офісі з метою обговорення спільних планів, методик, поведінки батьків;
організацію семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд відеопрограм для занять з батьками;
залучення батьків до проведення спільних закладів, відпочинку, свят, акцій тощо.
Четверта тактика — опосередкована робота з групою батьків. Вона передбачає такі види роботи:
інформування батьків про новітні технології роботи з дітьми, підготовка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних для батьків матеріалів;
проведення опитування шляхом письмового анкетування, підготовка стендів, виставок для батьків;
підготовка павчально-методичних посібників чи рекомендацій для батьків.
П'ята тактика — розвиток контактів між сім'ями з метою:
сприяти створенню мережі нянь серед батьків, обмін досвідом, проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання для дітей;
допомогти створити асоціацію, групи самодопомоги батьків;
активізувати батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадських організаціях, до участі у прийнятті рішення психолого-медико-педагогічної комісії;
створення різного типу клубів для батьків і дітей.
Патронаж.
В умовах низької мотивації звернення сімей за соціально-педагогічною, психологічною допомогою доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така модель діяльності практикується педіатричними службами, центрами соціального обслуговування иенсіоненрів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, псхологічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілізувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжуватися досить тривалий час.
Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомоги, конфіденційність, тому завжди слід інформувати сім"ю про візит спеціаліста і його цілі.
Патронаж може проводитися з такими цілями:
діагностики: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій;
контролю: оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;
адаптивно-реабілітаційної допомоги (освітньої, психологічної, посередницької).
При цьому соціальний педагог повинен завуалювати діагностичні і контрольні цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і залежною. Хоча в асоціальних сім'ях такі цілі не варто скривати, оскільки ці сім'ї мають усвідомлювати невідворотність "втручання" спеціаліста у її життєдіяльність і виховання дітей — інвалідів.
Патронаж має епізодичний характер або регулярний, залежно від розробленої стратегії щодо конкретної сім'ї.
Таким чином, можна стверджувати, що патронаж — одна із форм роботи соціального педагога, яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними, контрольними адаптивно-реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримувати тривалі зв'язки за клієнтом, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, надаючи термінову допомгу.