Раціоналізм в архітектурі - сукупність архітектурних напрямків 1-ої половини XX століття, програмно освоювали досягнення сучасної науки і техніки. У широкому сенсі раціоналізм іноді ототожнюють з поняттям «сучасна архітектура». Раціоналізм висунув вимогу єдності архітектурної форми, конструкції й функціонально обумовленої просторової структури. Раціоналізм (від лат. Rationalis - розумний, ratio - розум) прагнув створити нові архітектурні методи, що відповідають сучасним суспільним потребам, естетичним запитам і рівню промислово-технічного розвитку. Основи раціоналізму закладалися ще в кінці XIX століття (Луїс Генрі Саллівен (Sullivan, Louis Henry, 1856 - 1924) в США, Хендрік Петрюс Берлаге (Berlage, Hendrik Petrus, 1856-1934), в Нідерландах (цегельний стиль), Адольф Лоз (Loos) в Австрії, майстри німецького Веркбунда в Німеччині, О. Перре у Франції). Становленню раціоналізму на початку 1920-х років багато в чому сприяли теорії, пропагувалися групою, об'єдналася навколо журналу «Еспрі нуво» (L'Esprit Nouveau) на чолі з Ле Корбюзьє (Le Corbusier) у Франції, керованої Вальтером Гропіусом (Walter Gropius) архітектурною школою «Баухауз» (Bauhaus - «Будинок будівництва») в Німеччині (функціоналізм). Розвиток раціоналізму охоплює в основному 20-50-і роки.Прихильники раціоналізму організували Міжнародні конгреси сучасної архітектури (1928 - 59), його містобудівні ідеї були зафіксовані в так званій Афінської хартії (1933). Хартія мала на меті створення ідеальних архітектурних та містобудівних - ідей, однаково застосовних в Європі, Америці, Африці та Азії. Результати відомі: з'явилося прагнення до однаковості рішень на всій земній кулі, не враховувалися національний склад характеру й історично сформовані звичаї народів різних країн і континентів. Загальні архітектурні концепції в 50-ті роки привели до створення так званого міжнародного (інтернаціонального) стилю (Людвіг Міс ван дер Рое (Ludwig Mies van der Rohe) та багатьох інших архітекторів). Причинами кризи раціоналізму в кінці 50-х років стали властивий його представникам відомий догматизм архітектурного мислення і соціально-реформістський утопізм.
Раціоналізм-пошук нової монументальності.
У межах критики функціоналізму та його ергономічних основ виник новий напрямок у розвитку контрсучасного руху в архітектурі, який отримав назву раціональної архітектури чи неораціоналізму. Цей напрямок очолила група молодих італійських архітекторів «Тенденца» під керівництвом свого лідера Альдо Россі. У групі працювали такі теоретики і практики, як М Тафурі, Ф. Пуріні, Л. Термес, В. Греготті, Є. Бонфанті, М. Сколарі.
Передвісниками неораціоналізму вважаються К. Леду, Н. Булле,
А. Лоос, Дж. Терраньї. На становлення неораціоналізму вплинули ідеї французького структуралізму, зокрема праці К. Леві-Стросеа. Загальні ідеологічні основи нового руху були викладені у каталозі «Раціональна архітектура» на XV тріеннале, що відбулося у Мілані у 1973 р. Концептуальні положення «Тенденци» можна звести до декількох принципів: перенесення акценту від споруди до вулиці чи кварталу і відносна незалежність архітектурної форми від функції; увага до історичних пам’яток; пошук первинних елементів архітектури.
Ці та інші ідеї та принципи архітектури як «безперервного пам’ятника» досліджувались у працях А. Россі «Архітектура міста» (1966 р.), Дж. Грассі «Логічна конструкція архітектури» (1967 р.), В. Греготгі «Територія архітектури» (1966 р.), у публікаціях журналу неораціонапістів «Сontraspazio».
У своїй творчості А. Россі наслідував такі принципи класичної архітектури, як чиста форма, симетрія, традиційні матеріали, класична тектоніка. Він побудував нову типологію, вважаючи, що такі типи об’єктів, як школа, лікарня, тюрма і кладовище є істинним втіленням цінностей архітектури як такої. У своїх роботах А. Россі широко використовував метод аналогій, сутність якого полягала у наслідуванні будівельних Традицій. Житловий будинок у Галларатезе (1973 р.) був посиланням на традиційний міланський прибутковий будинок. Будинок ратуші у Трієсті (1973 р.) мав багато спільного з образом тюремної будівлі. Аналогічні принципи використовувались у будівництві школи в Трієсті (1969 р.), кладовища у Модені (1971-84 рр.), середньої школи в Броні (1979 р.), театру дель Мондо (1979 р.).
Послідовники раціоналізму працювали в країнах Європи та Японії. Серед найбільш відомих послідовників були М. Унгерс і Й. Кляйхус (Німеччина), Е. Сіріані (Франція). Багато близьких за змістом ідей «Тенденца» можна прослідкувати в роботах групи молодих американських архітекторів, так званої «Нью-Йоркської п’ятірки».
«Нью-Йоркська п’ятірка»
У «Нью-Йоркську п’ятірку», яку очолював П. Ейзенман, входили М. Грейвз, Р. Гуотмі, Дж. Хейдак і Р. Мейєр. Якщо витоком для творчих пошуків П. Ейзенмана і Дж. Хсндака служили роботи Дж. Терраньї і Тео Ван Дусбурга, то інші члени групи надихались пурістичними творами Ле Корбюзьє. Основні теоретичні і практичні засади їх творчості були опубліковані у книзі «П’ять архітекторів»(1972 р.), і представлені на виставках їх робіт у Нью- Йорку (1969 р.) і у Лондоні (1975 р.).
У своїх поглядах архітектори демонстрували прихильність до ідей автономної архітектури, відмежовувалися від принципів функціоналізму; на перших : етапах створювали серії житлових будинків, формуючи, так званий «білий світ архітектури». Цей світ формувався під впливом принципів «подвійної структури», «картонної архітектури», пуристичності архітектурних форм, відносної незалежності цих форм від функціонального використання простору.
У подальшому прихильність до ранніх пуристичних ідей «Нью- Йоркської п’ятірки» можна прослідкувати у творах Р. Мейєра: музеї в Атланті (1983 р.) і у Франкфурті (1984 р.). Творчі шляхи П. Ейземана і М. Грейвса були пов’язані з їх постмодерністською орієнтацією в різних її проявах. Наприклад, в адміністративному будинку Портленд-білдинг М. Грейвса, у роботах П. Ейземана для Берліна.
Близькі за змістом ідеї «Нью-Йоркської п’ятірки» аналізувались у творчому об’єднанні ОМА (бюро столичної архітектури), у яке входили Рем Кулхас, Е. і 3. Зенгеліс, М. Фрізандорн. У своїй творчості вони спирались на ідеї «нової еклектики», які пов’язувались з роботами Міс ван дер Рое, І. Леонідова та творами сюрреалістів.
На поєднані ідей нового реалізму і сюрреалізму базувалась творчість «Тальєр де Архітектура», яку очолював Р. Бофілл.