- •1. Процес входження укр. Земель до складу іноземних держав: порівняльна характеристика.
- •2. Правовий статус українських земель в складі Королівства Польськоо (2ї пол. 14 ст- поч. 15 ст.)
- •3. Українська шляхта 14 – 16 ст.
- •4. Соціальна структура населення укр. Земель в 14-17 ст.
- •5. Розвиток цехового ремесла в 14 – пер. Пол. 17 ст.
- •6. Розвиток торгівлі на укр. Землях в 14-17 ст.
- •7. Урбанізаційні процеси 14 – першої половини 17 ст.
- •8. Поширення магдебурзького права на укр. Землі. Його джерела та особливості
- •9. Українські землі у складі вкл: Київська та Волинська землі
- •11. Польсько-литовські унії 14-15 ст.
- •12. Люблінська унія 1569 р. Причини укладення. Шляхи реалізації
- •13. Еволюція прав особи і станів. Литовські статути
- •14. Економічні реформи на укр. Землях в сер. 16 ст.
- •15. Панщинно-фільваркове господарство на Україні. Особливості формування та функціонування
- •16. Виникнення українського козацтва
- •17. Походження запорозького козацтва в укр. Історіографії
- •18. Українсько-татарські стосунки у 15-16 ст.
- •19. Татарсько-турецькі набіги на українських землях в 16 – п. П. 17 ст.
- •20. Формування реєстрового козацтва
- •22. Заснування Запорозької Січі. Її роль в історії українських земель 16-17 ст.
- •23. Повстання під проводом Косинського і Наливайка
- •24. Козацькі походи на Крим та Туреччину кінця 16 – початку 17 ст.
- •25. Українська культура 14-16 ст.
- •26. Розвиток укр. Культури в кінці 16 – на поч. 17 ст.
- •27. Розвиток української культури в першій половині 17 ст.
- •28. Розвиток науки і освіти в другій пол. 16 ст. Острозька академія, Братські школи
- •29. Київські шкільні осередки пер. Пол. 17 ст. Могилянський колегіум
- •30. Укладення Берестейської унії
- •31. Галицька митрополія 14-15 ст. Проблеми її відновлення та ліквідації
- •32. Київська православна митрополія в др. Половині 15-16 ст.
- •34. Ідея універсальної унії на Україні
- •36. Католицька церква на Україні в 14 – 17 ст.
- •37. Протестантські громади на укр.. Землях в 16 – пер. Пол.. 17 ст. ( детально – в Ісіченка – ст. 126)
- •39. Гетьман Сагайдачний і укр./козацтво в пер. Чверті 17 ст.
- •40. В Жуковського – букрідери
- •41. Україна напередодні Хмельниччини ( з Інтернету)
- •42. Запорізька Січ у 30-40-х рр. 17 ст.
- •44. Козацькі війни 1625-1636 рр.
- •45. Козацько-селянські війни 90-х рр. 16 ст. В українській історіографії.
- •46. Витоки укр. Козацтва в сучасній історіографії: від військового реєстру до суспільного стану (с. Плохій – ст.. 52-72, Леп*явко- ст.. ???
- •48. Проблеми міжцерковних конфліктів кінця 16 – пер. Пол. 17 ст.
- •52. Ґенеза козацько-польських конфліктів кінця 16 ст.
- •53. Молдавські походи укр. Козаків кін. 16. Ст.. У дослідженні с. Леп*явка ( ст..19-27 ( 2 документ) з букрідерів)
- •56. Правовий статус укр. Громади Львова 16-17 ст.
- •58. Правовий статус вірменської громади Львова 16-17 ст.
- •60. Проблеми взаємовідносин між укр. Та польською громадами Львова у 16 – першій половині 17 ст.
- •64. Проблема кризи церковного життя у дослідженні «Криза і реформа» Гудзяка ( з букрідерів)
- •65. Падіння Константинополя та його вплив на церковне життя Київської митрополії
- •66. Реформи константинопольського патріарха Ієремії та спроби їх реалізації у Київській митрополії
- •67. Дослідження впливу Флорентійської унії на міжцерковні стосунки на українських землях у працях б. Ґудзика ( з букрідерів)
- •69. Концепції укладення церковної унії в XVI ст. У праці б. Ґудзяка. ( з букрідерів)
- •70. Братський рух у концепції реформи о. Бориса Гудзяка
- •71. Східні патріархи на укр. Землях:мета візиту, наслідки реформаторських спроб
- •72. Причини укладення Берестейської унії у дослідженні б. Ґудзяка. ( в букрідерах)
- •74. Цехові організації у Львові 16 – першої половини 17 ст. ( частково з 73 питання)
- •78. Структура українського шляхетського стану у 16 – на поч. 17 ст.
- •79. Князів. Стан на укр. Землях у 16 – пер. Половині 17 ст.
- •80. Зем’яни як шляхетський прошарок
- •81. Проблема еволюції станів на Україні в 16 – п. П. 17 ст. У дослідженнях н. Яковенко. ( трохи не ті століття)…
71. Східні патріархи на укр. Землях:мета візиту, наслідки реформаторських спроб
Події останньої чверті XVI століття в київській митрополії великою мірою визначили перебіг подальшої історії церкви та відіграли вирішальну роль в історії українських земель. Контакти з Зх – вплив Реформації. Київська митрополія розкололася: 1а част – під зверхністю констант. патріархів, 2а- рим. папи.
Першим відкритим проявом того, що стосунки між католиками та православними вступили в нову фазу, стала спроба запровадити у православних землях Речі Посполитої григоріанський календар. Календарна реформа стала предметом запеклої релігійної боротьби в останній чверті XVI століття. –конфлікт - король Стефан Баторій у січні 1584 року видав новий універсал щодо календарної реформи, який пояснював, що запровадження нового календаря не забороняє православним правити їхні святкові літургії за старим стилем, і що вони перейдуть на григоріанський календар лише з дозволу патріарха константинопольського. - пом'якшив гостроту суперечок .
Початок революційних процесів у київській митрополії, пов'яз. із діями констант. патріарха Єремії II. Він відвідав київську митрополію двічі: вперше 1588 року, на шляху до Москви, і вдруге 1589 року, на зворотному шляху до Константинополя. Перший візит Єремії II був дуже нетривалий, але під час другого він мав нагоду приділити більше уваги справам руської церкви.
Патріарх відсторонив митрополита Онисифора Дівочку як "двоєженця» і призначив нового київського митрополита - Михаїла Рагозу. Проте владу нового митрополита було істотно обмежено одночасним призначенням луцького єпископа Кирила Терлецького патріаршим екзархом (представником) у РП. Єремія ще більш обмежив владу митрополита, надавши ставропігію (незалежність від місцевої церковної влади та пряме підпорядкування патріархові) віленському та львівському братствам. Патріарх надав братствам право стежити за канонічністю поведінки духівництва, включно з єпископами, та зобов'язав їх передавати свої спостереження до Константинополя.
Візит Єремії в Україну не відрізнявся за своїм характером від попередніх і наступних візитів східних патріархів і їхніх представників до київської митрополії. Мета - збір коштів за допомогою жебрання або шахрайства. За відповідну мзду ієрархи східної церкви проголошували анафеми та видавали грамоти кожному охочому за це заплатити, сіючи в митрополії корупцію та безлад. У другій половині XVI століття, навіть після того, як Тридентський собор заборонив продаж індульгенцій у західній церкві, на сході надалі видавали грамоти про "розгрішення". Представники східного духівництва возили їх в Україну та продавали тому, хто пропонував найбільшу ціну.
Після Флорентійської унії (1439), а надто після падіння Константинополя, ієрархічна залежність київської митрополії від Константинополя істотно послабилася: патріарх затверджував нового київського митрополита, якого залежно від обставин, обирав собор або призначав король. Наслідки: У XVI столітті церковні ієрархи сприймали цю фактичну самостійність митрополії як належне, тому багато єпископів засудили втручання Єремії у внутрішні справи київської митрополії. Дії патріарха щодо руської церкви дали поштовх двом великим течіям серед православної ієрархії: реформуванню церковного життя з середини, і пошукові, спершу з боку небагатьох представників єпископату, а згодом - більшості єпископів, шляхів розірвати стосунки з Константинополем та підпорядкувати митрополію Римові.
Щоправда, руське православ'я саме собою нагально потребувало реформи, щоб подолати глибоку організаційну та духовну кризу, в якій воно зав'язло в другій половині XVI століття. Одним з найочевидніших симптомів цієї кризи був майже необмежений контроль світської влади над церковними справами. Ця особлива роль світської влади, яку, на загал, уважають специфікою східної церкви, була також характерна для київської митрополії в другій половині XVI століття. Право королівського патронату над церквою( право польського короля призначати православних єпископів та архімандритів) -Люблінська унія (1569) – поширилося, належало не тільки королю, або великому князю, але й магнатам і шляхті. Побудовані світськими правителями церкви та монастирі були власністю, що піддягала звичаєвому праву: пан міг продати церкву, забрати її в громади, перетворити на католицький храм чи протестантський молитовний дім. Утримання священиків, зокрема, їхнє право користуватися землею, також цілковито залежало від волі землевласника.
Православні не мали власного духовного центру на кшталт католицького Риму, який міг би задавати тон у питаннях церковної освіти та захищати інтереси церкви перед світськими правителями Східної Європи.