Реферат на тему:

Ярослав Стецько: націоналіст і державний діяч

У ХХ ст. українська державницька ідея, започаткована публіцистикою,

полум’яними виступами та усією життєвою позицією романтичного

націоналіста Миколи Міхновського, набула певної глибини завдяки

ґрунтовним теоретичним працям Д.Донцова, В.Липинського, С.Бандери та

інших українських патріотів.

Ярослав Стецько, який безпосередньо належав до когорти оригінальних

політологів-націоналістів, присвятив усе своє життя утвердженню в

свідомості українців світоглядних засад та ідеології націоналізму.

Основна ідеологічна мета українського націоналізму – відновлення та

розбудова української держави в оперті на автохтонне етнічне середовище:

український одвічний терен і український етнос.

Тверда переконаність в існуванні самостійної української держави

обумовила, після поразки визвольних змагань 1917 – 1920 рр. зміцнення у

середовищі українства авторитету і поваги до націоналістичної політичної

організації – Української Військової Організації УВО, яку було засновано

у 1920 р. офіцерами української армії з метою продовжувати боротьбу за

незалежність України. ЇЇ організував і очолив полковник Євген Коновалець

– командир Корпусу Січових Стрільців армії УНР.

У лютому 1929 р. УВО та інші націоналістичні організації об’єдналися в

єдину Організацію Українських Націоналістів, головою Проводу якої став

Євген Коновалець. Це була єдина політична сила, яка з кожним роком

здобувала вплив серед західноукраїнського суспільства.

На початку 30-х років ХХ ст. тисячі молодих оунівців палали великою

жертовністю в ім’я свободи нації. Двоє юнаків з Трускавця – Василь Білас

і Дмитро Данилишин стали своєрідними героїчними символами національної

боротьби. Вони здійснювали бойові акції, спрямовані на усунення

зрадників і ворогів українського народу, а також для здобуття коштів,

необхідних Організації. Під час однієї з таких акцій у листопаді 1932 р.

В.Білас і Д.Данилишин були заарештовані польською поліцією і невдовзі –

23 грудня 1932 р. – страчені у Львівській тюрмі.

Ця подія сколихнула все свідоме українство Галичини, стала зразком

служіння національній справі для молодого покоління.

Наступним актом наступального маршу ОУН стало вбивство 15 червня 1934 р.

у Варшаві міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького, винного в організації

масових вбивств і знущань з українців із західних областей України. Ця

подія і подальше слідство набрали великого міжнародного розголосу. Над

ув’язненими українськими патріотами відбулися два великі судові процеси:

у Варшаві( листопад 1935 – січень 1936рр.) і у Львові (травень – червень

1936 р.), які переросли у грандіозну маніфестацію націоналістичного

руху. Особливо аргументованими і змістовними були промови С.Бандери і

Я.Стецька, які з гідністю декларували свої принципи боротьби,

наголошуючи, що український націоналістичний рух – це не «група

терористів», а всенаціональний рух опору за утвердження національної

ідеї і свободи, національних духовних і суспільних цінностей.

Вже тоді Я.Стецько, окреслюючи засади життя і діяльності українських

о, окреслюючи засади життя і діяльності українських

націоналістів, зазначив: «… Я висунув у своїй діяльності тезу, що

Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкруги

якого повинні зостережуватися змагання всіх поневолених народів, що

Україна має бути їх ідейним і моральним провідником у їхніх визвольних

змаганнях… Смислом мого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна

Соборна, Україна без холопа і без пана». (1, 45 – 46).

З кінця 30-х років відбулося певне розходження в питаннях тактики

революційної боротьби між членами ОУН на західноукраїнських теренах і в

закордонні. Тому 10 лютого 1940 р. у Кракові було створено новий

Революційний Провід ОУН, до якого увійшли: С.Бандера, Я.Стецько,

Р.Шухевич, Д.Грицай, І.Габрусевич, С.Ленкавський, О.Гасин, М.Климишин,

І.Равлик, В.Туровський. Він твердо і послідовно відстоював в ідейній

боротьбі чіткі і традиційні принципи націоналізму: вести послідовну

політику самостійництва, опиратися винятково на власні сили, уникати

будь-якої залежності від зовнішніх чинників, скеровувати напрямні

боротьби до повного національного визволення і утвердження української

державності. У зв’язку з дотриманням цих ідейних засад в міжнародній

політиці була запропонована тактика забезпечення самостійності і

незалежності націоналістичного руху від великих держав світу,

безпосередньо від Німеччини, а також була розроблена програма поширення

підпільного руху ОУН в Україні.

З початком 22 червня 1941 р. Великої вітчизняної війни як частини другої

світової, з території колишньої Польщі в Україну вирушили похідні групи

ОУН. Спеціальна група під керівництвом Я.Стецька прибула до Львова з

метою провести національні збори, проголосити незалежність України і

обрати державне правління. Виконання цих питань планувалося здійснити у

Києві.

Проте, реально усвідомлюючи негативно зневажливе ставлення гітлерівської

окупаційної адміністрації і особисто А.Гітлера до національного руху

українців за своє визволення, керівники ОУН прийняли рішення здійснити

акт відновлення державності у Львові. Національні Збори відбулися 30

червня 1941 р., учасниками їх були всі визначні політичні і громадські

діячі, які перебували того часу у Львові. Головою Зборів було обрано

Я.Стецька. За його пропозицією були затверджені Акт Відновлення

Української Держави та склад Тимчасового уряду. Ось повний текст цього

історичного документа:

Акт Відновлення Української Держави

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під

проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за

яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і

вождя Євгена Коновальця вела в останні десятиліття кривавого

московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу,

взиває весь український народ не складати зброї так довго, доки на всіх

українських землях не буде створена суверенна українська влада.

Суверенна українська влада забезпечить українському народові лад і

українському народові лад і

порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.

2. На західних землях України твориться українська влада яка

підпорядковується українському національному урядові, що створиться в

столиці України – Києві.

Українська національно-революційна армія, що твориться на українській

землі, боротиметься дальше проти московської окупації за Суверенну

Соборну Державу і новий, справедливий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Українська Держава!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів – Степан

Бандера!

Льва-Город, 30 червня 1941 року. Ярослав Стецько, Голова Національних

Зборів.

Національні Збори не лише обрали Я.Стецька Головою Державного Правління

новоствореної Української Держави, а й уповноважили його створити

урядову владу. Я.Стецько створив уряд на багатопартійній основі,

запросивши до його складу представників від ліберально-демократичної

партії Українське Народно-Демократичне Об’єднання (УНДО), від

право-консервативного Фронту Національної Єдності (ФНЄ), від

соціал-демократів і безпартійних діячів, до нього увійшов навіть

представник УРСР. Такої демократичної коаліції на той час уряди держав

світу ще не знали.

У містах і містечках західних теренів України було проведено народні

віча, на яких урочисто проголошувався «Акт Відновлення Української

Держави». Створювалися обласні українські державні правління у

Станіславі (Івано-Франківську), Дрогобичі, Тернополі, Луцьку, Рівному, а

також похідні групи ОУН – у Камянці-Подільскому, Вінниці, Житомирі:

націоналістичні сили нестримно рухалися на схід українського терену.

Представники німецького міністра окупованих територій Альфреда

Розенберга викликали 11 серпня 1941 р. в Берлін на переговори Провідника

ОУН С.Бандеру, Голову Українського Державного Правління Я.Стецька,

представника Проводу ОУН в Німеччині Р.Ярого і міністра закордонних

справ Українського Державного Правління (УДП) В.Стахіва. Їм було

висунуто ультиматум – відкликати Акт Відновлення Української Держави.

Після відмови виконати ці антиукраїнські пропозиції 15 вересня 1941 р.

Я.Стецько, С.Бандера і кілька інших провідних керівників ОУН були

затримані німецькою державною поліцією і відправлені до тюрми у Берліні,

а невдовзі до концтабору в місті Заксенхаузені.

Акт 30 червня 1941 р. став визначною подією в утвердженні

національно-державницької свідомості українців на час складного і

суперечливого періоду державотворення.

Історичне значення Акту, на наше переконання, в тому, що було:

відновлено традицію української державності, визначену в ІV Універсалі

Центральної Ради 22 січня 1918 р. та Акті Злуки УНР і ЗУНР, а також у

волевиявленні населення Закарпаття 15 березня 1939 р. створити незалежну

Карпатську Українську Державу; задекларовано перед світовою

громадськістю прагнення українського народу жити у своїй власній вільній

національній державі; зорієнтовано українців на боротьбу проти

націонал-соціалістичної Німеччини А.Гітлера і більшовицького Радянського

тлера і більшовицького Радянського

Союзу Й.Сталіна.

Вже у 1967 р. Я.Стецько, згадуючи цю добу, писав: « Коли на захист Акту